Рішення

від 15.06.2016 по справі 904/3351/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.06.16р. Справа № 904/3351/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Модальні транспортні перевезення" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрент" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про організацію перевезень вантажів № 77/15 від 31.08.2015 у загальному розмірі 368 297 грн. 03 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - начальник юридичного відділу (довіреність № 03/15 від

31.12.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Модальні транспортні перевезення" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрент" (далі - відповідач) заборгованість за договором про організацію перевезень вантажів № 77/15 від 31.08.2015 у загальному розмірі 368 297 грн. 03 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 346 117 грн. 10 коп. - основний борг;

- 17 523 грн. 95 коп. - пеня;

- 3 461 грн. 17 коп. - інфляційні втрати;

- 1 194 грн. 81 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів № 77/15 від 31.08.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані у лютому 2016 року послуги з перевезення вантажів в залізничному рухомому складі у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 346 117 грн. 10 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.5. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 04.03.2016 по 14.04.2016 в сумі 17 523 грн. 95 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за березень 2016 року у сумі 3 461 грн. 17 коп. та 3% річних за період прострочення з 04.03.2016 по 14.04.2016 у сумі 1 194 грн. 81 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.05.2016.

Від позивача надійшли пояснення (вх.суду 31628/16 від 23.05.2016), в яких він зазначає, що за весь період дії договору позивачем були надані послуги на загальну суму 22 246 117 грн. 10 коп., відповідачем оплачено було 21 900 000 грн. 00 коп., отже сума основного боргу складає 346 117 грн. 10 коп., яка і заявлена до стягнення у даній справі. До пояснень позивач долучив витребувані ухвалою суду від 27.04.2016 документи, зокрема, було долучено підписаний між позивачем та відповідачем акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2016, в якому сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 352 319 грн. 22 коп.

У судове засідання 23.05.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 23.05.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав, при цьому, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 23.05.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 23.05.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 33513/16 від 30.05.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи пояснення щодо періоду нарахування пені та 3% річних, а також акти наданих послуг за договором № 10/02 від 10.02.2016 та № 20/02 від 20.02.2016.

У судове засідання 15.06.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 15.06.2016 вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.04.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49007, м. Дніпропетровськ, вулиця Бориса Кротова, будинок 50, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 23.05.2016 був повернутий 03.06.2016 за зворотною адресою Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою форми 20 від 01.06.2016 "За закінченням терміну зберігання".

Судом було зауважено, що ухвала суду від 27.04.2016, яка була також направлена на юридичну адресу відповідача, ним була отримана 05.05.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930000597939 (№ 4900700230819), яке повернулося до суду з відповідною відміткою про отримання (а.с.42).

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 27.04.2016 та від 23.05.2016 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 27.04.2016 та від 23.05.2016 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.04.2016 та, зокрема, ухвала суду від 23.05.2016 не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 23.05.2016 на 15.06.2016.

У судовому засіданні 15.06.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначав, що матеріали справи містять всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2016 наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 15.06.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 31.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Модальні транспортні перевезення" (далі - експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олрент" (далі - клієнт, відповідач) було укладено договір про організацію перевезень вантажів № 77/15 (далі - договір, а.с.13-16), який регулює взаємовідносини сторін, що виникають при організації перевезень вантажів в залізничному рухомому складі і пов'язаних з цим послугах залізницями України, залізницями інших держав, в рухомому складі парку залізниць, рухомому складі, що знаходиться на балансі державних підприємств, організація перевезень в яких здійснюється через ДП "УТЛЦ", рухомому складі власності, оренди, операторського управління експедитора або інших юридичних осіб та здійснення розрахунків за надані послуги. Також договір регулює взаємовідносини між експедитором та клієнтом по оплаті за користування рухомим складом власності, оренди, операторського управління експедитора або інших юридичних осіб та його схоронності як у випадках організації перевезень вантажів за заявками клієнта, так і у випадках організації перевезень за заявками інших юридичних осіб, коли клієнт є вантажовідправником, вантажоодержувачем або власником під'їзних колій (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2016 включно.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що експедитор згідно договору, що є дорученням клієнта, на підставі заявок клієнта за його рахунок та за винагороду (плату) організовує перевезення вантажів в залізничному рухомому складі й пов'язані з цим послуги шляхом укладання правочинів з підприємствами, вповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами - власниками (орендарями, балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами, а клієнт сплачує й приймає надані експедитором послуги на умовах договору. Дані правочини здійснюються від імені експедитора за рахунок клієнта.

Відповідно до пункту 2.2.1. договору, клієнт зобов'язаний надати експедитору заявки на організацію перевезень та (при необхідності) плани перевезень відповідно до вимог, викладених в додатках до договору, зазначених в пункті 1.4. договору та в передбачені додатками терміни.

У відповідності до вказаних вимог, відповідачем сформована заявка № 1 від 31.01.2016 на організацію перевезень в лютому 2016 року залізорудного концентрату від станції Інгулець Придніпровської залізниці до станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці (а.с.31).

