Рішення

від 18.05.2016 по справі 910/6124/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2016Справа №910/6124/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікпас"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 313 268,26 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Білоус - Литвененко Л.О. - представник, довіреність б/н від 25.04.2016;

Мірто Нікола - директор, тимчасова посвідка на проживання НОМЕР_2 від 22.06.2012.

Від відповідача : не з'явились.

Присутня : ОСОБА_4- вільний слухач, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві від 19.06.2012.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікпас" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 313 268,26 грн., з яких 261 000,00 грн. - основний борг, 37 365,28 грн. - інфляційні нарахування, 7 951,88 грн. - 3 % річних, 6 951,10 грн. - пеня, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 699,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору найму (оренди) № 4 нежитлового приміщення від 01.04.2013 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано інфляційні нарахування, 3 % річних та пеня в зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6124/16 та призначено до розгляду на 27.04.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.04.2016 розгляд справи відкладено на 18.05.2016.

У судові засідання 27.04.2016 та 18.05.206 з'явився уповноважені представники позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 27.04.2016 та 18.05.2016 не з'явився.

Копії ухвал суду від 07.04.2016 та 27.04.2016 які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04108, АДРЕСА_1, яка відповідає місцезнаходженню відповідача відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.04.2016, на час проведення судового засідання 27.04.16 повернулись на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 27.04.2016 представником позивача подано клопотання про залучення до матеріалів справи: витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Нікпас»; витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ФОП ОСОБА_1; листа позивача на підтвердження обставин відсутності спору між тими сторонами, про той же предмет, з тих же підстав та рішення такого спору; письмових пояснень від 27.04.2016р. №27/04-2 про відсутність інших, крім зазначених у позові, правовідносин з відповідачем та відсутність додаткових угод до договору найму (оренди) №4 від 11.04.2013р.; довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у м.Києві на підтвердження зарахування до Державного бюджету України судового збору у сумі 4699,03 грн.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 18.05.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заяви б/н від 11.05.2016р та б/н від 27.04.16 р., в яких просить розглядати справу без участі відповідача та його представника, за наявними у справі доказами. Вказані заяви судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 18.05.16 р. позивачем суду не надано.

Документи, витребувані ухвалами суду від 07.04.2016 та 27.04.2016, відповідачем суду не надані.

Відповідно до пункту 2.3. постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно пункту 3.9.2. постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, зважаючи на наявні клопотання представника відповідача, беручи до уваги, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 18.05.2016 клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

В судовому засіданні 18.05.2015 уповноважені представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповіли на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ :

Згідно з частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 квітня 2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікпас» (наймодавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (наймач за договором, відповідач у справі) укладено Договір найму (оренди) № 4 (далі - Договір), згідно якого наймодавець передає, а наймач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 118,95 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Приміщення, що передається в найм за даним договором належить наймодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2009р., посвідченого приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. за №20349 та зареєстрованого у БТІ 25.01.2010р. за №4977п та згідно довідки позивача від 28.03.16 р. перебуває у нього на балансі.

Приміщення передається наймачу для розміщення та експлуатації закладу громадського харчування, вид якого визначається наймачем (п. 2.1 договору).

Загальні положення щодо розміру та порядку визначення, умов та строків сплати орендної плати, прав та обов'язків наймача та наймодавця, а також відповідальності сторін визначені розділами 5, 6, 8 Договору відповідно.

Вказаний Договір підписано представником наймодавця та наймачем особисто та скріплено печаткою ТОВ «Нікпас».

Пунктом 9.1. Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2016 р.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до умов Договору приміщення передається наймодавцем та приймається наймачем за актом приймання - предачі приміщення у день підписання договору (п. 3.1 Договору). Вступ наймача у користування приміщення настає одночасно з підписанням сторонами акту приймання-передачі приміщення (п. 3.2 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до умов Договору наймодавець передав, а наймач прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 118,95 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується складеним та підписаним сторонами без зауважень актом приймання-передачі нежитлового приміщення в найм від 01.04.2013, згідно якого внутрішній стан приміщення визначений як задовільний, майно придатне для використання за призначенням. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

За таких обставин господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКПАС» було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на підставі Договору нежитлового приміщення в строкове платне користування, а відповідачем, у свою чергу, прийнято орендоване майно без будь - яких зауважень.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як зазначалось судом вище, згідно п. 9.1 Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2016 р.

Пунктом 9.4 Договору передбачена можливість пролонгації даного договору на тих же умовах і на той самий строк за умови, якщо за два місяці до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить бажання розірвати договір.

