Рішення

від 15.06.2016 по справі 912/1878/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 рокуСправа № 912/1878/16 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1878/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс - 1", с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Єлисавет-Інвест", м. Кіровоград

про стягнення 140 175,34 грн

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 11.04.16;

від відповідача - участі не брали.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технополіс - 1" (далі - ТОВ "Технополіс - 1") звернулось до господарського суду з позовною заявою № 0505-п. від 05.05.2016 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єлисавет-Інвест" (далі - ТОВ "Єлисавет-Інвест") заборгованості в сумі 133 013,80 грн, з яких: 100 000,00 грн боргу з оплати вартості товару, 3 794,63 грн інфляційних втрат, 2 753,42 грн 3% річних, 26 465,75 грн пені, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1 від 28.01.2015 з оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду від 10.05.2016 подану позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 912/1878/16.

Заявою № 2305-п. від 23.05.2016 позивач збільшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача: 100 000,00 грн боргу з оплати вартості товару, 10 800,00 грн інфляційних втрат, 2 909,59 грн 3% річних, 26 465,75 грн пені, що всього складає 140 175,34 грн (а.с. 41-42).

Враховуючи права позивача, які визначені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, та наявність повноважень на збільшення розміру позовних вимог представника позивача, яким підписано заяву, з огляду на те, що ціну позову згідно ст. 55 названого кодексу вказує позивач, господарський суд приймає заяву ТОВ "Технополіс - 1" № 2305-п. від 23.05.2016 та здійснює розгляд справи з урахуванням нової ціни позову згідно вказаної заяви.

В судовому засіданні 15.06.2016 господарський суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2016 позовні вимоги, з урахуванням їх збільшення, підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не подав, представника для участі в судовому засіданні не забезпечив.

Господарський суд зазначає, що відповідач є таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 34).

Згідно положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання представників сторін - це процесуальне право, яким сторони зобов'язанні користуватися добросовісно. Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На підставі викладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, врахувавши доводи, які наведено в обґрунтування підстав позову, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.01.2015 між ТОВ "Єлисавет-Інвест" (Покупець) та ТОВ "Технополіс - 1" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 1 (далі - Договір, а.с. 24-25).

За умовами пункту 1.1 Договору Продавець зобов'язався передати у зумовлені Договором строки ОСОБА_2 у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язався прийняти цей ОСОБА_2 та здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору.

Найменування, кількість та ціна ОСОБА_2 вказується у Специфікаціях до Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору (пункти 1.2. та 2.1. Договору).

Загальна сума Договору становить 100 000,00 грн.

Згідно п. 4.1. Договору Продавець зобов'язаний передати ОСОБА_2 у власність Покупцеві до 31.05.2015, а Покупець згідно п. 2.3.1. Договору зобов'язаний сплатити за ОСОБА_2 100% вартості до 05.06.2015.

Передача ОСОБА_2 здійснюється в присутності уповноважених представників сторін за Актом прийому-передачі (п. 4.3. Договору).

Даний Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 10 червня 2015, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання зобов'язань по даному Договору (пункт 6.1. Договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Сторонами також підписано Специфікацію № 1, що є додатком до Договору, відповідно до якої сторони встановили найменування, кількість, ціну та загальну суму ОСОБА_2 (а.с. 26).

Як зазначає позивач, відповідачеві поставлено обумовлений Договором та Специфікацією ОСОБА_2 31.05.2015 на загальну суму 100 000,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі ОСОБА_2 від 31.05.2015, який підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств (а.с. 27).

Однак, відповідач, в порушення пункту 2.3.1 Договору, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Заборгованість відповідача за отриманий ОСОБА_2 становить 100 000,00 грн.

При розгляді справи господарський суд враховує наступне.

Стаття 264 Господарського кодексу України передбачає, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму грошей.

Згідно положень Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві визначений договором товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу, та оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. ст. 662, 663, 689).

Частиною другою ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Свої зобов'язання за Договором купівлі-продажу Позивач виконав у повному обсязі, товар Відповідачу передав. Зі свого боку, Відповідач порушив умови Договору купівлі-продажу, не оплативши отриманий товар.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначено вище, ТОВ "Єлісавет-Інвест" отримано від ТОВ "Технополіс-1" за Договором ОСОБА_2 на загальну суму 100 000,00 грн 34 481,80 грн, що підтверджено Актом прийому-передачі ОСОБА_2 від 31.05.2015 (а.с. 27). У вказаному Акті зазначено найменування, ціну і кількість поставленого товару, містяться підписи та печатки обох сторін.

Виходячи з викладеного та умов Договору, відповідач мав провести остаточний розрахунок за поставлений ОСОБА_2 у строк до 05.06.2015. Натомість, відповідач оплату товару в сумі 100 000,00 грн не провів.

У зв'язку з несплатою відповідачем отриманого ОСОБА_2, Позивач звернувся до нього з претензією № 02/3503-2 від 30.07.2015 з вимогою сплатити борг з урахуванням інфляційних, 3% річних та штрафних санкцій (а.с. 28-29). Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі викладеного, враховуючи підтвердження матеріалами справи отримання відповідачем ОСОБА_2 на загальну суму 100 000,00 грн і виникнення обов'язку з його оплати та відсутність доказів оплати такого ОСОБА_2, позовні вимоги ТОВ "Технополіс - 1" про стягнення з ТОВ "Єлисавет-Інвест" 100 000,00 грн основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10 800,00 грн інфляційних втрат, 2 909,59 грн 3% річних та 26 465,75 грн пені.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень статей 524, 533, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником, зокрема, процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов'язання.

Зі змісту листа Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» слідує, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи наведене, розмір інфляційних втрат від суми заборгованості 100 00,00 грн за період прострочення платежу, що зазначений позивачем, з червня 2015 по квітень 2016, становить 7 427,44 грн. Зазначена позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 10 800,00 грн., яка розрахована останнім за відповідний період, однак, по кожному місяцю окремо, є неправильною та суперечить наведеному вище порядку розрахунку інфляційних.

Щодо розрахунку 3% річних, то згідно ІПС "Законодавство" та з урахуванням фактичної кількості календарних днів у відповідних роках, їх розмір становить: за період з 06.06.2015 по 24.05.2016 на суму заборгованості 100 000,00 грн, що складає 2 906,33 грн. Визначена позивачем сума 3% річних в розмірі 2 909,59 грн є неправильною.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають 7 427,44 грн інфляційних та 2 906,33 грн 3% річних. У задоволенні позову в іншій частині стягнення інфляційних втрат та річних господарський суд відмовляє у зв'язку з неправильним розрахунком позивача.

Що стосується пені, яка підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, слід зазначити наступне.

Порушення зобов'язання є підставою для застосування до сторони, якою таке зобов'язання порушено, відповідальності, встановленої договором або законом.

Так, ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст.231 та ч.2 ст.343 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень ч.ч.2,3 ст.549 Цивільного кодексу України та ч.ч.4,6 ст.231, ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, законодавцем розмежовуються штраф та пеня як різні види неустойки. Зокрема, штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно. Водночас, на відміну від штрафу, пеня є господарською санкцією (неустойкою), яка носить триваючий характер, тобто нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.5.2. Договору купівлі-продажу № 1 від 28.01.2015 сторони встановили, що у випадку невиконання Покупцем свого обов'язку зі сплати вартості ОСОБА_2 у строк, вказаний у п. 2.3.1 Договору, або неналежного виконання цього обов'язку (виконання зобов'язання зі сплати вартості ОСОБА_2 не в повному обсязі), Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 10% вартості ОСОБА_2 за кожен день затримки виконання (неналежного виконання) свого обов'язку по сплаті вартості ОСОБА_2.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що визначений у п.5.2. Договору штраф, який нараховується у відсотках за кожен день прострочення від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за своєю правовою природою є пенею, яка може бути стягнута лише у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Наведеної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 09.09.2014 у справі № 917/251/14) та Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин (постанова Верховного суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14).

Нарахування позивачем пені в сумі 26 465,75 грн за період з 06.06.2015 по 05.12.2015 від суми боргу відповідає умовам п. 5.2. Договору, вимогам наведеного вище законодавства і матеріалам справи, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, позовні вимоги ТОВ "Технополіс -1" про стягнення з ТОВ "Єлісавет-Інвест" заборгованості підлягають частковому задоволенню на суму 136 799,52 грн, з яких: 100 000,00 грн основного боргу, 26 465,75 грн пені, 2 906,33 грн 3% річних та 7 427,44 грн інфляційних. У задоволенні позовних вимог в іншій частині господарський суд відмовляє.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єлісавет - Інвест" (25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 48, ідентифікаційний код 38435681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс - 1" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4, ідентифікаційний код 32498133) - 100 000,00 грн основного боргу, 26 465,75 грн пені, 2 906,33 грн 3% річних та 7 427,44 грн інфляційних втрат, а також 2 051,99 грн судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.06.2016.

Суддя В.В.Тимошевська