Рішення

від 22.06.2016 по справі 910/8963/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2016Справа №910/8963/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рєнт-сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапорі Італ'яні»

про стягнення 341 331,13 грн.

суддя Пукшин Л.Г

Представники :

від позивача не з'явились

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 22.06.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рєнт-сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапорі Італ'яні» про стягнення 341 331,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами 16.10.2013 було укладено договір оренди №16-10/13, відповідно до умов якого позивач як орендодавець передав відповідачу як орендареві у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 212,5 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Київ, вул.. Цитадельна, 6/8. Додатковою угодою від 23.03.2015 сторони дійшли згоди розірвати договір оренди на підставі п. 10.1. та визначили, що на момент розірвання договору у орендаря існує заборгованість перед орендодавцем у розмірі 262 035,52 грн, яку орендар зобов'язався погасити до 30.04.2015. За доводами позивача вказана заборгованість, яка визнана відповідачем, у розмірі 262 035,52 грн, була частково погашена у сумі 53 995,00 грн, а тому борг відповідача перед позивачем складає 208 040,52 грн. А тому позивач звернувся до суду з вимогами стягнути з відповідача основну суму заборгованості у розмірі 208 040,52 грн, 3% річних у розмірі 6463,51, інфляційні втрати у розмірі 20 368,93 грн та пеню у розмірі 106 458,17 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.05.2016 порушено провадження у справі № 910/8963/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 08.06.2016.

У судове засідання, призначене на 08.06.2016, з'явився представник позивача, надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав з підстав викладений у позовній заяві та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою суду від 08.06.2016 розгляд справи було відкладено до 22.06.2016.

22.06.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що після підписання сторонами додаткової угоди та акта звіряння взаємних розрахунків, відповідачем було сплачено борг у сумі 53 995,00 грн, а тому борг відповідача становить 208 040,52 грн. Крім цього позивач зазначив, зменшення позовних вимог в частині штрафних санкцій, а тому просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 208 040,52 грн, інфляційні збитки у розмірі 20 368,93 грн та 3% річних у сумі 234 872,96 грн. Крім цього, позивачем у даній заяві просить суд повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 2 142,47 грн. Позивачем також подано клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Судом встановлено, що вказана заява про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем із дотриманням вимог ст. 22 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду, а відтак у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання вдруге, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що сторони у судове засідання 22.06.2016 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

16 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рєнт-сервіс» (надалі - орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сапорі Італ'яні» (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 16-10/13 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 212,5 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул.. Цитадельна, 6/8, що знаходиться на балансі і є власністю орендодавця (надалі - об'єкт оренди).

Згідно з п.1.2. договору об'єкт оренди надається в користування орендодавцю для здійснення господарської діяльності, яка не заборонена чинним законодавством України.

Орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з моменту підписання сторонами даного договору та акта приймання-передачі об'єкту оренди (п.2.1. договору).

Як вбачається із матеріалів справи 16 жовтня 2013 року сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі об'єкта оренди, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення загальною площею 212,5 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул.. Цитадельна, 6/8.

У п. 3.1. договору сторони зазначили, що нарахування орендної плати здійснюється у гривнях та починаючи з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта, зазначеного у п. 2.1. даного договору та закінчується днем повернення об'єкту оренди орендарем з оренди, про що свідчитиме підписання відповідного акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1.1 договору у редакції додаткової угоди від 01.03.2014, щомісячна орендна плата складає 58 755,40 грн , в т.ч. ПДВ, що на дату укладення договору є еквівалентом 6 800 доларів США, за офіційним курсом НБУ на день оплати, але не менше ніж 7,99 за один долар, на день оплати орендної плати.

Додатковою угодою від 30.10.2014 до договору сторонами визначено, що щомісячна орендна плата на період з 01.11.2014 по 30.04.2015 включно складає 45 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору орендна плата сплачується орендарем платіжним дорученням на поточний рахунок орендодавця щомісячно з 1-ого по 5-е число поточного місяця за поточний місяць.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи 23 березня 2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди, якою вирішили розірвати договір оренди № 16-2-/13 від 13.10.2013 року з 23 березня 2015 року на підставі п. 10.1. договору.

У зазначеній угоді від 23.03.2015 сторони також зазначили, що на момент підписання даної додаткової угоди заборгованість орендаря перед орендодавцем становить 262 035,52 грн. Дану суму орендар зобов'язується сплатити до 30.04.2015 року. Ця додаткова угода набуває сили з моменту її підписання.

За твердженням позивача, відповідачем було частково сплачено заборгованість за договором у розмірі 59 995,00 грн, в іншій частині так і не було погашено борг, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про примусове стягнення заборгованості з відповідача у сумі 208 040,52 грн.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті орендних платежів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України , якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи (акти приймання-передачі об'єкта оренди від 16.10.2013, акт приймання-передачі (повернення об'єкта оренди від 23.03.2015, додаткова угода від 23.03.2015) підтверджується факт передачі нерухомого майна в оренду, користування ним відповідачем у спірний період та існування за відповідачем станом на момент звернення позивача до суду заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 208 040,52 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України , враховуючи приписи договору та положення додаткової угоди від 23.03.2015 строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором оренди виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до їх умов.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів у розмірі 208 040,52 грн є правомірними та обґрунтованими.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 20 368,93 грн та 3% річних у розмірі 6 463,51 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором оренди строк свого обов'язку по сплаті орендних платежів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати орендних платежів, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 6463,51 грн та інфляційних втрат у розмірі 20 368,93 грн, за обґрунтованим розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

При зверненні з позовом до суду позивачем було внесено судовий збір у розмірі 5 665,57 грн, в процесі розгляду справи позивачем було зменшено розмір позовних вимог до 234 872,96 грн, які відповідно мають оплачуватись судовим збором в розмірі 3 523,10 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

Стаття 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином різниця переплати позивачем судового збору при подачі позову становить суму у розмірі 2 142,47 грн (5 665,57 грн - 3 523,10 грн), яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України за його клопотанням.

Керуючись ст.ст. 33 , 49 , 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапорі Італ'яні» (01015, м. Київ, вул.. Цитадельна, буд. 6/8, ідентифікаційний код 38903423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рєнт-сервіс» (03150, м. Київ, вул.. Анрі Барбюса, буд. 28-Б, ідентифікаційний код 35917915) основну суму заборгованості у розмірі 208 040 (двісті вісім тисяч сорок) грн 52 коп.; 3% річних у розмірі 6 463 (шість тисяч чотириста шістдесят три) грн 51 коп.; інфляційні втрати у розмірі 20 368 (двадцять тисяч триста шістдесят вісім) грн 93 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 523 (три тисячі п'ятсот двадцять три) грн 10 коп.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Рєнт-сервіс» (03150, м. Київ, вул.. Анрі Барбюса, буд. 28-Б, ідентифікаційний код 35917915) з Державного бюджету України судовий збір у 2 142 (дві тисячі сто сорок дві) грн 47 коп., перерахований платіжними дорученнями № 967 від 15.04.2016 на суму 3120,61 грн та № 981 від 20.04.2016 на суму 2 544,96 грн, оригінали яких залишено в матеріалах справи.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.06.2016

Суддя Пукшин Л.Г