Рішення

від 07.06.2016 по справі 910/7392/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016Справа №910/7392/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до Приватного акціонерного товариства "Геркулес"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс"

про визнання договору недійсним

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Руденко В.В. - представник за довіреністю № 608 від 27.10.2015;

від відповідача 1: Ципляк П.С. - представник за довіреністю б/н від 01.04.2016;

від відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.04.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" а Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані вчиненням відповідачем 1, як поручителем (на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013), протиправних дій, спрямованих на уникнення виконання рішення суду про стягнення заборгованості та обов'язку зі сплати заборгованості Приватного підприємства «Український продукт» за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013, що полягають в укладенні між відповідачами фіктивного, на думку позивача, договору дарування частки будівель від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрованого у реєстрі за №643. За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсним з моменту вчинення договір дарування від 19.03.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрований у реєстрі за №643, укладений між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", скасувавши запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер нерухомого майна 126291014132), номер запису про право власності на нерухоме майно - будівлі, об'єкт житлової нерухомості, що розташований за адресою Донецька обл., м. Красноармійськ, вул. Артема, 135 - №13773418, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 порушено провадження у справі № 910/7392/16 та справу призначено до розгляду на 24.05.2016.

23.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів та документи на виконання вимог ухвали суду.

Враховуючи обґрунтованість клопотання представника відповідача 1 про відкладення розгляду справи, неявку представника відповідача 2 у судове засідання та неподання доказів, які судом було зобов'язано відповідачів надати, суд відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відклав розгляд справи на 07.06.2016, про що виніс відповідну ухвалу.

01.06.2016 відділом діловодства суду отримано від позивача пояснення, відповідно до яких позивач у підтвердження фіктивності договору дарування від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрованого у реєстрі за №643, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", надає фотозображення, відповідно до яких, за твердженням позивача, нерухоме майно, що є об'єктом такого договору, та яке перейшло у власність відповідача 2, фактично і надалі використовується відповідачем 1 у своїй діяльності.

03.06.2016 відділом діловодства суду отримано від відповідача 2 письмові пояснення на позовні вимоги, відповідно до яких відповідач 2 заперечує проти позову з підстав того, що укладений між відповідачами договір дарування частки будівель від 19.03.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрований у реєстрі за №643, не є фіктивним, оскільки факт передачі майна, що є об'єктом такого договору, підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна, який було складено і підписано сторонами правочину. Крім того, як зазначає відповідач 2, даний об'єкт нерухомості знаходиться на балансі відповідача 2, на нього нараховуються амортизаційні нарахування, він використовується в господарській діяльності саме з дати отримання такого майна. З огляду на вищенаведене, відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання 07.06.2016 з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги, та представник відповідача 1, який подав заперечення проти позову з тих підстав, що фіктивним не може бути визнаний правочин, якщо хоча б одна з його сторін намагалась досягти правового результату, а тому, за умови, що майно за договором дарування частки будівель від 19.03.2016 було передано відповідачу 2 за актом приймання-передачі нерухомого майна, відсутні підстави для задоволення позову.

Представник відповідача 2 у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується поштовим поверненням ухвали від 24.05.2016 №0103037690922.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача 2 у судовому засіданні 07.06.2016 до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 07.06.2016 за відсутності представника відповідача 2, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

У судовому засіданні 07.06.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (позивач) та Приватним підприємством «Український продукт» (позичальник) було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ, згідно з яким визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику в майбутньому, на підставі якого банк надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 15000000,00 грн. зі строком погашення не пізніше 18.06.2014.

В забезпечення виконання Приватним підприємством «Український продукт» зобов'язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (кредитор, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Геркулес» (поручитель, відповідач 1) було укладено договір поруки № 190613-П від 19.06.2013.

Згідно з п. 1.1. договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством «Український продукт» (боржником) зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки № 030611-П від 19.06.2013, поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню згідно з розділом 1 цього договору на рахунки, на яких враховується заборгованість боржника перед кредитором, протягом десяти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги.

