Рішення

від 11.05.2016 по справі 376/2080/15-ц

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 376/2080/15-ц

2/357/265/16

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Жарікова О. В. ,

при секретарі - Гавриш О. П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні залі суду № 3 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирської центральної районної лікарні Київської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Сквирська районна рада Київської області про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної(немайнової) шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

До суду звернувся ОСОБА_1 з цивільним позовом до Сквирської центральної районної лікарні Київської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Сквирська районна рада Київської області про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної(немайнової) шкоди, мотивуючи його тим, що згідно наказу № 3 від 07.03.2007 року головного лікаря Сквирської ЦРЛ, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду лікаря функціональної діагностики поліклінічного відділення. Наказом № 32 від 16.03.2007 року по Сквирській ЦРЛ, позивач переведений на посаду лікаря-фтизіатра. 23.04.2015 року наказом № 103-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження за недопустиме ставлення до своїх обов'язків. 19.08.2015 року наказом № 160-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за грубу та неетичну поведінку, за відмову у ненаданні хворій допомоги. 21.08.2015 року наказом № 161-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення норм медичної етики та деонтології, за встановлення відео-та звукозаписуючих пристроїв на робочому місці. 25.08.2015 року відповідно до наказу № 163-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ, позивач звільнений з роботи за систематичне невиконання обов'язків за п.3 ст.40 КЗпП України. Наказ про звільнення з роботи і трудову книжку позивач отримав 14.09.2015 року. Не погоджуючись з застосованими до нього дисциплінарними стягненнями та звільненням з роботи, позивач просив суд скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 103-АД від 23.04.2015 року про притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження; скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 160-АД від 19.08.2015 року про притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани; скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 161-АД від 21.08.2015 року про притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення; скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 163-АД від 25.08.2015 року про звільнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 з роботи згідно п.3 ст.40 КЗпП України, визнати звільнення незаконним і поновити позивача на роботі; стягнути з відповідача ОСОБА_5 ЦРЛ, код ЄДРПОУ 01994190 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням у розмірі 7 741,08 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_5 ЦРЛ, код ЄДРПОУ 01994190 на користь позивача судові витрати у таких розмірах: 1461,60 грн. судового збору та 4000 грн. за надану адвокатом правову допомогу. 05.04.2016 року канцелярією суду зареєстровано заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача ОСОБА_6 пункт п'ятий прохальної частини позову змінив та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27 608,75 грн..

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.02.2016 року за клопотанням представника позивача, до участі в справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Сквирську районну раду Київської області.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, подали до суду, через канцелярію суду письмову заяву, в якій просили суд розглянути справу в їх відсутність, за наявними у справі доказами, позов підтримують.

Представник відповідача ОСОБА_5 ЦРЛ в судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, подала до суду, через канцелярію суду письмову заяву, в якій просила суд розглянути справу в відсутність представника відповідача, позов не визнає. Крім того, до суду подані заперечення на позов, в яких представник відповідача виклала свої доводи.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, подав до суду, через канцелярію суду письмову заяву, в якій просив суд розглянути справу в його відсутність, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, подав до суду, через канцелярію суду письмову заяву, в якій просив суд розглянути справу в його відсутність, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, подав до суду, через канцелярію суду письмову заяву, в якій просив суд розглянути справу в його відсутність, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Представник третьої особи Сквирської районної ради Київської області в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, подав до суду, через канцелярію суду письмову заяву, в якій просив суд розглянути справу в його відсутність, позов не визнає.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним Кодексом.

Відповідно до ч. 1 cт. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92, за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах (КТС).У будь-якому разі, безпосередньо в районних (міських) народних судах розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, іншої громадської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій, їх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, крім цього і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п.1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах.( Абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України № 4). Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п.8 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Судом встановлено, що згідно наказу № 3 від 07.03.2007 року головного лікаря Сквирської ЦРЛ - ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду лікаря функціональної діагностики поліклінічного відділення, що підтверджується копією вказаного наказу. Наказом № 32 від 16.03.2007 року по Сквирській ЦРЛ він був переведений на посаду лікаря-фтизіатра, що не заперечується сторонами.

