Рішення

від 13.06.2016 по справі 908/1126/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 30/41/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016 Справа № 908/1126/16

за позовом: Приватного підприємства В«ГаленергоВ» (79020, м. Львів, пр. В.Чорновола, 73)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго ГрупВ» (69121, АДРЕСА_1)

про стягнення 40 966,46 коп.

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 85 від 25.05.2016 р.;

від відповідача - не з'явився;

До господарського суду Запорізької області звернулося Приватного підприємства В«ГаленергоВ» з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго ГрупВ» 40966,46 грн. заборгованості, в т.ч.: 20950,00 грн., основного боргу, 10399,82 грн. пені, 8934,75 грн. інфляційних втрат та 681,89 грн. - 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 549, 551, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 231 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору. При цьому вказує, що позивачем згідно виставлених відповідачем на оплату рахунків-фактур було проведено оплату на загальну суму 60336,40 грн., проте, відповідач взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав, поставивши товар на суму 39386,40 грн., що призвело до утворення заборгованості останнього на суму 20950,00 грн. Відзначає, що направлена на адресу відповідача вимога про сплату заборгованості залишилася без відповіді та задоволення. За доводами позивача, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді пені, штрафу, інфляційних нарахувань та інших передбачених законом та договором санкцій.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.04.2016 р. порушено провадження у справі № 908/1126/16, присвоєно справі номер провадження № 30/41/16, розгляд якої призначено на 23.05.2016 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.

Ухвалою суду від 23.05.2016 р. розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників сторін до 13.06.2016 р.

За письмовим клопотанням представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав витребувані судом документи, зокрема, рахунки-фактури на оплату. Також, у судовому засіданні представником позивача надано до матеріалів справи письмові пояснення та належним чином копію направленої на адресу відповідача претензії від 15.01.2015 р. з доказами направлення. Також, у судовому засіданні представником надано суду для огляду оригінали доказів направлення на адресу відповідача претензії: оригінал фіскального чеку та рекомендованого повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 15.01.2015 р. Оригінали цих доказів судом оглянуто на повернуто представнику.

Відповідач у судове засідання не з'явився, вимоги суду, викладені в ухвалах суду від 26.04.2016 та від 23.05.2016 р., щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав, процесуальним правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвали господарського суду було направлено на адресу відповідача: 69121, АДРЕСА_1, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача, визначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Витяг з ЄДР станом на 13.06.2016 р. наявний в матеріалах справи).

На адресу господарського суду Запорізької області повернулося поштове повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження від 26.04.2016 р. повноважному представнику відповідача 13.05.2016 р. Направлена на адресу відповідача ухвала від 23.05.2016 р. про відкладення розгляду справи на 13.06.2016 р. до канцелярії господарського суду не поверталася. Отже, про час та місце слухання даної справи відповідач був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.

Оскільки про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі його представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 13.06.2016 р. справу розглянуто за наявними матеріалами в межах встановленого строку, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи свідчать, що до моменту укладення між сторонами Договору, на підставі усної домовленості між Приватним підприємством «Галенерго» (Покупцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю НВП «Південенерго Груп» (Постачальником, відповідачем у справі), відповідачем було виставлено на адресу позивача, а позивачем оплачено рахунки-фактури №СФ-0000130 від 23.12.2013 р. на суму 7200,00 грн. та № 9 від 28.02.2014 р. на суму 14784,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно видаткових накладних № РН-000003 від 06.02.2014 р. на суму 7200,00 грн. та № 8 від 04.03.2014 р. на суму 14784,00 грн., відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято без зауважень оплачений товар (трасформатори струму), що підтверджується підписами продавця та покупця на цих накладних ( арк. справи 14, 15).

Стосовно бездоговірних поставок спір між сторонами відсутній.

В подальшому, 26.08.2014 р. між Приватним підприємством «Галенерго» (Покупцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю НВП «Південенерго Груп» (Постачальником, відповідачем у справі) було укладено договір поставки № 71 (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити товар, визначений у рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.4 Договору строк поставки товару визначається на кожну окрему поставку у рахунках-фактурах.