Крім того, вказані обставини встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 у справі №200/14506/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 позов задоволено повністю, зокрема, стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» заборгованість за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 у розмірі 15836575,33 грн.: 15000000,00 грн. заборгованість за кредитом та 836575,33 грн. заборгованість за відсотками.

В той же час, судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 скасовано в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору; відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, визнано припиненою поруку ПрАТ «Геркулес» за договором поруки 190613-П від 19.06.2013.

Судом встановлено, що 19.03.2016 між Приватним акціонерним товариством «Геркулес» (дарувальник, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс» (обдаровуваний, відповідач 2) було укладено договір дарування частки будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі за №643 (копія договору долучена відповідачем 2 до пояснень, поданих 03.06.2016).

Відповідно до п. 1 договору дарування частки будівель від 19.03.2016, дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного належні йому на праві приватної власності 46/50 часток будівель, що знаходяться за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135.

Будівлі складаються з: А-1 - будівля контори загальною площею 238,2 кв.м., а1 - тамбур, а1-1 - ганок, а2-1 - ганок, а3-1 - котельня, а4-1 - веранда, а5-1 - ганок, 1/25 ПД-1 - підвал, пд1-1 - навіс, Б1 - склад загальною площею 128,8 кв.м., В1 - склад загальною площею 67,7 кв.м., в1 - навіс, Г1 - автомийка спецавтотранспорту загальною площею 121,2 кв.м., г1 - оглядова яма, Д1 - навіс, №1 - огорожа, №2 - ворота, І - вимощення (п. 2 договору дарування частки будівель від 19.03.2016).

За змістом п. 4 договору дарування частки будівель від 19.03.2016, будівлі знаходяться на земельній ділянці площею 0,5407 га, кадастровий номер: 1413200000:20:045:0364, що розташована за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135.

Згідно з п. 5 договору дарування частки будівель від 19.03.2016 документом, що підтверджує право власності дарувальника на відчужувані 46/50 часток будівель, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Державним реєстратором Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області 05.03.2015. Право власності дарувальника на 46/50 часток будівель зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 126291014132, номер запису про право власності 8952510.

Дослідивши зміст укладеного між Приватним акціонерним товариством «Геркулес» (дарувальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс» (обдаровуваний) договору дарування частки будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі за №643, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором дарування.

За змістом ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ст. 718 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 719 Цивільного кодексу України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, що 19.03.2016 відповідачем 1 та відповідачем 2 було складено акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого дарувальник (відповідач 1) передає, а обдаровуваний (відповідач 2) приймає безоплатно передане у власність 19.03.2016 нерухоме майно: 46/50 часток будівель, , що розташовані за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135. Будівлі складаються з: А-1 - будівля контори загальною площею 238,2 кв.м., а1 - тамбур, а1-1 - ганок, а2-1 - ганок, а3-1 - котельня, а4-1 - веранда, а5-1 - ганок, 1/25 ПД-1 - підвал, пд1-1 - навіс, Б1 - склад загальною площею 128,8 кв.м., В1 - склад загальною площею 67,7 кв.м., в1 - навіс, Г1 - автомийка спецавтотранспорту загальною площею 121,2 кв.м., г1 - оглядова яма, Д1 - навіс, №1 - огорожа, №2 - ворота, І - вимощення. Передача даного майна проводиться згідно з договором дарування частки будівель, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованим в реєстрі за №643.

Судом встановлено, що державним реєстратором приватним нотаріусом Погорєловим Б.С. 19.03.2016 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності, що виникло на підставі договору дарування частки від 19.03.2016 №643: об'єкт - будівлі, об'єкт житлової нерухомості:Ні за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135; власник Товариство з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс» (А-1 - будівля контори загальною площею 238,2 кв.м., а1 - тамбур, а1-1 - ганок, а2-1 - ганок, а3-1 - котельня, а4-1 - веранда, а5-1 - ганок, 1/25 ПД-1 - підвал, пд1-1 - навіс, Б1 - склад загальною площею 128,8 кв.м., В1 - склад загальною площею 67,7 кв.м., в1 - навіс, Г1 - автомийка спецавтотранспорту загальною площею 121,2 кв.м., г1 - оглядова яма, Д1 - навіс, №1 - огорожа, №2 - ворота, І - вимощення) (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 13773418; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 126291014132). Вказана інформація підтверджується наданими відповідачем-2 03.06.2016 відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№ інформаційної довідки - 55511578 від 19.03.2016).

Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує на вчинення відповідачем 1, як поручителем (на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013), протиправних дій, спрямованих на уникнення виконання обов'язку зі сплати заборгованості Приватного підприємства «Український продукт» за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013, що полягають в укладенні між відповідачами фіктивного, на думку позивача, договору дарування частки будівель від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрованого у реєстрі за №643, який було укладено з однією метою: приховування майна від конфіскації за рішенням суду, уникнення відповідальності перед банком. За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсним з моменту вчинення договір дарування від 19.03.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрований у реєстрі за №643, укладений між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", скасувавши запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер нерухомого майна 126291014132), номер запису про право власності на нерухоме майно - будівлі, об'єкт житлової нерухомості, що розташований за адресою Донецька обл., м. Красноармійськ, вул. Артема, 135 - №13773418, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 19 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (позивач) та Приватним підприємством «Український продукт» (позичальник) було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ, згідно з яким визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику в майбутньому, на підставі якого банк надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 15000000,00 грн. зі строком погашення не пізніше 18.06.2014.

Як встановлено судом, в забезпечення виконання Приватним підприємством «Український продукт» зобов'язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (кредитор, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Геркулес» (поручитель, відповідач 1) було укладено договір поруки № 190613-П від 19.06.2013.

Згідно з п. 1.1. договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством «Український продукт» (боржником) зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Як встановлено судом, позивач звертався до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Як встановлено судом, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 у справі №200/14506/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 позов задоволено повністю, зокрема, стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» заборгованість за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 у розмірі 15836575,33 грн.: 15000000,00 грн. заборгованість за кредитом та 836575,33 грн. заборгованість за відсотками.

Водночас, як встановлено судом, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 скасовано в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору; відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, визнано припиненою поруку ПрАТ «Геркулес» за договором поруки 190613-П від 19.06.2013.

Так, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Геркулес" зверталось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" та Приватного підприємства «Український продукт» про визнання поруки за договором поруки 190613-П від 19.06.2013 такою, що припинена.

Так, рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, позовні вимоги задоволено, визнано припиненою поруку за договором поруки №190613-П від 19.06.2013, укладеним між ПАТ "Геркулес" та ПАТ "Банк кредит Дніпро".

Водночас, як вбачається з долучених до позову матеріалів, постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15 рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №905/2309/15 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Геркулес" відмовлено.

Як зазначено вище, позивач у межах даної справи оспорює укладений між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" договір дарування від 19.03.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрований у реєстрі за №643.

Так, як встановлено судом, 19.03.2016 між Приватним акціонерним товариством «Геркулес» (дарувальник, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс» (обдаровуваний, відповідач 2) було укладено договір дарування частки будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі за №643 (копія договору долучена відповідачем 2 до пояснень, поданих 03.06.2016), відповідно до п. 1 якого дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного належні йому на праві приватної власності 46/50 часток будівель, що знаходяться за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Так, як зазначено вище, частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

За таких обставин, оскільки позивач не є стороною договору дарування частки будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі за №643, дійсність якого оспорює, позивач повинен довести, яким чином вказаний правочин порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Так, позивач вважає, що відповідач 1, як поручитель за договором поруки 190613-П від 19.06.2013, укладеного в забезпечення виконання Приватним підприємством «Український продукт» зобов'язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, умисно протиправно ухиляється від сплати заборгованості за даним кредитним договором, шляхом фіктивного відчуження належного йому нерухомого майна, за рахунок якого, на думку позивача, можна потенційно задовольнити вимоги щодо стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Суд зазначає про те, що сторонами судового процесу не надано суду будь-яких доказів у підтвердження існування судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення грошових коштів з відповідача 1, як поручителя, який поручився за виконання Приватним підприємством «Український продукт» зобов'язання з погашення кредиту, що виникло на підставі генерального договору на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Так, як встановлено судом, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства «Український продукт» про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 скасовано в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору; відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, визнано припиненою поруку ПрАТ «Геркулес» за договором поруки 190613-П від 19.06.2013.