11.02.2015 року комісією Сквирської ЦРЛ складено акт про відсутність лікаря фтизіатра ОСОБА_1 11.02.2015 року на робочому місці з 14:30 год. до кінця робочого дня 15:37 год. В акті сказано, що жодних підстав для відсутності лікаря немає. На підставі вказаного акту наказом головного лікаря № 58 від 12.02.2015 року про проведення службового розслідування, наказано провести службове розслідування стосовно вказаного факту. В матеріалах справи містяться копії пояснень ОСОБА_1, в яких він зазначає, що раніше пішов з роботи 11.02.2015 року в зв'язку з тим, що відвідував на дому двох хворих. 22.03.2015 року комісією Сквирської ЦРЛ складено висновок, в якому зазначено що факти викладені ОСОБА_1 у доповідній не знайшли свого підтвердження, однак, встановлено що останній неналежно виконує покладені на нього обов'язки. За наслідками проведеного розслідування комісія рекомендувала притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Суд вважає такий висновок комісії неналежно мотивованим, оскільки факти, викладені ОСОБА_1 перевірені належно не були.

23.04.2015 року наказом № 103-АД головного лікаря Сквирського ЦРЛ ОСОБА_2, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження за недопустиме ставлення до своїх обов'язків. Вказаний наказ головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 мотивував тим, що надійшла доповідна записка лікаря статистика ОСОБА_7 про недопустиме ставлення ОСОБА_1 до своїх обов'язків що виявилися у відмові, у грубій формі, у поданні інформації для формування звіту форми № 12 за 1 квартал 2015 року. Оскаржуваний наказ прийнято головним лікарем Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 на підставі доповідної лікаря статистика ОСОБА_7 від 31.03.2015 року, в якій він доводить до відома головного лікаря Сквирської ЦРЛ, що лікар-фтизіатр ОСОБА_1 в грубій формі відмовив у здачі звіту по формі № 12 за 1 квартал 2015 року. Поведінка лікаря фтизіатра ОСОБА_1 ставить під загрозу здачу квартального звіту 08.04.2015 року.

На підставі поданої доповідної, головним лікарем Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 видано наказ № 05ад від 31.03.2015 року про проведення службового розслідування, яким наказано провести службове розслідування стосовно викладених у доповідній фактах, службове розслідування провести у період з 01.04.2015 року по 10.04.2015 року, затвердити склад комісії з проведення службового розслідування, голові комісії до 10.04.2015 року подати акт службового розслідування та проект рішення щодо вирішення даного питання на розгляд головному лікарю Сквирської ЦРЛ, контроль за виконанням наказу залишено за заступником головного лікаря ОСОБА_8, наказ довести до відома керівників структурних підрозділів, а ОСОБА_1 під підпис.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 написав доповідну від 08.04.2015 року на ім'я головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, в якій доводить до відома факт недопустимого ставлення до своїх обов'язків працівників орг.метод.кабінету, які не зважаючи на те, що їм надходив відповідний лист, не повідомили нічого про зміст цього листа і він не знав що 02.04.2015 року мав здавати звіт за 1 квартал 2015 року, а сам звіт він здав 06.04.2015 року. Крім того, 08.04.2015 року ОСОБА_1 написав пояснювальну на ім'я головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, в якій він стверджує, що вчасно не з'явився на звіт 1 кварталу 2015 року не через те, що він відмовився його здавати, а через те, що орг.метод.кабінет Сквирської ЦРЛ нічого йому не сповістив про звіт, хоча зі слів статистика ОСОБА_9 було надіслано повідомлення, що він має здавати звіт 02.04.2015 року. ОСОБА_1 здав звіт 06.04.2015 року.

Як вбачається з копії висновку про проведення службового розслідування від 22.04.2015 року, комісією з проведення службового розслідування, створеною наказом головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 95 ад від 31.03.2015р., проведено перевірку фактів, викладених в доповідних записках лікаря статистика ОСОБА_7 та юриста Гашенко О.А. щодо дій лікаря фтизіатра Сквирської ЦРЛ ОСОБА_1. На думку комісії, наведені у доповідній факти знайшли своє підтвердження, і тому за наслідками проведеного службового розслідування комісія вважала за доцільне застосувати до ОСОБА_1 захід дисциплінарного впливу у вигляді попередження.

Наказом № 103-АД від 23.04.2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря фтизіатра ОСОБА_1Д.» головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, наказано за результатами проведеного службового розслідування лікаря-фтизіатра Сквирської ЦРЛ ОСОБА_1 за недопустиме ставлення до своїх обов'язків попередити, контроль за виконанням наказу залишено за заступником головного лікаря з медичної частини ОСОБА_8, наказ довести до відома ОСОБА_1 під підпис.

