Рішення

від 22.06.2016 по справі 904/3415/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.06.16р. Справа № 904/3415/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Дісконт" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору № 485 від 01.09.2011 у розмірі 72 487 грн. 64 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Дісконт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар згідно договору № 485 від 01.09.2011 у розмірі 72 487 грн. 64 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 485 від 01.09.2011 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений в період з 11.04.2014 по 15.08.2014 товар, наявністю боргу у сумі 72 487 грн. 64 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.05.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 30159/16 від 17.05.2016), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з службовим відрядженням його уповноваженого представника.

У судове засідання 23.05.2016 представники позивача та відповідача не з'явилися, витребуваних судом документів не надали.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Ухвалою суду від 23.05.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 22.06.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 38933/16 від 21.06.2016), до якого він долучив витребувані ухвалою суду документи. Також позивачем було долучено до матеріалів справи довідку про стан заборгованості та розрахунків, відповідно до якої заборгованість відповідача перед позивачем станом на 08.06.2016 складає 72 487 грн. 64 коп. Крім того, позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі документами.

У судове засідання 22.06.2016 представник позивача не з'явився, але судом було враховано наявність клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.04.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Ленінградська, будинок 27, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що, зокрема, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2016 була отримана відповідачем 27.05.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930000957293 (4903806878833).

Суд наголошує на тому, що ухвали суду від 27.04.2016 та від 23.05.2016 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 27.04.2016 та від 23.05.2016 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.04.2016, отримані відповідачем завчасно. Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень , оскільки розгляд справи відкладався з 23.05.2016 на 22.06.2016.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Дісконт" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір № 485 (далі - договір, а.с.12-19), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти товар на умовах СІP (рампа торгівельного центру в місці поставки - згідно замовлення покупця), а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість відповідно до умов договору. Товар, що підлягає поставці за договором, визначається специфікацією (додаток № 3), яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 9.1., 9.3. та 9.4. договору сторони узгодили, що договір діє з 01.05.2012 до 31.12.2012. Дія договору припиняється з закінченням терміну його дії та після виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Дія договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом одного місяця до закінчення терміну дії договору, вказаного в пункті 9.1. договору.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 2.1. договору, сторони визначили, що постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення (додаток № 1) на постачання товару та здійснити постачання товару на умовах СІР (в редакції ІНКОТЕРМС 2010) з вивантаженням товару на рампу в місці доставки, за адресою, вказаною в замовленні, своїми транспортними засобами та за свій рахунок.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної та/або товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Дата підписання накладної зазначається на штампі покупця "приймання товару" (пункт 2.6. договору).

Позивач на виконання умов договору в період з 11.04.2014 по 15.08.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 80 125 грн. 56 коп. , що підтверджується наступними товарними накладними:

- товарна накладна № 448 від 11.04.2014 на суму 7 292 грн. 16 коп. (а.с.27);

- товарна накладна № 449 від 11.04.2014 на суму 4 292 грн. 76 коп. (а.с.28);

- товарна накладна № 450 від 11.04.2014 на суму 4 415 грн. 88 коп. (а.с.29);

- товарна накладна № 451 від 11.04.2014 на суму 5 214 грн. 60 коп. (а.с.30);

- товарна накладна № 452 від 11.04.2014 на суму 3 483 грн. 36 коп. (а.с.31);

- товарна накладна № 453 від 11.04.2014 на суму 2 656 грн. 68 коп. (а.с.32);

- товарна накладна № 454 від 11.04.2014 на суму 1 213 грн. 44 коп. (а.с.33);

- товарна накладна № 455 від 11.04.2014 на суму 1 970 грн. 76 коп. (а.с.34);

- товарна накладна № 456 від 11.04.2014 на суму 2 419 грн. 44 коп. (а.с.35);

- товарна накладна № 457 від 11.04.2014 на суму 1 974 грн. 84 коп. (а.с.36);

- товарна накладна № 458 від 11.04.2014 на суму 830 грн. 88 коп. (а.с.37);

- товарна накладна № 459 від 11.04.2014 на суму 567 грн. 60 коп. (а.с.38);

- товарна накладна № 460 від 11.04.2014 на суму 3 057 грн. 84 коп. (а.с.39);

- товарна накладна № 461 від 11.04.2014 на суму 8 231 грн. 28 коп. (а.с.40);

- товарна накладна № 462 від 11.04.2014 на суму 3 849 грн. 48 коп. (а.с.41);

- товарна накладна № 463 від 11.04.2014 на суму 2 269 грн. 92 коп. (а.с.42);

- товарна накладна № 464 від 11.04.2014 на суму 1 464 грн. 60 коп. (а.с.43);

- товарна накладна № 465 від 11.04.2014 на суму 2 522 грн. 16 коп. (а.с.44);

- товарна накладна № 466 від 11.04.2014 на суму 3 341 грн. 64 коп. (а.с.45);

- товарна накладна № 467 від 11.04.2014 на суму 2 920 грн. 68 коп. (а.с.46);