В той же час, як зазначено вище, постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15 вказане рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №905/2309/15, якими визнано припиненою поруку ПрАТ «Геркулес» за договором поруки 190613-П від 19.06.2013, скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Геркулес" відмовлено.

Разом з тим, суд зазначає, що скасування постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15 рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, якими визнано поруку за договором поруки 190613-П від 19.06.2013 припиненою, ще не свідчить про ухилення відповідача 1 від виконання рішення суду (як обґрунтовано позовні вимоги) про стягнення з відповідача 1 заборгованості, яка виникла за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 та договором поруки 190613-П від 19.06.2013, з огляду на ненадання позивачем доказів наявності відповідного рішення суду, яке набрало законної сили.

Більше того, суд зазначає, що за змістом ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, згідно з п. 1.1. договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством «Український продукт» (боржником) зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач 1, як поручитель (на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013), разом з боржником (Приватним підприємством «Український продукт») солідарно відповідають за порушення останнім свого зобов'язання, що виникло на підставі генерального договору на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, позивач вправі вимагати виконання такого обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

При цьому, суд зазначає, що під терміном "порука" в розумінні статті ст. 553 Цивільного кодексу України, розуміється як фінансова порука, що не пов'язана з майновою порукою (заставою), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 Цивільного кодексу України та Законами України «Про іпотеку» та «Про заставу».

Так, суд зазначає, що порука, яка виникла на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором (генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), за своєю правовою природою є фінансовою порукою, що передбачає солідарне зобов'язання відповідача 1 зі сплати грошових коштів (заборгованості, яка виникла за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), та такою, що не пов'язана із переданням будь-якого майна (в тому числі нерухомого майна, переданого за оспорюваним договором дарування) у забезпечення виконання зобов'язання (на відміну від іпотечного зобов'язання).

В той же час, суд наголошує, що у випадку наявності відповідного судового рішення про стягнення з відповідача 1 грошових коштів (заборгованості, яка виникла за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 та договором поруки 190613-П від 19.06.2013) та відкриття виконавчого провадження, за приписами ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Наведені норми Закону України «Про виконавче провадження» дають підстави для висновку, що наявність у боржника грошових коштів (присуджених до стягнення за рішенням суду) у розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача, виключає можливість звернення стягнення на інше належне боржнику майно.

Таким чином, у випадку наявності судового рішення про стягнення заборгованості з поручителя (відповідача 1) та відкриття виконавчого провадження щодо його примусового виконання, до предмету доказування позивача у даній справі входив би факт відсутності у боржника грошових коштів на виконання рішення суду щодо стягнення кредитної заборгованості та відсутності будь-якого іншого достатнього майна (окрім того, що було предметом оспорюваного договору дарування) для звернення стягнення у процедурі виконавчого провадження з метою задоволення вимог кредитора (позивача). У разі доведення вказаних обставин, позивач належним чином обґрунтував би порушення його прав у спорі щодо визнання оспорюваного договору (стороною якого він не є) недійсним.

Водночас, суд наголошує, що учасниками судового процесу не надано суду будь-яких доказів у підтвердження існування судового рішення про стягнення коштів з відповідача 1, як поручителя, відносно зобов'язання з погашення кредиту за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, так само, як і не надано, відповідно, доказів відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення коштів з відповідача 1, як поручителя, який поручився за виконання Приватним підприємством «Український продукт» зобов'язання з погашення кредиту, що виникло на підставі генерального договору на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Так само, позивачем не надано суду жодних доказів у підтвердження відсутності у у відповідача 1 (солідарного боржника) будь-яких грошових коштів, на які, в порядку ч. 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (у випадку відкриття виконавчого провадження ), першочергово звертається стягнення, для того, щоб розпочати звернення стягнення на інше майно, що належить боржнику на праві власності.

