Рішення

від 02.06.2016 по справі 910/6445/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2016Справа № 910/6445/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "АВТОБАЗА № 4." (далі - Товариство) до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк) про розірвання договору та стягнення 419 257,58 грн.,

за участі представників :

позивача: Аврамова В.П., за довіреністю від 1 квітня 2016 року,

відповідача: не з'явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позов, посилаючись на те, що Банком було порушено зобов'язання за договором банківського рахунка № 116-00-20-20-18/123 від 17 липня 2013 року (далі - договір), укладеним між сторонами, у частині своєчасного виконання платіжного доручення на перерахування грошових коштів. З огляду на вказане, 28 березня 2016 року позивач подав відповідачу заяву про закриття банківського рахунка та повернення грошових коштів. Оскільки Банком рахунок закрито не було, Товариство, посилаючись на положення статей 525, 526, 610, 612, 629, 1066, 1068, 1073-1075 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 193, 341-343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) просило суд розірвати спірний правочин, а також стягнути залишок грошових коштів з рахунку в розмірі 416 343,18 грн. та 2 914,40 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання платіжного доручення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/6445/16 та призначено її розгляд на 22 квітня 2016 року.

22 квітня 2016 року суд відклав розгляд справи на 2 червня 2016 року, про що виніс відповідну ухвалу.

Позивачем 24 травня 2016 року через канцелярію суду подано заяву, згідно якої останній просив суд розірвати спірний правочин, стягнути з відповідача залишок грошових коштів у розмірі 116 500,18 грн. та 7 689,01 грн. пені. Також Товариство просило стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3 240,84 грн., а також повернути суму судового збору в розмірі 4 426,16 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

26 травня 2016 року до канцелярії суду Банком було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що 5 квітня 2016 року між сторонами було підписано договір про внесення змін № 116/34/142 до спірного правочину, за умовами якого сторони погодили залишення грошових коштів в розмірі 116 495,00 на банківському рахунку позивача на період з 5 квітня 2016 року по 5 липня 2016 року за відсотковою ставкою 19 % річних. Оскільки заяви про дострокове розірвання укладеної угоди про внесення змін Товариством подано не було, тому дії відповідача не порушують права позивача. Також відповідач зауважив, що 300 00,00 грн. були повернуті позивачу з його рахунка.

1 червня 2016 року Банком через відділ діловодства та документообігу суду було подане клопотання, в якому відповідач просив відкласти розгляд справи через неможливість прибуття уповноваженого представника.

Під час судового засідання 2 червня 2016 року судом було відмовлено в клопотанні Банку про відкладення розгляду справи, оскільки частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено можливість відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зі змісту даної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з урахуванням обставин конкретної справи можуть бути відхилені виходячи з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи інших представників, для висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання письмових пояснень та додаткових документів, а також зважаючи, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та необхідність розгляду даної справи відповідно до статті 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами без участі представника Товариства.

Під час судового засідання 2 червня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (з врахуванням поданої 26 травня 2016 року заяви) та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками судового процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2013 року між сторонами було укладеного договір, за умовам якого Банк на підставі заяви Товариства відкрив останньому поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування відповідно до ліцензії, наданої відповідачу, тарифів та законодавства України (пункт 1.1 вказаного правочину).

Судом встановлено, що 28 березня 2016 року Товариство звернулось до Банку із заявою про закриття банківського рахунку та розірвання спірного договору, а також надало платіжне доручення від 28 березня 2016 року № 33 на суму 416 343,18 грн., яке прийнято відповідачем о 12 годині 55 хвилин, що підтверджується відтиском штемпеля вхідної кореспонденції банку на вказаній заяві. Підставою закриття банківського рахунку та розірвання договору позивач вказував несвоєчасне виконання Банком платіжних доручень від 11 березня 2016 року, від 14 березня 2016 року, від 15 березня 2016 року та від 18 березня 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що платіжне доручення від 28 березня Банком виконано не було. Разом з тим, 5 квітня 2016 року згідно платіжного доручення № 34 Товариству Банком було перераховано 300 000,00 грн. та укладено з Товариством договір про внесення змін № 116/34/142. Відповідно до умов вказаного правочину сторони дійшли згоди про залишення суми грошових коштів в розмірі 116 495,00 грн. на поточному рахунку на період з 5 квітня 2016 року по 5 липня 2016 року за відсотковою ставкою 19,0 % річних.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (частини 1 та 2 статті 1071 ЦК України).

Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Нормами частини 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 188 ГК України.

Положеннями статті 651 ЦК України визначені підстави зміни або розірвання договору, зокрема, у частині 2 вказаної статті зазначено, що Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Водночас відповідно до частини 2 статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Таким чином, сторони, уклавши договір про внесення змін від 5 квітня 2016 року, фактично здійснили новацію спірного правочину банківського рахунка, у частині порядку та способу виконання зобов'язання. Так, за наслідком новації припинено первісне зобов'язання та виникло нове, яке містить умови про інший спосіб виконання, а саме: повернення Банком грошових коштів у розмірі 116 495,00 грн. не раніше 6 липня 2016 року зі сплатою протягом періоду з 5 квітня 2016 року по 5 липня 2016 року процентів у розмірі 19,0% річних.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що укладення вказаної додаткової угоди після подачі позивачем заяви про закриття рахунка нівелює обставини та факти, на які позивач посилається, як на підставу розірвання спірного правочину, а тому дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Встановивши відсутність підстав для розірвання договору та вчинення сторонами новації, за змістом якої не передбачено дострокового повернення грошових коштів без відповідного звернення Товариства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення залишку грошових коштів у розмірі 116 495,00 грн.

Разом з тим, загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу та загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначається Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 8.1. статті 8 Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем передано на виконання відповідачу платіжне доручення від 28 березня 2016 № 33 про перерахування 416 343,18 грн. о 12 годині 55 хвилин 28 березня 2016 року.

Відповідно до пункту 1.22 Закону операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня.

У відповідності до ст. 30 Закону переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 32.1. статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд не погоджується з ним, та зауважує, що оскільки Банк не перерахував грошові кошти в розмірі 416 343,18 грн. протягом 28 березня 2016 року, то з 29 березня 2016 року у відповідача починається прострочення виконання зобов'язання. Водночас, оскільки 5 квітня 2016 року Банком товариству сплачено 300 000,00 грн., а щодо 116 495,00 грн. вчинено новацію зобов'язання, то період прострочення виконання зобов'язання визначається з 29 березня 2016 року по 4 квітня 2016 року. Здійснивши перерахунок пені із дотриманням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що стягненню з Банку підлягає пеня в розмірі 2 914,40 грн. В іншій частині вказаної позовної вимоги слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Аналогічна правова позиція міститься в пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Оскільки позивачем не надано передбачених законом документів щодо понесення ним витрат на послуги адвоката, копії свідоцтва або ордеру адвоката та відповідного договору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку відшкодовувати Товариству 3 240,84 грн. адвокатських послуг.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів.

З огляду на викладене, враховуючи відповідне клопотання позивача, а також його заяву про зменшення позовних вимог, сплачений Товариством судовий збір у розмірі 4 426,16 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001 місто Київ, провулок Шевченка, будинок 12, ідентифікаційний код 00039002) на користь публічного акціонерного товариства "Автобаза №4." (65003, місто Одеса, вулиця Церковна, будинок 29, ідентифікаційний код 05526238) 2 914 (дві тисячі дев'ятсот чотиринадцять) грн. 40 коп. пені, а також 43 (сорок три) грн. 72 коп. судового збору.

Ухвалою суду повернути публічному акціонерному товариству "Автобаза №4." (65003, місто Одеса, вулиця Церковна, будинок 29, ідентифікаційний код 05526238) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 4 426 (чотири тисячі чотириста двадцять шість) грн. 16 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17 червня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко