Постанова

від 16.06.2016 по справі 1/1-115 (10/51-1159)

ЧОРТКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року Справа № 1/1-115 (10/51-1159)

Номер провадження №2-а/608/36/2016

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі :

головуючого судді Квятковської Л. Й.

з участю секретаря Магдяк Н.І.,

представника позивача Пшибила О.С.,

представників відповідача Поворозник М.Б., Войцишин Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чорткові справу адміністративного судочинства за позовом Державного підприємства "Ягільницький кінний завод" до Милівецької сільської ради, Чортківського району про скаcування рішення Милівецької сільської ради №124 від 24.10.2001 року ,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2007 року позивач Державне підприємство «Ягільницький кінний завод» звернулося з позовом до відповідача Милівецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області, в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення сесії Милівецької сільської ради від 16 жовтня 2001 року №71. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що прийняте рішення сільської ради та укладення договору оренди є незаконними та суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2002 року «Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель державної та комунальної власності», ст.4 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) та ст.29 Земельного кодексу України, якою визначено, що припинення права володіння чи користування земельною ділянкою може мати місце тільки у разі добровільної відмови власника або користувача даної земельної ділянки. Також вказують, колишній директор Ягільницького кінзаводу ОСОБА_6, перевищивши надані йому повноваження в 2001 році передав Милівецькій сільській раді земельну ділянку загальною площею 101,6 га, а сільська рада (відповідач по справі) всупереч нормам чинного законодавства без оформлення належних документів, винесла 16.10.2001 року рішення № 71, яким дану земельну ділянку прийняла у комунальну власність та передала її до земель запасу. Окрім того, вказана земельна ділянка на підставі рішення сільської ради була передана у тимчасове користування (оренду) філії ЗАТ "НВП "Райз-Агро", з яким укладено договори оренди терміном на 5 років.Стверджує, що ДП «Ягільницький кінний завод», ні Мінагрополітики України, ні Кабінет Міністрів України дозволу на вилучення спірної земельної ділянки у позивача не надавали, земля з державної до комунальної власності не передавалась, а тому право комунальної власності на спірну землю у сільської ради не виникло, тому просять визнати незаконним та скасувати рішення сесії Милівецької сільської ради.

06 червня 2016 року Державне підприємство «Ягільницький кінний завод» подало заяву про відновлення строку позовної давності, посилаючись на те, що в даному випадку оскаржується рішення сесії сільської ради, що було прийнято 24.01.2001 року, строк позовної давності щодо його оскарження становив 3 (три) роки. Однак, у зв'язку із набранням чинності ЦК України 01.01.2004 року відповідно до ст. 268 Цивільного кодексу України строк позовної давності щодо його оскарження не поширюється. При прийнятті рішення просять суд врахувати також і рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України (254к/96-ВР) щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Представник позивача Державного підприємства «Ягільницький кінний завод» в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

У відзиві на позов Милівецька сільська рада заперечує заявлені вимоги повністю, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Зокрема, зазначає, що ст. 99 КАС України встановила річний строк для звернення до суду за захистом прав та свобод і який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення своїх прав. Цивільний Кодекс України встановлює загальний строк позовної давності - 3 роки з моменту, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення її прав. Також вказують, що позивачем оскаржується рішення сільської ради, яке було нею прийняте в 2001 році відповідно до звернення адміністрації ДП "Ягільницький кінний завод" та на підставі рішення загальних зборів трудового колективу від 15.07.2001 року. Про прийняте рішення керівник підприємства знав з моменту його прийняття, оскільки ОСОБА_7 працював заступником директора ДП. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності і він не ставить питання про його поновлення, а тому вимоги повинні бути відхилені з вищезазначених підстав. Крім того, зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2002 року № 1110 "Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності", на яку робить посилку позивач, була прийнята після винесення оскаржуваного рішення і на час розгляду позову в суді взагалі втратила чинність. Стверджує, що спірні землі було передано в землі запасу сільської ради, яка відповідно до ст. 32 Закону України "Про власність" являлася одним із суб'єктів права державної власності на землю. Межі земель Милівецької сільської ради встановлено ще у 1991 році; вони залишаються незмінними і на час розгляду позову в суді. А також звертає увагу на те, що позивач по справі не надав суду Державного Акту на право постійного користування землею або права власності на землю, як це визначено ст. 23 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року . В позові просить відмовити.

Представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнають, проти позову заперечують.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що працювала на державному підприємстві «Ягільницький кінний завод», на загальних зборах не приймалось рішення 24 січня 2001 року про передання земель кінзаводу сільським радам.

