Рішення

від 08.06.2016 по справі 905/1453/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.06.2016 Справа № 905/1453/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Осадчої А.М.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МДРО-Сервіс" м.Лисичанськ Луганської області

до відповідача Державного підприємства "Красноармійськвугілля" м.Димитров Донецької області

про стягнення заборгованості сумі 401765,83 грн., інфляційних втрат в сумі 111172,97грн., 3% річних в сумі 9502,30 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №4 від 13.04.2016року

від відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В :

15.04.2016року шляхом направлення поштового відправлення Товариство з обмеженою відповідальністю "МДРО-Сервіс" м.Лисичанськ Луганської області (далі по тексту - ТОВ «МДРО-Сервіс») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Красноармійськвугілля" м.Димитров Донецької області (далі по тексту - ДП «Красноармійськвугілля») про стягнення заборгованості сумі 401765,83 грн., інфляційних втрат в сумі 200079,38 грн., 3% річних в сумі 17369,50грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.04.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №905/1453/16. Розгляд справи відкладався.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору №433 від 29.09.2014року позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року, оплата виконаних робіт у погодженому розмірі частково відповідачем здійснена не була, що стало підставою для звернення за захистом порушеного права до суду.

В обґрунтування зазначених у позові обставин і вимог позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору №433 від 23.09.2014 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року, акту звіряння взаємних розрахунків станом на 01.04.2016року, договірної ціни на липень 2014року, податкової накладної №2 від 27.10.2014року, виписки з рахунку підприємства, акт звіряння взаємних розрахунків на 04.05.2016року, довідки, виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Статуту підприємства.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 525, 526, 530, 599, 625, 837, 854, ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтями 2, 4, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

17.05.2016року через канцелярію суду відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому визнає основну суму заборгованості перед позивачем у розмірі 401765,83 грн. Щодо заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості зазначив, що таке нарахування є необґрунтованим, оскільки наданий суду акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014року не містить дати його складення, як наслідок вважає, що факт виконання робіт підтверджено складанням акту звірки розрахунків станом на 01.04.2015року, саме з цієї дати позивач має право на нарахування інфляційних та 3% річних.

У письмових поясненнях, наданих суду 17.05.2016 року позивач зазначив, що акт виконаних робіт та довідка про вартість виконаних робіт за договором №433 від 23.09.2014 року були підписані сторонами 27.10.2014року, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків, у якому зазначена дата підписання акту - 27.10.2014 року. Крім того, податкова накладна, що складалась за наслідками господарської операції датована 27.10.2014року, відповідно прострочка оплати має місце з 01.11.2014 року. Позивач зазначає, що вказана в акті звірки оплата в сумі 200000,00грн. здійснена на виконання умов договору №433 від 29.09.2014року, основна заборгованість складає 201765,83грн.

26.05.2016 року через канцелярію суду позивач надав заяву про зменшення розміру позовних вимог з доказами її направлення відповідачу.

Розглядаючи дану заяву, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.(п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» № 18 від 26.12.2011року ( із змінами та доповненнями).

Фактично у вказаній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 201765,83грн., інфляційні втрати в сумі 111172,97грн. за період з грудня 2014року по квітень 2016року, 3%річних в сумі 9502,30грн. за період з 05.11.2014року по 01.06.2016року.

Таким чином, розмір позовних вимог щодо суми основної заборгованості зменшено, тоді як розмір 3% річних та інфляційних, які просить стягнути позивач, збільшено внаслідок збільшення періоду нарахування.

До заяви додані докази її направлення відповідачу, підстави для доплати судового збору відсутні.

Суд приймає заяву позивача.

У письмових поясненнях, які надані суду 08.06.2016року, ТОВ В«МДРО-СервісВ» зазначає, що дефектний акт, специфікація до договору, графік виконання робіт були погоджені сторонами у усному порядку.

Представник позивача у судове засідання 08.06.2016 року з'явився, просив задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення їх розміру, усно вказав, що рахунок не виставлявся.

Представник відповідача у судове засідання 08.06.2016 року не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином у спосіб, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення йому поштової кореспонденції суду, які містяться в матеріалах справи, а також наявний у справі відзив на позовну заяву.

Відповідно до положень статті 81-1 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу сторони до суду не звертались.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані в порядку статті 43 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, зважаючи на таке.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов'язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

29.09.2014року між юридичними особами: Державним підприємством «Красноармійськвугілля» (Замовник) та ТОВ «МДРО-Сервіс» (Виконавець) укладено договір №433, за п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню капітального ремонту вентилятора ВРЦД-4, 5 №2 блоку №3 ВП «Шахта Стаханова» у відповідності із кошторисною документацією до договору, яка є невід'ємною його частиною та складена представниками обох сторін, а також дефектного акту.

