Ухвала

від 09.06.2016 по справі 918/224/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2016 р. Справа № 918/224/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.М. Качура, розглянувши матеріали справи за позовом: Комунального підприємства "Радивилівтеплосервіс"

до відповідача: Радивилівського кооперативного торгово-роздрібного підприємства

про стягнення заборгованості, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат в сумі 21 156 грн. 35 коп.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність від 28 жовтня 2015 року);

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Радивилівтеплосервіс" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Радивилівського районного кооперативного торгово-роздрібного підприємства про стягнення заборгованості в сумі 21 156 грн. 35 коп., з яких: 12 309,57 грн. основний борг, 861,67 грн. штраф у розмірі 7 % від суми невиконаного зобов'язання, 413,21 грн. 3 % річних, 2 952,27 грн. пеня, 4 619,63 грн. інфляційні втрати, позовні вимоги аргументувавши неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на відпуск те6плової енергії № 11 від 01 грудня 2009 року.

Ухвалою суду від 30 березня 2016 року, судом порушено провадження у справі № 918/224/16, розгляд справи призначено на 21 квітня 2016 року.

Ухвалою суду від 21 квітня 2016 року розгляд справи відкладено на 12 травня 2016 року.

06 травня 2016 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні від 12 травня 2016 року оголошувалась перерва до 26 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 26 травня 2016 року, в порядку статті 69 ГПК України, продовжено строк розгляду спору у справі на 15 днів, розгляд справи відкладено на 09 червня 2016 року.

07 червня 2016 року відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення 5 463,31 грн. основної заборгованості.

В судовому засіданні від 09 червня 2016 року оголошувалась перерва до 14 год. 30 хв. 09 червня 2016 року.

09 червня 2016 року відповідачем подано до суду заяву щодо застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій.

Після оголошеної перерви 09 червня 2016 року в судове засідання представник позивача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується підписом представника позивача в протоколі судового засідання від 09 червня 2016 року.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність копій документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

29 березня 2016 року позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Радивилівсього районного кооперативного торгово-роздрібного підприємства про стягнення заборгованості.

Згідно з наявним в матеріалах справи спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, правильним є найменування відповідача "Радивилівське кооперативне торгово-роздрібне підприємство" (код 30239418). Відтак, розгляд справи здійснюється з врахуванням вказаних відомостей з ЄДР.

З матеріалів справи слідує наступне.

01 грудня 2009 року між Комунальним підприємством "Радивилівтеплосервіс" (позивач, підприємство) та Радивилівським кооперативним торгово-роздрібним підприємством (відповідач, споживач) було укладено договір на відпуск теплової енергії № 11 (надалі договір), відповідно до предмету якого підприємство зобов'язується надавати споживачеві технологічний пар і підігріту воду (далі теплова енергія), а споживач, в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Пунктами 8.1., 8.4. договору передбачено, що даний договір укладається терміном на 1 рік і набуває чинності з дня його підписання. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією стороною.

Звертаючись з позовом до суду позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 12 309,57 грн. за надані послуги за період з 01 лютого 2014 року по 31 березня 2014 року, та з 01 жовтня 2014 року по 31 березня 2015 року.

В якості доказів наявної заборгованості позивачем надано суду рахунки за теплову енергію.

Відповідно до пункту 1.5.2. договору опалювальна площа квартири (будинку садибного типу) складає 44,00 кв. метрів.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що тариф на момент заключення договору складає за опалення 1 м.кв. 22,17 грн. з ПДВ. Зміна тарифів не являється підставою для перезаключення договору, при зміні тарифів заключається додаткова угода.

Так матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами додаткової угоди щодо зміни тарифу в порядку передбаченому умовами договору.

У зв'язку з наведеним судом було зобов'язано позивача надати суду розрахунок суми основної заборгованості згідно положень пункту 5.3. договору.

На виконання вимог ухвали суду позивачем надано суду розрахунок суми заборгованості за тарифом передбаченим умовами договору, згідно якого заборгованість відповідача за період лютий-березень 2014 року, жовтень - березень 2015 року складає 6 954,23 грн..

Наданий розрахунок суми заборгованості судом перевірено та визнано обґрунтованим та таким що відповідає умовам договору.

Щодо решти вимог позивача про стягнення основної заборгованості в сумі 5 355,34 грн. суд зазначає, що вказані вимоги є необґрунтованими, оскільки нараховані за інші періоди, не зазначені в позовні заяві та не відносяться до заборгованості, що виникла в періоди з лютого-березня 2014 року, та жовтня - березня 2015 року, та стягнення якої є предметом позовних вимог. Також слід зазначити, що позивачем не надано суду рахунки за інші періоди, які б підтверджували вказану заборгованість.

Згідно з пунктом 5.3. договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

У статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У силу вимог частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У частинах 1, 2 статті 193 ГК України, встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У статті 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України, частини 6 статті 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як визначено у частині першій статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень статті 24 Закону України "Про теплопостачання", основними обов'язками споживача теплової енергії є зокрема додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за теплову енергію за періоди: лютий-березень 2014 року, жовтень - березень 2015 року що складає 6 954,23 грн. є законними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими та такими що підлягають до задоволення, в решті вимог про стягнення в сумі 5 355,34 грн. слід відмовити.

Щодо заперечень відповідача висвітлених у відзиві на позов, стосовно припинення дії договору у зв'язку з направленням 25 вересня 2014 року листа про відключення від опалення, суд зазначає, що згідно положень пункту 2.2.3. договору, підприємство зобов'язане розірвати договір за письмовою заявою споживача після виконання ним технічних вимог на відключення.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити за спожиту теплову енергію в повному обсязі.

Так, матеріали справи не містять доказів розірвання договору, чи припинення надання послуг передбачених умовами договору.

Відповідно до пунктів 24-26 Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Матеріали справи не містять доказів відключення споживача від послуг централізованого теплопостачання, відтак доводи відповідача щодо неотримання наданих послуг не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами а відтак не заслуговують на увагу.

07 червня 2016 року відповідачем подано заяву про застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості в сумі 5 463,31 грн.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з положеннями статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до роз'яснень висвітлених в пункті 2.2. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи викладене, у зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необгрунтованість вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 5 463,31 грн. та частковою відмовою в позові в цій частині, суд не вбачає підстав для застосування заявленої відповідачем позовної давності щодо заборгованості яка виникла до березня 2013 року.

Відповідно до пункту 6.3.3. договору, за несвоєчасне проведення розрахунків за теплову енергію споживач несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Як унормовано у положеннях частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (така ж позиція викладена у статті 611 ЦК України).

У статтях 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У частині першій статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивачем нараховано 7% штрафу від розміру невиконаного зобов'язання що за розрахунком позивача становить 861,67 грн.

Щодо нарахованої суми штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Разом з тим, положення договору не передбачають можливість покладення штрафу у розмірі 7 % за невиконання договірних обов'язків.

Оскільки умови укладеного між сторонами договору не містять забезпечення зобов'язання у вигляді штрафу 7 %, відтак, в силу вимог закону вказані позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Позивачем також заявлено до стягнення 2 952,27 грн. пені.

Здійснивши власний перерахунок нарахованих сум пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За розрахунком суду, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати наданих послуг, а саме за послуги надані в лютому 2014 року (за період з 11 березня 2014 року по 11 вересня 2014 року) пеня складає 97,47 грн., за надані послуги в березні 2014 року (за період з 11 квітня 2014 року по 11 жовтня 2014 року) пеня складає 106,74 грн., за надані послуги в жовтні 2014 року (за період з 11 листопада 2014 року по 11 травня 2015 року) пеня складає 52,31 грн., за надані послуги в листопаді 2014 року (за період з 11 грудня 2014 року по 11 червня 2015 року) пеня складає 230,11 грн., за надані послуги в грудні 2014 року (за період з 11 січня 2015 року по 11 липня 2015 року) пеня складає 255,01 грн., за надані послуги в січні 2015 року (за період з 11 лютого 2015 року по 11 вересня 2015 року) пеня складає 280,06 грн., за надані послуги в лютому 2015 року (за період з 11 березня 2015 року по 11 вересня 2015 року) пеня складає 294,25 грн., за надані послуги в березні 2015 року (за період з 11 квітня 2015 року по 11 жовтня 2015 року) пеня складає 249,74 грн.

Таким чином загальна сума пені, що підлягає до стягнення з відповіача складає 1 562,69 грн., а решта нарахованої позивачем пені, що складає 1 389,58 грн. є не обгрунтованою.

Слід також зазначити, що 09 червня 2016 року відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності щодо нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В даному випадку судом враховуються положення статті 267 ЦК України, відповідно до яких, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на ті обставини, що позивач звернувся до суду з позовом 29 березня 2016 року, та з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення пені нарахованої лише в межах позовної давності.

Таким чином, стосовно пені нарахованої за невиконані зобов'язання по оплаті за надані в лютому-березні 2014 року послуги, суд приходить до висновку, що до вказаних вимог необхідно застосувати наслідки спливу позовної давності.

З урахуванням заяви про застосування позовної давності судом розраховано пеню, яка підлягає до стягнення з відповідача за невиконання ним обов'язку з оплати отриманих від позивача послуг по наданню теплової енергії в наступних розмірах:

- за послуги надані в жовтні 2014 року до задоволення підлягає пеня в сумі 18,21 грн.;

- за послуги надані в листопаді 2014 року до задоволення підлягає пеня в сумі 120,26 грн.;

- за послуги надані в грудні 2014 року до задоволення підлягає пеня в сумі 168,37 грн.;

- за послуги надані в січні 2015 року до задоволення підлягає пеня в сумі 218,08 грн.;

- за послуги надані в лютому 2015 року до задоволення підлягає пеня в сумі 265,38 грн.;

- за послуги надані в березні 2015 року до задоволення підлягає пеня в сумі 246,74 грн.

Загальна сума пені, з врахуванням заяви про застосування строків позовної давності, що стягується з відповідача складає 1 037,04 грн., в задоволенні вимог про стягнення 525,65 грн. суд відмовляє застосовуючи при цьому позовну давність до вказаних вимог.

Згідно з положеннями статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, за період з 11 березня 2014 року по 31 січня 2016 року нарахував відповідачу 413,21 грн. три проценти річних та 4 619,63 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши власний перерахунок наведених сум, суд приходить до висновку, що до задоволення підлягають 257,49 грн. процентів річних річних та 2 870,08 грн. інфляційних втрат, в задоволенні позову про стягнення 155,75 грн. процентів річних та 1 749,55 грн. інфляційних втрат суд відмовляє за їх необгрунтованістю. Необгрунтованість вказаних сум полягає у тому, що при розрахунку процентів річних та інфляційних втрат позивач виходив з розміру основного боргу 12 309,57 грн., тоді як обгрунтованою сумою основного боргу, як встановлено судом, є 6 954,23 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а саме вимог про стягнення 6 954,23 грн. основного боргу, 1 037,04 грн. пені, 257,46 грн. 3 проценти річних, 2 870,08 грн. інфляційних втрат.

В задоволенні позовних вимог про стягнення 5 355,34 грн. основної заборгованості, 861,67 грн. 7 % штрафу, 155,75 грн. три проценти річних, 1 749,55 інфляційних втрат, 1 915,23 грн. пені необхідно відмовити.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема 724,21 грн. необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, а решту судового збору в розмірі 653,79 грн. суд залишає за позивачем.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Радивилівського кооперативного торгово-роздрібного підприємства (Рівненська область, м.Радивилів, вул. О. Невського 6, код 30239418) на користь Комунального підприємства "Радивилівтеплосервіс" (Рівненська область, м.Радивилів, вул. І. Франка 2, код 36549940) 6 954 (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 23 коп. основного боргу, 1 037 (одну тисячу тридцять сім) грн. 04 коп. пені, 257 (двісті п'ятдесят сім) грн. 46 коп. три проценти річних, 2 870 (дві тисячі вісімсот сімдесят) грн. 08 коп. інфляційних втрат та 724 (сімсот двадцять чотири) грн. 21 коп. судового збору.

3. В задоволенні вимог про стягнення 5 355,34 грн. основної заборгованості, 861,67 грн. 7 % штрафу, 155,75 грн. три проценти річних, 1 749,55 інфляційних втрат, 1 915,23 грн. пені відмовити.

4. Судовий збір в сумі 653,79 грн. залишити за позивачем.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 10 червня 2016 року

Суддя А.М. Качур