Аналогічні пояснення дали свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, які пояснили суду, що працювали на кінзаводі, в 2001 році рішення про передачу земель сільським радам не приймалось.

Вислухавши представника позивача, представників відповідачів, свідків, вивчивши письмові матеріали, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Державне підприємство «Ягільницький кінний завод», місцезнаходження якого є с. Нагірянка Чортківського району Тернопільської області, є юридичною особою, яка зареєстрована у встановленому законом порядку і включена до ЄДРПОУ, ідентифікаційний код 00855925, діє на підставі Статуту підприємства, зареєстрованого Наказом Міністерства від 19 листопада 1997 року №1941-Д, що підтверджується довідками управління статистики у Чортківському районі від 17 січня 2007 року № 7 та Тернопільського обласного управління статистики від 13 червня 2000 року.

З витягу із протоколу загальних зборів трудового колективу ДП «Ягільницький кінний завод» від 15 липня 2001 року вбачається, що присутні члени трудового колективу 379 осіб з числа працюючих 547, вирішили надати згоду на передачу землі в оренду дочірньому підприємству «Райз-Агровиробництво», звернутись до місцевої сільської ради, Чортківської райдержадміністрації Тернопільської обладміністрації та Міністерства сільського господарства України з клопотанням про вилучення земель з користування Ягільницького кінного заводу з метою передачі її в оренду ДП «Райз-Агровиробництво» та уповноважити п. Стефаняка П.О. підписати від імені трудового колективу клопотання про вилучення землі та згоду на передачу землі в оренду.

Директор ДП «Ягільницький кінний завод» ОСОБА_6 у зверненні до Милівецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області зазначив, що адміністрація підприємства підтримує рішення трудового колективу і не заперечує проти вилучення з користування заводу земельної ділянки площею 3800 га та передачі на 49-ть років ЗАТ «Науково-виробниче підприємство «Райз-Арго» (правонаступник ДП «Райз- . Агровиробництво»). За даними землевпорядника на території сільради знаходиться 101,6 га землі заводу.

16 жовтня 2001 року шістнадцятою сесією третього скликання Милівецької сільської ради прийнято рішення №71 «Про вилучення земель у Ягільницького кінного заводу та передачі їх до земель резервного фонду сільської ради з наступною передачею закритому акціонерному товариству «Науково-виробниче підприємство «Райз-Агро», відповідно до якого вилучені землі з користування Державного підприємства «Ягільницький кінний завод» в кількості 101,6 га та передано їх до земель запасу сільської ради; надано землі в кількості 101,6 га в оренду закритому акціонерному товариству «Наукозо-виробниче підприємство «Райз-Агро» терміном на п'ять років; дозволено сільському голові заключите від імені Ради договір оренди встановленого законом зразка із закритим акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Райз-Агро».

Оскарження вказаного рішення сільської ради є предметом позовних вимог у даній справі.

Починаючи з січня 2007 року справа неодноразово слухалась судами.

В своїй ухвалі від 02 березня 2016 року Вищий адміністративний суд України зазначає, під час нового розгляду справи судам слід врахувати правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постановах від 09 грудня 2014 року у справі №21-308а14, від 11 листопада 2014 року у справі №2-493а14, від 16 грудня 2014 року у справі №21-544а14 щодо підсудності спорів даної категорії.

Викладена правова позиція у вказаних постановах є наступною.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Товариства до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 Земельного кодексу України місцеві ради при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач є власником землі, при цьому він не здійснює владних управлінських функцій.

Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС. Оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

У відповідності до положень Кодексу адімінстративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 3 Земельного Кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Як встановлено статтею 152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (п. п. "г" п. 3 ст. 152 ЗК України).

18 грудня 1990 року Верховною Радою України прийнято Постанову "Про земельну реформу", пунктом 1 якої з 15 березня 1991 року всі землі Української РСР оголошено об'єктом земельної реформи.

Пунктом 6 Постанови визначено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного Кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею (дію п. 6 продовжено до 01.01.2008 року згідно з Постановою ВР від 17.02.2004 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 30 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 року (редакції чинній на момент винесення спірного рішення) право власності або право користування земельною ділянкою посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 року, яка, в свою чергу, передбачила видачу та державну реєстрацію державних актів сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п. 2 Перехідних Положень Земельного Кодексу України від 25.10.2001 року клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, не вирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог цього Кодексу.

Як визначено статтею 9 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 року до відання сільських рад народних депутатів у галузі земельних відносин на їх території належало, зокрема, вилучення земель відповідно до ст. 31 цього Кодексу, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди у порядку, встановленому ст. 17 і ст. 19 кодексу.