В розділі 3 Договору сторонами узгоджено ціну товару та порядок розрахунків наступним чином:

3.1. Ціна на товар вказується у рахунках-фактурах.

3.2. Ціна на товар може змінюватися у зв'язку зі збільшенням вартості сировини, енергоносіїв, транспортних витрат.

3.4. Загальна сума Договору визначається як суму виставлених та сплачених рахунків-фактур.

3.5. Розрахунки за поставлену згідно заявки партію товару здійснюється в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Постачальника у наступному порядку - 100% сплата.

Відповідно до п. 4.1 Договору, у випадку порушення Договору, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

Пунктами 7.1, 7.2 Договору визначено, що даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2014 р.

Судом встановлено, що за термін дії Договору позивачем було перераховано на розрахункових рахунок відповідача згідно виставлених ним рахунків-фактур: № 70 від 26.08.2014 р. на суму 23850,00 грн., № 71 від 26.08.2014 р. на суму 9302,40 грн., № 74 від 26.08.2014 р. на суму 5200,00 грн., кошти в загальному розмірі 38352,40 грн.

Відповідачем поставлено оплачений позивачем товар частково згідно видаткових накладних № 51 від 01.09.2014 р. на суму 9302,40 грн. та № 53 від 08.09.2014 р. на суму 8100,00 грн.

У зв'язку з поставкою оплаченого Товару не в повному обсязі та з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих. № 1 від 15.01.2015р. з вимогою перерахувати до 19.01.2015 р. суму передплати за Договором в розмірі 20950,00 грн., а також з попередженням про те, що вразі невиконання цієї вимоги примусовому стягненню будуть підлягати кошти з врахуванням індексу інфляції і відсотків річних.

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді і задоволення.

За доводами позивача, у встановлені Договором строки відповідач обумовлений у Рахунках-фактурах товар не поставив, суму попередньої оплати на вимогу позивача не повернув.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго ГрупВ» 40966,46 грн., в т.ч.: 20950,00 грн., основного боргу, 10399,82 грн. пені, 8934,75 грн. інфляційних втрат та 681,89 грн. - 3% річних, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали і фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало попередня оплата товару відповідачу та оплата його вартості, а обов'язком відповідача - поставка товару на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір поставки є двосторонньозобов'язувальним, оскільки і продавець, і покупець наділені як правами, так і обов'язками. На Продавця покладено обов'язок передати товар і надано право на одержання відповідної плати за товар. Покупець, в свою чергу, зобов'язаний оплатити товар і наділений правом вимагати належного виконання зобов'язання щодо поставки товару Продавцем.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи копіями банківських виписок, позивачем згідно виставлених відповідачем рахунків за Договором було здійснено наступні платежі: 26.08.2014 р. - 9302,40 грн., 27.08.2014 р. - 23850,00 грн.

Отже, позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі.

Як вже зазначалося вище, пунктом п. 2.4 Договору сторони обумовили, що строк поставки товару визначається на кожну окрему поставку у рахунках-фактурах.

У спірних рахунках-фактурах № 70 та № 74 від 26.08.2014 р. зазначено термін поставки - 35 календарних дів.

Зважаючи на оплату зазначених рахунків 26.08.2014 р. та 27.08.2014 р., цей термін, визначений умовами Договору, закінчився 01.10.2014 р.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання щодо поставки попередньо оплаченого товару, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в повному обсязі та в обумовлений Договором строк не виконав. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена правова норма передбачає можливість пред'явлення до продавця альтернативних вимог - або передати обумовлені договором купівлі-продажу товари, за які вже була здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

Зважаючи на відсутність дій відповідача щодо здійснення поставки товару позивачем направлено на адресу відповідача вимогу від 15.01.2015 р. за вих. № 1 щодо повернення коштів, що підтверджується належним чином засвідченими копіями долучених до матеріалів справи фіскального чеку та рекомендованого повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 15.01.2015 р. (арк. справи 24). Отримання зазначеної претензії позивача підтверджується підписом повноважного представника відповідача на поштовому повідомленні про вручення. Оригінали цих доказів судом оглянуто у судовому засіданні.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, за закінченням семиденного строку від дня отримання відповідачем направленої йому вимоги про повернення коштів у останнього виникло грошове зобов'язання перед позивачем, пов'язане з поверненням коштів.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає правомірним вимоги позивача щодо повернення коштів в сумі 20950,00 грн., сплачених в якості авансу за Договором.

Зазначена сума є обґрунтованою, підтвердженою документально та правомірно заявлена до стягнення.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10399,82 грн. пені, 8934,75 грн. інфляційних втрат та 681,89 грн. - 3% річних.

Відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Аналогічні положення містить ст. 230 ГК України, яка визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З аналізу наведених норм права випливає, що порушення суб'єктом господарювання своїх договірних грошових зобов'язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування неустойки у вигляді пені, проте розмір пені, належний до стягнення, встановлюється за згодою сторін (тобто, має бути узгоджений ними в Договорі) , за винятком випадків, коли певний розмір пені визначений безпосередньо в законі.

Вимоги про стягнення з відповідача пені заявлені позивачем на підставі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 549, 551 ЦК України. Вказує, що зазначеними нормами передбачено нарахування штрафної неустойки (пені) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення. Проте, умовами укладеного між сторонами Договору, взагалі не передбачено такого виду відповідальності, як пеня. Наведені ж позивачем норми лише обмежують розмір пені обліковою ставкою НБУ, а не визначають її конкретного розміру.

Таким чином, зважаючи на те, що в даному випадку ані законом, ані укладеним між сторонами Договором розмір пені не встановлений, суд відмовляє позивачу у задоволенні його вимоги про стягнення суми 10399,82 грн. пені.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього інфляційних втрат та 3% відсотків річних заявлені позивачем обґрунтовано.

Проте, здійснивши розрахунок 3% за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що позивач у своєму розрахунку вказує період нарахування жовтень 2014 р. - жовтень 2015 р., сума яких за розрахунком позивача складає 681,89 грн. Проте, вірним є період: 09.02.2015 р. - з моменту закінчення семиденного строку від дати отримання відповідачем вимоги позивача про повернення коштів і виникнення зобов'язання по оплаті, по 31.10.2015 р. - визначений позивачем у розрахунку, за який сума 3% річних становить 454,59 грн. і в цій частині вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню. В решті заявленої суми (227,30 грн.) слід відмовити через необґрунтованість.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що зважаючи на дату виникнення у відповідача зобов'язання щодо повернення коштів, за період з березня по жовтень 2015 року до стягнення підлягає сум інфляційних втрат в розмірі 5974,83 грн. І іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат (2959,92 грн.) слід відмовити через необґрунтованість.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Конституційним Судом України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що за практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку, відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором поставки № 71 від 26.08.2014 р. щодо поставки оплаченої позивачем продукції або повернення суми передплати. Разом з тим, позивачем позовні вимоги доведено частково.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 20950,00 грн. основного боргу, 5974,83 грн. інфляційних втрат та 454,59 грн. - 3% річних. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати суми судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 5 , 22 , 33 , 34 , 44 , 49 , ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства В«ГаленергоВ» (м. Львів) до Приватного акціонерного товариства В«Запорізьке кар'єроуправлінняВ» (м. Запоріжжя) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго ГрупВ» (69121, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 36246953) на користь Приватного підприємства В«ГаленергоВ» (79020, м. Львів, пр. В.Чорновола, 73, код ЄДРПОУ 34462266) 20950 (двадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 5974 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 83 коп. втрат від інфляції, 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 59 коп. - 3% річних та 920 (дев'ятсот двадцять) грн. 97 коп. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 17.06.2016 р.