Рішення

від 14.06.2016 по справі 904/4143/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.06.16р. Справа № 904/4143/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ", місто Запоріжжя

до публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТНИЙ ЗАВОД", місто Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором поставки №511131424 від 12.07.2013р.

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 05.05.16р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

23.05.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ", м.Запоріжжя (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 76120,80грн. основної заборгованості; 8701,28грн. пені; 5168,09грн. трьох відсотків річних; 66069,81грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 18.05.2016р. за вих.№б/н ухвалою суду від 24.05.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 14.06.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 02.06.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 31.05.2016р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 02.06.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 30.05.2016р.

14.06.2016р. господарський суд розпочав розгляд справи по суті.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, частково проти позову заперечує, відповідно поданого відзиву.

Суд заслухав пояснення представника позивача щодо предмету позову.

В судовому засіданні дослідженні надані сторонами та наявні в матеріалах справи докази.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 14.06.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ" (далі по тексту - позивач, постачальник) та публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки №511131424 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого на умовах, викладених в розділах цього договору, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і сплатити продукцію матеріально-технічного призначення (далі по тексту - товар). Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару вказані в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору, що є невід'ємною його часткою.

Ціна товару, що поставляється за цим договором, визначається в гривнях і вказана в специфікаціях до цього договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України (пункт 2.1 договору).

Ціна товару, вказана в додатках до цього договору, є фіксованою і не підлягає збільшенню (пункт 2.3 договору).

Сума договору складається з сум специфікацій, що є невід'ємною часткою договору (пункт 2.4 договору).

Товар передається постачальником покупцю на підставі акту приймання-передачі та/або товаросупроводжувального документа з відміткою покупця про приймання товару (пункт 3.8 договору).

Датою постачання товару і датою переходу права власності є дата підписання сторонами акту приймання-передачі або дата, зазначена покупцем на товарно-транспортній накладній при прийманні товару. Сторони у відповідній специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати постачання і дати переходу права власності на товар (пункт 3.9 договору).

Розрахунки за цим договором проводяться покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку і терміни, вказані в специфікаціях до договору (пункт 4.1 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту фактичного підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2013р., а в частині не виконання зобов'язань по договору - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 10.1 договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов укладеного між сторонами договору останній поставив відповідачу товар, що підтверджується:

- видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р. на суму 39160,80грн.;

- видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. на суму 36960,00грн.

Всього поставлено товару на загальну суму 76120,80грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№5 від 23.03.2016р., яку відповідач отримав 28.03.2016р., що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишив без відповіді та задоволення.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов та повідомив наступне.

12.07.2013р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №511131424.

20.12.2013р. між сторонами підписано Специфікацію №4 до договору №511131424 на поставку товару у грудні 2013р.

27.12.2013р. відбулася поставка товару на суму 39160,80грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р., товарно-транспортною накладною 02АА№2712/13-1 від 27.12.2013р., актом прийому-передачі №192 від 27.12.2013р. Для оплати поставленого товару позивачем відповідачеві було надано рахунок-фактуру №СФ-0000280 від 27.12.2013р. та податкову накладну №11 від 27.12.2013р.

Відповідач звертає увагу, що відповідно до пункту 10.1 договору діяв останній до 31.12.2013р.

Отже, як стверджує відповідач, умови договору №511131424 розповсюджуються на товар, поставлений протягом 2013 року.

Відповідач звертає увагу, що 20.01.2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір №511140250.

23.01.2014р. між сторонами підписано Специфікацію №1 до договору №511140250 від 20.01.2014р.

За даною специфікацією 03.02.2014р. відбулася поставка товару на суму 36960,00грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. та товарно-транспортною накладною №0302/14-1 від 03.02.2014р. Для оплати поставленого товару позивачем відповідачу було надано рахунок-фактуру №СФ-0000022 від 03.02.2014р. та податкову накладну №1 від 03.02.2014р.

Відповідач наголошує, що предметом даного позову є стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Підставою позову є договір №511131424 від 12.07.2013р.

Відповідач стверджує, що поставка товару на суму 36960,00грн. за видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. здійснювалася не за договором №511131424, а за договором №511140250, а отже вимога про стягнення вказаної суми ґрунтується на інших фактичних обставинах, ніж ті, що зазначені в позові.

Стягнення заборгованості та штрафних санкцій по договору №511140250 не відповідає підставі позову, вказаній в позовній заяві, у зв'язку з чим дана вимога не може розглядатися в даній справі.

Відповідач не погоджується з вимогою позивача про стягнення пені за договором №511131424.

Пунктом 7.5 договору, на думку відповідача, не встановлено конкретний розмір пені, а лише обмежений її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ (не більше подвійної облікової ставки НБУ).

Отже, на думку відповідача, сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, а тому її стягнення не є правомірним.

Відповідно до Специфікації №4 до договору №511131424, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 21 календарного дня після поставки.

Поставка товару відбулася 27.12.2013р., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р., товарно-транспортною накладною 02АА №2712/13-1 від 27.12.2013р. та актом прийому-передачі №192 від 27.12.2013р.

Враховуючи, що оплата вартості поставленого товару повинна відбутися до 17.01.2014р., відповідач констатує, що строк позовної давності сплив 17.01.2015р.

Таким чином, враховуючи, що строк позовної давності сплив відсутні підстави для стягнення пені.

Відповідач здійснено контррозрахунок інфляційних втрат на суму заборгованості, що виникла на підставі договору №511131424.

Позивач надав свої пояснення на відзив відповідача та вказав, що у видаткових накладних, рахунках-фактурах та товаро-транспортних накладних немає посилань на договір.

Таким чином, позивач вважає необґрунтованим відзив в частині безпідставності вимог про стягнення 36960,00грн.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідач визнав, що 27.12.2013р. відбулася поставка товару на суму 39160,80грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р., товарно-транспортною накладною 02АА№2712/13-1 від 27.12.2013р., актом прийому-передачі №192 від 27.12.2013р. Для оплати поставленого товару позивачем відповідачеві було надано рахунок-фактуру №СФ-0000280 від 27.12.2013р. та податкову накладну №11 від 27.12.2013р.

Господарський суд визнає доцільним звернення відповідачем уваги суду на пункт 10.1 договору і той факт, що вказаний договір діяв до 31.12.2013р.

Отже, правомірним є і висновок відповідача, що умови договору №511131424 розповсюджуються на товар, поставлений протягом 2013 року.

Відповідач звертає увагу, а позивач не спростовує, що 20.01.2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір №511140250.

23.01.2014р. між сторонами підписано Специфікацію №1 до договору №511140250 від 20.01.2014р.

За даною специфікацією 03.02.2014р. відбулася поставка товару на суму 36960,00грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. та товарно-транспортною накладною №0302/14-1 від 03.02.2014р. Для оплати поставленого товару позивачем відповідачу було надано рахунок-фактуру №СФ-0000022 від 03.02.2014р. та податкову накладну №1 від 03.02.2014р.

Відповідач обґрунтовано дійшов висновку, що предметом даного позову є стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Підставою позову є договір №511131424 від 12.07.2013р.

Господарський суд визнав обґрунтованим висновок відповідача, що поставка товару на суму 36960,00грн. за видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. здійснювалася не за договором №511131424, а за договором №511140250, а отже вимога про стягнення вказаної суми ґрунтується на інших фактичних обставинах, ніж ті, що зазначені в позові.

Обґрунтованим є і висновок відповідача, що стягнення заборгованості та штрафних санкцій по договору №511140250 не відповідає підставі позову, вказаній в позовній заяві, у зв'язку з чим дана вимога не може розглядатися в даній справі.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу підлягають задоволенню лише у сумі 39160,80грн.

Враховуючи, що заборгованість на суму 36960,00грн. ґрунтується не на договорі №511131424 від 12.07.2013р., так як поставка товару за видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. та товарно-транспортною накладною №0302/14-1 від 03.02.2014р. (для оплати поставленого товару позивачем відповідачу було надано рахунок-фактуру №СФ-0000022 від 03.02.2014р. та податкову накладну №1 від 03.02.2014р.) здійснена після закінчення дії вказаного договору, чим спростовуються заперечення позивача викладені у письмових поясненнях на відзив.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено один із загальних засад цивільного законодавства, а саме свобода договору.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При здійсненні перерахунку господарський суд врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 7.5 договору встановлено, що в разі несвоєчасного здійснення розрахунків за цим договором, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 17.01.2014р. по 24.08.2014р. на суму 8701,28грн.

Відповідач обґрунтовано не погоджується з вимогою позивача про стягнення пені за договором №511131424.

Пунктом 7.5 договору, на думку відповідача з якою погоджується господарський суд, не встановлено конкретний розмір пені, а лише вказано, що її розмір не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Обґрунтованим є висновок відповідача, що сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, а тому її стягнення не є правомірним.

Господарський суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення пені за поставкою, яка підтверджується видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р. і відбулася в рамках договору поставки №511131424 від 12.07.2013р. через її необґрунтованість, а не у зв'язку з застосуванням позовної давності.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за поставкою, яка підтверджується видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р. і відбулася в рамках договору поставки №511131424 від 12.07.2013р. у розмірі 2716,58грн. за період прострочення з 17.01.2014р. по 10.05.2016р.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних за поставкою, яка підтверджується видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р. і відбулася в рамках договору поставки №511131424 від 12.07.2013р. та визнав його таким, що містить помилку, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 2716,52грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 66069,81грн. на загальну суму заборгованості за видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р. на суму 39160,80грн. та видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. на суму 36960,00грн., які розраховані за загальний період з лютого 2014 року по квітень 2016 року.

Відповідач здійснено контррозрахунок інфляційних втрат на суму заборгованості, що виникла на підставі договору №511131424.

За період з лютого 2013 року по квітень 2016 року відповідач нарахував інфляційні у розмірі 34313,97грн.

Господарський суд здійснив розрахунок інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по квітень 2016 року за поставкою, яка підтверджується видатковою накладною №РН-0000192 від 27.12.2013р. і відбулася в рамках договору поставки №511131424 від 12.07.2013р. та визнав, що підлягає задоволенню інфляційні втрати у розмірі 34678,53грн.

Господарський суд наголошує, що пеня, три відсотки річних та інфляційні втрати за видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. на суму 36960,00грн. ґрунтуються на підставі договору №511140250 від 20.01.2014р., підставою даної позовної заяви є договір поставки №511131424 від 12.07.2013р., отже вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за видатковою накладною №РН-0000013 від 03.02.2014р. на суму 36960,00грн. в рамках даної справи задоволенню не підлягають.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1148,45грн., з урахуванням того, що 49,06% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , ст.ст. 11, 202, 256, 257, 258, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (49081, місто Дніпропетровськ, вулиця Столєтова, будинок 21; ідентифікаційний код 05393116) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "МІГ" (69005, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38069980) 39160,80грн. (тридцять дев'ять тисяч сто шістдесят грн. 80 коп.) основної заборгованості; 2716,52грн. (дві тисячі сімсот шістнадцять грн. 52 коп.) трьох відсотків річних; 34678,53грн. (тридцять чотири тисячі шістсот сімдесят вісім грн. 53 коп.) інфляційних втрат; 1148,45грн. (одна тисяча сто сорок вісім грн. 45 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

16.06.2016 року

Суддя ОСОБА_2