Ухвала

від 21.06.2016 по справі 826/26313/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/26313/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

21 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Вівдиченко Т.Р., Петрика І.Й. Приходько К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2015 року ТОВ «Едвансіс Груп» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015 №0002182205 та №0002172205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 12.05.2015 по 18.05.2015 ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Едвансіс Груп» (код за ЄДРПОУ 37257721) по взаємовідносинах з ТОВ «Біокомпонент» (код за ЄДРПОУ 38937955), ТОВ «Діджитал Тепло Плюс Дизайн» (код за ЄДРПОУ 38315239) за період грудень 2014 року та з ТОВ «КМС» (код за ЄДРПОУ 32119475), Іноземне підприємство «Логін» (код за ЄДРПОУ 38204178) за період січень 2015 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за період з 01.12.2014 по 31.01.2015, що підлягає сплаті до бюджету на суму 419 224 грн. та п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за 2014 рік на суму 377 302 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 25.05.2015 №682/26-53-22-05-21/37257721 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015:

- №0002182205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 565 953 грн. у тому числі основний платіж - 377 302 грн.; штрафні санкції - 188 651 грн.;

- №0002172205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 628 836 грн., у тому числі основний платіж - 419 224 грн.; штрафні санкції - 209 612 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015 протиправними, а відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ «Едвансіс Груп» (Покупець) та ТОВ «Біокомпонент» (Постачальник) 25.12.2014р. укладено договір №25/12-14/1, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупцю, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і в порядку, визначених цим Договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від Постачальника Покупцю.

Поставка товару на склад Покупця (адреса місця призначення узгоджується у замовленні) здійснюється транспортом Постачальника та за рахунок Постачальника.

Асортимент та кількість товару зазначається у накладних.

Товар повинен відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Біокомпонент» виписана податкова накладна: №3 від 30.12.2014р. на суму ПДВ 291 799,03 грн., рахунок-фактура №СФ-0000009 від 30.12.2014р., видаткова накладна №РН-0000004 від 30.12.2014р., товарно-транспортна накладна №Р4/1 від 30.12.2014р., №Р4/2 від 30.12.2014р., №Р4/3 від 30.12.2014р.

Крім того, між позивачем та ФОП ОСОБА_5 укладено договір вантажного перевезення №23/05-14 від 23.05.2014р.

На виконання умов вказаного договору ФОП ОСОБА_5 виписані рахунок-фактура на оплату №119 від 30.12.2014р. та акт приймання-передачі №119 від 30.12.2014р.

Крім цього, у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Діджитал Тепло Плюс Дизайн» укладено договір на виконання умов якого останній виписав: рахунок-фактуру №1ТД-1312 від 16.12.2014р.; податкову накладну №4 від 17.12.2014р.

Також, в перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «КМС» укладено договір поставки товару від 01.01.2015р. №015-0007, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти продукцію на умовах, визначених в даному договорі.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «КМС» виписані рахунок-фактура: №88062, № 88063 від 12.01.2015р., №87938 від 26.12.2014р., №№88015 від 30.12.2014р., №87941 від 26.12.2014р., №87940 від 26.12.2014р., №88556 від 26.01.2015р., №88554 від 26.01.2015р., №№88550, 88553, 88555, 88552, 88549, 88551 від 26.01.2015р., №88416 від 22.01.2015р., №88415 від 22.01.2015р., №88497 від 26.01.2015р., №88496 від 26.01.2015р., №88259 від 16.01.2015р., №87813 від 24.12.2014р.; податкові накладні: від 13.01.2015р. №№32,34, від 16.01.2015р. №№94,93, 87, 95, від 26.01.2015р. №№ 195, 194, від 27.01.2015р. №203, 205, 204, 206, 207, 208, 209, 210, 221, 223, 222, від 29.01.2015р. №245; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні.

Вказані документи, містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

Крім цього, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Заперечуючи проти вимог адміністративного позову, відповідач посилається на наступне.

Так, про порушення позивачем норм податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Біокомпонент» відповідач дійшов з тих підстав, що основний вид діяльності вказаного підприємства - 1.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; штатну чисельність працівників неможливо визначити, оскільки «Звіт про суму нарахованої заробітної плати» за грудень 2014 року не було подано ТОВ «Біокомпонент»; податкові накладні не зареєстровані в ЄРПН. Одночасно контролюючий орган зазначив, що позивач придбав товар у ТОВ «Біокомпонент», яке в свою чергу придбало товар у ТОВ «Екодит» (код ЄДРПОУ 36958313).

У той же час, згідно бази даних ЄРПН відповідачем встановлено пересорт товару, тобто ТОВ «Екодит» за жовтень-грудень 2014 року придбавало наступні товари: годинники; холодильники; духовку; побутову кухонну витяжку; плиту; посудомийну машину та інше.

Реалізація ТОВ «Екодит» за жовтень-грудень 2014 року стосувалася наступних товарів/послуг, робіт по чистці газових теплообмінників; металоконструкції; технічного обслуговування мереж, систем та приладів сигналізації; проведення діагностики АТС та аналізу апаратних та програмних помилок; яблук; мандарин; апельсин та інше.

Отже, контролюючий орган дійшов висновку, що купуючи товар згідно узагальненої номенклатури ТОВ «Екодит» реалізувало ТОВ «Біокомпонент» зовсім інший товар, послуги.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивач здійснював безтоварні операції з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств - постачальників, зокрема у ТОВ «Біокомпонент», які в дійсності не придбавалися, а лише полягали в документальному їх оформленні.

Крім цього, з Акту перевірки вбачається, що відповідач про порушення позивачем норм податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Діджитал Тепло Плюс Дизайн» дійшов з тих підстав, що останній мав взаємовідносини з ТОВ «Союзенергосила» (код ЄДРПОУ 37210238), який відсутній за місцезнаходженням; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 21.01.2015р. з ініціативи податкової.

Згідно бази даних ЄРПН контролюючим органом встановлено пересорт товару, тобто ТОВ «Союзенергосила» за жовтень-грудень 2014 року придбало наступні товари: автокрісло; манеж; стілець для годування; іграшки; музичний ігровий центр; ходунки-каталки.

У той же час, реалізація ТОВ «Союзенергосила» за жовтень-грудень 2014 року здійснювалася наступних товарів/послуг: озоніту; турбо оксігенолу; турбо брейку; мотор пічки; механізмів рульових; форсунок та інше.

Отже, контролюючий орган дійшов в висновку, що купуючи товар згідно узагальненої номенклатури ТОВ «Союзенергосила» реалізувало ТОВ «Діджитал Тепло Плюс Дизайн» зовсім інший товар, послуги.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивач здійснював безтоварні операції з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств - постачальників, зокрема у ТОВ «Діджитал Тепло Плюс Дизайн», які в дійсності не придбавалися, а лише полягали в документальному їх оформленні.

Про порушення позивачем норм податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «КМС» відповідач дійшов з тих підстав, що останній мав взаємовідносини з ТОВ «Воян Торг» у якого декларації з ПДВ та додатки до них мають статус «до відома»; свідоцтво платника ПДВ анульовано 12.02.2015р. за ініціативою податкової. Причина анулювання - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Відповідно до бази даних АС Податковий блок встановлено, що у ТОВ «Воян Торг» основний постачальник - ТОВ «Перший дистриб'ютор», в якого і був придбаний даний товар. Згідно бази даних Єдиний реєстр податкових накладних у вказаного товариства відсутні зареєстровані податкові накладні щодо купівлі товару підприємством ТОВ «Перший дистриб'ютор».

Отже, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «КМС» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Таким чином, в Акті перевірки зроблено висновок про те, що між позивачем та ТОВ «Біокомпонент», ТОВ «Діджитал Тепло Плюс Дизайн» та ТОВ «КМС» за період з 01.12.2014р. по 31.01.2015р. були здійсненні лише на папері без фактичного здійснення господарської операції.

Однак, зазначені обґрунтування відповідача колегія суддів оцінює критично, оскільки висновки податкового органу мають ґрунтуватися виключно на аналізі бухгалтерських та податкових документах підприємства, яке перевіряється.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи, а також були платниками податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Крім цього, на підтвердження того, що контрагенти позивача є діючими підприємствами, позивачем надано до матеріалів справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців по ТОВ «Біокомпонент», ТОВ «Діджитал Тепло Плюс Дизайн», ТОВ «КМС», ІП «Логін», висновок про перевірку податкової правосуб'єктності контрагента - ТОВ «Біокомпонент» від 16.01.2015р.; витяги з Єдиного реєстру податкових накладних.

Колегія суддів також звертає увагу, що доводи викладені відповідачем в запереченні на адміністративний позов та є ідентичними доводам, які викладені в апеляційній скарзі не підкріплені жодними доказами, а відтак не можуть слугувати належним спростуванням фактів господарської діяльності, засвідчених первинними документами. Самі по собі висновки посадових осіб контролюючого органу щодо недобросовісності постачальників у сфері оподаткування без встановлення зв'язку цього факту із зловживаннями Товариства не можуть бути підставою для визнання необґрунтованою податкової вигоди останнього.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2016 року в адміністративній справі №К/800/11370/15.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 24.06.2015 №0002182205 та №0002172205, які підлягають скасуванню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Разом з тим, згідно ч. 6 ст. 187 КАС України, до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до ст. 88 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві відстрочено сплату судового збору по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, судовий збір за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 19 714,00 грн. підлягає стягненню з апелянта.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в дохід спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030101) судовий збір у розмірі 19 714,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч сімсот чотирнадцять грн. 00 коп.).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк Т.Р. Вівдиченко І.Й. Петрик

Повний текст ухвали складено та підписано - 22.06.2016

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Петрик І.Й.