Рішення

від 16.06.2016 по справі 920/521/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.06.2016 Справа № 920/521/16

За позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Охтирка Сумської області

до - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Сумського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (м. Суми)

про стягнення 48018 грн. 70 коп.

Суддя О.Ю. Резніченко

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1В, довіреність від 15.06.2016,

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 26.08.2015.

У засіданні брав участь секретар судового засідання - Бублик Т.Д.

Суть спору: Позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу надлишково перераховані страхові виплати в сумі 48018 грн. 70 коп.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що наполягає на задоволенні заявлених вимог та зазначив, що на рахунок ОСОБА_3 з 27.02.2012 до 21.12.2015 перераховувались грошові кошти на підставі його заяви та наданого номеру рахунку, між позивачем та відповідачем договір до 21.12.2015 не укладався.

Позивач подав клопотання про залучення до матеріалів справи документів.

Суд визнав клопотання правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідач у відзиві від 31.05.2016 на позовну заяву проти позовних вимог заперечує.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що проти позовних вимог заперечує, оскільки позовні вимоги є необгрунтовані.

Крім того, відповідач подав письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

У позивача на обліку перебувала справа громадянина ОСОБА_4Г, 02.02.1952 народження, іденитифікаційний номер НОМЕР_1 (надалі - застрахований), який отримував щомісячні страхові виплати з 11.02.2003.

З 09.06.2005 застрахований отримував щомісячні страхові виплати на рахунок, який відкритий відповідачем, а саме рахунок П-290 (ощадна книжка) ТВБВ № 10018/065

06.11.2015 ощадну книжку відповідачем було замінено на особовий рахунок 2620300135138.

27.02.2012 застрахований помер, про що позивач дізнався 16.01.2016 при проведенні індексації страхових виплат.

Позивач зазначає, що з 27.02.2012 і до 16.01.2016 позивачем проводились перерахування щомісячних страхових виплат на рахунок застрахованого, а загальна сума надлишково перерахованих коштів склала 48018 грн. 70 коп.

Постановою позивача від 16.01.2016 було припинено страхові виплати з 28.02.2012.

Позивач звернувся до відповідача з листом про повернення вищезазначеної суми позивачу.

Відповідач в листі відмовив позивачу в поверненні, зазначивши, що списання коштів з рахунку клієнта проводиться на підставі доручення власників рахунків або на підставі рішення суду або договору.

Як зазначає позивач, оскільки застрахований помер, а право на страхові виплати тісно пов'язані з особою та не входять до складу спадщини, то позивач звернувся до суду з позовом про повернення надлишково перерахованих коштів, обгрунтовуючи позов ст. 1071 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки:

Представник позивача зазначає, що застрахований звертався до позивача з заявою про перерахування коштів на особовий рахунок банку.

До 21.12.2015 між позивачем та відповідачем не укладався договір на зарахування на особові рахунки та виплату страхових виплат застрахованим, оскільки обов'язку позивача укласти договір з відповідачем, відповідно до Закону України В«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатностіВ» , не передбачено.

21.12.2015 між сторонами був укладений договір № 06-35-15 на зарахування на особові рахунки та виплату страхових виплат застрахованим, відповідно до якого відповідач надає послуги фізичним особам з виплат, перерахованих позивачем.

Однак після укладення договору позивач не перераховував коштів на рахунок застрахованого.

Затосування умов вищезазнеаченого договору до правовідносин, які виникли до укладення договору сторонами не передбачено відповідно до ст. 631 ЦК України.

Згідно до ст. 40 Закону України В«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатностіВ» страхові виплати провадяться щомісячно, і за бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Як вже зазначалось, з 09.06.2005 застрахований отримував щомісячні страхові виплати на особовий рахунок, який оформлений у відповідача.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (ст. 1068 ЦК України).

Кошти, переказані платником отримувачу, у відповідності до ст. 1 Закону України В«Про платіжні системи та переказ коштів в УкраїніВ» , з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними , а банк в свою чергу у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.

Відповідно до п. 30, п. 31 Рішння Європейського Суду з прав людини справа «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.09.2014 суд зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Що стосується соціальних виплат, то якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Відповідно до статті 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частинами першою і другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі, зокрема, смерті власника.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Водночас, згідно із статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Суд дослідив, що кошти з поточного рахунку застрахованого отримувала його дружина за дорученням - ОСОБА_4Л, а саме було знято з рахунку 8058 грн.

Відповідач зазначає, що станом на 18.01.2016 на рахунку застрахованого обліковується частина спірних коштів в сумі 45342 грн. 63 коп., що підтверджується копією виписки по рахунку.

Отже соціальні виплати, які нараховані особі на його рахунок але ним не отримані є майном, є його власністю, а не немайновими правами нерозривно пов'язаними з особою, таке майно повинно входити до складу спадщини, відповідно до ст. 1227 ЦК України і жодним чином не належить банку - відповідачу або позивачу.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 1 Закону України В«Про платіжні системи та переказ коштів в УкраїніВ» передбачено, що списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Тобто примусове списання коштів із рахунка клієнта на підставі рішення суду та виконавчих документів визначає обов'язок банку виконати судове рішення, прийняте за наслідком захисту прав стягувача щодо особи - володільця рахунка, незалежно від волевиявлення цієї особи.

Відповідач лише отримував кошти на рахунок застрахованого і свої зобов'язання виконав у повному обсязі, угоди між позивачем та відповідачем не укладалось, а тому не передбачено обов'язок відповідача стосовно списання коштів із рахунка застрахованого на вимогу позивача; відповідач не є набувачем спірних коштів і не має повноважень з розпорядження особистими коштами клієнта , які є власністю останнього , поза межами договору між відповідачем і клієнтом; будь-яке рішення, прийняте судом стосовно володільця рахунка або його спадкоємців, яке б зобов'язувало відповідача здійснити списання коштів з особового рахунка, відсутнє.

Вищезазначена правова позиція міститься у Постановах Верховного Суду України від 21.10.2014 по справі № 925/116/14, від 19.08.2014 по справі № 925/1015/13, від 02.09.2014 по справі № 925/2112/13, від 19.08.2014 по справі № 925/1059/13, від 09.09.2014 по справі № 925/1302/13, які, відповідно до ст. 82 ГПК, суд повинен врахувати при виборі та застосуванні правової норми при винесенні рішення по справі.

Отже, для задоволення позовних вимог позивач повинен довести належними та допустимими доказами, відповідно до ст. 33 ГПК, що саме відповідачем були порушені права та законні інтереси відповідача і що саме відповідач повинен відповідати за заявленим позовом.

Однак позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушень його прав саме діями відповідача по зарахуванню спірних страхових коштів на рахунок застрахованого.

Перераховані позивачем спірні кошти не є його власністю або власністю банка (відповідача), вина банка у спорі відсутня, спірні кошти на банківському рахунку застрахованого були його власністю, а у даному випадку - можуть бути власністю спадкоємців у відповідності до норм ОСОБА_3 68 ЦК України.

З боку відповідача має місце лише належне виконання своїх обов'язків з обслуговування особового рахунку застрахованого.

Враховуючи вищезазначене, суд в задоволенні позовних вимог відмовляє.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не поставлено перед судом питань про дослідження можливості наявності спору стосовно спірних коштів за участю інших осіб та факту оформлення права на спадщину стосовно спірних коштів і кому майно фактично належить на даний час, а тому ці факти не входять в предмет дослідження по даній справі.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК, при відмові у позові витрати по сплаті судового сбору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову - відмовити.

Повне рішення складено 17.06.2016.

Суддя ОСОБА_5