Рішення

від 07.06.2016 по справі 914/811/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016р. Справа№ 914/811/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.

за позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу №84, м.Львів

про стягнення заборгованості за договором

ціна позову: 21265,50грн.

Представники:

позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність №б/н від 02.03.2016р.);

відповідача: ОСОБА_2 - голова ЖБК № 84

Суть спору:

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу №84 про стягнення 21265,50грн. заборгованості, і тому числі 10480грн. основного боргу, 1070,30грн. 3% річних, 9714,80грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.03.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду в судовому засіданні на 12.04.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 17.05.2016р. та від 31.05.2016р. В судових засіданнях 12.04.2016р., 26.04.2016р. та 07.06.2016р. оголошувались перерви. Строк розгляду спору продовжено на 15 днів з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду по даній справі від 17.05.2016р. та від 31.05.2016р.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,28,38,59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві з обґрунтуванням підстав до задоволення позову; при цьому просив враховувати деталізований розрахунок заборгованості. При оголошенні рішення був відсутній.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась Проти позову заперечила повністю, надала усні пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву від 25.04.2016р. вх.№18111/16. При оголошенні рішення представник Відповідача була відсутня.

Подані представниками Сторін документи судом оглянуто, оголошено в судових засіданнях та долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 10480грн. основного боргу.

Згідно позовної заяви Позивач просить стягнути з Відповідача 10480грн. боргу, який виник за період з 01.01.2014р. по 31.08.2014р. (а.с.7) за укладеним між Сторонами договором про постачання теплової енергії в гарячій воді. Вимог про стягнення основного боргу за інший період в межах дії укладеного між Сторонами ОСОБА_3 Позивачем не заявлялось.

Відтак, предметом позову в частині стягнення основного боргу є стягнення боргу Відповідача перед Позивачем за період з 01.01.2014р. по 31.08.2014р.

Відповідач проти позову заперечив, зазначаючи, що виконувати Відповідачу зобов'язання згідно укладеного між Сторонами ОСОБА_3 неможливо, борг виник не з вини Відповідача, оскільки: рахунок Позивач видає до 3-го числа розрахункового місяця; за період з 3-го по 25 число Відповідачу необхідно розрахувати кошти поквартально та видрукувати квитанції з врахуванням пільг і субсидій; роздати мешканцям 119-ти квартир; мешканцям необхідно оплатити через каси Ощадбанку; Відповідачу необхідно отримати кошти на окремий рахунок, відкритий в Укрсоцбанку спеціально для розрахунку з Позивачем, і по мірі їх поступлення розрахуватися з Позивачем; причиною боргу є також несвоєчасне виконання Бюджетом своїх зобов'язань по пільгах і субсидіях; причиною заборгованості є також свідома несплата за комунальні послуги мешканкою квартири №71.

Крім того, Відповідач зазначає, що з причин відсутності методів спливу на боржників 01.10.2006р. Відповідачем прийнято рішення про розірвання укладеного між Сторонами ОСОБА_3. Згідно листа №69 від 31.08.2006р. Договір розірвано з 01.09.2006р. Проте, 16.10.2006р. дію ОСОБА_3 було поновлено.

Також Відповідач зазначає, що Позивач відмовився відшкодовувати прямі витрати, пов'язані зі збором платежів за період з 01.12.2006р. по 01.03.2008р. в розмірі 4987,22грн., які Відповідач просить зарахувати в суму основного боргу.

Крім того, Відповідач не заперечив обов'язку сплати основного боргу, зазначивши, що розмір такого є меншим, аніж заявлено Позивачем до стягнення, і борг виник за триваліший період, аніж з 01.01.2014р. по 31.08.2014р.

Також Відповідач зазначив, що кошти Кооперативу складаються з разових пайових внесків членів ЖБК і спрямовуються на витрати по обслуговуванню будинку; інших коштів у Відповідача немає.