Наразі, користуючись правом, закріпленим п.9.4 Договору, наймач звернувся до наймодавця із листом б/н від 28.12.2015р. про розірвання договору у строк, передбачений договором, а саме 01.03.2016 року. Факт отримання позивачем вказаного листа 30.12.2015р., підтверджується підписом директора ТОВ «Нікпас» Мірто Нікола.

Зважаючи на пропозицію відповідача, яка була прийнята позивачем, сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.03.2016 р., згідно якого наймач передав, в наймодавець прийняв нежитлове приміщення № 5(літ. А), що розташоване в будинку, розміщеному за адресою: АДРЕСА_3, стан приміщення задовільний.

Отже, за висновками суду Договір оренди нежитлового приміщення № 4 від 01.04.13 р. слід вважати припиненим з 01.03.2016 р.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до умов Договору (пункт 5.1.) розмір щомісячної орендної плати за користуванням приміщенням з 1 квітня 2013 року до 31 травня 2013 року становить 22 000,00 грн. Наймач протягом 3 (трьох) календарних днів з дати підписання цього договору сплачує орендну плату за перший та останній місяць оренди (пункт 5.2).

Розмір щомісячної орендної плати за користуванням приміщенням з 1 червня 2013 року до кінця строку дії договору становить 11 000,00 грн. (п. 5.3 Договору). Плата (компенсація) за комунальні послуги, інтернет, телебачення, телефонну мережу включена в орендну плату.

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

При цьому пунктом 6.3.2. Договору встановлено обов'язок наймача своєчасно сплачувати встановлені договором платежі.

При цьому, як стверджує позивач, в порушення умов Договору відповідач, починаючи з березня 2014 року свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення в обумовлені Договором строки (терміни), а саме не пізніше останнього дня поточного місяця оренди, належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду нежитлового приміщення під заклад громадського харчування за період з березня 2014 року по лютий 2016 року (включно) в сумі 261 000,00 грн.

Окрім того позивач, звертаючись до суду із даним позовом, надав на підтвердження своїх доводів щодо наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати копії актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) згідно Договору № 0000004 від 01.04.13 р., підписані як позивачем, так і відповідачем без зауважень та заперечень, і якими сторони засвідчили факт надання позивачем послуг з передачі в оренду майна - нежитлового приміщення, на загальну суму 407 000,00 грн., а саме: № ОУ0000014 від 30.04.13 р. на суму 22000,00 грн., № ОУ0000016 від 31.05.13 р. на суму 22000,00 грн., № ОУ0000018 від 30.06.13 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000020 від 31.07.13 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000022 від 31.08.13 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000023 від 30.09.13 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000025 від 31.10.13 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000027 від 30.11.13 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000029 від 31.12.13 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000001 від 31.01.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000004 від 28.02.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000023 від 31.03.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000025 від 30.04.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000026 від 31.05.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000028 від 30.05.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000030 від 31.07.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000032 від 31.08.14 р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000034 від 30.09.14р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000036 від 31.10.14р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000038 від 30.11.14р. на суму 11000,00 грн., № ОУ0000001 від 31.12.14р. на суму 11000,00 грн., № 2 від 31.01.15р. на суму 11000,00 грн., № 4 від 28.02.15р. на суму 11000,00 грн., № 7 від 31.03.15 р. на суму 11000,00 грн., № 10 від 30.04.15р. на суму 11000,00 грн., № 13 від 31.05.15 р. на суму 11000,00 грн., № 16 від 30.06.15р. на суму 11000,00 грн., № 19 від 31.07.15 р. на суму 11000,00 грн., № 22 від 31.08.15р. на суму 11000,00 грн., № 25 від 31.09.15 р. на суму 11000,00 грн., № 28 від 31.10.15р. на суму 11000,00 грн., № 31 від 31.11.15 р. на суму 11000,00 грн., № 34 від 31.12.15р. на суму 11000,00 грн., № 1 від 31.01.16р. на суму 11000,00 грн., № 4 від 29.02.16р. на суму 11000,00 грн., № 4 від 29.02.16р. на суму 11000,00 грн., які підписані представниками позивача та відповідачем без зауважень та засвідчені печаткою позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок - такі операції не повинні щомісяця засвідчуватись актом наданих послуг.