Крім того, позивачем не доведено, що у відповідача 1 (солідарного боржника) відсутнє будь-яке інше (не обтяжене) майно, на яке, у випадку відкриття виконавчого провадження, в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», може бути звернуто стягнення (у разі встановлення відсутності грошових коштів в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача), тобто що виключно те майно, яке є об'єктом оспорюваного договору дарування частки будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі за №643, є тим єдиним майном, за рахунок якого можна задовольнити вимоги кредитора за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, яким чином існування договору дарування частки будівель, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі за №643, може вплинути на виконання відповідачем 1 зобов'язання за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, з урахуванням тих обставин, що позивачем не доведено, яким чином існування такого договору порушує його права чи охоронювані законом інтереси.

Оскільки з положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України випливає, що підставою для звернення до суду є наявність в особи, що звертається, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, а звернення до суду здійснюється з метою їх захисту, за відсутності доказів на підтвердження порушення прав позивача чи наявності у нього охоронюваного законом інтересу відносно обставин, якими обґрунтований позов, відсутні і підстави для задоволення такого позову.

При цьому, з огляду на недоведення позивачем порушення його прав чи наявності у нього охоронюваного законом інтересу відносно обставин, якими обґрунтований позов про визнання недійсним договору дарування частки будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі за №643, суд не встановлює обставини, якими, власне, обґрунтовано такий позов, щодо фіктивності наведеного договору та відповідно не досліджує доказів, які надані сторонами щодо підтвердження та спростування обставин щодо наявності ознак фіктивності у оспорюваного правочину.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" про визнання договору дарування частки будівель від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі за №643, недійсним не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що у прохальній частині позову позивач просить суд визнати недійсним договір дарування частки будівель від 19.03.2016, скасувавши запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 13773418, з приводу чого суд зазначає наступне. Заявлена позивачем вимога про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є елементом такого способу захисту як визнання договору недійсним, а є окремою вимогою, яка заявлена як похідна щодо вимоги про визнання договору недійсним та обґрунтована по суті тим ж обставинами (підставами позову), що і вимога про визнання договору недійсним. Отже, враховуючи, що позивачем не доведено наявність порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів щодо вимоги про визнання договору недійним, що стало підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування частки будівель від 19.03.2016, відсутні і підстави для задоволення вимог, які мають похідний характер, - про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 13773418.

При цьому, суд зазначає, що за змістом ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав , скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав .

Наведені положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дають підстави для висновку, що підставою для внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в тому числі, про скасування державної реєстрації прав, є прийняте органом держаної реєстрації прав рішення про державну реєстрацію прав, яке, в тому числі, може бути прийняте на підставі відповідного рішення суду.

За таких обставин, вимога про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 13773418 фактично спрямована на перебирання судом на себе непритаманної йому функції, оскільки правами щодо ведення реєстру та проведення реєстраційної дії, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», наділені державні реєстратори прав на нерухоме майно та суб'єкти державної реєстрації прав (ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За таких обставин, у випадку невиконання відповідним суб'єктом, наділеним правами щодо скасування записів в Державному реєстрі прав, обов'язку з прийняття відповідного рішення та скасування запису, особа, права якої в такому випадку порушуються (заявник), вправі звернутись до суду з відповідним позовом про зобов'язання вчинити дії.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 13773418 не підлягають задоволенню.

При цьому, у разі наявності у майбутньому судового рішення про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 та договором поруки № 190613-П від 19.06.2013 та доведення обставин відсутності іншого, окрім того, що є об'єктом договору дарування частки будівель від 19.03.2016, майна для задоволення вимог кредитора та, відповідно, доведення Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" порушення його прав та/чи охоронюваного законом інтересу (тобто наявності інших підстав позову), позивач вправі звернутись до суду із вимогами про визнання договору дарування частки будівель від 19.03.2016 недійсним.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 13.06.2016

Суддя І.М. Отрош