Постанова

від 22.06.2016 по справі 910/33066/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2016 р. Справа№ 910/33066/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача 1: Яковлев О.І. - представник за довіреністю № 51/2016 від 20.04.2016

від позивача 2: не з'явились

від відповідача: Августинович Р.В. - представник за довіреністю від 15.06.2016

Євтушенко А.М. - директор

від Прокуратури м. Києва: Чумаченко А.А.- прокурор відділу за посвідченням № 035414 від 01.09.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентуз Трейд ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2016

у справі № 910/33066/15 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі:

1. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

2. Державного підприємства «Чернігівторф»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентуз Трейд ЛТД»

про стягнення 91 113 грн. 28 коп.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення перерахованих на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 002/02 від 14.02.2013 грошових коштів в сумі 34 980 грн., 3 % річних в сумі 2 831,94 грн., інфляційних втрат в сумі 26 949,42 грн. та пені в сумі 26 351,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2016, повний текст якого складений 17.05.2016, у справі № 910/33066/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача 2 присуджено основний борг в сумі 34 980 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми попередньої оплати ґрунтується на тому, що належним чином доведено як факт перерахування позивачем 2 відповідачу грошових коштів за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 002/02 від 14.02.2013, так і факт непоставки останнім товарів.

При цьому суд першої інстанції не прийняв посилання відповідача на те, що вказані кошти ним були зараховані в рахунок задоволення його вимог до позивача 2 за договором відступлення права вимоги (цесії) від 05.02.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т», яким було відступлено право вимоги до позивача 2 у розмірі 34 980 грн. за договором поставки нафтопродуктів № 21/05 від 21.05.2012, укладеним між позивачем 2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т», з тих підстав, що самовільне зарахування коштів, сплачених позивачем 2 з призначенням платежу «Оплата за дизпаливо згідно рахунку № СФ-0000025 від 14.02.2013» (рахунку, виставленого на оплату товару за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 002/02 від 14.02.2013), в погашення боргу за іншим договором, тобто змінення призначення платежу коштів, є порушенням норм чинного законодавства України в галузі ведення бухгалтерського обліку.

Щодо тверджень відповідача про зарахування коштів в рахунок задоволення вимог за договором відступлення права вимоги (цесії) від 05.02.2013 у зв'язку з тим, що на момент здійснення позивачем оплат рахунок № СФ-0000025 від 14.02.2013 був недійсним, суд першої інстанції зазначив, що положеннями пункту 4.4 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 002/02 від 14.02.2013 передбачений обов'язок відповідача щодо повернення грошових коштів позивачу 2 у разі надходження грошових коштів після закінчення строку, передбаченого рахунком.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за порушення строку повернення попередньої оплати за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 002/02 від 14.02.2013, в той час як за приписами ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції послався на те, що, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України, суд не вбачає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вентуз Трейд ЛТД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 та прийняти нове, яким провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно та неповно досліджені докази, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ст.ст. 42, 43 ГПК України та норм матеріального права, зокрема ст. 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на ті самі обставини, що й в суді першої інстанції, а саме на те, що спірні кошти відповідачем зараховано в рахунок задоволення його вимог за договором відступлення права вимоги (цесії) від 05.02.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т», яким було відступлено право вимоги до позивача 2 у розмірі 34 980 грн. за договором поставки нафтопродуктів № 21/05 від 21.05.2012, укладеним між позивачем 2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т» про що відповідач неодноразово повідомляв позивача 2.

Ухвалою від 01.06.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентуз Трейд ЛТД» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

17.06.2016 до канцелярії суду від позивача 2 надійшла заява, в якій позивач 2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції без змін, розгляд справи проводити без участі представників позивача 2, рішення суду направити на адресу позивача 2.

Позивач 2 представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, представник позивача 1 та прокурор відділу Прокуратури м. Києва проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача 1, відповідача та прокурор відділу Прокуратури м. Києва, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

14.02.2013 відповідач як продавець та позивач 2 як покупець уклали договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 002/02 (далі Договір) (а.с. 70-73 ), відповідно до умов якого відповідач зобов'язується передати в погоджені строки, а позивач 2 прийняти і оплатити на умовах, викладених у договорі, нафтопродукти (бензин автомобільний, дизельне паливо), найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформляються на кожну окрему партію товару.

