Ухвала

від 07.06.2016 по справі 826/25831/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/25831/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

07 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С,

суддів: Шостака О .О ., Желтобрюх І .Л .

при секретарі: Кривді В .І .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у відповідності до положень ст. 41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2015 №2211-17,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2015 №2211-17.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2016 року - у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та Київською міською радою, на підставі рішень Київської міської ради від 22.02.2007 №156/817 та від 29.04.2010 №656/4094, укладено договір оренди земельної ділянки від 17.11.2010 (зареєстровано в реєстрі за №889), згідно з яким орендарю передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку по провулку Ладо Кецховелі (колишній провулок Воздвиженський), 11 (літ. А) у Подільському районі міста Києва розміром 0, 0548 га (кадастровий номер 8000000000:85:642:0012) для реконструкції з подальшим обслуговуванням та експлуатацією будинку офісного призначення.

Пунктами 4.2, 4.5, 4.7 Договору передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 11,25 відсотка від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством. Розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

У відповідності до пункту 2.2 даного Договору, нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки становила 3 291 124,24 грн.

У свою чергу, Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.10.2015 №2211-17, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 442 636,07 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 27.10.2015 №2211-17 є правомірним та не підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податковий кодекс України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності

Відповідно до ст. 13 цього ж Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податковий кодекс України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податковий кодекс України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податковий кодекс України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податковий кодекс України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, що з набранням чинності Податковий кодекс України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (пункт 286.5 статті 286 Податкового кодексу України).

При цьому, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (пункт 289.1 статті 289 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 100. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Як встановлено судом першої інстанції, наданий позивачем альтернативний розрахунок грошового зобов'язання з орендної плати, здійснений шляхом множення нормативної грошової оцінки земельної ділянки (визначеної у договорі від 17.11.2010, укладеним з Київською міською радою, станом на 2010 рік) на 11,25% (у відповідності до пункту 4.2 даного договору), тобто без врахування індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, як це передбачено положеннями Податкового кодексу України.

Крім того, положеннями Договору від 17.11.2010 року №889, визначено порядок розрахунку річної плати за земельну ділянку, яка встановлена у розмірі 11,25% від її нормативної грошової оцінки, з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, та як наслідок, про відмову у їх задоволенні, оскільки, твердження позивача, які викладені в адміністративному позові не знайшли відображення під час судового розгляду справи, а також посилання на невідповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення формі (як то відсутність розрахунку) не спростовує правомірності останнього.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу

Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий Я.С. Мамчур

Судді І.Л. Желтобрюх

О.О. Шостак

Повний текст складено 10.06.2016 р.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.