Положеннями пункту 6.1 договору сторони передбачили, що загальна сума договору складає 874754,34 грн. Сторони вправі переглянути договірну ціну у випадках, передбачених у розділі 6 договору.

Відповідно до п. 10.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з дати підписання уповноваженими на те особами та діє до 31.12.2014 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного і належного виконання зобов'язань.

Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору як угоди (правочину) є сукупністю визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зі змісту спірного договору вбачається, що у відповідності до вимог статті 181 ГК України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма його істотними умовами щодо: предмету договірного зобов'язання, об'єму робіт, а також їх вартості та строку дії договору.

Сторонами договору підписана договірна ціна, належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи. Вказаний документ не містить посилання на договір, але внаслідок ідентичності об'єкту, на якому згідно договору слід провести роботи у договорі та договірній ціні, ціни робіт, суд приходить до висновку щодо віднесення останнього до договору.

Однак, як свідчить позивач, дефектний акт, кошторисна документація, специфікація у формі письмового документу сторонами не підписувалась, сторони з приводу обсягу робіт досягли усної домовленості.

Одночасно визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Дана правова позиція міститься також у постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 р. у справі №7/221-09.

Факт виконання сторонами умов договору підтверджується належними доказами у справі та сторонами не оспорюється.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсними не визнаний.

Відтак, в силу положень статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що укладений договір за своєю правовою природою є договором підряду, а тому виниклі між сторонами спірні правовідносини за правилами абзацу другого частини 1 статті 193 Господарського кодексу України - до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, - регулюються відповідними нормами зобов'язального права і глави 61 Цивільного кодексу України.

Приписами частини 1 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою закону належною підставою для виникнення у замовника обов'язку оплатити виконану виконавцем роботу за договором підряду відповідно до чинного законодавства є прийняття замовником виконаних робіт, підтверджене відповідними доказами.

За приписами частини 4 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Згідно з розділом 5 договору Виконавець повинен повідомити Замовника про закінчення ремонту обладнання, при цьому визначити дату прийняття відремонтованого обладнання. Виконані роботи з капітального ремонту обладнання оформлюються актом приймання-передачі виконаних робіт. Відремонтоване обладнання вважається переданим Замовнику з дати підписання сторонами акта приймання-передачі обладнання з ремонту. Підрядником після виконання певного етапу чи всього комплексу робіт надає на затвердження Замовнику акти виконаних робіт за формою КБ-2в, та довідку про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3, а Замовник протягом 3 робочих днів з моменту надання приймає, і за відсутності заперечень, підписує акти та довідку і повертає другі екземпляри Підряднику. Виконавець надає Замовнику оригінали наступних документів: рахунок для оплати, податкову накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт, акт, підтверджуючий якість виконаних робіт. Датою виконання робіт вважається дата підписання Замовником акта приймання-передачі виконаних робіт.

Між сторонами у справі підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2014року, які підтверджують факт прийняття робіт на суму 401765,83 грн.

Вищенаведений акт та довідку підписано посадовими особами Замовника та Виконавця за відсутності заперечень стосовно обсягу виконаних робіт або їх якості, скріплено печатками підприємств. Акт та довідка містять посилання на договір, що беззаперечно свідчить про їх підписання саме на виконання договору №433 від 29.09.2014 року.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження виявлення недоліків у виконанні робіт. Факт виконання робіт та їх якість, обсяг відповідачем не оспорюється.

Таким чином, з огляду на підписання без заперечень акту приймання виконаних будівельних робіт за договором та довідки про вартість виконаних будівельних робіт у порядку п. 5.2 договору, відсутність мотивованої відмови від підписання, суд вважає, роботи прийнятими належним чином.

Одночасно, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що вказаний акт не містить дати його підписання, що унеможливлює вирахування строку оплати виконаних робіт.

Акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014року, підписаний сторонами, без заперечень, як наслідок, з урахуванням приписів ст.254 ЦК України, дата його підписання не може бути пізніше 31.10.2014року - останній день місяця, роботи у якому виконувались.

Суд звертає увагу, що вищенаведений акт є підтвердженням здійснення господарської операції позивача, формування податкового кредиту відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 201.7 пункту 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з підпунктом 198.2 пункту 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За наслідками факту господарської операції позивачем виписана податкова накладна №2 від 27.10.2014року, копія якої міститься в матеріалах справи.

З огляду на те, що складання податкової накладної обумовлено фактом господарської операції, у даному випадку - підписання акту виконаних будівельних робіт, дата підписання акту не може бути пізніше дати складання податкової накладної, суд вважає акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014року підписаним 27.10.2014року.

Опосередковано про вказаний факт свідчить також зазначення дати - 27.10.2014року - як дати здійснення господарської операції з боку як позивача, так і відповідача при складанні акту звірки розрахунків станом на 01.04.2016року.

