Рішення

від 21.06.2016 по справі 916/1018/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2016 р.Справа № 916/1018/16

За позовом Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі, якою є Регіональна філія "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця";

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КЛЕВЕР"

про стягнення 43779,42 гривень.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 - за дорученням;

Від відповідача: -не з'явився;

Суть спору : 18 квітня 2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі, якою є Регіональна філія "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Компанія КлеверВ» про стягнення 43 779,42 гривень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19 квітня 2016 року за вказаним позовом було порушено провадження у справі з призначенням її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 21.06.2016р. представником позивача надано витребувані ухвалою суду документи.

Відповідач засідання суду призначені на 23.05.2016р., 06.06.2016р. та 15.06.2016р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 19.04.2016р., від 23.05.2016р. та від 06.06.2016 р. Та від 15.06.2016 р. були направлені за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та отримані відповідачем (поштове повідомлення вх.№18074/16 від 29.04.2016р., поштове повідомлення вх.№22688/16 від 03.06.2016р. було поверне до суду.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 В«Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на належну адресу відповідача визначену в позовній заяві, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

21.06.2016р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

01.04.2014 р. між Державним підприємством „Одеська залізницяВ» (надалі - виконавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Компанія КлеверВ» (надалі - замовник) було укладено договір про надання рекламних послуг №ОД/ДН-1-14-288д-ню (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого, виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги по тимчасовому розміщенню на території та об'єктах Одеської залізниці спеціальних рекламних конструкцій замовника з можливістю подальшого експонування на них рекламо носіїв (надалі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити ці послуги.

Згідно п. 3.1 Договору, вартість послуг виконавця та порядок оплати визначається відповідно до додаткових угод, що є невід'ємною частиною Договору.

За умовами п. 3.3 Договору, оплата послуг проводиться замовником щомісячно на умовах 100% передплати шляхом перерахування коштів виконавцю не пізніше десятого числа поточного місяця.

Відповідно до п. 4.5 Договору, при порушенні термінів оплати послуг виконавця, які обумовлені додатками до договору, замовник несе відповідальність у формі сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня за прострочення оплати за договором нараховується за увесь період прострочення.

Умови проведення рекламних кампаній (вид робіт, період проведення, вартість робіт і т. д.) обумовлені п. п. 1.5, 1.6 додаткових угод до Договору.

На виконання умов Договору №ОД/ДН-1-14-288д-ню, Державне підприємство „Одеська залізницяВ» належним чином виконувало свої договірні зобов'язання перед ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Компанія КлеверВ» щодо надання йому послуг, однак, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства відповідач порушував умови договору в частині дотримання термінів оплати, у зв'язку із чим, у відповідача виникла стійка заборгованість за надані послуги.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Компанія КлеверВ» , відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 43779,42 гривень за надані послуги за січень - березень 2016 року.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладеного між ними 01.04.2014 р. договору про надання рекламних послуг №ОД/ДН-1-14-288д-ню.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України та разових договорів - зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг на загальну суму 40423,94 гривень, але згідно актів наданих послуг, які містяться в матеріалах справи, від 08.01.2016 року на суму 19890 гривень відповідач провів часткову оплату в сумі 13054,06 гривень, заборгованість склала 6835,94 гривень, за лютий в сумі 11 196 гривень, не сплачений, та березень місяць 2016 року на суму 11196 гривень не сплачений, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу встановлена судом в розмірі 29 227,94 гривень.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 2850,67 гривень , 3% річних в сумі 194,36 гривень та інфляційних збитків у сумі 310,45 гривень.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про надання послуг.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Судом, перевірено наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення суми та приходить висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1878,93 гривень, 3% річних в сумі 128,10 гривень та інфляційні в сумі 209,69 гривень.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі - 1 378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Компанія КлеверВ» (65113, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 38723577) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі, якою є Регіональна філія "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 400812005) суму основного боргу в розмірі - 29 227,94 /двадцять дев'ять тисяч двісті двадцять сім / гривень 94 копійки, пеню в розмірі 1878 /одна тисяча вісімсот сімдесят вісім / гривень 93 копійок, 3% річних в сумі 128 /сто двадцять вісім/ гривень 10 копійок, інфляційні в сумі 209 /двісті дев'ять/ гривень 69 копійок та витрати по сплаті судового збору в сумі - 1 378 /одна тисяча триста сімдесят вісім / гривень.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22 червня 2016 р.

Суддя Г.І. Гуляк