Рішення

від 13.06.2016 по справі 910/6881/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016№910/6881/16

За позовом Житлово-будівельного кооперативу «Статус Тайм»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтові технології»

про стягнення 586 015, 00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Хвищук Р.В. за довіреністю № 6 від 22.04.2016 р.;

Кравчук О.В. за довіреністю № 7 від 22.04.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово-будівельний кооператив «Статус-Тайм» (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтові технології» (далі - відповідач) про стягнення 586 015,00 грн., з яких 554 300,00 грн. попередньої оплати за обладнання, яке не було поставлено, 4 000,00 грн. попередньої оплати за доставку, яка не відбулась та 27 715,00 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки № 2-11/03/15, він перерахував на поточний рахунок відповідача суму передоплати за обладнання у розмірі 554 300,00 грн. та за доставку обладнання в сумі 4 000,00 грн. Проте, у визначені Договором строки обладнання відповідачем не було поставлене, внаслідок чого за ним утворився борг перед позивачем та виникли підстави для нарахування пені. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2016 р. порушено провадження у справі № 910/6881/16, її розгляд призначено на 27.04.2016 р.

21.04.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2016 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 25.05.2016 р.

В судовому засіданні 25.05.2016 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 30.05.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2016 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.06.2016 р.

В судовому засіданні 13.06.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 13.06.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.06.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2015 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (підрядник, постачальник) було укладено Договір № 2-11/03/15, відповідно до п. 1.1. якого підрядник приймає на себе зобов'язання здійснення поставки замовнику ліфта OTIS вантажопідйомністю 1000 кг. на 15 зупинок в кількості один комплект (далі - обладнання) за ціною, визначеною цим Договором у розділі 2.

Замовник, у свою чергу, зобов'язується прийняти обладнання і роботи та оплатити їх (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору загальна вартість Договору визначена виходячи з договірної ціни, яка погоджена замовником: вартість обладнання (без ПДВ 20%) складає 461 916,67 грн.; ПДВ 20% складає 92 383,33 грн. Загальна вартість Договору складає 554 300,00 грн. Загальна вартість Договору не включає будівельно-оздоблювальні роботи по примиканню ліфтової шахти по поверхам, та машинного приміщення.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що оплата вартості за Договором здійснюється замовником в гривні шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок постачальника частинами, вказаними в п. 2.3. на підставі виставлених рахунків-фактур на день оплати.

За умовами п.п.2.3., 3 Договору розрахунки по Договору здійснюються таким чином:

1-й етап - Замовник здійснює передоплату в розмірі 60% загальної вартості Договору протягом 2-х банківських днів після підписання Договору на підставі отриманої рахунку-фактури;

2-й етап - Замовник здійснює остаточну оплату в розмірі 40% вартості Договору після отримання повідомлення про готовність до відвантаження, але не пізніше 10 банківських днів після підписання Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору поставка обладнання, що оформлюється видатковою накладною, здійснюється на протязі 3-х тижнів, за умови здійснення відповідних платежів згідно з п. 2.3. Договору. При невиконанні умов п. 2.3., п. 5.2. підрядник переносить термін постачання обладнання та виконання робіт на час затримки виконання відповідних пунктів Договору.

Згідно з п. 4.2. Договору постачальник повинен передати з обладнанням такі документи: видаткову накладну; податкову накладну на обладнання; технічний паспорт на обладнання; сертифікат якості.

В силу п. 4.3. Договору передача обладнання по кількості, якості, комплектності, тарі та упаковці здійснюється за видатковою накладною. Датою поставки обладнання є дата, зазначена у накладній.

Для здійснення попередньої оплати відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000010 від 11.03.2015 р. на суму 554 300,00 грн.

На виконання умов п. 2.3. Договору позивач здійснив попередню оплату передбаченого Специфікацією обладнання в сумі 554 300,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 22 від 11.03.2015 р. на суму 150 000,00 грн., № 26 від 13.03.2015р. на суму 182 580,00 грн., № 70 від 22.04.2015 р. на суму 21 720,00 грн., № 85 від 06.05.2015 р. на суму 40 000,00 грн., № 86 від 07.05.2015 р. на суму 60 000,00 грн., № 90 від 15.05.2015 р. на суму 50 000,00 грн., № 91 від 19.05.2015 р. на суму 50 000,00 грн.

Таким чином, виходячи з умов п. 4.1. Договору, відповідач повинен був поставити позивачу обладнання у строк до 03.04.2015 р. включно.

Крім того, як стверджує позивач, на підставі виставленого відповідачем рахунок-фактури № СФ-0000019 від 18.05.2015 р., він здійснив попередню оплату вартості доставки обладнання у розмірі 4 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 92 від 19.05.2015 р.

Проте, відповідач взяті на себе за договором зобов'язання з поставки обладнання позивачу належним чином не виконав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою повернути суму попередньої оплати в розмірі 554 300,00 грн.

Листом № 26/05 від 26.05.2015 р. відповідач повідомив позивача про те, що обладнання було доставлене в місто Хмельницький 20.05.2015р. водієм ОСОБА_3 на автомобілі НОМЕР_1 НОМЕР_2. Спочатку машину не хотіли розвантажувати, потім у водія забрали документи, ключі та паспорт і до 21.05.2015 р. не відпускали водія і не розвантажували ліфтове обладнання. В той же день, 21.05.2015 р. ліфти відвантажили поблизу м. Хмельницький в приватному секторі, які звідти можна забрати і монтувати.

