Рішення

від 14.06.2016 по справі 467/933/16-ц

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/933/16-ц

2/467/175/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2016 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Кірімової О.М.

за участю секретаря Сіваченко Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Державний нотаріус ОСОБА_3 державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та державних актів на право власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Державний нотаріус ОСОБА_3 державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та державних актів на право власності на земельну ділянку.

Свої вимоги мотивувала тим, що 07 березня 2005 року помер батько позивача ОСОБА_4. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді земельних ділянок площею 15.63 га та 2.10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в межах території Рябоконівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області та належали йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 059134.

Спадкоємцями першої черги за законом стали: позивач - донька померлого та відповідач - батько померлого.

Зазначала, що після смерті батька, вона прийняла спадщину, оскільки на момент його смерті була неповнолітньою, від спадщини у встановленому законом порядку не відмовлялась. Але, незважаючи на її права щодо спадкового майна, відповідачеві було видано свідоцтво про право на спадщину на всю спадкову земельну ділянку. Відповідач в подальшому зареєстрував своє право власності на неї та отримав державні акти. Про те, що вона має право на спадкове майно дізналася у грудні 2015 року.

Тому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, державні акти на право власності на земельні ділянки.

До початку судового засідання представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання повторно не з»явився, хоча був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчать його підписи в повідомленнях «Укрпошти» про отримання судових повісток. Від відповідача заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, причини неявки до суду ним не повідомлені.

Третя особа: Державний нотаріус ОСОБА_3 державної нотаріальної контори Миколаївської області надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

За таких обставин, за згодою позивача та її представника, суд розглядає справу в заочному порядку, що відповідає положенням ст . ст. 224-226 ЦПК України .

Дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з наступних підстав.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 1, 3-4, 10-11, 303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Так, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 1273 ЦК України передбачено право на відмову від прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року у п. 27 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснив, що свідоцтво про право на спадщину, може бути визнано недійсним з підстав, встановлених ст. 1301 ЦК України, не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що згідно свідоцтва про смерть 07 березня 2005 року помер ОСОБА_4 (а.с. 8)

Після його смерті відкрилась спадщина на земельні ділянки загальною площею 17,73 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Рябоконівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області, яка належала спадкодавцеві на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 059134 (а.с. 36- 54).

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року надано ОСОБА_2 додатковий двохмісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори (а.с. 43)

Згідно копії свідоцтва про народження (а.с. 45) ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4.

Із спадкової справи вбачається, що 24 березня 2006 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 звернулася в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 (а.с. 37).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом ОСОБА_3 державної нотаріальної контори 14 вересня 2006 року за реєстром № 2144, спадкоємцем спірної земельної ділянки являється ОСОБА_2.(а.с. 11-53).

Після отримання зазначеного свідоцтва ОСОБА_2 зареєстрував у встановленому законом порядку свої права та отримав два державні акти на спірні земельні ділянки серії ЯГ № 591745 площею 2.10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Рябоконівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області та серії ЯГ № 591744 площею 15.63 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Рябоконівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області (а.с. 12, 13).

Також судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що позивач, згідно свідоцтва про народження, являється донькою спадкодавця (а.с.9), на час смерті батька їй виповнилось 7 років, з заявою про відмову від прийняття спадщини у встановленому законом порядку вона не зверталась.

Тому ґрунтується на положеннях ч.4 ст. 1268 ЦК України вимоги позову про те, що після смерті батька позивач прийняла спадщину, яка належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК).

Матеріалами справи підтверджується, що у своїй заяві в нотаріальну контору відповідач не повідомив про наявність іншого спадкоємця за законом - позивача по справі (а.с. 37).

Згідно роз’яснення державного нотаріуса ОСОБА_3 державної нотаріальної контори від 09 лютого 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з видачею його 14 вересня 2006 року на ім»я діда позивача та батька померлого - ОСОБА_2 (а.с. 14).

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2016 року скасовано рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року та ухвалено відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, який помер 07 березня 2005 року (а.с. 16)

Будь-яких переконливих і безспірних доказів на спростування доводів позивача відповідач не надав.

Встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про те, що державним нотаріусом безпідставно було видано відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька позивача на спадкове майно, без врахування прав позивача, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та законними.

Керуючись ст.ст. 60, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Державний нотаріус ОСОБА_3 державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та державних актів на право власності на земельну ділянку, задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 14 вересня 2006 року державним нотаріусом ОСОБА_3 державної нотаріальної контори Миколаївської області на ім»я ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_4, померлого 07 березня 2005 року, щодо спадкового майна, яке складається із земельних ділянок загальною площею 17,73 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Рябоконівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області, що належали спадкодавцеві на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 059134 виданого 20 травня 2004 року ОСОБА_3 районного державною адміністрацією Миколаївської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 591744 виданий 11 грудня 2006 року на ім’я ОСОБА_4 ОСОБА_3 районного державною адміністрацією Миколаївської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4820383000:06:000:0514 площею 15.63 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Рябоконівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 591745 виданий 11 грудня 2006 року на ім’я ОСОБА_4 ОСОБА_3 районного державною адміністрацією Миколаївської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4820383000:05:000:0223 площею 2.10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Рябоконівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області.

Заочне рішення може бути переглянуте Арбузинським районним судом Миколаївської області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Арбузинського

районного суду ОСОБА_6