Рішення

від 13.06.2016 по справі 626/599/16-ц

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/599/16-ц

Провадження № 2/626/296/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07.06.2016 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Дудченко В.О.

при секретарі Зінченко Л.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Краснограді цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області про стягнення не виплаченої частини заробітної плати при звільненні та компенсації за несвоєчасний рахунок ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління внутрішніх справ України в Харківській області з урахуванням уточнених позовних вимог про визнання незаконними їх дії щодо незаконної невиплати йому частини заробітної плати при звільненні, а саме вихідної допомоги в сумі середнього місячного заробітку, стягнення з відповідача вихідної допомоги в сумі середнього місячного заробітку та стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при виплаті вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку за весь час затримки по день ухвалення рішення.

За клопотанням заявника ухвалою Красноградського районного суду від 05.05.2016 року замінено первісного відповідача на належного відповідача на Красноградський РВ ГУМВС України в Харківській області.

В позовній заяві в підтвердження позовних вимог позивач зазначив, що 26.02.2012 року його було прийнято до Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області на посаду робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків СРЗРВ. Відповідно до наказу №594 від 05.11.2015 року ОСОБА_4 звільнено з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України. Згідно довідки № 83/24 від 11.03.2016 року виданої Красноградським РВ ГУМВС України в Харківській області вихідна допомога при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась.

Відповідно до наказу про звільнення від 05.11.2015 року ОСОБА_4 повідомлявся про виплату вихідної допомоги та позивач був впевнений про подальше виконання відповідачем свого обов'язку по виплаті належних при звільненні сум. Позивач дізнався про не виплату належних йому сум, лише за наслідками відповіді на адвокатський запит. Так, 18.03.2016 року представником позивача отримано довідку ГУМВС України в Харківській області за вих. № 83/24 від 11.03.2016 року із якої вбачається, що вихідна допомога ОСОБА_4 не нараховувалась та не виплачувалась.

Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1, в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити позов та дав пояснення, аналогічні зазначеним в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_4 був прийнятий до Красноградського РВ ГУМВС України 26.02.2012 року робітником з комплексного обслуговування та ремонту будинків СРЗРВ. 20.05.2015 року, в зв'язку зі змінами в штатах та за заявою ОСОБА_4, його призначили на посаду прибиральника службових приміщень (на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років ОСОБА_5О.) ОПіО Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області, увільнивши його від посади робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями ОПіО Красноградського РВ ГУМВС.

05.11.2015 року ОСОБА_4 відповідно до наказу №594 о\с був звільнений за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників. На момент розгляду справи даний наказ є чинним, він не змінений та не скасований.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Допитана в якості свідка особа, яка на час звільнення ОСОБА_4 працювала бухгалтером Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона не нарахувала та не виплатила ОСОБА_4 вихідну допомогу, як це передбачено ст.44 КЗпП, оскільки вважає що фактично ОСОБА_4 потрібно було звільнити з посади прибиральника службових приміщень в зв'язку з виходом з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5, оскільки відповідно до витягу із наказу Головного Управління МВС України в Харківській області від 05.11.2015 року, потрібно вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5, прибиральника службових приміщень ОПіО Красноградського РВ ГУ МВС України в Харківській області з 06.11.2015 року на підставі рапорту ОСОБА_5 від 03.11.2015 року. Але ОСОБА_4 було звільнено з посади прибиральника службових приміщень на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників з 05.11.2015 року. В зв'язку з цим, ОСОБА_4 не було нараховано та виплачено вихідну допомогу, але в даний момент наказ про звільнення ОСОБА_4 на підстав п.1 ст.40 КЗпП України ніким не змінено та не скасовано.

Також під час розгляду судом встановлено, що ОСОБА_4 був прийнятий до Красноградського РВ ГУМВС України 26.02.2012 року робітником з комплексного обслуговування та ремонту будинків СРЗРВ, що підтверджується записом в трудовій книжці (а.с. 6).

20.05.2015 року, в зв'язку зі змінами в штатах та за заявою ОСОБА_4, його призначили на посаду прибиральника службових приміщень (на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років ОСОБА_5О.) ОПіО Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області, увільнивши його від посади робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями ОПіО Красноградського РВ ГУМВС, відповідно до копії з витягу із наказу Головного управління МВС України в Харківській області (а.с. 42).

Відповідно до копії витягу із наказу Головного Управління МВС України в Харківській області від 05.11.2015 року, вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5, прибиральника службових приміщень ОПіО Красноградського РВ ГУ МВС України в Харківській області з 06.11.2015 року на підставі рапорта ОСОБА_5 від 03.11.2015 року.

Згідно копії заяви ОСОБА_4 від 03.11.2015 року, він просив звільнити його з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, на якій начальник Красноградського РВ наклав резолюцію «Не заперечую» (а.с. 43).

Копією витягу із наказу ГУМВС України в Харківській області від 05.11.2015 року підтверджується, згідно з п.8 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та п.1 ст.40 КЗпП України ОСОБА_4 звільнено у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників з 05.11.2015 року, з виплатою вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України (а.с. 7).

Відповідно до копії довідки від 11.03.2016 року Красноградським РВ ГУМВС України в Харківській області повідомляє, що вихідна допомога при звільненні ОСОБА_4 не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 9).

При цьому відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. (ст. 44 КЗпП України).

Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1, 12 ЗУ «Про оплату праці», Конституційний Суд України роз'яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що в разі порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, згідно зі ст.2 ЗУ «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині 2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-114цс13 і відповідно до ст.. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України позиція.

ОСОБА_4 не звертався до цього часу до відповідача про виплату вихідної допомоги, оскільки обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату.

Таким чином, оскільки на час розгляду справи по суті та винесення рішення судом, наказ від 05.11.2015 року №594 о/с про звільнення ОСОБА_4 саме на підставі п.1 ст.40 КЗпП України ніким не скасований та змінений, що не заперечується відповідачем, а вихідна допомога ОСОБА_4 не виплачена до теперішнього часу, тому вона підлягає стягненню.

Визначаючи розмір вихідної допомоги, суд виходить із наступного.

Як зазначалося вище при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Для розрахунку вихідної допомоги при звільненні працівника необхідно визначити розмір середньомісячної заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Так, відповідно до абз.2 п.2 Порядку для розрахунку вихідної допомоги враховуються виплати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню. При відпрацюванні на підприємстві менше двох календарних місяців середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців людина на працювала, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо ж і протягом цих місяців людина не пропрацював ні дня, розрахунки проводяться виходячи зі встановлених в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Вихідна допомога розраховується за формулою:

Вд = (З1 + З2) / К1 / К2, де:

Вд - вихідна допомога;

З1 - зарплата за 1-ий місяць перед звільненням;

З2 - зарплата за 2-ий місяць перед звільненням;

К1 - кількість фактично відпрацьованих днів за 2 місяці;

К2 - середньомісячна кількість робочих днів за 2 місяці.

Для розрахунку розміру вихідної допомоги необхідно взяти два місяці перед звільненням, тобто вересень та жовтень.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_4 нарахована заробітна плата за вересень 2015 року становила 3124,20 грн., за жовтень - 3140,72 грн. Кількість фактично відпрацьованих днів за два місяці становить 22дні + 21 день = 43 дні. Середньомісячна кількість робочих днів становить 21 день.

Тобто вихідна допомога становить (3140,72 + 3124,20)/ 43/21 = 3056,06 грн.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, суд враховує наступне.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до змісту п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі повного або часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Таким чином, наведені норми матеріального права покладають на роботодавця обов'язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, де зокрема зазначалось, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, початок перебігу якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже відповідальність, передбачена ст.117 цього Кодексу, тобто виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку настає при умові непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Тобто визначальним фактором для обчислення тримісячного строку служить саме факт виплати належних працівникові при звільненні сум, а не день звільнення.

Таким чином, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто за період з 06.11.2015р. (наступний день після звільнення) по день винесення рішення 07.06.2016р. включно.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідно виплата. Згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період, У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п.8 Порядку).

Тобто середньоденна заробітна плата становить (3140,72 + 3124,20)/43 = 145,70 грн.

За весь час затримки, а саме з 06.11.2015 року по 07.06.2016 року включно, було 150 робочих днів, які включаються до розрахунку у відповідності до п. 8.

Середній заробіток за час затримки розрахунку становитиме - 150днів. х 145,70 грн. = 21855 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому пояснення свідка ОСОБА_6 про наче б то невірне звільнення ОСОБА_4, оскільки на її думку його необхідно було звільняти не за п.1 ст.40, а за іншою нормою КЗпП -в зв'язку з виходом з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5, оскільки він був прийнятий на роботу саме на час її декретної відпуски, яка не дає право на виплату вихідної допомоги, суд позбавлений можливості перевірити.

Так, відповідно до витягу із наказу ГУМВС України в Харківській області від 05.11.2015 року: згідно з п.8 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та п.1 ст.40 КЗпП України ОСОБА_4 звільнено саме у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників з 05.11.2015 року, з виплатою вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України(а.с. 7).

На час винесення рішення по справі даний наказ є чинним, що не заперечувалося представником відповідача, в зв'язку з чим суд в даному процесі не має повноважень перевіряти його на відповідність нормам діючого законодавства, в тому числі перевіряти і підстави звільнення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача підлягають судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст. 44, 116,117, КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, 3-4, 10, 57-60, 209, 212, 214-215 ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати незаконними дії Красноградського районного відділу Головного Управління МВС України в Харківській області щодо незаконної не виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_4 в сумі середнього місячного заробітку.

Стягнути з Красноградського районного відділу Головного Управління МВС України в Харківській області (вул. Лермонтова, буд. 84, м. Краснограда, Харківської області, ЄДРПОУ 08675938) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, вихідну допомогу при звільненні в сумі 3056 (три тисячі п'ятдесят шість) гривень 06 коп. та компенсацію за затримку розрахунку при звільнені за весь час затримки з 06.11.2015 року по день винесення рішення 07.06.2016 року включно в сумі 21855 (двадцять одна тисяча вісімсот п'ятдесят п'ять) грн., а всього 24911 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот одинадцять) грн. 06 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Стягнути з Красноградського районного відділу Головного Управління МВС України в Харківській області (вул. Лермонтова, буд. 84, м. Краснограда, Харківської області, ЄДРПОУ 08675938) судовий збір в розмірі 551,20 коп. на р/р 31214206700300, одержувач: УДКСУ у Красноградському районі 22030001, код одержувача 37886402, банк одержувача ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ суду 02893918.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення в апеляційний суд Харківської області через Красноградський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя