Рішення

від 19.05.2016 по справі 910/6323/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016Справа №910/6323/16

За позовом Міністерства оборони України

До Приватного підприємства «Торгово-промислове підприємство «Політор»

про стягнення 91472,88 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Гребенникова Ю.С. представник, дов. № 220/823/д від 31.12.15 р.

Від відповідача: не з`явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Торгово-промислове підприємство "Політор" про стягнення коштів у розмірі 91 472,88 грн., з яких 39 886,38 грн. - пеня, 51 586,50 грн. - штраф, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №286/2/15/18 про поставку для державних потреб від 30.04.2015 в частині порушення термінів поставки товару, в результаті чого позивачем нараховано пеню та штраф у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6323/16 та призначено до розгляду на 28.04.2016.

Ухвалою суду від 28.04.16р. розгляд справи відкладався на 19.05.16р.

У судові засідання 28.04.16р. та 19.05.16р. з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 28.04.16 р. та 19.05.16 р. не з`явився.

Копія ухвали суду від 07.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 31, що співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 27.04.16 р., на час проведення судового засідання 28.04.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 28.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 31, що співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 27.04.16 р., на час проведення судового засідання 19.05.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103038512327, в якому зазначено, що станом на 19.05.2016 вказане поштове відправлення надійшло до відділення зв`язку «Київ 27» та вручено адресату особисто 13.05.2016.

Судом повідомлено, що в судовому засіданні 28.04.16р. представником позивача подане клопотання б/н від 28.04.16р. про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 07.04.16р. ат 28.04.16р. відповідачем суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача до суду на час проведення судових засідань не надходило.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 19.05.16р. суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з`ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов`язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем стан на час судового засідання 19.05.16 р. не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов`язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов`язки стороні зрозумілі.

Представник позивача у судовому засіданні 19.05.16р. підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до рішення комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України (витяг з протоколу від 22.04.15 р. № 75/182/4) 30 квітня 2015 р. між Міністерством оборони України (замовник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Торгово-промислове підприємство «Політор» (постачальник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір № 286/2/15/16 від 30.04.2015 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальних зобов`язується у 2015 році поставити Міністерству оборони України вироби пластмасові інші, н.в.і.у. (лот 4. Посуд столовий одноразовий (ложки столові одноразові пластикові), а саме ложки столові одноразові пластикові, білого кольору, виробляються з полістеролу без запаху та смаку. На зворотній стороні має маркування у вигляді трикутника, напису «PS», зображення бокалу та виделки, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

Розділами 2 8 Договору сторони узгодили умови щодо якості товару, ціни договору, порядок здійснення оплати, поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 10.1 Договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.04.15 р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п. 1.2 Договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, згідно з якою ціна товару ложка столова одноразова пластикова в кількості 4 335 000 шт. по ціні 0,17 грн. за одиницю, становить 736 950,00 грн., а строк постачання до 30.04.2015 включно.

Додатково до Договору між сторонами було підписано додаток 12.1.1 «Рознарядка Міністерства оборони України за Специфікацією», за умовами якої замовником та постачальником погоджено місце постачання товару, адресу, кількість та строки поставки товару в загальній кількості 4 335 000 шт. в строк до 30.04.15 р. (включно).

Умовами п.п. 5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що товар постачається на умовах DDP склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів Інкотермс у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений у специфікації договору.

Місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що визначені в рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід`ємною частиною цього договору, згідно з розрахунком поставки та обов`язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 688 627,50 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками покупця актами приймання, а саме: № 145 від 23.06.15 р. на суму 48322,50 грн., № 17 від 10.07.15 р. на суму 110542,50 грн., № 119 від 08.05.15 р. на суму 68000,00 грн., № 177 від 05.08.15 р. на суму 73695,00 грн., № 138 від 17.08.15 р. на суму 42670,00 грн., № 129 від 05.08.15 р. на суму 104720,00 грн., № 115 від 07.05.15 р. на суму 119000,00 грн., № 138 від 19.06.15 р. на суму 67915,00 грн., № 198 від 02.07.15 р. на суму 53762,50 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом п.п. 2.3, 2.4 вказаного Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється у військовій частині одержувачем замовника у присутності уповноваженого представника постачальника. Приймання товару за кількість та якістю оформляється актом приймання, який складає одержувач замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник замовнику, другий одержувачу замовника, третій постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання, видаткова накладна постачальник ата повідомлення підтвердження відповідно до наказу Міністра оброни України від 29.10.12 р. № 704 є підтвердженням приймання товару.

У відповідності до вказаних умов Договору на підтвердження факту поставки товару позивачем надані копії видаткових накладних на загальну суму 688 627,50 грн.: № 77/115 від 06.05.15 р. на суму 119 000,00 грн., № 78 від 08.05.15 р. на суму 68000,00 грн., № 120 від 19.06.15 р. на суму 67915,00 грн., № 128 від 23.06.15 р. на суму 48322,50 грн., № 134/128 від 01.07.15 р. на суму 53762,50 грн., № 143 від 10.07.15 р. на суму 110542,50 грн., № 181 від 03.08.15 р. на суму 73695,00 грн., № 187 від 04.08.15 р. на суму 104720,00 грн., № 199 від 14.08.15 р. на суму 42670,00 грн., підписані представниками постачальник, замовника та засвідчені печатками сторін Договору.