Отже чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882,901 ЦК України), а спірний Договір оренди не містить положень щодо підтвердження факту користування об'єктом оренди шляхом щомісячного складання актів наданих послуг.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, порядок і строки внесення орендних платежів умовами укладеного між стронами Договору не визначений. Докази наявності додаткових угод до спірного Договору щодо врегулювання даного питання сторонами суду не надані.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Окрім того, як зазначено в 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Тобто оскільки положення Договору не містять чітких умов щодо строків оплати в розумінні статті 251 ЦК України, за висновками суду до даних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з доданої позивачем до позову картки рахунку № 361 по контрагенту ФОП ОСОБА_1 та виписки банку по особовому рахунку ТОВ «Нікпас», а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач здійснив в період з квітня 2013 р. по лютий 2014 р. часткову сплату орендних платежів за Договором в сумі 146 000,00 грн., у зв'язку з чим станом за ФОП ОСОБА_1 обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за березень 2014р. - лютий 2016 р., що в сумі становить 261000,00 грн.

Оцінюючи наведені позивачем докази суд зазначає, що внесення орендних платежів здійснювалося наймачем у самостійно визначену дату і незалежно від дати підписання сторонами акту про надання послуг оренди.

При цьому заперечень з боку позивача щодо строків фактичної сплати відповідачем оредних платежів за Договором та відповідно, порядку їх зарахування, з боку останнього до суду не надходило.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача (наймача за Договором) претензією №01 від 04.03.2016 з пропозицією останньому впродовж 7 (семи) календарних днів з моменту отримання даної претензії сплатити на поточний рахунок ТОВ «Нікпас» заборгованість з орендних платежів, включаючи встановлений індекс інфляції, три проценти річних від простроченої суми та пеню, що складає 312 553,47 грн., направлення якої на адресу відповідача підтверджується копією фіскального чеку № 6395 від 05.03.16 р. та описом вкладення у цінний лист.

Вказана претензія не була отримана відповідачем, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0420519057580, в якому зазначено, що 09.04.16 р. вказане поштове відправлення повернуто за зворотною адресою в зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання на підприємстві поштового зв'язку та адресату не вручено.

Доказів сплати відповідачем заборгованості з орендних платежів в сумі 261 000,00 грн. суду не надано.

При цьому враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України граничним строком виконання грошового зобов'язання за Договором, враховуючи дату пред'явлення вимоги, яка визначена судом за датою повернення підприємством поштового зв'язку надісланої на адресу відповідача претензії, а саме 09.04.16 р., враховуючи законодавчо визначений семиденний строк для добровільного виконання зобов'язання, слід вважати 16.04.16 р.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нежитлового приміщення на загальну суму 261 000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним вказаного Договору найму (оренди) нежитлового приміщення № 4 від 01.04.13 р. або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах спірного Договору на час його підписання та під час виконання виконання з боку ТОВ «Нікпас», а також ФОП ОСОБА_1 відсутні.

Судом враховано п. 1.7-1 Постанови № 14, згідно якого питання про те, чи мало місце пред'явлення кредитором боржникові вимоги про оплату, вирішується не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли господарським судом буде з'ясовано, що таку вимогу пред'явлено після початку розгляду ним справи зі спору, пов'язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобов'язання настав до прийняття рішення по суті справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений законодавством строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 261 000,00 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.1. Договору у випадку прострочення строків внесення орендної плати за користування приміщенням чи будь - яких інших платежів, передбачених Договором, наймач сплачує наймодавцю пеню в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, починаючи з першого дня прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення строків внесення орендної плати за користуванням приміщенням чи будь-яких інших платежів, передбачених договором, наймач сплачує наймодавцю пеню в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, починаючи з першого дня прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати у строк, як вважає позивач, визначений умовами Договору, останнім нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 6951,10 грн. за період з 04.03.15 р. по 25.03.16 р., а також 3% річних в сумі 7951,88 грн. за період з 01.04.14 р. по 25.03.16 р. та інфляційні нарахування в сумі 37 365,28 грн. за період з 01.03.14 по 31.01.16р., які позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків пені, річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції за період прострочення, починаючи з 01.04.14 р. та до 25.03.16 р. (пеня та проценти річних) та до 31.01.16 р. (втрати від інфляції). Натомість, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, які підлягають врахуванню при застосуванні до ФОП ОСОБА_1 відповідальності за порушення грошових зобов'язань зі сплати орендної плати та визначення періоду прострочення, початком періоду прострочення та, відповідно можливого нарахування пені, процентів річних та інфляції, є 17.04.16 р. Отже, зважаючи на той факт, що станом на 01.04.16 р. (дату початку врахування прострочки) строк виконання грошового зобов'язання не настав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікпас» (01030, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 36 (36-а), офіс 9 код ЄДРПОУ 36858201) 261 000,00 грн. (двісті шістдесят одну тисячу гривень нуль копійок) основного боргу та 3915,01 грн. (три тисячі дев'ятсот п'ятнадцять гривень одна копійка) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 13 червня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон