Постанова

від 15.06.2016 по справі 924/178/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року Справа № 924/178/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від прокурора: Меленчук І.В.;

від відповідача 1: ОСОБА_1;

від відповідача 2: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача 1 Фермерське господарство "Тімокс", с. Шимківці Білогірського району на рішення господарського суду Хмельницької області від 29.02.16р. у справі № 924/178/15 (суддя Гладій С.В.)

за позовом Прокурора Білогірського району смт.Білогір'я

до відповідача 1: Фермерського господарства "Тімокс"

до відповідача 2: Білогірської районної державної адміністації Хмельницької області

про визнання недійсним договору оренди землі від 14 червня 2006 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 вересня 2006 року за №010674800003; визнання недійсним договору оренди землі від 14 червня 2006 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2006 року за № 010674800001

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Білогірського району (надалі - Прокурор) звернувся в господарський суд Хмельницької області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-5) до Фермерського господарства «Тімокс» (надалі - Відповідач 1) та Білогірської районної державної адміністрації (надалі - Відповідач 2) в котрій, з підстав, висвітлених у даній позовній заяві Прокурор просив:

· визнати недійсним розпорядження Відповідача 2 № 125/2006-р від 26 квітня 2006 року;

· визнати недійним договір оренди землі від 14 червня 2006 року, який зареєстрований у Білогірському районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 вересня 2006 року за № 010674800003;

· визнати недійним договір оренди землі від 14 червня 2006 року, який зареєстрований у Білогірському районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2006 року за № 010674800001.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 31 березня 2015 року (том 1, а.с. 98-101) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 травня 2015 року (том 1, а.с. 129-132), з підстав, наведених у даній постанові, апеляційну скаргу прокурора задоволено. Рішення господарського суду Хмельницької області від 31 березня 2015 року в справі № 924/178/15 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним розпорядження Відповідача 2 №125/2006-р від 26 квітня 2006 року. Визнано недійсним договір оренди землі від 14 червня 2006 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 вересня 2006 року за № 010674800003. Визнано недійсним договір оренди землі від 14 червня 2006 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2006 року за № 010674800001.

Вказану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції було оскаржено в касаційному порядку. В результаті перегляду даних судових актів Вищим господарським судом України винесено постанову від 28 жовтня 2015 року в даній справі (том 1, а.с. 161-165), якою касаційну скаргу Відповідача 1 задоволено, оскаржувану постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 травня 2015 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 31 березня 2015 року скасовано, а справу направлено до господарського суду Хмельницької області на новий розгляд .

У своїй постанові від 28 жовтня 2015 року Вищий господарський суд України зазначив:

· поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що орендар - ФГ "Тімокс" протягом тривалого часу належно користувався земельною ділянкою, сплачуючи за її користування орендну плату, доказів порушення або невиконання ним умов спірного договору судам надано не було;

· відділом Держземагентства у Білогірському районі Хмельницької області орендарю ФГ "Тімокс" були направлені листи за вих. № 09-3885/14 від 23 грудня 2014 року та № 10-2206-0.4-133/2-15 від 21.01.2015, щодо внесення змін до договорів оренди земельних ділянок сількогосподарського призначення в частині збільшення орендної плати відповідно до Податкового кодексу України, подальше виконання яких призвело б до усунення порушень, які було допущено при укладенні договору і, відповідно захистило права добросовісного землекористувача;

· у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним;

· судами не досліджено наявність в даному випадку порушеного права держави у зв'язку з прийняттям спірного розпорядження.

20 січня 2016 року Прокурором була подана заява вх. № 100-4-15 про відмову від позовних вимог в частині визнання недійсним розпорядження Відповідача 2 від 26 квітня 2006 року № 125/2006-р (том 1, а.с. 182-183).

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 20 січня 2016 року (том 1, а.с. 189) дану заяву було прийнято до розгляду та припинено провадження в справі № 924/178/15 в частині визнання недійсним розпорядження Відповідача 2 № 125/2006-р від 26 квітня 2006 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, за наслідками нового розгляду даної справи, рішенням господарського суду Хмельницької області від 29 лютого 2016 року (том 1, а.с. 224-227) позов задоволено.