- товарна накладна № 468 від 11.04.2014 на суму 2 920 грн. 68 коп. (а.с.47);

- товарна накладна № 469 від 11.04.2014 на суму 4 226 грн. 40 коп. (а.с.48);

- товарна накладна № 470 від 11.04.2014 на суму 417 грн. 36 коп. (а.с.49);

- товарна накладна № 471 від 11.04.2014 на суму 505 грн. 56 коп. (а.с.50);

- товарна накладна № 472 від 11.04.2014 на суму 1 269 грн. 48 коп. (а.с.51);

- товарна накладна № 941 від 14.08.2014 на суму 2 122 грн. 92 коп. (а.с.52);

- товарна накладна № 944 від 15.08.2014 на суму 4 673 грн. 19 коп. (а.с.53).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення кожної видаткової накладної, вказані накладні підписані представниками відповідача, на кожній з накладних вказаний підпис скріплено печаткою відповідача "Для накладних".

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару, як того вимагають пункти 4.4. та 4.5. договору.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 5.6. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору від 01.09.2011) сторони узгодили наступне:

- покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар, у перший платіжний день покупця (вівторок або четвер), який настане після спливу 65 календарних днів з моменту поставки товару;

- строк платежу за товари, які поставлені до нововідкритого торгівельного центру починає перебіг з дати початку покупцем торгівельної діяльності в нововідкритому торгівельному центрі;

- оплата за договором здійснюється за умови надання постачальником належним чином оформлених документів, надання яких є необхідним згідно цього договору та чинного законодавства України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в пункті 12 договору;

- якщо постачальник не надасть вчасно документи, передбачені пунктами 2.5., 3.2., 4.15., 5.12. договору, перебіг строку виконання зобов'язання покупцем з оплати поставлених товарів зупиняється;

- платіж не здійснюється у випадку, якщо податкова накладна не відповідає вимогам податкового законодавства України, або податкова накладна надається без товарної накладної, в якій вказано прийнятий товар, або якщо в товарних накладних чи в податкових накладних, одержаних від постачальника, виявлені невиправлені помилки та/або якщо відповідні відкориговані товарні/податкові накладні не було надано, до моменту надання належних документів.

В порушення умов пункту 5.6. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору від 01.09.2011) відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий в період з 11.04.2014 по 15.08.2014 товар у повному обсязі оплачений не був.

З приводу застереження, викладеного в пункті 5.6. договору щодо наслідків ненадання повного пакету товаросупровідних документів, визначених договором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом також враховано, що у пункті 2.5. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору від 01.09.2011) визначено зобов'язання постачальника надавати разом з кожним видом товару наступні документи:

- накладну (за формою згідно додатку № 4);

- товарно-транспортну накладну;

- податкову накладну;

- у разі повернення товару - корегувальну податкову накладну;

- замовлення;

- санітарно-гігієнічний висновок;

- посвідчення якості товару;

- ветеринарне свідоцтво;

- копію декларації виробника про оптову ціну на продовольчі товари, або інформацію про митну вартість імпортних товарів, щодо яких запроваджено державне регулювання;

- технічний паспорт (на побутові товари);

- на товари, які підлягають сертифікації, постачальник надає належним чином оформлений сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання сертифікату відповідності;

- інші документи на товар, надання яких передбачено чинним законодавством України;

- довіреність на представника постачальника або перевізника, що надає право передачі товару, отримання поверненого покупцем товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства.

В цьому ж пункті договору сторони передбачили, якщо визначені документи не будуть надані разом з товаром або будуть надані в неналежному вигляді, то покупець (після письмового повідомлення постачальника у порядку, передбаченому даним пунктом договору) має право відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

Надаючи оцінку вказаним умовам, суд зазначає наступне.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 2.5. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору № 485 від 01.09.2011;

- доказів повного повернення отриманого в період з 11.04.2014 по 15.08.2014 товару на загальну суму 80 125 грн. 56 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 5.6. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору від 01.09.2011), порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав.

Крім того, на підтвердження позовних вимог представником позивача також було долучено до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків, підписаний та скріплений печатками як позивача так і відповідача, яким сторони визнали факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем станом на 30.11.2014 в сумі 72 487 грн. 64 коп. (за обліком відповідача - 72 503 грн. 54 коп.) (а.с.54-55).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору № 485 від 01.09.2011, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, поставлений позивачем в період з 11.04.2014 по 15.08.2014 товар у встановлений договором строк у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 72 487 грн. 64 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем в період з 11.04.2014 по 15.08.2014 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 72 487 грн. 64 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків за договором № 485 від 01.09.2011 щодо поставки товару, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повного та своєчасного розрахунку за поставлений в спірний період товар, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 485 від 01.09.2011, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 72 487 грн. 64 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 55, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (49038, м. Дніпропетровськ, вулиця Ленінградська, будинок 27; ідентифікаційний код 32516492) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Дісконт" (02660, м. Київ, вулиця Золота, будинок 31-А; ідентифікаційний код 21594156) - 72 487 грн. 64 коп. - основного боргу, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_1