Також відповідно до Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого Міністерством фінансів України 02.03.2012р. № 309, згідно з яким розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України, Державної казначейською службою України зареєстровано та взято на облік бюджетні зобов`язання у вказаному розмірі, про що свідчать відповідні відмітки на наданих примірниках видаткових накладних.

Також позивачем надані докази отримання, прийняття на відповідальне зберігання та оприбуткування за бухгалтерським обліком військових частин (установ) переданих на підставі Договору № 286/2/15/15 від 30.04.15 р. матеріальних цінностей, що підтверджується наявними в матеріалах справи складеними позивачем Додатками № 12.11.1 до Договору, а саме: повідомленнями підтвердженнями отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, оплачених у централізованому порядку: №№ 25, 149, 33, 34, 707, 286, 254, 126, 279, копії яких надані позивачем.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаним видатковими накладними та актами приймання товару позивачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару, а також заперечень щодо наявності передбачених пунктом 2.4 Договору документів від позивача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним підприємством «Торгово промислове підприємство «ПОЛІТОР» умов Договору в частині кількості та якості поставленого товару з боку позивача відсутні.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно з положеннями п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 20 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товару, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства.

Поряд зі цим станом на час проведення судового засідання 19.05.16 р докази наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати та/або спору щодо заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.

При цьому суд зазначає, що спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині своєчасної поставки товару, які, враховуючи вищезазначені умови Договору, в свою чергу, жодним чином не ставляться в залежність від виконання Міністерством оборони України обов`язків з оплати вартості відвантаженого товару за Договором.

Зокрема, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов`язання з поставки товару Міністерству оборони України вказаного вище товару виконані з порушенням строків поставки, які були обумовлені умовами Договору, укладеного між сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, станом на момент подання позовної заяви відповідач свої зобов`язання щодо поставки товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого позивачем нараховано відповідачу 39886,38 грн. пені та 51586,50 грн., які позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов`язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного та вчасного виконання зобов`язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 286/2/15/18 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної поставки товару в строк, визначений умовами Договору.

Як передбачено приписами ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, за висновками суду умови Договору в частині визначеної сторонами дати поставки товару 30.04.15 р. не містять жодних відкладальних обставин у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, а також чітко вказують на відсутність будь яких підстав для невчинення дій з поставки/вчасної поставки товару.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 10.1 Договору передбачено строк його дії до 30.04.15 р., в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Зміни і доповнення до Договору, як визначено п. 11.1 Договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які підписуються сторонами цього Договору та додаються до тексту як невід`ємні його частини або актами звіряння.

При цьому, оскільки доказів укладення між сторонами Додаткових угод про зміну та/або продовження строку дії спірного Договору, а також можливості автоматичного продовження останнього матеріали справи не містять, за висновками суду Договір припинив свою дію 30.04.15р.

Також суд зауважує, що згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 601, 604 609 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, враховуючи системний аналіз вказаних норм суд доходить висновку, що строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожним.

Саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину, зокрема, щодо поставки товару та не звільняє сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі №904/5381/14 та постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі №910/5187/15-г.

Окрім цього суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3.3 Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості договору.

В свою чергу сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов`язків, не звільняють сторони від виконання зобов`язань за договором, крім випадків, передбачених законодавством України та Договором (п. 7.3.5 Договору).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Зокрема, пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов Договору у визначений строк поставку товару за Договором не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як зазначено у п. 2.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» (далі Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

При цьому відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, та яке в межах своїх повноважень, визначених ст. 10 вказаного Закону, зокрема, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Отже умовами Договору, а саме п. 7.3.3 Договору передбачено пеню та штрафні санкції, які позивач застосовує до відповідача за порушення зобов`язання, тобто умовами договору окрім пені передбачено розмір певного виду штрафних санкцій, що цілком узгоджується із приписами чинного законодавства, зокрема, з приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо поставки продукції у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 39886,38 грн. за період з 30.04.15 р. по 17.08.15 р. та штраф в сумі 51586,50 грн., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п. 1.12 постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару та граничний строк виконання зобов`язань не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з урахуванням дня, в який мала відбутися поставка товару відповідачем, а саме 30.04.15 р., а також дня фактичної поставки товару, що суперечить нормам чинного законодавства.

Отже, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за день, в який мала відбутись поставка товару (граничний строк поставки за Договором) та день фактичної поставки товару, є безпідставним, оскільки суб`єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов`язання, тому день належного виконання зобов`язання не може бути днем його прострочення.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду нарахування 01.05.15р., в межах визначеного позивачем періоду становить 39886,38 грн., а також розмір штрафу, нарахованого позивачем, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та п. 7.3.3 Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 39886,38 грн. та штрафу в сумі 51586,50 грн. підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 39886,38 грн. пені та 51586,50 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства Торгово-промислове підприємство Політор (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31, код ЄДРПОУ 22925135) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) 39886 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 38 коп. пені, 51586 (п`ятдесят одну тисячу п`ятсот вісімдесят шість) грн. 50 коп. штрафу та 1378 (тисячу триста вісімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09 червня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон