Ухвала

від 01.06.2016 по справі 813/4506/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 876/9179/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Святецького В.В.,Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Федчук М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року за позовом Приватного транспортно-експедиційного підприємства «Автотрансекспедиція» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень - від 25.02.2014 року № 0000502201/2736 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 35 775, 00 грн., у т.ч. 23 850, 00 грн. за основним платежем і 11 925, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 25.02.2014 року № 0000492201/2738 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 21 077, 50 грн., у т.ч. 16 862,00 грн. за основним платежем і 4 215, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 21.03.2014 року № 0000902201/4007 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 38 956,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що господарські операції з його контрагентами були реальними та підтверджені необхідними первинними документами, а тому податковим органом безпідставно виключено з валових витрат підприємства суми оплати за придбані послуги, та відповідно безпідставним є і збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість по відповідних операціях. Вважає, що висновки акта ДПІ у Залізничному районі м.Львова, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 25.02.2014 року №№ 0000502201/2736, 0000492201/2738 та від 21.03.2014 року № 0000902201/4007.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального й процесуального права, висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку позивача - ПТЕП «Автотрансекспедиція» (ЄДРПОУ - 25544907) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «МДМ КОД» (код ЄДРПОУ 36859975) за період з 01.10.10р. по 31.12.10р. та з 01.08.11р. по 31.08.11р., ТзОВ «Екватор Експрес» (код ЄДРПОУ 37449850) за період 01.11.12р. по 30.11.12р., ТзОВ «Конді 50» (код ЄДРПОУ 38149196) за період 01.08.12р. по 30.09.12р., ТзОВ «Маштрейд» (код ЄДРПОУ 37956799) за період 01.04.12р. по 30.04.12р..

За наслідками перевірки, податковим органом складено Акт від 08.02.2014р. № 172/13-03-22-01-13/25544907, яким встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями, в редакції Закону від 22.05.1997 № 283/97-ВР); п. 135.1., п. 135.2., п. 135.3. ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI , порушення п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями, в редакції Закону від 22.05.1997 № 283/97-ВР); п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14, п. 44.1., п. 44.3. ст. 44, п. 138.2. ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами і доповненнями).

На підставі акта перевірки від 08.02.2014р. № 172/13-03-22-01-13/25544907, ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 25.02.2014 року № 0000502201/2736 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 35 775, 00 грн., у т.ч. 23 850, 00 грн. за основним платежем і 11 925, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 25.02.2014 року № 0000492201/2738 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 21 077, 50 грн., у т.ч. 16 862,00 грн. за основним платежем і 4 215, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 21.03.2014 року № 0000902201/4007 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 38956,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що нормами діючого законодавства України не передбачено можливість покликання податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання; при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого. А акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути покладені в основу висновку акту документальної позапланової виїзної перевірки, не можуть свідчити про те, що господарські операції не відбувались.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податкові накладні виписані зареєстрованими в установленому законом порядку суб'єктами господарювання, платниками податку на додану вартість. Всі податкові накладні отримані позивачем від контрагентів, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства. Первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 4 Податкового України, ( далі - ПК України ) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Податковий кредит звітного періоду, згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.2 статті 200 ПК України).

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (утримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13 -11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З врахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначене відображення в обліку може бути здійснене на підставі відповідних видаткових накладних постачальника, актів приймання-передачі, товарними накладними, податковими накладними, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій представлено суду первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ «МДМ КОД», ТзОВ «Екватор Експрес», ТзОВ «Конді 50», ТзОВ «Маштрейд», а саме: договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, тобто докази реального понесення витрат у власній господарській діяльності та фактичне надання послуг, які були використані позивачем у його господарській діяльності.

Податкові накладні виписані зареєстрованими в установленому законом порядку суб'єктами господарювання, платниками податку на додану вартість.

Всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність (товарність) здійснення господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути покладені в основу висновку акту документальної позапланової виїзної перевірки, не можуть свідчити про те, що господарські операції не відбувались.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, від його господарських та виробничих можливостей.

На момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були належним чином включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а отже видача ними податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не спростовано під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції та не наведено об'єктивних обставин та належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій, є правомірним.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання; при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності його дій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року по справі № 813/4506/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Святецький

Р.Й. Коваль

Повний текст

виготовлено 06.06.2016 року.