Рішення

від 07.06.2016 по справі 910/6354/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016Справа №910/6354/16

За позовом Spуіka z ograniczon№ odpowiedzialnoњci№ «Polcalc»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецекспорт Україна"

про : стягнення заборгованості в сумі 528 444,59 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Леонтьєва І.С. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явились.

У судовому засіданні 07 червня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Polcalc SP. Z o.o., 06.04.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 11.02.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецекспорт Україна" про стягнення заборгованості в сумі 528 444,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за дистриб'юторським договором, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 року порушено провадження у справі № 910/6354/16 та призначено розгляд справи на 19.04.2016 року.

Через відділ діловодства суду 19.04.2016 року представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 року розгляд справи відкладено на 17.05.2016 року зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання.

У судовому засіданні 17.05.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, а також подав пояснення, в яких просив суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 341 317,66 грн.

Вказане зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідному клопотанні, прийняте господарським судом, отже, новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 341 317,66 грн., з них: основного боргу - 207 876,34 грн., пені - 59 653,75 грн., 3% річних - 3 109,61 грн. та інфляційних нарахувань - 70 677,96 грн.

Відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 року судом, за клопотанням представник позивача, відповідно до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 07.06.2016 року.

Через відділ діловодства суду 23.05.2016 року від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, яке було долучено судом до матеріалів справи.

У судове засідання 07.06.2016 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору та подав оригінали документів для огляду в судовому засіданні. Представник відповідача у судове засідання не з'явився про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспецекспорт Україна" (далі - дистриб'ютор, відповідач покупець) та Spуіka z ograniczon№ odpowiedzialnoњci№ «Polcalc» (далі - постачальник, позивач) укладено дистриб'юторський договір № 1 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого дистриб'ютор зобов'язується здійснювати продаж від свого імені та за власний рахунок Товару Постачальника, що визначений у Додатках до даного Договору (в подальшому - „Товар") по власних каналах збуту гуртом і в роздріб на території України, а Постачальник зобов'язується виготовити, упакувати та здійснити поставку (передати у власність Дистриб'ютора на оплатній основі) вище вказаний Товар.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що додатки до даного Договору складаються окремо до кожної партії Товару та мають назву Специфікації. Специфікація обумовлює та включає у себе наступну інформацію: кількість Товару, ціна Товару, строки та умови оплати, інформацію про пакування Товару, докладну інформацію про умови транспортування, та іншу інформацію, що стосується партії Товару, яка поставляється.

У пункті 2.1 договору встановлено, що кількість та асортимент кожної партії Товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначається у Специфікації, узгодженій обома Сторонами Договору, яка складається не пізніше, ніж за 3 (три) дні до запланованої поставки, і є невід'ємною частиною цього Договору. Специфікація оформляється у письмовому вигляді та скріплюється печатками і підписами Сторін. Якщо Сторони надають право підпису Замовлення від свого імені іншим особам (представникам), ніж ті, що підписали цей Договір, Сторони повідомляють про це одна одну листом із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові, посади уповноваженого представника. До листа додається копія довіреності на уповноваженого представника, засвідчена Стороною, яка видала довіреність.

Як убачається з п. 3.1 договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару, що обумовлена цим договором та його додатками протягом періоду часу, визначеного у Специфікації щодо кожної партії Товару після письмового її закріплення Сторонами.

За приписами п. 4.1 договору ціна за одиницю Товару та загальна вартість партії Товару обумовлюється у Специфікації до кожної партії Товару.

Умовами розділу 5 договору передбачено, що розрахунки за цим Договором здійснюються у національній валюті Республіки Польща - польський злотий в безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Дистриб'ютора на поточний рахунок Постачальника. Оплата кожної партії Товару здійснюється відповідно Специфікації щодо кожної партії Товару. При здійсненні оплати за Товар Дистриб'ютор повинен у платіжному документі вказувати призначення платежу, а саме: посилання на даний Договір і на номер та дату. Специфікацію, за якою здійснюється оплата, її номер та дату підписання.

На виконання умов договору сторонами було підписано специфікації №№ 18-22 включно від 30.01.2015 року на поставку товару загальною вартістю 30 975 злотих (207 876,34 грн.), які наявні у матеріалах справи.

