Рішення

від 01.06.2016 по справі 921/215/16-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" червня 2016 р.Справа № 921/215/16-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Комунального підприємства "Тернопільводоканал", вул. Танцорова, 7, м. Тернопіль, 46008

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля -Цукор", вул. Микулинецька, 116, м. Тернопіль, 46005

про cтягнення заборгованості в сумі 10 039,93 грн.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №3523/15, від 31.12.15р.

відповідача: не з'явився

Суть справи:

Комунальне підприємство "Тернопільводоканал" звернулось до господарського суду із позовом до ТОВ "Поділля Цукор" про стягнення заборгованості в сумі 10 039,93 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, що підтримані у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору про надання послуг із водопостачання та водовідведення, в частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з урахуванням штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Водночас, у відповідності до ст.22 ГПК України позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми пені.

Розглянувши дану заяву, суд вважає, що остання подана у відповідності до вимог процесуального законодавства, не порушує будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів, а тому приймається судом, з огляду на що спір розглядається з її урахуванням.

Відповідач у судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів, у тому числі відзиву на позов, не подав, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в порядку ст.ст.64, 87 ГПК України та п.3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Так, ухвали суду, що направлялись відповідачу за місцем його знаходження ( Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у справі), повернені на адресу господарського суду органом зв'язку за закінченням терміну зберігання.

Представнику позивача у процесі розгляду справи належні йому права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України, роз'яснено.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, із договорів та інших правочинів . Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом та слідує із матеріалів справи, 05.05.2014 р. між КП "Тернопільводоканал" (Виробник) та ТОВ "Поділля-Цукор" (Споживач) було укладено договір №1397 про надання послуг із водопостачання та водовідведення, згідно п.1.1 якого Виробник зобов'язується здійснювати забезпечувати Споживача питною водою до межі розмежування (п.3.1. Договору), згідно затвердженого уповноваженим органом добового графіку подачі води, а також забезпечення стічної води з межі розмежування, за винятками, передбаченими цим Договором та чинним законодавством України; надавати послуги із водопостачання із дотриманням вимог щодо якості води, визначеної Держстандартом; здійснювати водопостачання та водовідведення на об'єкти Споживача у передбачених угодою об'ємах.

У свою чергу, відповідно до п.1.2 правочину, Споживач, поряд з іншим, зобов'язується своєчасно і повністю оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення.

Положеннями п.2.8. угоди, контрагентами узгоджено, що тарифи для Споживача на момент укладення Договору становлять: водопостачання - 2,58 грн./ куб.м. (без ПДВ) та водовідведення - 3,56 грн. /куб.м. (без ПДВ).

Разом з тим, при зміні тарифів на водопостачання та водовідведення додаткового погодження на це Споживача чи внесення змін до даного Договору не потребується. Повідомлення про зміну тарифів на водопостачання та водовідведення здійснюється через засоби масової інформації або через виставлені Споживачу рахунки на оплату послуг.

Пунктом 2.10 правочину встановлено, що за користування послугами водопостачання та водовідведення Споживач проводить поточну оплату впродовж місяця, в якому споживаються послуги з водопостачання та водовідведення.

У той же час, остаточний розрахунок за спожиті в поточному місяці послуги, Споживач проводить на підставі рахунків або інших платіжних документів, поданих Водоканалом, які підлягають оплаті Споживачем у триденний строк після їх отримання, при цьому вихідні і святкові дні до уваги не беруться. Враховуючи можливість отримання рахунків Споживачем в абонентному відділ Виробника, остаточна оплата спожитих послуг з водопостачання і водовідведення здійснюється Споживачем в будь-якому випадку не пізніше 15 числа наступного місяця за тим, в якому йому були надані відповідні послуги.

У відповідності до п.5.1. угоди, Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року , а в частині своєчасно невиконаних зобов'язань - до моменту їх повного виконання.

Водночас, п.5.2. контрагентами погоджено, що Договір вважається щорічно продовженим на тих самих умовах, якщо упродовж одного місяця до закінчення терміну його дії жодна із сторін не направить іншій стороні письмової заяви про припинення дії Договору.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, Виробником на виконання своїх договірних зобов'язань за період з березня 2015р. по лютий 2016р. надано послуги із водопостачання та водовідведення на суму 5 764,75 грн.

Однак, відповідачем, в обумовлені угодою сторін строки, розрахунок за надані послуги не проведений, зважаючи на що позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення вказаної суми заборгованості з урахуванням штрафних санкцій, 3% річних та втрат від інфляційних процесів.

Дослідивши норми чинного законодавства, яке регламентує спірні правовідносини, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи із наступних міркувань.

Згідно частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічні положення містяться в ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, взаємовідносини, які склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору про надання послуг.

За приписами ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У свою чергу, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Таким чином, укладений учасниками спору 05.05.2014р. правочин слугує підставою для виникнення між ними господарських зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Як слідує із матеріалів справи, зокрема, картки споживача ТОВ "Поділля-Цукор", рахунків із централізованого водопостачання та водовідведення, відомостей про зняття показників, позивачем за період з березня 2015р. по лютий 2016р. надано передбачені договором послуги на загальну суму 5 764,75 грн.

У той же час, як вбачається із рахунків на оплату за червень, серпень, вересень та листопад 2015р. сума до оплати в останніх із мінусовим значенням.

Досліджуючи наведені обставини, судом встановлено, що відповідно до договору №1397 про надання послуг з водопостачання та водовідведення, позивач надає послуги на два об'єкти відповідача: адміністративний та побутовий корпуси.

У свою чергу, у побутовому корпусі споживача знаходяться приміщення інших субспоживачів з якими КП "Тернопільводоканал" укладено відповідні договори про надання послуг та відкрито особові рахунки (копії у справі), та які отримують послуги із використанням інженерних мереж основного споживача ТОВ "Поділля-Цукор".

Згідно п.3.9. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам. Якщо субспоживач має особисті рахунки, то він розраховується за питну воду та скидання стічних вод з виробником. Розподіл суми рахунку між субспоживачами, на яких не відкрито окремих особових рахунків, здійснюється споживачами самостійно. У випадках, коли засоби обліку на вводах субспоживачів відсутні, розрахунки за воду проводяться за нормами водоспоживання, при цьому обсяг стічних вод, які належать до сплати, дорівнює обсягу водоспоживання.

З огляду на наведене, як вказує Водоканал, нарахування плати відповідачу проводилось із виключенням обсягу споживання послуг субспоживачам. При цьому, враховуючи можливі розбіжності в поданих споживачами та субспоживачами показниках засобів обліку, неодночасність подання показників, можливість нарахування за нормами споживання, за середнім споживанням та тимчасового припинення нарахувань, можливе виставлення від'ємних рахунків.

Разом з тим, як зазначає позивач, вказані від'ємні нарахування сум до оплати зараховуються відповідачу у рахунок погашення заборгованості, що виникла у попередні періоди.

За приписами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 903 даного нормативного акту, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Так, умовами укладеного правочину сторонами погоджено остаточний розрахунок за спожиті в поточному місяці послуги на підставі рахунків або інших платіжних документів, поданих Водоканалом, у триденний строк після їх отримання.

Зважаючи на наведені норми чинного законодавства та положення укладеного між сторонами договору та з урахуванням дати отримання відповідачем рахунків з централізованого водопостачання та водовідведення (копії в матеріалах справи), суд констатує, що строк оплати по вказаних рахунках станом на час подання позову до господарського суду, настав.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, станом на момент розгляду справи, основний борг відповідача перед позивачем становить 5 764,75 грн. та підлягає до стягнення з товариства.

При цьому, судом враховуються приписи ст.ст.33,34 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідачем належними засобами доказування позовні вимоги спростовані не були.

Поряд з цим, за приписами статті 549, частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

На підставі наведеної правової норми, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 13.04.2015р. по 13.03.2016р. 207,04 грн. інфляційних втрат та за період з 13.04.2015р. по 08.04.2016р. 3% річних за користування коштами в сумі 85,77 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення зобов'язання та в межах періодів існування заборгованості по кожному із рахунків зокрема , суд вважає, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних підлягають до стягнення із відповідача у повному обсязі.

Крім того, згідно поданого розрахунку, у зв'язку із порушенням термінів оплати за надані послуги, позивачем за період з 13.04.2015р. по 08.04.2016р. нарахована відповідачу пеня у розмірі 3796,21 грн.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до п. 4.1 правочину, за несвоєчасні розрахунки за надані, згідно договору послуги, Споживач сплачує на користь Виробника пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше ста відсотків загальної суми боргу.

За наслідками проведеного перерахунку, з врахуванням приписів чинного законодавства, приймаючи до уваги правові позиції, що викладені у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року у справі № 18/957/12, 3-6гс13, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього мало місце невиконання зобов'язання, та максимального розміру відповідних нарахувань, приймаючи до уваги приписи п.2.11 Договору при визначенні терміну виконання зобов'язання, суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у визначеному позивачем розмірі. Даний висновок суду ґрунтується також на тому, що виключно позивач у справі в силу процесуального законодавства вправі визначати ціну позову.

Крім того, згідно поданого розрахунку, позивачем на підставі п.4.8. Договору, у зв'язку із необґрунтованою відмовою відповідача оплатити послуги з водопостачання згідно отриманих рахунків, нараховано штраф у розмірі 5% суми, від оплати якої він відмовився, що становить 288,04 грн.

Таким чином, позовні вимоги КП "Тернопільводоканал" до ТОВ "Поділля-Цукор" про стягнення заборгованості за надані по договору послуги, пені, штрафу, 3% річних та втрат від інфляційних процесів є обґрунтованими, підтверджуються зібраними доказами, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

У відповідності до ст.ст. 44,49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля -Цукор" (вул. Микулинецька, 116, м. Тернопіль, 46005, код ЄДРПОУ 31877455) на користь Комунального підприємства "Тернопільводоканал" (вул. Танцорова, 7, м. Тернопіль, 46008, код ЄДРПОУ 03353845) - 5 764 (п'ять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 75 коп. основного боргу; 207 (двісті сім) грн. 04 коп. інфляційних втрат; 85 (вісімдесят п'ять) грн. 77 коп. 3% річних за користування коштами в сумі; 3 796 (три тисячі сімсот дев'яносто шість) грн. 21 коп. пені; 288 (двісті вісімдесят вісім) грн. 04 коп. штрафу та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. в рахунок повернення судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 06.06. 2016р.

Суддя О.В. Руденко