· Визнано недійним договір оренди землі від 14 червня 2006 року, який зареєстрований у Білогірському районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 вересня 2006 року за № 010674800003;

· визнано недійним договір оренди землі від 14 червня 2006 року, який зареєстрований у Білогірському районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2006 року за № 010674800001.

Також, даним судовим рішення покладено на Відповідача 1 та Відповідача 2 судовий збір в розмірі по 1218 грн на кожного.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 9-13) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 29 лютого 2016 року № 924/178/15 в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, зроблені судом першої інстанції не відповідають обставинам справи. Крім того, апелянт зауважує, що Законо України "Про оцінку земель" чітко не передбачено, коли має бути проведена грошова оцінка земельної ділянки, що передається в оренду. Також, апелянт зазначає, що у спірному розпорядженні немає жодних умов щодо розміру орендної плати, для визначення чкої має проводитися нормативна грошова оцінка.

Ухвалою суду від 5 травня 2016 року апеляційну скаргу апелянта було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25 травня 2016 року (том 2, а.с. 7).

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 33-39) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30 травня 2016 року (том 2, а.с. 44), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд скарги було призначено на 15 червня 2016 року на 11 год. 00 хв..

Відповідачем 1 в судовому засіданні від 15 червня 2016 року було подано додаткові пояснення з доказами до апеляційної скарги із копією заяви про грошові вимоги, які відповідно до вимог пункту 2.1.1 Інструкції з діловодства в господарських судах було долучено до матеріалів справи в судовому засіданні (після завершення судового засідання дані документи були зареєстровані службою діловодства під реєстраційним № 16089 в базі даних Діловодство спеціалізованого суду).

Представник Відповідача 2 в судове засідання від 15 червня 2016 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач 2 був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том 2, а.с. 46).

Разом з тим, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 передбачено, що: у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, з урахуванням приписів статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Відповідача 2, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання - за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 15 червня 2016 року Відповідач 1 підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у апеляційній скарзі та просив суд скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, котрим відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні від 15 червня 2016 року Прокурор заперечив проти доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Відповідача 1 та зазначив, що йому не було відомо про усунення Відповідачем 1 відповідних порушень, а саме проведення та затвердження нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки. При цьому, Проркурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Заслухавши пояснення Прокурора та Відповідача 1, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід задоволити, рішення господарського суду Хмельницької області від 29 лютого 2016 року по справі № 924/178/15 скасувати. При цьому, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів оренди землі. Постановлюючі таке судове рішення, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 березня 2005 року Відповідач 1 звернувся до Відповідача 2 із заявою про виділення в оренду земельної ділянки площею 38 Га на території Кур'янківської сільської ради на території с. Шимківці строком на 25 років (том 1, а.с. 55).

Розпорядженням Відповідача 2 № 125/2006-р від 26 квітня 2006 року було передано Відповідачу 1 землі запасу Кур'янківської сільської ради загальною площею 38,2852 га, в тому числі рілля - 27,4680 га, пасовище - 10,5424 га, для ведення фермерського господарства та болото для виробничих потреб строком на 25 років (надалі - Розпорядження; том 1, а.с. 10).

14 червня 2006 року на підставі вищевказаного Розпорядження між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було укладено договір оренди земельної ділянки (том 1, а.с. 11-13; надалі - Договір оренди).

Згідно пункту 1 Договору оренди, Відповідач 2 надав, а Відповідач 1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Кур'янківської сільської ради.

Відповідно до пункту 2 Договору оренди, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 38,0104 га, у тому числі: ріллі - 27,4680 га, пасовище - 10,5424 га (землі запасу Кур'янківської сільської ради).

Згідно пункту 5 Договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 212 266 грн.

Пунктом 8 Договору оренди визначено, що: Договір оренди укладено на 25 (двадцять п'ять) років; після закінчення строку дії Договору оренди Відповідач 1 має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі Відповідач 1 повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору оренди повідомити письмово Відповідача 2 про намір продовжити його дію.

Відповідно до пунктів 9 - 11 Договору оренди: орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 20 грн за один га земель зайнятих ріллею та 10 грн за один га земель займаних пасовищами; загальна сума орендної плати становить - 654 грн 78 коп. в рік, яка вноситься на рахунок Кур'янківської сільської ради; орендна плата вноситься щорічно до 15 червня та 15 листопада рівними частками.

Як визначено пунктом 13 Договору оренди, розмір орендної плати переглядається один раз на 3 роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених Договором оренди, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Відповідача 1, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди підписаний, скріплений відтисками печаток сторін та зареєстрований в Державному реєстрі земель 18 вересня 2006 року за №010674800003.

Між тим, 14 червня 2006 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір; том 1, а.с. 16-18).

Згідно пункту 1 Договору, Відповідач 2 надає, а Відповідач 1 приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Кур'янківської сільської ради.

Відповідно до пункту 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2748 га, у тому числі: болото - 0,2748 га (землі запасу Кур'янківської сільської ради).

Згідно пункту 5 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 432 грн.

Пунктом 8 Договору визначено, що Договір укладено на 25 (двадцять п'ять) років.

Відповідно до пункту 9 Договору, орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 20 грн, за один га земель. Загальна сума орендної плати становить - 5 грн 50 коп. в рік, яка вноситься на рахунок Кур'янківської сільської ради. Орендна плата вноситься щорічно до 15 червня та 15 листопада рівними частками.

Як визначено пунктом 13 Договору, розмір орендної плати переглядається один раз на 3 роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених Договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Відповідача 1, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

Договір підписаний, скріплений відтисками печаток сторін та зареєстрований в Державному реєстрі земель 19 червня 2006 року за № 010674800001.

Прокурор посилаючись на те, що Розпорядження Відповідача 2 № 125/2006-р від 26 квітня 2006 року та Договори оренди землі від 14 червня 2006 року не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки були прийняті та укладені без проведення нормативної грошової оцінки землі, а ставка орендної плати істотно занижена, з метою захисту, на його думку, інтересів держави, звернувся в суд з позовом до Відповідача 1 та Відповідача 2 (про визнання недійсними Розпорядження, Договору оренди та Договору). При цьому, при новому розгляді Прокурор відмовився від вимоги щодо визнання розпорядження недійсним.

Колегія суду проаналізувавши положення нормативно правових актів, в контексті даних правовідносин, з врахуванням вказівок, висвітлених в постанові Вищого господарського суду України від 28 жовтня 2015 року досліджує дані обставини справи саме в межах позовних вимог про визнання договорів оренди недійсними та приймає до уваги наступне.

Аналізуючи позовну заяву в сукупності з матеріалами справи на предмет її відповідності та обґрунтованості колегією суду враховує, що стаття 2 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 13, 14 Конституції України визначається правовий статус землі і природних ресурсів в Україні, згідно з яким: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Положення даних статей гарантують кожному право користування природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

За приписами статті 2 Земельного кодексу України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Законом України "Про місцеві державні адміністрації" визначено організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. А Статтею 13 встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань, в тому числі, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю": використання землі в Україні є платним; за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата; підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" від (в редакції, чинній на час прийняття спірних розпорядження та договорів), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Приписами статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно, орендна плата є істотною умовою договору оренди.

За змістом статті 21 Закону України „Про оренду земліВ» , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України „Про плату за землюВ» ).

Судом враховується, що згідно зі статтею 1 Закону України „Про оцінку земельВ» , нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами; нормативна грошова оцінка обов'язково проводиться, зокрема, у разі визначення орендної плати за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 18 Закону України „Про оцінку земельВ» , нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону України „Про оцінку земельВ» , дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель; технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою, за межами населених пунктів - районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Що ж стосується до норм матеріального права, які направлені на регулювання правовідносин з приводу визнання договорів недійсними, судовою колегією враховуються наступні нороми діючого законодавства України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як визначено статтею 215 Цивільного кодексу України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору; до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщоце не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2012 року „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» N 02-5/111 від 12 березня 1999 року, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суду розглядаючи даний спір (враховує вказівки Вищого господарського суду України, наведені в постанові від 28 жовтня 2015 року) в площинні заявленої вимоги Прокурора про визнання недійсними Договру оренди та Договору, на предмет їх відповідності вимогам законодавства, зазначає наступне.