Судом встановлено, що 24.09.2002р. між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (надалі - Позивач, Енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом №84 (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №3456/Ф (вище та надалі - Договір), за умовами якого Енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати Покупцеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Покупець зобов'язувався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені ОСОБА_3 (п.1 ОСОБА_3).

Відповідно до п.п. 2.1 та 2.2 ОСОБА_3, теплова енергія постачається Покупцеві в обсягах згідно з додатком №1 до ОСОБА_3 у вигляді гарячої води на опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, на гаряче водопостачання - протягом року згідно графіка, затвердженого органами місцевої влади; початок та закінчення опалювального сезону встановлюється відповідними органами влади.

Пунктом 3.2.2 ОСОБА_3 передбачено, що Покупець зобов'язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в терміни, які передбачені ОСОБА_3.

Відповідно до п.4.2.1 ОСОБА_3, Енергопостачальна організація зобов'язувалась забезпечувати постачання теплової енергії Покупцеві в обсягах згідно із ОСОБА_3.

Пунктами 6.2 та 6.3 ОСОБА_3 Сторонами встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць; Покупець до 25-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує Енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

Відповідно до пункту 8.1. ОСОБА_3 розбіжності і спори між Сторонами, пов'язані із виконанням, зміною та розірванням ОСОБА_3, вирішуються шляхом проведення переговорів, обміну листами, укладанням додаткових угод. Пропозиції щодо зміни договірних величин теплопостачання надаються Сторонами не пізніше ніж за тридцять днів до початку кварталу.

Пунктами 10.1 та 10.4 ОСОБА_3 Сторонами погоджено, що Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2003 року; Договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із його Сторін.

Сторонами 07.10.2013р. підписано акт про включення системи тепло споживання.

Договір розірвано за погодженням Сторін згідно угоди від 01.09.2014р. про розірвання договору №3456/Ф від 24.09.2002р. Після серпня 2014р., згідно доводів Сторін, були укладені прямі договори з мешканцями будинку, який обслуговується Відповідачем.

До позовної заяви Позивачем додано розрахунки заборгованості, в тому числі розрахунок основного боргу. Проте, клопотанням від 20.05.2016р. (вх.№21517/16) Позивачем додано деталізований розрахунок заборгованості , яка виникла за період з 01.01.2014р. по 31.08.2014р. , дані якого приймаються судом при встановленні боргу Відповідача.

Згідно представленого Позивачем деталізованого розрахунку заборгованості, Позивач, як зазначено і у позовній заяві, розраховує борг Відповідача по нарахуваннях за період з січня 2014р. по серпень 2014р .

При цьому суд зазначає, що у представлених Позивачем розрахунках заборгованості відсутні будь-які дані щодо наявності сальдо заборгованості Відповідача станом на 01.01.2014р.; такі доводи Позивачем впродовж розгляду справи не зазначались, не заявлялись і у представленому Позивачем на вимогу суду акті звірки взаємних розрахунків такі дані відсутні.

Так, згідно представленого Позивачем деталізованого розрахунку заборгованості, Позивачем здійснено впродовж січня-серпня 2014р. наступні нарахування згідно ОСОБА_3: за січень - 38645,52грн.; за лютий - 32836,23грн.; за березень - 26454,41грн.; за квітень - 17626,26грн.; за травень - 12263,38грн.; за червень - 13628,62грн.; за липень - 14750,24грн.; за серпень - 13311,44грн.; всього на загальну суму 169516,10грн.

Відповідно до представленого Позивачем деталізованого розрахунку заборгованості, Відповідачем впродовж лютого-грудня 2014р. здійснено оплату 159036,10грн. боргу.

Відтак, згідно доводів Позивача, борг Відповідача перед Позивачем за надані послуги в період з січня 2014р. по серпень 2014р. згідно ОСОБА_3 становить 10480грн. (169516,10-159036,10).