Згідно довідки Чортківського районного відділу земельних ресурсів № 1293 від 01.11.2006 року на території Чортківського району не проведено розмежування земель державної та комунальної власності.

У листі № У-1/3Р-99 від 23.02.1996 року Управління земельних ресурсів Тернопільської ОДА вказано, що Державне підприємство "Ягільницький кінний завод" оспорюваною земельною ділянкою користується з часу створення підприємства, а саме з 1940 року; далі зазначає, що протягом 1950-1952 років було проведено землевпорядні роботи по видачі підприємству державних актів на право користування землею.

Проте на титульній сторінці Статуту державного підприємства «Ягільницький кінний завод» зроблені написи, а саме, що Статут погоджено радою трудового колективу 11.08.1993 року та зареєстровано Розпорядженням представника Президента України по Чортківському районі Тернопільської області, Реєстраційний № 331 від 18 серпня 1993 року.

Частиною другою статті 26 Цивільного Кодексу Української РСР визначено, що правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду,- з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Статтею 6 Закону України від 27.03.1991 року № 887-ХІІ "Про підприємства в Україні" визначено, що підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво" .

Пунктом 3.1. статті 3 дослідженого Статуту Державного підприємства "Ягільницький кінний завод" визначено, що Кінзавод є юридичною особою; Права і обов'язки юридичної особи Кінзавод набуває з дня його державної реєстрації. В преамбулі Статуту визначено, що Підприємство Ягільницький кінний завод, засноване на державній власності і підпорядковане виробничому об'єднанню по конярству.

З огляду на зазначене суд відзначає, що в силу приписів ст. 26 Цивільного Кодексу Української РСР , ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні" та п. 3.1. статті 3 Статуту позивач по справі набув прав юридичної особи (правоздатності та дієздатності) з часу його державної реєстрації, а саме з 18 серпня 1993 року.

Твердження Ягільницького кінзаводу, що саме це підприємство було створене і функціонувало до проведення його реєстрації 18.08.1993 року не було обґрунтоване позивачем належними та допустимими доказами. Аналіз положень дослідженого Статуту дає підстави зробити висновок, що підприємство на час його створення не ставало правонаступником жодного господарюючого суб'єкта, оскільки про це в Статуті не зазначено. Інших доказів в обґрунтування зазначеного сторонами не представлено, а судом не з позивачем не надано суду жодного документа, який би свідчив про закріплення земельної ділянки з 1940 року за Ягільницьким кінним заводом, як то рішення сільської, районної чи обласної ради.

Як вбачається із листа № 21 від 11.01.2007 року Державного архіву Тернопільської області, в документах Чортківської районної ради за 1949-55 роки відомостей про видачу державного акта на право постійного користування землею Ягільницькому кінзаводу № 9 не виявлено, а протоколи № 21-27 засідань Чортківського райвиконкому за 1952 р. на збереження в держархів не надходили.

Стаття 193 Земельного Кодексу України визначає державний земельний кадастр, як єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну і якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Своїм листом за № 417 від 15.02.2007 року Чортківський районний відділ земельних ресурсів повідомив, що на території сільської ради державний акт на право постійного користування не зареєстрований в Чортківському відділі земельних ресурсів та нее погоджувалися документи щодо оформлення державного акту ДП.

Відповідачем у справі надано суду Проект встановлення меж і утворення територій Милівецької сільської ради народних депутатів Чортківського району, розробленого у 1991 році відділом землевпорядного проектування Тернопільського філіалу Українського науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту по землеустрою "УкрНДІземпроект", на підставі договору № 8 від 01.08. 1991 року.

Рішенням від 05.02.1992 року Милівецької сільської ради народних депутатів схвалила розроблений проект меж та формування території Милівецької сільської ради народних депутатів.

15 травня 1992 року Чортківська районна рада народних депутатів своїм рішенням "Про затвердження проекту встановлення меж та формування території Милівецької сільської ради народних депутатів" затвердила розроблений проект встановлення меж та формування території Милівецької сільської ради народних депутатів.

Проектом встановлення меж і утворення території Милівецької сільської ради станом на 1991 рік визначено загальну площу території Милівецької сільської ради - 1 604,0 га, в яку входять і землі Ягільницького кінного заводу ( 101,6 га); зазначено земельну ділянку, яка знаходилася на території Милівецької сільської ради, за межами населеного пункту і адміністративно-територіально підпорядкована Милівецької сільській раді Чортківського району.

Однак, зазначений проект не містить відомостей про саму юридичну особу - Ягільницький кінний завод, зокрема, про його правовий статус, організаційно-правову форму господарювання, форму власності, підстави користування земельною ділянкою і т.д.

Процедура надання земельної ділянки у користування закріплена, зокрема, у статті 123 Земельного Кодексу України, відповідно до якої надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради ( п. 3 ст. 123 ЗК України). Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Державне підприємство "Ягільницький кінний завод" набув прав юридичної особи з часу його державної реєстрації, тобто з 18 серпня 1993 року, а тому Підприємство вправі було звертатися до органів місцевої влади та місцевого самоврядування про надання йому у постійне користування земельної ділянки.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 22 Земельного Кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Статтею 23 ЗК України та ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні " передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються місцевими радами.

Державне підприємство "Ягільницький кінний завод", с. Нагірянка Чортківського району не надав суду доказів, які б свідчили, що ним було отримано Державний акт на право землекористування у встановленому порядку.

Позивач ДП "Ягільницький кінний завод" стверджує, що в користуванні підприємства станом на 01.01.2001 року перебувало 3060,7 га земель, які знаходилися на території Мухівського сільської ради, Нагірянської сільської ради, Палашівської сільської ради, Свидівської сільської ради, Сосулівської сільської ради, Улашківської сільської ради, Шульганівської сільської ради, Милівецької сільської ради Чортківського району.

Зазначені сільські ради Чортківського району прийняли рішення, якими вилучили з користування державного підприємства " Ягільницький кінний завод" землі та передано їх до земель запасу сільських рад Чортківського району: Мухавська сільська рада - 488,3 га; Нагірянська сільська рада -871,2 га; Палашівська сільська рада - 196,2 га ; Свидівська сільська рада - 367,6 га; Сосулівська сільська рада - 56,8 га ; Улашківська сільська рада - 432,1 га; Шульганівська сільська рада - 234,8 га; Милівецька сільська рада - 96,4 га. Правомірність рішень вказаних сільських рад про вилучення з користування ДП "Ягільницький кінний завод" та передачу до земель запасу сільських рад є предметом розгляду у господарському суді Тернопільської області.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач у справі ДП "Ягільницький кінний завод" вже звертався до господарського суду Тернопільської області з адміністративним позовом до Свидівської сільської ради Чортківського району про визнання незаконним та скасування рішення Свидівської ради № 114 від 14 жовтня 2011 року "Про вилучення земель Ягільницького кінного заводу та передачі їх до земель резервного фонду сільської ради з наступною передачею закритому акціонерному товариству "Науково-виробниче підприємство "Райз-Агро" і спір розглянуто по суті.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 24.01.2007 року у справі № 10/224-4376 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2007 року Постанову господарського суду Тернопільської області від 24.01.2007 року скасовано, позов задоволено, рішення двадцятої сесії третього скликання Свидівської сільської ради № 144 від 14.10.2001 року визнано недійсним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2007 року №К-12510/07 касаційну скаргу Свидівської сільської ради задоволено; Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2007 року у справі № 10/224-4376 скасовано; Постанову господарського суду Тернопільської області від 24.01.2007 року у справі № 10/224-4376 залишено в силі.

Таким чином, постанова господарського суду Тернопільської області у справі № 10/224-4376 є чинною.

Відповідно до ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, у чинній на момент звернення позивача до суду редакції, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, якою було передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Вимога державного підприємства «Ягільницький кінний завод» про застосування строку позовної давності не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено поважність причин пропуску такого строку.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється судом, що передбачено положеннями статей 70, 138 КАС України.

При досліджені судом доказів та доводів сторін, наведених в обґрунтування та заперечення позовних вимог, враховуючи викладену правову позицію Верховоного Суду України щодо підсудності спорів даної категорії та пропуск троку позовної давності, суд прийшов до висновку, що вимоги Державного підприємства "Ягільницький кінний завод", с. Нагірянка Чортківського району про визнання недійсним рішення Милівецької сільської ради Чортківського району № 71 від 16.10.2001 року є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

З огляду на наведене, керуючись статтями 19, 129 Конституції України, ст. ст. 49, 51, 54, 59, 70, 71,94,98, 99, 100, 138 Кодексу адміністративного судочинства України, Земельним Кодексом України, з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Гудом України у постановах від 09 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14, від 16 грудня 2014 року у справі №21-544а14, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В позові Державного підприємства "Ягільницький кінний завод" до Милівецької сільської ради, Чортківського району про скасування рішення Милівецької сільської ради №124 від 24 жовтня 2001 року відмовити.

Строк оскарження постанови протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Чортківський районний суд.

Суддя: Л. Й. Квятковська