Рішення

від 15.06.2016 по справі 904/3467/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.06.16р. Справа № 904/3467/16

За позовом Приватного підприємства "УМБР-Бровари" (м. Бровари, Київської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атомбудгруп" (смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 12/08-2015 від 12.08.2015 у розмірі 69 000 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 23.05.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 02.01.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "УМБР-Бровари" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атомбудгруп" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг № 12/08-2015 від 12.08.2015 у розмірі 99 000 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг № 12/08-2015 від 12.08.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані в період з вересня по жовтень 2015 року послуги з перевезення у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 99 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.05.2016.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 31629/16 від 23.05.2016), в якій він в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем в сумі 30 000 грн. 00 коп., просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором на надання послуг з перевезення вантажу № 12/08-2015 від 12.08.2015 у розмірі 69 000 грн. 00 коп., яка є сумою основного боргу.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Судом встановлено, що заява підписана представником позивача ОСОБА_1, якому відповідно до довіреності від 02.01.2016 надано таке процесуальне право.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 69 000 грн. 00 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 23.05.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 23.05.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 23.05.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, з урахуванням їх зменшення, наведено доводи в їх обґрунтування.

Ухвалою суду від 23.05.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.06.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 37729/16 від 14.06.2016), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому процесі. При цьому, доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, відповідач не долучив.

Також відповідачем подано клопотання (вх.суду 37730/16 від 14.06.2016), в якому він просить суд продовжити строк розгляду даної справи на 15 днів. Обставин, в обґрунтування вказаного клопотання відповідач не навів.

Від позивача надійшов інформаційний лист (вх.суду 38043/16 від 15.06.2016), до якого він долучив витребувані ухвалою суду документи.

У судове засідання 15.06.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 15.06.2016 не з'явився, при цьому, судом було враховано, що відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи, з приводу якого суд зазначив таке.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та, відповідно, про продовження строку вирішення спору не підлягають задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб .

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена . Крім того, довіреність на представника, який підписав вказані вище клопотання, видана двом представникам на представництво інтересів відповідача.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, ухвала суду від 28.04.2016 була отримана відповідачем 10.05.2016 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930000604366, та протягом місяця з дня її отримання відповідач відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом документів не надав . Крім того, протягом вказаного часу мав змогу забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права, тим більше, що у даній справі заявлений до стягнення лише основний борг . Крім того, позивач зазначає, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом декількох місяців не погасив існуючу заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 23.05.2016 на 15.06.2016 .

У судовому засіданні 15.06.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 12.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атомбудгруп" (далі - замовник, відповідач) та Приватним підприємством "УМБР-Бровари" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір про надання послуг № 12/08-2015 (далі - договір), в порядку та на умовах якого виконавець зобов'язується надати послуги по перевезенню вантажу за заявкою замовника, а замовник зобов'язується прийняти надані йому послуги та сплатити виконавцю їх вартість (пункт 11. договору).

У пунктах 5.1. та 5.2. договору сторони узгодили, що договір набуває чинності з моменту підписання і скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2015. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, які підпадають під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У пункті 4.3. договору сторони погодили, що вартість однієї зміни (10 годин проходження) вантажного автомобіля по маршруту пункт 2.4. договору 2 000 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ (додаток № 3), якщо робота техніки буде перевищувати більше ніж 200 км за 10 годин, розрахунок буде проводитись згідно додаткових рахунків.

Згідно з пунктом 2.5. договору після виконання послуг, відповідальна особа замовника, що уповноважена правом підпису завіряє змінний рапорт (тип. форма ЕБМ-7, додаток № 2).

На виконання умов договору, позивачем в період з вересня по жовтень 2015 року було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 99 000 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- акт № УМ-0000382 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 18.09.2015 на суму 66 000 грн. 00 коп. (а.с.12);

- акт № УМ-0000465 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.10.2015 на суму 33 000 грн. 00 коп. (а.с.13).

Так, вказані вище акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без зауважень, в актах вказано, що сторони претензій одна до одної не мають.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У пунктах 4.1. та 4.2. договору сторони визначили, що замовник сплачує вартість наданих послуг по факсокопії рахунків, остаточний розрахунок - протягом п'яти банківських днів після підписання ним акту виконаних робіт чи змінного рапорту. Всі розрахунки, що мають відбутися за договором здійснюються у безготівковий формі в національній валюті України (зміна форми оплати можлива тільки за погодженням сторін ).

При цьому, відповідач оплатив надані позивачем послуги лише частково - в сумі 30 000 грн. 00 коп., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 69 000 грн. 00 коп. (99 000,00 - 30 000,00).

Крім того, в матеріалах справи міститься двосторонній акт звірки взаєморозрахунків, підписаний позивачем та відповідачем, в якому сторонами станом на 11.06.2016 зафіксований факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 69 000 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що з огляду на положення пункту 4.1. договору строк оплати наданих за спірним договором послуг настав.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих в період з вересня по жовтень 2015 року послуг з перевезення відповідач порушив, оплативши їх лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 69 000 грн. 00 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Слід зауважити, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 18.09.2015 та від 16.10.2015 підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень; в актах вказано, що сторони претензій одна до одної не мають.

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об'єму надання послуг. Так, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень.

З приводу відсутності доказів виставлення відповідачу рахунків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати наданих послуг, який у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту їх надання виконавцем.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 69 000 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 69 000 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про надання послуг № 12/08-2015 від 12.08.2015 у відповідача перед позивачем в сумі 69 000 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 69 000 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 99 000 грн. 00 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 485 грн. 00 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 23.05.2016 ціна позову стала складати 69 000 грн. 00 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 378 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати).

При цьому, відповідно до платіжного доручення № 301 від 15.03.2016 позивачем було сплачено 1 378 грн. 00 коп. судового збору та відповідно до платіжного доручення № 649 від 19.05.2016 позивачем було доплачено 107 грн. 00 коп. судового збору

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 107 грн. 00 коп. (1 485,00 - 1 378,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378 грн. 00 коп. покладається на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атомбудгруп" (52005, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39125904) на користь Приватного підприємства "УМБР-Бровари" (07400, Київська область, м. Бровари, вулиця Полярників, будинок 22; ідентифікаційний код 36706125) - 69 000 грн. 00 коп. основного боргу, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "УМБР-Бровари" (07400, Київська область, м. Бровари, вулиця Полярників, будинок 22; ідентифікаційний код 36706125) надмірно сплачений судовий збір у сумі 107 грн. 00 коп., сплачений згідно з платіжним дорученням № 649 від 19.05.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2