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань позивачем, зокрема, у лютому 2016 року було надано відповідачу послуги , обумовлені умовами договору, на загальну суму 1 393 797 грн. 88 коп. , що підтверджується наступними актами наданих послуг за договором:

- актом № 10/02 від 10.02.2016 на суму 395 472 грн. 06 коп.;

- актом № 20/02 від 20.02.2016 на суму 125 393 грн. 58 коп.;

- актом № 29/02 від 29.02.2016 на суму 872 932 грн. 24 коп.

Також в матеріалах справи містяться звіти експедитора по договору (а.с.34-36).

Так, у вказаних доказах містяться дані про маршрут перевезення, найменування послуг та їх загальна вартість.

Крім того, матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 1 393 797 грн. 88 коп. є такими, що прийняті відповідачем в повному обсязі.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків, підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача, в якому сторони підтвердили факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.01.2016 в сумі 352 319 грн. 22 коп. Оригінал вказаного акту було оглянуто у судовому засіданні.

За приписами статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

У розділі 3 договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме:

- клієнт здійснює оплату організації перевезень вантажів і пов'язаних з цим послуг, відшкодування витрат експедитора на умовах додатків (додаткових угод) до договору (пункт 3.1. договору);

- винагорода (плата) експедитору встановлюється в розмірі, вказаному в додатках (додаткових угод) до договору, та сплачується клієнтом впродовж 3-х робочих днів після надання послуг на підставі рахунків експедитора або утримується експедитором самостійно з авансових платежів клієнта (пункт 3.3. договору).

Відповідно до пункту А.3.2. додаткової угоди від 01.12.2015 клієнт сплачує експедитору вартість організації перевезень за кожний перевезений згідно наданим заявкам вагон.

У відповідності до вказаних умов, позивачем було виставлено рахунок № 29/02 від 29.02.2016 на суму 872 932 грн. 24 коп., який був вручений представнику відповідача нарочно 29.02.2016 (а.с.32).

При цьому, в установлений договором строк зобов'язання щодо оплати наданих 29.02.2016 послуг відповідачем у повному обсязі не виконано, надані позивачем послуги відповідачем оплачені лише частково в сумі 526 815 грн. 14 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.52-53). При цьому, судом враховано, що за актами від 10.02.2016, 20.02.2016 та від 29.02.2016 позивачем було надано послуг на загальну суму 1 393 797 грн. 88 коп.; в акті звірки станом на 31.01.2016 сторони визнали факт наявності основного боргу відповідача перед позивачем в сумі 352 319 грн. 22 коп., а оплачено відповідачем 17.02.2016 та 04.03.2016 було всього 1 400 000 грн. 00 коп., отже на день винесення рішення матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу в сумі 346 117 грн. 10 коп. (1 393 797,88 + 352 319,22 - 1 400 000,00).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих 29.02.2016 послуг в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав 03.03.2016, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 346 117 грн. 10 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, за частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Також слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 346 117 грн. 10 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 346 117 грн. 10 коп. обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.5. договору сторони передбачили, що у випадку прострочення строків оплати, передбачених договором, клієнт сплачує експедитору неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого платежу за кожен день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 04.03.2016 по14.04.2016 в сумі 17 523 грн. 95 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що період прострочення визначений позивачем вірно, але арифметично розрахунок здійснений неправильно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений позивачем та судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, судом було встановлено, що пеня за період прострочення оплати вартості послуг з 04.03.2016 по14.04.2016 складає 17 476 грн. 08 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 17 476 грн. 08 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за березень 2016 року в сумі 3 461 грн. 17 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць .

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015 по справі № 914/251/15.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вище вказані положення, оскільки позивач здійснив нарахування інфляційних втрат у березні 2015 року, в той час, як заборгованість утворилась лише 04.03.2016, отже існувала у березні 2016 року неповний місяць, отже інфляційні втрати в березні 2016 року не нараховуються, та у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 3 461 грн. 17 коп. слід відмовити.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України також були розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 04.03.2016 по 14.04.2016 у сумі 1 194 грн. 81 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що період прострочення визначений позивачем вірно, але арифметично розрахунок здійснений неправильно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом та позивачем період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що 3% річних за період прострочення оплати вартості послуг з 04.03.2016 по 14.04.2016 складають 1 191 грн. 55 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 191 грн. 55 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрент" (49007, м.Дніпропетровськ, вулиця Бориса Кротова, будинок 50; ідентифікаційний код 39526114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модальні транспортні перевезення" (03035, м. Київ, вулиця Кудряшова, будинок 3; ідентифікаційний код 39277523) - 346 117 грн. 10 коп. основного боргу, 17 476 грн. 08 коп. - пені, 1 191 грн. 55 коп. - 3% річних, 5 471 грн. 77 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2