Прокурором до матеріалів справи долучені листи відділу Держземагенства у Білогірському районі Хмельницької області за № 09-3885/14 від 23 грудня 2014 року та № 10-2206-0.4-133/2-15 від 21 січня 2015 року (том 1, а.с. 23-24), із змісту яких вбачається, що відділом було підготовлено та надіслано листи орендарям, в тому числі і Відповідачу 1 щодо внесення змін до Договору оренди та Договору щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення в частині збільшення орендної плати відповідно до Податкового кодексу України. Також у вказаних листах повідомлено, що Відповідачем 1 не вчинялось дій щодо приведення умов Договору оренди та Договору у відповідність до Податкового кодексу України.

При цьому, колегія суддів, зважаючи на зміст даних листів в розрізі доказів, долучених Відповідачем 1 до матеріалів справи та враховуючи висновки Вищого господарського суду України, наведені в постанові від 28 жовтня 2015 року, зазначає, що подальше виконання даних листів призвело б до усунення порушень, які були допущені при укладенні Договору оренди і Договору, і, відповідно, захистило б права добросовісного землекористувача - Відповідача 1.

Поряд з тим, колегія суддів дослідивши умов даних Договорів оренди, звертає увагу, що пунктом 5 Договору оренди визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 21226 грн (а в Договорі 1432 грн; а.с. 16).

При цьому, Відповідач 2, у своїх поясненнях від 2 березня 2015 року за № 135/04-02-15/291/15 зазначає, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, орендованих Відповідачем 2, визначалася на підставі Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Української академії аграрних наук від 7 квітня 1995 року N 24/87/70/45 «Про порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» (надалі - Порядок).

Колегія суддів дослідивши Наказ від 7 квітня 1995 року звертає увагу, що даний наказ втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Української академії аграрних наук від 27 листопада 1995 року N 76/230/325/150 «Про внесення доповнено до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» (даним Наказом від 27 листопада 1995 року були внесені доповнення до порядку проведення грошової оцінки).

Між тим, Наказ від 27 листопада 1995 року втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року N 18/15/21/11 «Про Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2006 року за № 388/12262 та набрав чинності з 16 квітня 2006 року .

При цьому, дослідивши Порядок, затверджений наказом від 27 січня 2006 року вбачається, що даним наказом було доповнено та внесено зміни саме в Порядок, затверджений наказом від 7 квітня 1995 року № 24/87/70/45, що було зумовлено розвитком змін в часі та законодавстві (при цьому формули проведення грошових оцінок земель по Україні та основні їх показники не зазнали видозмінення).

Між тим, колегія суддів дослідивши матеріали справи, а саме технічну документацію із землеустрою (том 1, а.с. 46-55), зауважує, що дана документація, в тому числі й нормативна грошова оцінка почала розроблятися Відповідачем 1 ще в березні 2006 року (до втрати Наказом від 27листопада 1995 року чинності).

При цьому, розроблення технічної документації та визначення всіх істотних умов Договору оренди та Договору, відповідно до норм даючого законодавства України, передує в часі укладенню самого ж Договору оренди та Договору.

Відповідно, зважаючи на розроблення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки Відповідача 1 ще в березні, та чинність в цей період дії Порядку від 27 листопада 1995 року в площинні встановлення та закріплення в Договорі однієї із його істотних умов - нормативної грошової оцінки (що свідчить про погодження її оцінки ще до укладення договорів оренди та виникнення даних правовідносин) засвідчує виконаня як Відповідачем 1 так і Відповідачем 2 вимог щодо проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, котра передається в оренду та визначення на її підставі розміру орендної плати.

Окрім того, Прокуром як в судовому засіданні так і в позовній заяві не заперечується самої обставини проведення нормативної грошової оцінки, однак вказується на те, що нормативна грошова оцінка проведене без її експертної оцінки. Крім того, Прокурор посилається на листи держземагенства України зі змісту котрих слідує, що Відповідач 1 станом на грудень 2014 року не замовляв норматитвнї грошової оцінки (в той же час колегія суду констатує, що з приводу даних листів Вищий господарський суд України навів свою позицію в постанові від 28 жовтня 2015 року).

Також, Прокурор як в своїй позовній заяві так і у відзиві на апеляцій скаргу, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на статті 271, 289 Податкового кодексу України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що редакція даних статтей так само як і дія самого Податкового кодексу України датується з 1 січня 2011 року (тобто через чотири з половиною роки після укладення спірних договорів), до цього ж часу в Україні регулював податкові відносини Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", котрий не містив правових норм щодо проведення нормативної грошової оцінки.

