Рішення

від 25.05.2016 по справі 7/48

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2016Справа №7/48

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»

про стягнення 150 910,74 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Іващенко О.В. - довіреність №91/2015/11/11-4 від 11.11.2015 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулось в Господарський суд м. Києва з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про стягнення 150 910,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати вартості спожитої електричної енергії згідно умов Договору №7560915 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2000 року.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 107 720,51 грн. - боргу за спожиту теплову енергію, 36 282,08 грн. - інфляційних втрат, 6 908,15 грн. - 3% річних, 1 509,10 грн. - витрат із сплати державного мита, 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2008 порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 03.11.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2008 року зупинено провадження у справі №7/48 до вирішення іншої пов'язаної з нею справи №8/131.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариство "Київенерго" надійшло клопотання про поновлення провадження.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.04.2016 року поновлено провадження у справі №7/48 та призначено її розгляд на 25.05.2016 року.

24.05.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про зміну найменування.

В судове засідання 25.05.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 08.10.2008 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом встановлено що Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" змінила найменування на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

В судовому засіданні 25.05.2016 року представник позивача подав довідку про надходження коштів за Договором, згідно якої відповідачем сплачено 6 404,18 грн. боргу, а також позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, також зазначив про зміну найменування з Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 25.05.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Київенерго», далі по тексту - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі по тексту - відповідач, споживач, КП «Житло-сервіс») укладено Договір №7560915 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000 року (п. 8.1. Договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4. Договору).

Суду не надано жодних доказів припинення дії Договору.

Відповідно до п. 2.2.1. Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Згідно з п. 2.3.1. Договору абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 5.1. Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку, розрахунковим способом.

Згідно з п. 5 Додатку № 4 до Договору «Порядок розрахунків за теплову енергію» (далі по тексту - Додаток № 4) абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «Абонент» повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості спожитої теплової енергії відповідно до умов Договору у останнього за період з 01.11.2005 року по 01.09.2008 року (спірний період) перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 107 720,51 грн. за спожиту теплову енергію.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії облікових карток (табуляграм) за спірний період та довідку про надходження коштів (за спірний період) за спожиту теплову енергію за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що договір, укладений між сторонами є договором енергопостачання.

Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставляв споживачу теплову енергію згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив вартість спожитої теплової енергії за період з 01.11.2005 року по 01.09.2008 року .

В судовому засіданні 25.05.2016 року представник позивача зазначив про сплату відповідачем основного боргу в розмірі 6 404,18 грн., на підтвердження чого позивач надав довідку про надходження коштів від відповідача.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд дійшов висновку що частину основного боргу в розмірі 6 404,18 грн. сплачено відповідачем, а тому провадження у справі в цій частині стягнення основного боргу підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору, а позовні вимоги про стягнення 101 316,33 грн. боргу за спожиту теплову енергію (за мінусом сплаченої суми в розмірі 6 404,18 грн.) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 36 282,08 грн. - інфляційних втрат, 6 908,15 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 36 282,08 грн. - інфляційних втрат, 6 908,15 грн. - 3% річних, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 6 404 (шість тисяч чотириста чотири) грн. 18 коп.

3. Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (02081, м. Київ, ВУЛИЦЯ ДНІПРОВСЬКА НАБЕРЕЖНА, будинок 25-Б; код ЄДРПОУ 31025659) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) 101 316 (сто одну тисячу триста шістнадцять) грн. 33 коп. - боргу за спожиту теплову енергію, 36 282 (тридцять шість тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 08 коп. - інфляційних втрат, 6 908 (шість тисяч дев'ятсот вісім) грн. 15 коп. - 3% річних, 1 509 (одну тисячу п'ятсот дев'ять) грн. 10 коп. - витрат із сплати державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 08.06.2016 року.