Рішення

від 13.06.2016 по справі 910/8891/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016Справа №910/8891/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомДержавного підприємства "Краснолиманське лісове господарство" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн Плюс" простягнення 236 139 грн 50 коп. Представники: від позивача: Макаренко Л.М.- представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.05.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Краснолиманське лісове господарство" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн Плюс" про стягнення 236 139 грн 50 коп. заборгованості за договором постачання продукції лісового господарства № 55 від 29.04.2015, в тому числі: 217 500 грн 00 коп. основного боргу, 14 390 грн 50 коп. інфляційних втрат та 4249 грн 00 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору постачання продукції лісового господарства № 55 від 29.04.2015 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати отриманого товару у розмірі 217 500 грн 00 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 14 390 грн 50 коп. інфляційних втрат та 4249 грн 00 коп. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 порушено провадження у справі № 910/8891/16, розгляд справи призначений на 13.06.2016.

13.06.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача у судове засідання 13.06.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 38159350.

У судове засідання 13.06.2016 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 13.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2015 між Державним підприємством "Краснолиманське лісове господарство" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інлайн Плюс" (покупець за договором) укладено договір постачання продукції лісового господарства № 55, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність покупцю продукцію лісового господарства, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти вказану продукцію, згідно специфікації.

Згідно з пунктом 6.1. договору даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2015.

Відповідно до пункту 3.1. договору покупець отримує вказану в специфікації лісогосподарську продукцію самовивозом.

У відповідності до положень розділу 4 договору покупець оплачує поставлену постачальником продукції за ціною, передбаченою специфікацією, згідно накладної у порядку попередньої оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору постачання продукції лісового господарства № 55 від 29.04.2015 позивач поставив, а відповідачем прийняв товар на загальну суму 523 752 грн 43 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представниками сторін та скріпленими відтисками печаток сторін видатковими накладними за період з 05.05.2015 по 30.06.2015 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ВІ-00001 від 30.05.2015. Повноваження представника відповідача на отримання поставленого позивачем товару підтверджується належним чином оформленими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 26 від 05.05.2015 та № 68 від 02.06.2015

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 217 500 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 217 500 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором постачання продукції лісового господарства № 55 від 29.04.2015 та факту наявності заборгованості у розмірі 217 500 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 217 500 грн 00 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14 390 грн 50 коп. інфляційних втрат та 4249 грн 00 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 19.09.2015 по 05.05.2016.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд встановив, що додані до позовної заяви арифметичні розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат є неправильним.

Суд наводить власний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних з урахуванням розміру прострочених платежів та в межах визначеного позивачем періоду нарахування:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 19.09.2015 - 05.05.2016 217500.00 1.065 14142.52

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 217500.00 19.09.2015 - 05.05.2016 230 3 % 4111.64 З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором постачання продукції лісового господарства № 55 від 29.04.2015, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню за розрахунком суду, а саме інфляційних втрат у розмірі 14 142 грн 52 коп. та 3 % річних у розмірі 4 111 грн 64 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн Плюс" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 2, корпус 2, ідентифікаційний код 38193402) на користь Державного підприємства "Краснолиманське лісове господарство" (84404, Донецька обл., м. Красний Лиман, вул. Чапаєва, буд. 1 "А", ідентифікаційний код 00991717) заборгованість у розмірі 217 500 (двісті сімнадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 14 142 (чотирнадцять тисяч сто сорок дві) грн 52 коп., 3 % річних у розмірі 4 111 (чотири тисячі сто одинадцять) грн 64 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 356 (три тисячі триста п'ятдесят шість) грн 31 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 17.06.2016

Суддя Н.Б. Плотницька