Також, колегія суддів, звертає увагу, що Прокурором залишено поза увагою той факт, що Відповідач 1 протягом тривалого часу належно користувався земельною ділянкою, сплачуючи за її користування орендну плату. Доказів порушення або невиконання Відповідачем 1 умов спірних Договорів оренди та Договору Прокурором надано не було.

При цьому, враховуючи норми статтей діючого законодавства України (203, 215 Цивільного кодексу України), які направлення на визнання договорів недійсними судова колегія враховує наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання даних договорів оренди недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відтак, дослідивши зміст укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 правочинів, колегія суддів констатує, що: по-перше, Договір оренди та Договір не суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; по-друге, як Відповідач 1 так і Відповідач 2, які вчиняли дані правочини, були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності (Прокурором зворотнього не було доведено); по-третє, волевиявлення Відповідача 1 та Відповідача 2 було вільним і відповідало їх внутрішній волі (що підтверджено матеріалами справи); по-четверте, правочини вчинені у формі, встановленій законом (підписані та скріплені відтисками сторін і зареєстровані в Державному реєстрі земель); по-п'яте, Договора оренди були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (Відповідач 1 використовував земельні ділянки за цільовим призначенням та сплачував за них оренду плату); по-шосте, Договори оренди містять всі істотні умови договору оренди, визначені статтею 15 Закону України «Про оренду землі» (що не заперечується сторонами).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 2.24 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування такого рішення у встановленому порядку відсутні правові підставі для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду .

При цьому, дослідивши дане Розпорядження Відповідача 2 та зважаючи на відмову Прокурора від позовної вимоги в частині визнання даного розпорядження недійсним, колегія суддів зауважує, що судом не встановлено наявність порушеного права держави у зв'язку із його прийняттям, що свідчить про його відповідність вимогам законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і про відсутність порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта інтересів держави .

При цьому ж, посилання Прокурора на відсутність належно проведеної нормативно грошової оцінки земельної ділянки в зв'язку із необхідністю внесення змін до договорів оренди в частині збільшення орендної плати, може слугувати підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а підставою для внесеня відповідних змін до таких договорів та спонукання Відповідача 1 до вчинення відповідних дій .

Крім того, зважаючи на докази наявні в матеріалах справи та додатково подані Відповідачем 1 колегія суддів зазначає натупне.

Відповідно до пункту 2. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

В матералах справи міститься договір № 22/02-2016Н на виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 22 лютого 2016 року, укладений між Відповідачем 1 та Приватним підприємством «Сокіл СК» (том 1, а.с. 218).

Предметом даного договору є виконання обов'язків щодо виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки орендованих Відповідачем 1 земельних ділянок.

Також, згідно довідки Держгеокадастру від 29 січня 2016 року (том 1, а.с. 221) було повідомлено про наявність та грошову оцінку земель, які знаходяться в користуванні Відповідача 1, згідно укладених Договору оренди та Договору.

Крім того, згідно листів Відповідача 2 ві д 25 січня 2016 року за № 71/04-02-15-80/2016 та 5 січня 2016 року за № 71/04-02-1579 вбачається, що Відповідачем 1 вчинялися відповідні дії щодо внесення змін до укладених Договору оренди та Договору шляхом встановлення розміру орендної плати по Договору оренди та Договору щодо земельних ділянок, шляхом звернення з відповідними листами до Відповідача 2, котрі (як вбачається зі змісту даних листів) були переадресовані головному управлінню Держгеокадасту у Хмельницькій області (оскільки Відповідач 2 не є розпорядником даної категорії земель).

Водночас, в матералах справи відсутні будь-які відповіді головного управління Держгеокадасту у Хмельницькій області з приводу (переадресованих) листів Відповідача 1.

Враховуючи описане вище, колегія суддів зазначає, що такі дії Відповідача 1 свідчать про добросовісне виконаня ним своїх договірних зобов'язань та вчинення відповідних дій щодо приведення укладених договорів у відповідність з вимогами діючого законодавства України і про відсутність у Відповідача 1 будь-яких умосних дій щодо ухилення від сплати орендної плати та надходження коштів до державного бюджету України, а й відповідно як наслідок, зважаючи на умови досліджуваних Договорів оренди та наявність нормативної грошової оцінки (не зважаючи на не проведення експертизи), на підставі котрої Відповідач 1 протягом тривалого часу добросовісно сплачував орендну плату. Відтак, суд констатує відсутність будь-яких умов для визнання укладених Договору оренди та Договору недійсними.

Крім того, Прокурор не довів, що умови спірних договорів порушують права та охоронювані законом інтереси держави, зокрема, не довів належними та допустимими доказами, що визначений у договорах оренди землі розмір орендної плати є заниженим.

Також прокурором не обґрунтовано яким чином вказані ним обставини унеможливлюють перегляд розміру орендної плати, вказаної в спірних договорах, та не навів будь-яких порушених прав держави, що були б відновлені у разі задоволення даного позову.

Додатково судом також приймається до уваги і те, що виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Правова позиція щодо необхідності визначення справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи також викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-92цс13.

Що ж стосується, правової позиції наведеної в постанві Верховного Суду України від 23 травня 2013 року з не проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою визнання недійсними договору оренди (том 1, а.с. 120-123), то колегія суддів зауважує таке. По-перше, в даному випадку в оренду передавався об'єкт водного фонду та земельна ділянка водного фонду, в даній же справі в оренду передавалася земельна ділянка сільськогосподарського призначеня для ведення фермерського господарства, що передбачає зовсім інших правовий механізм регулювання даних відносин з приводу оренди. По - друге, в переглянутій справі взагалі була не проведена та відсутня нормативна грошова оцінка.

Отже, зважаючи на усе вищеописане в даній судовій постанові колегія суду зазначає, що Прокурором не подано до суду доказів, які б вказували саме на недійсність оскаржуваних правочинів, а ті доводи та заперечення, котрі наводилися Прокурором без підтвердження їх будь-якими доказами можуть слугувати лише підставою для внесення відповідних змін до укладених договорів.

Окрім того, Прокурором в контексті його позовних вимог не доведено порушення інтересів держави та норм діючого законодавства України, що мало б привести до визнання оспорюваних правочинів саме недійсними за захистом яких Прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує оспорюване рішення та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог Прокурора щодо визнання недійсними оспорюваних договорів.

Суд констатує, про заявлення Відповідачем 1 заяви про застосування позовної давності, проте таке застосування можливе в тому випадку, коли суд визнає, що пред'явлений позов підлягає до задоволення.

З врахуванням усього вищевисвітленого у даній судовій постанові в контексті виконання вказівок, наведених у постанові Вищого господарського Суду України від 28 жовтня 2015 року, колегія суду, при розгляді даної позовної заяви, оцінює всі докази в сукупності і відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України (ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили) з врахуванням всіх вимог і заперечень сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи Прокурор, всупереч вимог статтей 33-34 Господарського процесуального кодексу України не довів належним чином підставності своїх позовних вимог щодо визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, а тому колегія суду дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора.

Відповідно, доводи наведені Відповідачем 1 в апеляційній скарзі є підставними та обгрунтвоаними, підтверджуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, і є доведеними матеріальними та процесуальними нормами діючого законодавства України.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи - що в силу дії пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування оскарженого рішення господарського суду Хмельницької області.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд ще раз констатує, що апеляційну скаргу слід задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Прокурора щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 14 червня 2006 року.

Керуючись статтями 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Тімокс" - задоволити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 29 лютого 2016 року в справі № 924/178/15 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовти в задоволенні позову Прокурора Білогірського району в інтересах держави до Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області та Фермерського господарства "Тімокс" про визнання недійсними укладених між Білогірською районною державною адміністрацією Хмельницької області смт. Білогір'я, Хмельницької області та фермерським господарством "Тімокс" с. Шимківці, Білогірського району, Хмельницької області договір оренди землі від 14 червня 2006 року (зареєстрований у Білогірському районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадаструВ» , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 вересня 2006 року за № 010674800003), та договору оренди землі від 14 червня 2006 року (зареєстрований у Білогірському районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадаструВ» , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2006 року за № 010674800001).

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу № 924/178/15 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.