Посилання відповідача, що за відсутності відповідної дати безпосередньо вказаної у акті, слід використовувати дату підписання вищезазначеного акту звірки судом не приймаються, оскільки акт звірки у розумінні ст. 1 Закону В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» не є первинним документом, який би містив інформацію про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Метою підписання акту звірки є погодженням обсягів заборгованостей між кредиторами і дебіторами. Його складання у часі не пов'язано з датою складання відповідного акту виконаних будівельних робіт.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як передбачено у розділі 7 договору Замовник здійснює розрахунки з Виконавцем в національній валюті України шляхом перерахунку коштів від реалізації на розрахунковий рахунок Виконавця. Розрахунки за даною угодою здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця: передплата у розмірі 50% вартості робіт за договором. Остаточний розрахунок робиться поетапно по наданню Виконавцем акту прийому-здачі виконаних робіт впродовж п'яти календарних днів з моменту підписання.

За приписами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

На підставі вищевикладеного, відповідно до умов розділу 7 договору, положень ст.253, ч.1 ст.530 ЦК України, відповідач повинен був сплатити вартість виконаних робіт протягом п'яти календарних днів з моменту підписання акту. З огляду на встановлену судом дату підписання акту - 27.10.2014року - в строк до 01.11.2014року включно.

Як вбачається з виписки з рахунку позивача, 13.11.2014року відповідачем сплачено заборгованість у розмірі 200000,00 грн. за договором №433 від 23.09.2014 року.

Таким чином, на момент звернення до суду з позовом заборгованість відповідача перед позивачем за актом приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року за договором №433 складає 201765,83грн.

Доказів оплати заборгованості в сумі 201765,83грн. відповідач суду не надав.

Матеріалами справи доведено факт виконання позивачем своїх зобов'язань у відповідності до умов зазначеного вище договору, строк виконання зобов'язання відповідача на момент звернення з позовом настав, тому відповідач зобов'язаний здійснити оплату вартості виконаних робіт за актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року на суму 201765,83грн.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову.

Враховуючи, що дії відповідача щодо визнання позову щодо суми заборгованості 201765,83грн. не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позов в цій частині повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 201765,83грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки є законними і обґрунтованими, заснованими на діючому законодавстві, умовах договору та підтверджуються наданими до позову документами.

Позивач на підставі ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача інфляційне збільшення заборгованості в сумі 111172,97грн. за період з грудня 2014року по квітень 2016року, 3% річних в сумі 9502,30 грн. за період з 05.11.2014року по 01.06.2016року.

Зі змісту статті 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само 3% річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності та незалежно від вини відповідача, оскільки неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від його виконання.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3%річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання, позивач мав підстави для нарахування вказаних сум.

Перевіривши за допомогою Інформаційно - пошукової системи В«ЛігаВ» здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є невірним, за вказаний період сума 3% річних складає 9535,51грн. Приймаючи до уваги відсутність клопотання зацікавленої сторони, суд у відповідності до вимог ст. 83 ГПК України, не вбачає законних підстав для виходу за межі позовних вимог, тому стягненню підлягає сума 3%річних в розмірі 9502,30 грн., що заявлена до стягнення позивачем.

Перевіривши за допомогою Інформаційно - пошукової системи В«ЛігаВ» здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок є невірним, позовні вимог в цій частині задовольняються частково, стягненню підлягає сума 111117,64грн., у задоволенні решти позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Внаслідок зменшення позивачем заявлених позовних вимог за наявності відповідного клопотання позивача судовий збір в сумі 4551,60грн. повертається ТОВ «МДРО-Сервіс».

У відповідності до ст.49 ГПК України, оскільки позовні вимоги задоволені частково, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 4835,79грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 11, 253, 254, 509, 511, 526, 530, 625, 629, 837, 854 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 78, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МДРО-Сервіс" м.Лисичанськ Луганської області до відповідача Державного підприємства "Красноармійськвугілля" м.Димитров Донецької області про стягнення заборгованості сумі 201765,83 грн., інфляційних втрат в сумі 111172,97грн., 3% річних в сумі 9502,30 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Красноармійськвугілля" (85323, Донецька область, м. Димитров, вул. Ватутіна, буд. 1, ідентифікаційний код 32087941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МДРО-Сервіс" (93100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 34164856) заборгованість в сумі 201765,83 грн., інфляційні витрати в сумі 111117,64грн., 3% річних в сумі 9502,30 грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 4835,79грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повернути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МДРО-Сервіс" (93100, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 34164856) судовий збір в сумі 4551,60грн.

Видати накази після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 08.06.2016 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 10.06.2016року.

Суддя А.М. Осадча