Відповідно до п. 1 вищевказаних специфікацій покупець зобов'язується здійснити оплату у розмірі 100% від загальної вартості товару протягом 14 днів з дня відвантаження товару згідно специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. Зобов'язання по оплаті вважаються виконаними з моменту зарахування коштів у повному обсязі на поточний рахунок постачальника.

На підставі вказаних специфікацій позивачем було поставлено товар партіями, що підтверджується рахунками від 03.02.2015 року та від 05.02.2015 року №№ 128, 129, 137, 151 та, а також вантажно-митними деклараціями форми № 15РL362030E0004466 від 03.02.2015 року, № 15РL362030E0004474 від 03.02.2015 року, № 15РL362030E0004656 від 04.02.2015 року, № 15РL362030E0004897 від 05.02.2015 року, № 15РL362030E0004902 від 05.02.2015 року на загальну суму 207 876,34 грн. (копії документів наявні в матеріалах справи).

Спір у справі виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого йому товару, у зв'язку з чим Spуіka z ograniczon№ odpowiedzialnoњci№ «Polcalc» вказало на існування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецекспорт Україна" заборгованості у розмірі 207 876,34 грн.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи та докази, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ст. 36 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", порядок притягнення до цивільно-правової відповідальності, здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може визначатися зовнішньоекономічними договорами (контрактами), якщо це не суперечить чинним законам України.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Укладений сторонами дистриб'юторський договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, у тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 07 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспецекспорт Україна" та Spуіka z ograniczon№ odpowiedzialnoњci№ «Polcalc» укладено дистриб'юторський договір № 1, відповідно до п. 1.1 якого дистриб'ютор зобов'язується здійснювати продаж від свого імені та за власний рахунок Товару Постачальника, що визначений у Додатках до даного Договору по власних каналах збуту гуртом і в роздріб на території України, а Постачальник зобов'язується виготовити, упакувати та здійснити поставку (передати у власність Дистриб'ютора на оплатній основі) вище вказаний Товар.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано без будь яких заперечень та зауважень специфікації №№ 18-22 включно від 30.01.2015 року на поставку товару загальною вартістю 30 975 злотих (207 876,34 грн.), які наявні у матеріалах справи.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідно до п. 1 вищевказаних специфікацій покупець зобов'язується здійснити оплату у розмірі 100% від загальної вартості товару протягом 14 днів з дня відвантаження товару згідно специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. Зобов'язання по оплаті вважаються виконаними з моменту зарахування коштів у повному обсязі на поточний рахунок постачальника.

Таким чином, на підставі специфікацій позивачем було поставлено товар партіями, що підтверджується рахунками від 03.02.2015 року та від 05.02.2015 року №№ 128, 129, 137, 151, а також вантажно-митними деклараціями форми № 15РL362030E0004466 від 03.02.2015 року, № 15РL362030E0004474 від 03.02.2015 року, № 15РL362030E0004656 від 04.02.2015 року, № 15РL362030E0004897 від 05.02.2015 року, № 15РL362030E0004902 від 05.02.2015 року на загальну суму 207 876,34 грн. (копії документів наявні у матеріалах справи).

Таким чином, беручи до уваги положення спірного договору, вимоги чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги не спростування відповідачем наявної заборгованості за договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 207 876,34 грн. на користь позивача та про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Окрім того, позивачем заявлено, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, до стягнення пеню у розмірі 59 653,75 грн., індекс інфляції у розмірі 70 677,96 грн. та 3% річних 3 109,61 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як убачається з матеріалів справи, пунктом п. 8.2 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язання, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, в п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши вказаний позивачем розрахунок пені, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача, в межах шестимісячного строку прострочення нарахування, на користь позивача підлягає 34 866,76 грн. пені за інший період, аніж той, що було вказано позивачем, оскільки відповідно до п. 1 специфікацій покупець зобов'язується здійснити оплату у розмірі 100% від загальної вартості товару протягом 14 днів з дня відвантаження товару згідно специфікацій. Таким чином, у зв'язку з тим, що поставка товару була здійснена 03.02.2015 року, 04.02.2015 року та 05.02.2015 року, то перший день можливого нарахування штрафних санкцій починається з 18.02.2015 року, 19.02.2015 року та 20.02.2015 року, як і нараховує суд.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 41487.30 18.02.2015 - 03.03.2015 14 19.5000 % 0.107 %* 620.60 41487.30 04.03.2015 - 11.08.2015 161 30.0000 % 0.164 %* 10979.93

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 41487.30 19.02.2015 - 03.03.2015 13 19.5000 % 0.107 %* 576.28 41487.30 04.03.2015 - 11.08.2015 161 30.0000 % 0.164 %* 10979.93

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 41707.22 20.02.2015 - 03.03.2015 12 19.5000 % 0.107 %* 534.77 41707.22 04.03.2015 - 13.08.2015 163 30.0000 % 0.164 %* 11175.25 Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають у порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України .

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та індексу інфляції, суд дійшов висновку, що вони здійснені невірно, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягають задоволенню у сумі 1796,09 грн. та індексу інфляції підлягають задоволенню у сумі 58 852,19 грн. В іншій частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивачу відмовлено з огляду їх неправильності, недоведеності та необґрунтованості.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як установлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, доказів сплати заявлених позивачем до стягнення коштів або доказів відсутності обов'язку щодо їх сплати суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підлягають частковому задоволенню в розмірі 303 391,38 грн., в тому числі: основного боргу в розмірі 207 876,34 грн., пені 34 866,76 грн., 3% річних у сумі 1796,09 грн. та індексу інфляції у сумі 58 852,19 грн.

Судові витрати позивача щодо сплати судового збору у сумі 7 045,88 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 58 073,20 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

28 січня 2016 між Канцелярією адвокатів та юрисконсультів Пілат і Партнери SP.P (надалі - замовник) та Канцелярією адвокатів Лещинська-Вьонцек Магдалена SP.К., (надалі - адвокат) було укладено договір про юридичну допомогу (копія договору міститься в матеріалах справи), відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає адвокатові комплексне ведення справи про стягнення боргу Polcalc SP.о.о. до ТОВ «Агроспецекспорт», Україна, зокрема підготовка і подання позову про стягнення боргу до відповідного господарського суду на території України; ведення справи Polcalc SP.о.о. у всіх інстанціях; подання документів до Виконавчої служби України (судового приставу).

На виконання зобов'язань щодо оплати послуг адвоката за вказаним договором позивач перерахував на користь адвокатського об'єднання грошові кошти у розмірі 8 856,00 злотих, що складає 58 073,20 грн., що підтверджується банківськими виписками від 05.02.2016 року на суму 2460,00 злотих, від 14.04.2016р. на суму 984,00 злотих, від 18.05.2016р. на суму 3 444,00 злотих та на суму 1 968,00 злотих (копії містяться у матеріалах справи).

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі - 58 073,20 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до абзацу третього пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як убачається з матеріалів справи, як доказ здійснення витрат на послуги адвоката у справі у розмірі 58 073,20 грн., позивач надав суду договір про юридичну допомогу від 28.01.2016 року, укладений між Канцелярією адвокатів та юрисконсультів Пілат і Партнери SP.P та Канцелярією адвокатів Лещинська-Вьонцек Магдалена SP.К., копії банківський виписок, які свідчить про фактичну оплату позивачем послуг на правову допомогу у розмірі 58 073,20 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги Spуіka z ograniczon№ odpowiedzialnoњci№ «Polcalc» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецекспорт Україна" підлягають задоволенню частково, витрати на послуги адвоката пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 51 620,27 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспецекспорт Україна" (код ЄДРПОУ 38886329; адреса: 03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, буд 18) на користь Spуіka z ograniczon№ odpowiedzialnoњci№ «Polcalc» (90-207, Rzeczpospolita Polska, Lodz, ul. Rewolucji 1905r 24/7A) грошові кошти: основного боргу - 207 876,34 грн. (двісті сім тисяч вісімсот сімдесят шість гривень 34 копійки), пені - 34 866,76 грн. (тридцять чотири тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 76 копійок), 3% річних - 1796,09 грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто шість гривень 09 копійок), інфляційних нарахувань - 58 852,19 грн. (п'ятдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят дві гривні 19 копійок), судовий збір - 7 045,88 грн. (сім тисяч сорок п'ять гривень 88 копійок) та витрати на послуги адвоката - 51 620,27 грн. (п'ятдесят одна тисяча шістсот двадцять гривень 27 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/6354/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.06.2016 року.

Суддя О.С. Комарова