Проте, Позивачем не враховано наступних здійснених Відповідачем в рахунок погашення заборгованості за період з січня по серпень 20114р. оплат. Так, згідно представлених Відповідачем оригіналу платіжного доручення №26 від 10.04.2014р. Відповідачем сплачено 3300грн. з призначенням платежу: за теплову енергію згідно угоди 3456 Ф від 24.09.2002р. за лютий 2014р.; відповідно до платіжного доручення №82 від 08.10.2014р. сплачено 766,07грн. з призначенням платежу: за теплову енергію згідно угоди 3456 Ф від 24.09.2002р. за серпень 2014р.; згідно платіжного доручення №85 від 17.10.2014р. сплачено 400грн.; згідно платіжного доручення №88 від 27.10.2014р. сплачено 1044,14грн. (з яких Позивачем враховано у розрахунку лише 767,59грн.); відповідно до платіжного доручення №89 від 28.10.2014р. сплачено 157,68грн.; описані платіжні доручення №85 від 17.10.2014р., №88 від 27.10.2014р. та №89 від 28.10.2014р. містили призначення платежу (як і враховані Позивачем в рахунок погашення боргу у деталізованому розрахунку платіжні доручення за листопад (№96 від 20.11.2014р.) та грудень (№111 від 26.12.2014р.) призначення платежу: оплата заборгованості за теплову енергію згідно угоди 3456 Ф від 24.09.2002р. станом на 01.10.2014р.

Оригінали всіх вищеописаних платіжних доручень містять відмітки банку про проведення оплат, дані платіжних доручень Позивачем не заперечені .

Представник Позивача усно зазначив в судовому засіданні, що суми здійснених згідно вищеописаних платіжних доручень оплат враховані в рахунок оплат наданих послуг за 2013р. Проте, жодних доказів на підтвердження наведених доводів Позивачем не надано як і не зазначено про неможливість подання таких . При цьому суд також бере до уваги, що кожне із вищеописаних платіжних доручень містило чітке призначення платежу - за той чи інший місяць 2014р ., а предметом позову, який визначив сам Позивач та не змінював впродовж розгляду справи, як зазначено вище (а.с.7, позовна заява) є стягнення заборгованості саме згідно нарахувань за січень-серпень 2014р. , а не стягнення заборгованості за ОСОБА_3 загалом. Крім того, представником Позивача не пояснено суду, яким чином та чому саме часткові оплати за квітень 2014р. та оплати жовтня 2014р. ним зараховані в рахунок оплат попередніх періодів при тому, що здійснені Відповідачем оплати впродовж попередніх місяців 2014р., а саме - лютого, березня, інші оплати квітня, травня, червня, липня, серпня, вересня не зараховані в рахунок оплат попередніх періодів. Суд бере до уваги, що будь-яких доказів існування заборгованості у Відповідача перед Позивачем за період до 01.01.2014р. Позивачем не надано, як і не надано доказів правомірності зарахування здійснених Відповідачем впродовж лютого-грудня 2014р. платежів в рахунок погашення боргу, що виник до 01.01.2014р.

При цьому суд зазначає, що розгляд справи неодноразово відкладався та у судовому засіданні оголошувались перерви саме з підстав неподання Позивачем деталізованого розрахунку заборгованості, в якому були б вказані всі вихідні дані, необхідні суду для перевірки правильності проведених розрахунків.

Суд наголошує, що межами заявлених Позивачем позовних вимог є стягнення заборгованості по нарахуваннях за період з січня 2014р. по серпень 2014р. ; відтак, за відсутності клопотання та підстав, передбачених п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Суд також зазначає, що наведене не позбавляє Позивача права звернення до суду з заявою про стягнення заборгованості з Відповідача за період до 01.01.2014р.

Всього Позивачем у деталізованому розрахунку не враховано здійснених Відповідачем оплат впродовж квітня, жовтня 2014р. на загальну суму 4900,30грн . (3300+766,07+400+(1044,14-767,59)+157,68).

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем за проведені нарахування (надані послуги) за період з січня по серпень 2014р. складає 5579,70грн. (10480-4900,30).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

У відповідності до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо доводів Відповідача про розірвання укладеного між Сторонами Договору суд зазначає наступне. Відповідно до витягу з протоколу засідання загальних зборів членів ЖБК 84 від 13.07.2006р., прийнято рішення про розірвання ОСОБА_3. Про наведене Відповідач повідомив Позивача листом №69 від 31.08.2006р. Позивач листом №23/1-571 від 08.09.2006р. повідомив Відповідача про припинення дії ОСОБА_3 з 01.10.2006р. Проте, згідно представленої Відповідачем угоди від 16.10.2006р., Сторони погодили, що в період з 01.10.2006р. по 12.10.2006р. теплова енергія постачалась Відповідачу згідно укладеного ОСОБА_3 (№3456/Ф від 24.09.2002р.); крім того, Сторони погодили, що в період з 18.10.2006р. по 01.10.2007р. теплова енергія постачалась Відповідачу на умовах укладеного ОСОБА_3. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази припинення дії ОСОБА_3 після 01.20.2007р. чи інших, окрім наведеного, повідомлень Сторін про припинення дії ОСОБА_3. Відтак, в силу вимог п.10.4 ОСОБА_3, Договір був пролонгованим, в тому числі і на 2014р. Підтвердженням дії ОСОБА_3 у 2014 році, окрім зазначеного самим Відповідачем у відзиві, є і підписання Сторонами акту 07.10.2013р. Акту про включення системи тепло споживання, і призначення платежу у представлених Відповідачем вищеописаних платіжних дорученнях за 2014 рік.

З приводу доводів Відповідача про зарахування 4987,22грн. витрат, пов'язаних зі збором платежів за період з 01.12.2006р. по 01.03.2008р. в рахунок погашення основного боргу суд зазначає наступне. Відповідно до представленого Відповідачем розрахунку витрат, такий розрахунок здійснено за період з 01.12.2006р. по 01.03.2008р . Відповідачем не представлено доказів понесених ним 4987,22грн. витрат. Крім того, правова природа основного боргу, який просить стягнути Позивач, та заявлені Відповідачем до зарахування 4987,22грн. витрат є різною, в тому числі з тих причин, що заявлені зобов'язання випливають з різних договорів. Також, Позивачем, як зазначено вище, заявлено позовні вимоги про стягнення основного боргу за період з 01.01.2014р. по 31.08.2014р. , а не за 2006-2008р.р. Відповідачем не обґрунтовано, що заявлені вимоги є однорідними. Позивач ж пояснив, що витрати, пов'язані із збором платежів за період з 01.12.2006р. по 01.03.2008р. , ним не відшкодовувались з причин відсутності договору, оскільки договір №195 про відшкодування витрат виконавця послуг з гарячого водопостачання та централізованого опалення між Сторонами укладено тільки 03.09.2008р., і з цього часу Позивачем він виконавувася, як і виконувались додаткові угоди до нього; до того ж, вимоги Відповідача не є безспірними. Крім того, правом на подачу зустрічного позову Відповідач не скористався. З врахуванням вищенаведеного в суду відсутні правові підстави до зарахування заявлених Відповідачем 4987,22грн. витрат в рахунок погашення основного боргу. При цьому суд зазначає, що наведене не позбавляє Відповідача права заявлення позовних вимог щодо наведених вище витрат шляхом подання окремого позову.

Щодо доводів Відповідача про те, що причиною заборгованості є також свідома несплата за комунальні послуги мешканкою квартири №71 суд зазначає, що обов'язок щодо сплати у Відповідача виник згідно укладеного між ним та Позивачем ОСОБА_3, стороною(нами) якого не є інші особи. Відтак, несвоєчасність виконання зобов'язань іншими особами перед Відповідачем не є підставою зміни умов ОСОБА_3 в частині строків розрахунків чи відсутності обов'язку щодо здійснення розрахунків взагалі. Крім того, умовами ОСОБА_3 не визначено можливість зміни зобов'язань, залежності обов'язку Покупця (Відповідача) щодо здійснення оплати в залежності від непроведення чи несвоєчасного проведення мешканцями розрахунків з останнім.

З приводу доводів Відповідача щодо тривалої в часі процедури здійснення оплати та того, що причиною боргу є також несвоєчасне виконання Бюджетом своїх зобов'язань по пільгах і субсидіях, суд зазначає, що такі доводи не можуть бути прийняті судом як доводи щодо неможливості виконання ОСОБА_3 з незалежним від Відповідача причин, оскільки не спростовують можливості та обов'язку виконання ним ОСОБА_3. До того ж, своєчасність проведення розрахунків з Відповідачем з Бюджету, в тому числі і відповідно до умов ОСОБА_3, також не спростовують можливості та обов'язку виконання Відповідачем умов ОСОБА_3.

Крім того, заявлені Відповідачем доводи щодо відсутності коштів також не можуть бути підставою до відсутності у нього обов'язку щодо здійснення оплат згідно ОСОБА_3.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги предмет спору в частині стягнення основного боргу саме за надані послуги за період з січня 2014р. по серпень 2014р.; враховуючи доведеність надання Позивачем Відповідачу послуг згідно ОСОБА_3 за період з січня 2014р. по серпень 2014р. на загальну суму 169516,10грн.; беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази здійснення Відповідачем оплат за надані впродовж 2014р. послуги на загальну суму 163936,40грн. (159036,10+4900,30); враховуючи також відсутність заперечень з боку Відповідача як щодо самого факту поставки теплової енергії в гарячій воді, так і щодо її кількісних та якісних характеристик; беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем впродовж розгляду справи сплати 5579,70грн. боргу повністю чи частково, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 10480грн. основного боргу по наданих згідно ОСОБА_3 послугах за період з січня 2014р. по серпень 2014р. підлягають до задоволення в розмірі 5579,70грн .; в решіт частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу слід відмовити.

Щодо стягнення 1070,30грн. 3% річних та 9714,80грн. інфляційних втрат.

Позивач розраховує 3% річних та інфляційні нарахування за період з 26.02.2014р. по 29.02.2016р.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти нарахування та стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат зазначаючи, що він грошовими коштами, отриманими за спожиту теплову енергію, у власних цілях не користувався, не зберігав на рахунку, а перераховував Позивачу.

Перевіривши правильність проведених розрахунків 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновків, що такі Позивачем також проведено невірно, оскільки:

Позивачем не враховано положення вищеописаного п.6.3 ОСОБА_3 щодо здійснення оплати до 25-го числа місяця, наступного за звітним. При цьому суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в абзаці 2 п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року;

не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань (аналогічна правова позиція викладена в абзаці 1 п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями);

Позивачем невірно враховано число здійсненої у березні 2014р. Відповідачем часткової оплати 2000грн.;

неповно враховано суми здійснених Відповідачем оплат по нарахуваннях за січень-серпень 2014р., про що судом зазначено вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу;

розрахунок інфляційних втрат Позивачем проведено за періоди з 26 числа місяця по 25 число наступного місяця, тоді як суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність здійснених Позивачем розрахунків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 1070,30грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 412,10грн .; вимоги щодо стягнення 9714,80грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення в розмірі 4586,35грн .; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

07.06.2016 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний (з врахуванням вихідних) 13.06.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 685,47грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 254, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 611, 612, 625, 627, 629, 632, 714 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 4 -3 , 4 -5 , 4 -7 , 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу №84 (79060, Львівська область, м.Львів, вул.Наукова, 68; ідентифікаційний код 20849602) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Данила Апостола, буд.1; ідентифікаційний код 05506460) 5579,70грн. основного боргу, 412,10грн. трьох відсотків річних, 4586,35грн. інфляційних втрат та 685,47грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.