У відповідь на вищевказаний лист відповідача, позивач листом № 6 від 09.06.2015 р. повідомив, що машина з обладнанням не прибувала, обладнання не поставлено, про розвантаження обладнання у приватному секторі позивачу нічого невідомо.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 904/699/15.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем обладнання на суму 554 300,00 грн.

При цьому, в матеріалах справи відсутні жодні докази в підтвердження того, що відповідачем було здійснено поставку обладнання позивачу, проте останній відмовився від її прийняття, і ліфти відвантажили поблизу м. Хмельницький в приватному секторі.

Ухвалами від 27.04.2016р., 30.05.2016 р. суд зобов'язував відповідача надати письмові пояснення щодо обставин, викладених в листі № 26/05 від 26.05.2015 р. та належні докази на підтвердження поставки товару позивачу, однак такі докази відповідачем суду надані не були.

Разом з тим, згідно з письмових пояснень керівника позивача ОСОБА_4, не спростованих відповідачем, машина відповідача з ліфтовим обладнанням до позивача не прибувала, про розвантаження ліфтів у приватному секторі м. Хмельницький позивачу нічого невідомо, видаткова накладна на поставку обладнання відповідачем не надавалась і з боку позивача не підписувалась, обладнання відповідачем поставлено не було, а обумовлене у Договорі обладнання було придбано позивачем у іншого контрагента за видатковою накладною № 722 від 24.05.2016 р. на підставі Договору № 59 від 03.03.2016 р.

При цьому, за умовами п. 9.1. Договору обладнання, яке постачається підрядником замовнику, залишається власністю підрядника до моменту передачі його замовнику згідно з видатковою накладною або актом приймання-передачі.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за обладнання, однак в обумовлені строки не поставив його, відповідний борг в сумі 554 300,00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 27 715,00 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

За умовами п. 7.1. Договору за порушення термінів поставки обладнання згідно Договору відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від вартості невиконаних робіт, за кожен день прострочення, але не більше 5% від вартості Договору.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03.12.2013 р. у справі № 908/43/13-г стосовно того, що в разі невиконання зобов'язань з поставки товару до боржника може бути застосована пеня. На таку пеню не розповсюджуються дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим.

Перевіривши вказаний позивачем у позовній заяві розрахунок пені в сумі 205 091,00 грн. за період з 02.04.2015 р. по 06.04.2016 р. (370 календарних днів), суд вважає його арифметично невірним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства через невірне визначення дня виникнення у позивача права на нарахування пені та незастосування під час розрахунку до спірних правовідносин приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Так, як зазначено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з вірним розрахунком суду розмір пені у розмірі 0,1% за період з 04.04.2015 р. по 04.10.2015 р. складає 101 991, 20 грн., однак враховуючи, що відповідно до п. 7.1. Договору розмір пені не може бути більшим 5% від вартості Договору, що складає 27 715, 00 грн., суд стягує з відповідача пеню у розмірі, заявленому позивачем - 27 715, 00 грн.

Водночас, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 000, 00 грн. попередньої оплати за доставку, яка не відбулась, з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини сторін виникли на підставі Договору поставки № 2-11/03/15 від 11.03.2015 р., який і є підставою виникнення даного спору.

У позовній заяві позивач вказує, що 18.05.2015 р. відповідач надіслав на електронну пошту позивача рахунок-фактуру № СФ-0000019 від 18.05.2015 р. на суму 4 000, 00 грн. за доставку обладнання. На рахунок відповідача 19.05.2015 р. було перераховано 4 000, 00 грн. за доставку обладнання згідно отриманого рахунку-фактури.

Дослідивши зміст вищевказаного рахунку-фактури № СФ-0000019 від 18.05.2015 р. та платіжного доручення № 92 від 19.05.2015 р. судом встановлено, що із зазначених первинних документів не вбачається, що рахунок-фактура та здійснена позивачем на його підставі попередня оплата в сумі 4 000, 00 грн. була здійснена саме за доставку обладнання, яке передбачено умовами Договору поставки № 2-11/03/15 від 11.03.2015 р.

При цьому, умовами вищевказаного Договору не передбачено ні узгодженої сторонами вартості доставки обладнання, ні обов'язку позивача здійснювати оплату вартості доставки, що позбавляє суд можливості дійти однозначного висновку, що попередня оплата обладнання в сумі 4 000, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 92 від 19.05.2015 р. була здійснена позивачем саме в рамках Договору поставки № 2-11/03/15 від 11.03.2015 р., який є підставою виникнення даного спору.

В листах № 4 від 22.05.2015 р. та № 6 від 09.06.2015 р. позивач також не вимагав від відповідача повернення попередньої оплати за доставку в сумі 4 000, 00 грн.

За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 000, 00 грн. попередньої оплати за доставку обладнання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтові технології» (01010, місто Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 3, офіс 174; код ЄДРПОУ 38751253) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Статус Тайм» (29000, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Подільська, будинок 21; код ЄДРПОУ 39567077) суму попередньої оплати у розмірі 554 300 (п'ятсот п'ятдесят чотири тисячі триста) грн. 00 коп., пеню в сумі 27 715 (двадцять сім тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. та 8 730 (вісім тисяч сімсот тридцять) грн. 22 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 21.06.2016.

Суддя М.Є. Літвінова