Рішення

від 02.06.2016 по справі 910/6246/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2016Справа №910/6246/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/6246/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАС ГРУП»;

до приватного підприємства «Стройкапітал Інвест»;

про стягнення 841 427,07 грн.

Представники сторін:

від позивача: Висотюк Є.П., довіреність № 22-ю від 04.04.2016р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАС ГРУП» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «Стройкапітал Інвест» про стягнення 841 427,07 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору підряду № 26/11-3 від 26.11.2015р. у визначений строк не виконав у встановлений строк передплачені позивачем роботи, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 742 000,00 грн. передоплати, 90 524,00 грн. - пені, 7440,33 грн. - 3% річних та 1462,74 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р. порушено провадження у справі № 910/6246/16 та призначено її розгляд на 19.05.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2016р. розгляд справи було відкладено на 02.06.2016р., у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних судом документів.

Присутній у судовому засіданні 02.06.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити заяву про забезпечення позову, подану через канцелярію суду 19.05.2016р.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Заяву обґрунтовано тим, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень проти відповідача подано не одну позовну заяву про стягнення коштів, а тому у позивача є підстави вважати, що відповідач навмисно ухиляється від виконання своїх обов'язків по договору, що в подальшому може утруднити виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про те, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду в даній справі не підтверджується належними та допустимими доказами.

Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 06.04.2016р. та ухвали від 19.05.2016р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі від 06.04.2016р. та ухвалу від 19.05.2016р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримані останнім.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2015р.. між позивачем (за договором - генпідрядник) та відповідачем (за договором - підрядник) укладено договір № 26/11-3, згідно з умовами п.1.1 якого відповідач зобов'язався виконати повний комплекс робіт у відповідності з ДСТУ-НБВ.2.6-146:2010 по виготовленню, монтажу, налагоджуванню та доставці метало пластикових виробів з профілю WDS 400 4 кам., колір білий, фурнітура AXOR склопакетом 32 мм (4і*10*4*10*4), енергозберігаюче скло та підвіконня 250 мм на будівництві житлових будинків з об'єктами обслуговування населення та паркінгом по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва, секція № 8 та ГП (далі - об'єкт).

Умовами п.4.1 договору визначено, що договірна ціна робіт, вказаних у п.1.2 договору, є твердою і не підлягає зміні до повного виконання умов договору (при умові погодження замовником ДГЗ СБ України) та визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору і складає:

- вартість 1 кв.м. віконних конструкцій, балконних дверей, технічний поверх, ліфтові шахти - 1690 грн., в тому числі ПДВ 20% - 281,66 грн.

- орієнтовна площа метало пластикових виробів, що підлягає виконанню згідно п.1.2 договору становить 950 кв.м.

Відповідно до п.11.3 договору, позивач може здійснювати попередню оплату виконаних робіт відповідно до вимог чинного законодавства України.

Як встановлено судом, у відповідності до умов п.11.3 договору, платіжними дорученнями № 436 від 27.11.2015р., № 1497 від 12.02.2016р., № 1556 від 23.02.2016р., № 1564 від 23.02.2016р., № 27 від 02.03.2016р. та № 1643 від 11.03.2016р. підтверджується факт перерахування позивачем на користь відповідача попередньої оплати за договором у розмірі 742 000,00 грн.

За умовами п.3.10 договору, початок робіт - 12.140.2015р., завершення робіт - 01.12.2015р.

Проте відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором у встановлений строк до 01.12.2015р.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Позивач 22.03.2016р. звертався до відповідача з повідомленням вих. № 2103/16-16 від 21.03.2016р. з повідомленням про розірвання договору з 25.03.2016р. та вимогою повернути передплачені кошти в сумі 742 000,00 грн. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Отже, з 25.03.2016р. спірний договір між сторонами розірвано.

Таким чином, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо виконання робіт у встановлені Договором строки, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду та просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 742 000,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Частиною 2 ст. 849 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з умовами Договору відповідач зобов'язався виконати роботи, кінцевий строк виконання яких настав 01.12.2015р. Доказів того, що строки виконання робіт були змінені, сторонами до суду не надано.

Проте, відповідач у встановлений строк такі роботи не виконав. Доказів належного виконання робіт за договором у визначені строки суду не надано.

Згідно вимог ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 742 000,00грн., що були сплачені позивачем відповідачу за роботи, які відповідач не виконав у встановлені строки, є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач виконав своє зобов'язання за Договором щодо здійснення попередньої оплати робіт у сумі 742 000,00 грн.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Доказів повернення відповідачем одержаних сум суду не надано.

Враховуючи те, що Договір розірвано, у зв'язку з порушенням відповідачем його умов, то перераховані позивачем кошти в сумі 742 000,00 грн. підлягають поверненню позивачу в порядку ч. 3 статті 1212 ЦК України (аналогічна думка викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.10.2012 № 3/142-11).

За таких обставин з відповідача на користь позивача, відповідно до вимог ст. ст. 624, 1212 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню 742 000,00 грн. безпідставно набутої попередньої оплати.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 90 524,00 грн. - пені, 7440,33 грн. - 3% річних та 1462,74 грн. - інфляційні втрати за період з 02.12.2015р. по 01.04.2016р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.14.3. договору, за порушення строків виконання та завершення робіт з вини підрядника, з підрядника стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості договірної ціни за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 90 524,00 грн.

Водночас, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7440,33 грн. - 3% річних та 1462,74 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.12.2015р. по 01.04.2016р., оскільки, як зазначено у п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Стройкапітал Інвест» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 34; код ЄДРПОУ 39243375) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАС ГРУП» (03061, м. Київ, пр. Відрадний, 103; код ЄДРПОУ 38282261) грошові кошти в сумі 742 000 грн., 90 524 грн. - пені, 7440 грн. 33 коп. - 3% річних та 1462 грн. 74 коп. - інфляційні втрати та 12 487 грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 07.06.2016р.

Суддя А.І. Привалов