Рішення

від 13.06.2016 по справі 910/7016/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016Справа №910/7016/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ РЕСУРС" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДІАЛ КОНТАКТ" простягнення грошових коштів

Представники сторін:

від позивача: Невмержицька І. П. за довіреністю № б/н від 01.02.2016; від відповідача: не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ РЕСУРС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАЛ КОНТАКТ" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 14/08/12 від 14.02.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 10.05.2016.

В судових засіданнях 10.05.2016 та 16.05.2016 судом оголошувалась перерва до 16.05.2016 та 30.05.2016 відповідно.

В судовому засіданні 30.05.2016 позивачем була подана суду уточнююча позовна заява про стягнення заборгованості (вих. № 2 від 30.05.2016), відповідно до якої позивач просить суд стягнути в відповідача на його користь суму заборгованості в розмірі 39 959, 03 грн, з яких 17 908, 20 грн пені, 969, 41 грн 3 % річних, 11 885, 58 грн інфляційних втрат та 5 728, 81 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 розгляд справи відкладено на 13.06.2016.

В судове засідання 13.06.2016 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Таким чином, нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Представник позивача в судове засідання 13.06.2016 з'явився, заявлені позовні вимоги з врахуванням поданої ним уточнюючої позовної заяви підтримав в повному обсязі.

Подана позивачем заява (вих. № 2 від 30.05.2016) була розцінена судом, як заява про зменшення позовних вимог та прийнята до розгляду в порядку ст. 22 ГПК України. В подальшому розгляд справи здійснюється судом з врахуванням поданої заяви.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором № 14/08/12 купівлі - продажу від 14.08.2012 в частині оплати поставленого товару та наданих послуг.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, викладеного позивачем не спростував.

У судовому засіданні 13.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилається позивач, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 14.08.2012 між позивачем,як постачальником та відповідачем, як покупцем, було укладено договір № 14/08/12 купівлі - продажу (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити автомобільні шини, комплектуючі та запасні частини до автотранспорту у кількості і асортименті відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 1.2. договору ціни на товар встановлюються у відповідності з прайс - листами, що діють у постачальника на момент передачі товару і вказуються у накладних.

Оплата товару здійснюється покупцем за визначеною у рахунку - фактурі ціною та у визначений п. 2.2. договору строк, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.1., 3.2. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору за прострочення здійснення розрахунку за товар покупець зобов'язаний за вимогою постачальника виплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період прострочення оплати вартості від належної до сплати суми за кожен день прострочення.

В пункті 4.3. договору сторони погодили, що за прострочення здійснення розрахунку за товар на термін понад 30 календарних днів з дати отримання товару покупець сплачує штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Згідно п. 6.2., 6.3. договору строк дії договору починає свій перебіг у момент його підписання сторонами та діє до 31.12.2012, у випадку, якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення терміну дії договору не буде наполягати на припиненні дії договору, то цей договір вважається пролонгованим на ще один рік на тих самих умовах.

В пункті 7.8. договору сторони погодилися встановити позовну давність тривалістю у три роки для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар, обмовлений договором, на суму 28 644, 03 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 2114 від 02.12.2014.

Із матеріалів справи також вбачається, що 02.12.2014 між сторонами був укладений у спрощеній формі договір підряду, на підставі якого позивач виконав для відповідача роботи щодо шиномонтажу, балансування автошини, ремонту автошини та підкачки до оптимального тиску, загальною вартістю 1 345, 00 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом надання послуг № 2114 від 02.12.2014.

Згідно зазначеного в акті, послуги були надані позивачем відповідачу на підставі договору № 14/08/12 купівлі - продажу від 14.08.2012, проте, як встановлено судом, спірний договір не містить жодних положень чи посилань на надання будь-яких послуг.

Платіжними дорученнями № 41 від 05.08.2015, № 58 від 09.09.2015, № 85 від 16.05.2016, № 89 від 25.05.2016 з призначенням платежу "автошина згідно рахунка № 2214 від 02.12.2014" було оплачено позивачу 5 000, 00 грн, 3 000, 00 грн, 10 000, 00 грн, 3 467, 03 грн відповідно. Крім того, як стверджує позивач, 28.10.2015 відбулося повернення товару від відповідача позивачу на суму 9 112, 01 грн.

Як вбачається із позовної заяви позивача та заяви про зменшення позовних вимог 1 345, 00 грн із сплачених відповідачем 5 000, 00 грн за платіжним дорученням № 41 від 05.08.2015 було зараховано позивачем в рахунок оплати виконаних робіт за актом надання послуг № 2114 від 02.12.2014.

У зв'язку з простроченням відповідача здійснення розрахунку за товар позивачем у відповідності до умов договору та ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані 20 % штрафу в розмірі 5 728, 81 грн, пеня в розмірі 17 908, 20 грн за період прострочення з 16.12.2014 по 24.05.2016, 3 % річних в розмірі 969, 41 грн за період прострочення з 16.12.2014 по 24.05.2016 та інфляційні втрати в розмірі 11 885, 58 грн за грудень 2014 року - квітень 2016 року, стягнення яких є предметом даного позову.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами укладено договір поставки (договір № 14/08/12 купівлі продажу від 14.08.2012) та спрощений договір підряду (акт надання послуг № 2114 від 02.12.2014).

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 ст.837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до положень ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Статтею 530 ЦК України внормовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На виконання умов спрощеного договору підряду позивачем були виконані, а відповідачем були прийняті роботи загальною вартістю 1 345, 00 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом надання послуг № 2114 від 02.12.2014. Проте, із вказаного акту (який по суті і є спрощеним договором підряду) не вбачається погодження (встановлення) сторонами строку оплати виконаної за актом роботи, відтак, в силу положень ст. 530 ЦК України відповідач був зобов'язаний здійснити оплату по акту у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Матеріали справи доказів пред'явлення позивачем відповідачу вимоги щодо оплати робіт виконаних за актом надання послуг № 2114 від 02.12.2014 не містять, а тому строк оплати за даним актом у відповідача не настав.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів пред'явлення позивачем відповідачу вимоги на оплату 1 345, 00 грн за виконані роботи за актом надання послуг № 2114 від 02.12.2014, суд дійшов висновку, що станом на 05.08.2015 у відповідача не виникло зобов'язань по оплаті вказаних робіт, відповідно позивач безпідставно зарахував 1 345, 00 грн із сплачених позивачем 5 000, 00 грн за платіжним дорученням № 41 від 05.08.2015 в рахунок оплати таких робіт. Зазначена обставина впливає на розрахунок сум 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості відповідача за договором поставки.

На момент винесення рішення у справі, у відповідача відсутні зобов'язання по оплаті виконаних за актом надання послуг № 2114 від 02.12.2014 робіт, з огляду на їх виконання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України).

Як встановлено судом, на виконання умов договору відповідачу був поставлений товар в кількості обумовленій договором, проте відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого товару в повному обсязі, у строк встановлений договором, не виконав. На момент винесення рішення у справі відповідні зобов'язання виконані відповідачем повністю, але з порушенням (простроченням) строку встановленого договором.

Згідно умов п. 2.2. договору відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений йому 02.12.2014 товар не пізніше 16.12.2014 включно, проте розрахунок був здійснений відповідачем частинами в період з 05.08.2015 по 25.05.2016.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (далі за текстом - ГК України) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судом встановлено, що п. 4.2. договору сторонами за прострочення здійснення розрахунку за товар встановлена пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 253 ЦК України внормовано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого товару за загальний період з 16.12.2014 по 24.05.2016 та визнано арифметично невірним, оскільки розрахунок пені був здійснений позивачем без врахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України та положень ст. 253 ЦК України, що призвело до невірного визначення періоду нарахування пені.

Враховуючи, що відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений йому 02.12.2014 товар не пізніше 16.12.2014 включно, початок періоду прострочення відповідача, в силу положень ст. 253 ЦК України, починається з 17.12.2014. Нарахування пені, в даному випадку припиняться, в силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України 17.06.2015.

Судом здійснено перерахунок пені за загальний період з 17.12.2014 по 17.06.2015 нарахованої на суму боргу 28 644, 03 грн, відповідно до якого з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 6 907, 53 грн.

Відповідно до положень п. 4.3. договору за прострочення здійснення розрахунку за товар на термін понад 30 календарних днів з дати отримання товару,покупець сплачує штраф розмірі 20 % від суми заборгованості.

При цьому, доводи позивача щодо наявності у нього правових підстав для нарахування пені за період прострочення з 16.12.2014 по 24.05.2016, оскільки сторонами в п. 7.7. договору було збільшено встановлену законом позовну давність, відхиляються судом з огляду на наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України), а ч. 6 ст. 232 ГК України встановлений граничний термін нарахування штрафних санкцій. Оскільки за домовленістю сторін граничний термін нарахування штрафних санкцій за невиконання зобов'язання в договорі не збільшувався, підстав для нарахування пені за період більший ніж шість місяців в даному випадку не має.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення 20 % штрафу, нарахованого на суму простроченої оплати за договором - 28 644, 03 грн та визнано арифметично вірним, відповідно з відповідача підлягає стягненню штраф за порушення строків оплати товару в сумі 5 728, 81 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних визнаються судом арифметично невірними, оскільки позивачем невірно був визначений початок періоду прострочення, та оскільки позивач здійснював розрахунки часткових оплат відповідача за поставлений товар, без врахування 1 345, 00 грн зі сплачених позивачем 5 000, 00 грн за платіжним дорученням № 41 від 05.08.2015.

Судом здійснено перерахунок 3 % річних за період прострочення з 17.12.2014 по 25.05.2016 з врахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за договором, в тому числі за платіжним дорученням № 41 від 05.08.2015, та часткового повернення товару, відповідно до якого з відповідача підлягає стягненню за вказаний період 3 % річних в розмірі 881, 93 грн.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з грудня 2014 року по квітень 2016 з врахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за договором, в тому числі за платіжним дорученням № 41 від 05.08.2015, та часткового повернення товару, відповідно до якого за вказаний період інфляційні втрати складають 12 179, 86 грн. Проте, оскільки суд не може виходи за межі позовних вимог, вимоги позивача про стягнення позивачем інфляційних втрат задовольняються судом в сумі розрахованій позивачем - 11 885, 58 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин та враховуючи викладене вище, позов підлягає задоволенню частково, судом задовольняються вимоги щодо стягнення: пені в сумі 6 907, 53 грн, штрафу в сумі 5 728, 81 грн, 3 % річних в сумі 881, 93 грн, інфляційних втрат в сумі 11 885, 58 грн.

Статтею 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 за № 7 вказано, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору та витрати на виготовлення Витягів з ЄДР, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАЛ КОНТАКТ" (02222, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, буд. 34/51, кв. 136, ідентифікаційний код 32733181) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ РЕСУРС" (Київська обл, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4-Б, ідентифікаційний код 37228114), в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", суму пені в розмірі 6 907 (шість тисяч дев'ятсот сім) грн 53 коп, суму штрафу в розмірі 5 728 (п'ять тисяч сімсот двадцять вісім) грн 81 коп., суму 3 % річних в розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн 93 коп., суму інфляційних втрат в розмірі 11 885 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн 58 коп. та судові витрати 965 (дев'ятсот шістдесят п'ять) грн 06 коп.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.06.2016.

Суддя О. М. Дупляк