Вказаний наказ був доведений до відома ОСОБА_1, однак, останній від підпису про його ознайомлення відмовився, що підтверджується копією акту про ознайомлення лікаря фтизіатра ОСОБА_1 з наказом по Сквирській ЦРЛ від 23.04.2015 року № 103- АД..

Заперечуючи проти позову, представник відповідача та представник третьої особи - Сквирської районної ради стверджували, що позивачем порушено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову на підставі ст.267 ЦПК України.

Відповідно до приписів ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

10.11.2015 року канцелярією суду зареєстровано заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6, в якій він просить про поновлення пропущеного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Вирішуючи питання про можливість поновлення пропущеного позивачем строку для оскарження наказу № 103 АД суд виходить з такого.

Як передбачено ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Суд враховує, що для належної підготовки до захисту свого права шляхом оскарження в судовому порядку наказу № 103-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 ОСОБА_1 необхідний був тривалий час для накопичення доказової бази та підготовки правового обґрунтування.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що спеціальні строки оскарження передбачені ст. 233 КЗпП України стосуються лише наказу про звільнення працівника. Законодавець не встановлює спеціальних строків для оскарження наказів про притягнення працівника до дисциплінарного стягнення.

Наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності від 23.04.2015 року № 103-АД безпосередньо пов'язаний з оскаржуваним наказом 163-АД від 25.08.2015 року про звільнення ОСОБА_10, строк на оскарження якого позивачем не пропущено.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст.147 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як вбачається з матеріалів справи, видаючи наказ № 103-АД від 23.04.2015 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та, застосовуючи до нього дисциплінарне стягнення у вигляді попередження, головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 обмежився відомостями з доповідної лікаря статистика ОСОБА_7 та результатами проведеного службового розслідування. Разом з тим, суд звертає увагу, що ОСОБА_1, як це і передбачено ст.147 КЗпП України, надав головному лікарю письмові пояснення від 08.04.2015 року, в яких виклав своє бачення спірної ситуації щодо звіту, більше того, подав доповідну від тієї ж дати, в якій вказав на порушення, які на його думку призвели до виникнення конфлікту. Разом з тим, головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 належним чином на вказані пояснення та доповідну не відреагував, викладені в них обставини не перевірив, і тому суд вважає необ'єктивним та передчасним висновок головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 про необхідність застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення на основі доповідної лікаря статистика ОСОБА_7 від 31.03.2015 року.

Більше того, суд звертає увагу на той факт, що відповідно до ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Аналогічна норма закріплена і у правилах внутрішнього трудового розпорядку Сквирської центральної районної лікарні в п. 27, де вказано, що за порушення трудової дисципліни адміністрація лікарні застосовує наступні дисциплінарні стягнення: догану, звільнення.

Відповідно до п.28 названих правил, дисциплінарні стягнення застосовуються головним лікарем Сквирської ЦРЛ.

Враховуючи встановлені по справі обставини та наведені вимоги закону, суд вважає, що головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 оскаржуваним наказом № 103-АД від 23.04.2015 року про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження, застосував до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення, яке не передбачене ні чинним законодавством України, ні правилами внутрішнього трудового розпорядку Сквирської ЦРЛ. За викладених обставин оскаржуваний наказ № 103-АД від 23.04.2015 року знаходиться поза площиною закону і має бути скасований.

Щодо позовної вимоги про скасування наказу головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 160-АД від 19.08.2015 року про притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 19.08.2015 року наказом № 160-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за грубу та неетичну поведінку, за відмову у наданні хворій допомоги. Вказаний наказ було винесено у зв'язку з скаргою ОСОБА_11, а, також, матеріалів службового розслідування, проведеного згідно наказу № 148 ад від 21.07.2015 року.

Як вбачається з копії скарги ОСОБА_11, 17.07.2015 року вона звернулася до лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 за отриманням ліків, однак, спілкування з останнім призвело до конфлікту, який супроводжувався лайкою. У зв'язку з надходженням вказаної скарги, наказом головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 від 21.07.2015 року № 148ад наказано провести службове розслідування стосовно викладених у скарзі фактів. 22.07.2015 року згідно акту про ознайомлення лікаря фтизіатра ОСОБА_1 з названим наказом останній, ознайомившись з ним, від підпису відмовився.

30.07.2015 року призначеною комісією складено висновок про проведення службового розслідування, в якому вказується, що обставини викладені ОСОБА_11 у своїй скарзі підтвердились. Згідно вказаного висновку ОСОБА_1 відмовився від пояснень.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія пояснень ОСОБА_1 від 17.08.2015 року, адресованих головному лікарю Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, в яких позивач вказує на те, що 17.07.2015 року до Сквирського РВ з приводу неправомірних дій зі сторони ОСОБА_1 звернулась ОСОБА_11. 20.07.2015 року ОСОБА_1, також, подав заяву до Сквирського РВ про застосування заходів адміністративного впливу до ОСОБА_11, оскільки вважає, що останньою вчинено хуліганство в його кабінеті. В той же час у заяві головному лікарю Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 від 17.08.2015 року, ОСОБА_1 пояснив що неправомірних дій щодо ОСОБА_11 він не вчиняв і не порушував посадові обов'язки, не порушував правила внутрішнього трудового розпорядку, не порушував присягу лікаря. Крім того, вказав, що на його думку ОСОБА_11 написала подану скаргу за рекомендацією ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_12 неодноразово заявляв йому про те, що він у робочий час будує будинок, порушує фінансову дисципліну під час проведення оглядів.

Як вбачається з копії висновку Сквирського РВ ГУ МВС України в Київській області від 21.07.2015 року, складеного за результатами розгляду матеріалів перевірки по заявах гр. ОСОБА_11 та гр. ОСОБА_1, під час конфліктної ситуації між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 громадський порядок грубо порушений не був, конфліктна ситуація виникла внаслідок непорозуміння між гр. ОСОБА_11 та ОСОБА_1, в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки кримінального правопорушення, та в діях ОСОБА_11 відсутні ознаки кримінального правопорушення.

19.08.2015 року наказом № 160-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за грубу та неетичну поведінку, за порушення норм медичної етики та деонтології, за відмову в наданні хворій медичної допомоги.

Важливим є те, що відповідно до приписів ст.149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

В оскаржуваному наказі № 160-АД від 19.08.2015 року головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 зазначає лише про надходження скарги від гр. ОСОБА_11 стосовно дій ОСОБА_1 і вказує, що з'ясувавши повно, об'єктивно і всебічно обставини події, виявивши причини і умови, що їм сприяли наказав за грубу та неетичну поведінку, за порушення норм медичної етики та деонтології, за відмову в наданні медичної допомоги хворій, лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 при об'єктивному з'ясуванні обставин подій мав би встановити, що при виникненні конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 громадський порядок грубо порушений не був, конфліктна ситуація виникла внаслідок непорозуміння між гр. ОСОБА_11 та ОСОБА_1. Таким чином, внаслідок вказаної ситуації шкоду нанесено нікому не було, а обставини при яких сталася названа подія свідчать про непорозуміння між лікарем та пацієнтом. За викладених обставин, в сукупності з наданими письмовими поясненнями ОСОБА_1 та висновком складеним щодо даного факту Сквирським РВ, не об'єктивним є висновок про грубу та неетичну поведінку ОСОБА_1. Головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 при обранні виду дисциплінарного стягнення, приписів ст. 149 КЗпП України не дотримався, ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника належним чином не врахував, що призвело до необґрунтованої видачі наказу № 160-АД від 19.08.2015 року, що є підставою для його скасування судом.

21.08.2015 року наказом № 161-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення норм медичної етики та деонтології, за встановлення відео-та звукозаписуючих пристроїв на робочому місці в кабінеті лікаря.

Підставою для видачі названого наказу стала доповідна ОСОБА_3 від 21.07.2015 року - завідуючого поліклінічним відділенням, в якій він стверджує, що при проведенні огляду роботи лікарів він зайшов до лікаря-фтизіатра ОСОБА_1, на що останній спілкувався з ним у грубій формі та почав його ображати, обзивати злодієм та хабарником. Всі свої дії він знімав на камеру хоча це неправомірно, це грубе порушення деонтології до лікарів та хворих. Просив прийняти міри і усунути від спілкування з хворими та лікарями, направити його на психіатричну експертизу.

В наказі №161-АД від 21.08.2015 року зазначено, що ОСОБА_1 від надання пояснень відмовився, однак, в матеріалах справи міститься копія заяви-доповідної ОСОБА_1 від 17.08.2015 року, адресованої головному лікарю Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2, в якій він обставини наведені ОСОБА_3 у доповідній від 21.07.2015 року вважає наклепом, та стверджує, що відео-зйомки не проводив і нікого не ображав. Зазначив, що неодноразово говорив ОСОБА_3, що той в робочий час будує будинок, порушує фінансову дисципліну при проведенні медичних оглядів, а тому ОСОБА_1 просить призначити службову перевірку щодо правильності оприбуткування коштів, які надходять ОСОБА_3 під час проведення медичних оглядів.

Отже, проаналізувавши викладене, судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існували неприязні відносини, що підтверджується зокрема і вже встановленими вище обставинами.

Відповідно до п.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку Сквирської центральної районної лікарні, правила внутрішнього трудового розпорядку мають за мету сприяти вихованню працівників у дусі свідомого ставлення до праці, подальшого зміцнення трудової дисципліни, організації праці на науковій основі, раціонального використання робочого часу, підвищення продуктивності праці.

На думку суду, ОСОБА_2, як головний лікар Сквирської ЦРЛ перед тим як видати оскаржуваний наказ № 161-АД від 21.08.2015 року про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, повинен був приділити особливу увагу доповідній ОСОБА_3 від 21.07.2015 року та заяві-доповідній ОСОБА_1 від 17.08.2015 року, призначити службове розслідування з метою встановлення об'єктивної істини та, як результат, прийняти необхідне рішення. Разом з тим, головний лікар Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 в оскаржуваному наказі № 161-АД від 21.08.2015 року обмежився посиланням на сам факт надходження доповідної від ОСОБА_3, заяву-доповідну ОСОБА_1 не відобразив взагалі та послався на раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1. Представник відповідача належних та допустимих доказів повноти з'ясування обставин події, про яку написав ОСОБА_3 у своїй доповідній, суду не надала, як і не надала доказів перевірки обставин, викладених ОСОБА_1 в заяві-доповідній. Наявні ж у справі докази приводять суд до висновку, що ОСОБА_2, як головний лікар Сквирської ЦРЛ, повно, об'єктивно і всебічно обставини події не з'ясував, а його висновок про грубу, неетичну поведінку лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 не є доведений належними доказами.

Крім того, наказ № 161-АД від 21.08.2015 року про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, винесений з грубими порушеннями КЗпП України з огляду на наступне.

Як випливає з ч. 1 ст. 147 Кодексу законів про працю України, дисциплінарне стягнення може бути накладено на працівника лише у випадку порушення ним трудової дисципліни. Причому характер цього порушення визначає вид дисциплінарного стягнення. Слід зазначити, що перелік підстав для застосування такого заходу дисциплінарного стягнення як звільнення є вичерпним і включає систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення (чи це наказ про звільнення, чи про оголошення працівникові догани) обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наприклад, це може бути тривале запізнення працівника на роботу, залишення ним робочого місця раніше часу, визначеного у графіку змінності, тощо.

Відповідно до Державного класифікатора управлінської документації ДК 01098, затвердженого наказом Держстандарту України від 31.12.1998 р. № 1024, наказ про накладення дисциплінарного стягнення належить до класу В«організаційнорозпорядча документаціяВ» підкласу В«документація з оцінки трудової діяльностіВ» .

Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов'язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативноправового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.

Наказ № 161-АД від 21.08.2015 року не містить посилання на норми права, в ньому не зазначено, про необхідність проведення розрахунку, необхідність зробити запис у трудовій книжці та видати її.

Викладені обставини свідчать про те, що оскаржуваний наказ № 161-АД від 21.08.2015 року знаходиться поза межами площини закону, за формую та змістом не є наказом про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, і тому суд вважає що є всі підстави для його скасування.

25.08.2015 року відповідно до наказу № 163-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ, позивач звільнений з роботи за систематичне невиконання обов'язків, за п.3 ст.40 КЗпП України. Наказ про звільнення з роботи і трудову книжку позивач отримав 14.09.2015 року.

Відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Отже, для звільнення працівника на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, обов'язковим є попереднє застосування до працівника заходів дисциплінарного чи громадського стягнення. У розумінні ст.147 КЗпП України, таким видом дисциплінарного стягнення могла бути догана. Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу, що відповідає вимогам ст.152 КЗпП України.

Як вже встановлено судом, головним лікарем Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 до лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 застосовувалось лише одне дисциплінарне стягнення в розумінні ст.147 КЗпП України, а саме: 19.08.2015 року наказом № 160-АД головного лікаря Сквирської ЦРЛ, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за грубу та неетичну поведінку, за відмову у наданні хворій допомоги. Однак, як встановлено судом, названий наказ слід скасувати.

Відповідно до роз'яснень, наданих в п.п.23,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

В матеріалах справи відсутні докази притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, згідно наказів, які є відмінними від тих, що оскаржуються позивачем. Враховуючи викладене, звільнення позивача на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, суд вважає протиправним, висновок головного лікаря Сквирської ЦРЛ ОСОБА_2 про систематичне порушення трудової дисципліни, невиконання і неналежне виконання покладених завдань на ОСОБА_1 та порушення норм медичної етики та деонтології, є необґрунтованим та передчасним. Належних та допустимих доказів на підтвердження наведених обставин відповідачем та представником відповідача суду не надано. Заперечення відповідача належними доказами не підтверджено, представник відповідача обмежився лише посиланням на винесені накази без долучення до заперечень доказів на підтвердження їхньої правомірності, хоча на підставі ч.1 ст.60 ЦПК України, повинен був довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Отже, підлягає скасуванню і наказ № 163-АД від 25.08.2015 року, а позивач підлягає поновленню на роботі.

Крім наведеного, судом враховується і та обставина, що Профспілкова організація медичних працівників Сквирського району не надала свою згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-фтизіатра Сквирської ЦРЛ, що підтверджується витягом з протоколу № 8 від 23.02.2016 року засідання профспілкового комітету профспілкової організації медичних працівників Сквирського району.

Відповідно до ст.47 КЗпП України, встановлено обов'язок власника або уповноваженого органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і проведення розрахунку у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від установи, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення такої вимоги.

Відповідно до п.2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року за № 58, зареєстрованої в міністерстві юстиції України від 17.08.1993 року за № 110, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу ( розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу ( розпорядження). У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до п.4.1. вказаної інструкції, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому п.2.10 Інструкції. Згідно з п.4.2 Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінені судом докази кожен окремо та у їх сукупності дають підстави дійти висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1, і тому останньому слід виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з копії довідки Сквирської ЦРЛ № 239 від 14.09.2015 року середній заробіток позивача за останні два повні місяці складав 3737,92 грн.. При розрахунку заборгованості слід приймати до уваги дату звільнення ОСОБА_1, сформовану в наказі від 25.08.2015 року. Проведений розрахунок здійснено з врахуванням оплати праці позивача за один робочий день в розмірі 169,90 грн. та становить згідно розрахунку позивача та його представника в розмірі 27 608,75 грн.. Однак, згідно довідки про доходи ОСОБА_1, від 26.04.2016 року, виданої Сквирською ЦРЛ, його середньоденна заробітна плата складала 179,52 грн.. Фактично середній заробіток позивача, згідно вказаної середньоденної заробітної плати Сквирською ЦРЛ, який просить позивач та його представник стягнути за період часу з 25.08.2015 року по 12.04.2016 року становить 29082,24 грн., а з 25.08.2015 року по 11.05.2016 року (по час розгляду справи в суді) становить 32313,60 грн.. Позивач на вказані обставини уваги не звернув, правом на збільшення розміру позовних вимог не скористався, а суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених вимог, і тому приймає до уваги саме наданий позивачем розрахунок, який не був спростований представником відповідача.

За таких обставин, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - з 25.08.2015 року по 12.04.2016 року в сумі 27 608,75 грн., як просить представник позивача в заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1,2, ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають до задоволення, оскільки ні позивачем, ні його представником до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання такої шкоди.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу позивачу в сумі 4 000 грн., то суд вказує на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_6 22.08.2015 року укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до п.4 названого договору, після часткового надання послуг адвокат складає акт приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами.

Позивач не надає суду докази складання актів приймання-передачі наданих послуг та оплати послуг адвоката, і тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Крім того, відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, понесені витрати на сплату судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 23 ЦК України, ст.ст. 40, 47, 116, 147, 148, 149, 233, 235 КЗпП України, Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 61, 79, 88, 209, 212-215, 294, 296 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 103-АД від 23.04.2015 року про притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження.

Скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 160-АД від 19.08.2015 року про притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 161-АД від 21.08.2015 року про притягнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

Скасувати наказ головного лікаря Сквирської ЦРЛ № 163-АД від 25.08.2015 року про звільнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 з роботи, згідно п.3 ст.40 КЗпП України, визнати звільнення незаконним і поновити лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 на роботі в Сквирській ЦРЛ.

Стягнути з Сквирської ЦРЛ, код ЄДРПОУ 01994190 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням у розмірі 27 608 гривень 75 копійок.

Стягнути з Сквирської ЦРЛ, код ЄДРПОУ 01994190 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1461 гривню 60 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог,- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_13