Відповідно до пункту 1.2 Договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюється сторонами за спільної згодою на основі заявки позивача 2 й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладених) на товар.

Відповідач виставив позивачу 2 рахунок-фактуру № СФ-0000025 від 14.02.2013 на суму 46 860 грн. в оплату дизельного пального в кількості 4 920,00 л. за ціною (без ПДВ) 7,94 грн. (а.с. 159).

Згідно з п. 4.1 Договору позивач 2 здійснює 100 % попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Позивач 2 здійснює оплату товару на підставі виставленого відповідачем рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку або відповідно до умов передбачених в додаткових угодах (п. 4.2 Договору).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на підставі виставленого відповідачем 14.02.2013 рахунку-фактури № СФ-0000025 від 14.02.2013 на суму 46 860 грн. позивач 2 за період з 20.02.2013 по 13.03.2013 перерахував відповідачеві грошові кошти в сумі 34 980 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з особового рахунку позивача (а.с. 74-78).

Згідно з п. 2.1 Договору відповідач, серед іншого, зобов'язується на підставі наданої позивачем 2 заявки передати у власність позивача 2 товар у відповідності до умов цього договору з оформленням актів приймання-передачі товару та інших документів, а також зобов'язується повідомити позивача 2 про відвантаження товару протягом 1 (одного) робочого дня після отримання відомостей від вантажовідправника або перевізника.

З наданих відповідачем копій видаткової накладної № РН-0000003 від 22.02.2013 та накладної на повернення № ВН-0000001 від 27.03.2013 (а.с. 158, 160) слідує, що на виконання умов Договору відповідач поставив позивачу 2 товар на загальну суму 46 860 грн., який в подальшому було повернуто відповідачу. Вказані факти сторонами не заперечуються.

Враховуючи, що інших поставок після повернення не було, є підстави стверджувати, що відповідач свій обов'язок з поставки товару не виконав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Станом на дату розгляду справи в суді спірний товар позивачу 2 відповідачем не поставлений.

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з поставки спірного товару, позивач, відповідно до приписів законодавства, має право відмовитись від прийняття такого товару та вимагати повернення попередньої оплати.

З матеріалів справи слідує, що претензіями-вимогами № 227 від 15.05.2013, № 204 від 27.05.2014 та № 490 від 26.10.2015 (а.с. 80, 81, 83) позивач 2 звертався до відповідача з вимогою про повернення перерахованих за Договором коштів.

З наявних в матеріалах справи відповідей (а.с. 82, 165, 167, 169), відзиву на позов та апеляційної скарги слідує, що відповідач вважає відсутнім у нього обов'язок як поставити товар за Договором, так і повернути позивачу 2 передоплату з огляду на те, що вказані кошти ним були зараховані в рахунок задоволення його вимог за договором відступлення права вимоги (цесії) від 05.02.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т», яким було відступлено право вимоги до позивача 2 у розмірі 34 980 грн. за договором поставки нафтопродуктів № 21/05 від 21.05.2012, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зелена Енергія Т».

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що відповідно до положень нормативно-правових актів у галузі ведення бухгалтерського обліку реквізит «призначення платежу» заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу, відповідальність за правильність платежу покладається на платника, в той час як отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу, а відтак, самовільне зарахування коштів, сплачених позивачем з призначенням платежу «Оплата за дизпаливо згідно рахунку № СФ-0000025 від 14.02.2013», тобто рахунку, виставленого за Договором в погашення боргу за іншим договором, а фактично змінення призначення платежу коштів, є порушенням норм чинного законодавства України в галузі ведення бухгалтерського обліку.

Водночас колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що він не був позбавлений можливості провести залік зустрічних однорідних вимог у спосіб, встановлений чинним законодавством України.

Також колегія суддів вважає вірною позицію суду першої інстанції щодо неприйняття тверджень відповідача про зарахування коштів в рахунок задоволення вимог за договором відступлення права вимоги (цесії) від 05.02.2013 у зв'язку з тим, що на момент здійснення позивачем оплати рахунок № СФ-0000025 від 14.02.2013 був недійсним, оскільки положеннями пункту 4.4 Договору передбачено, що в разі надходження грошових коштів після закінчення строку, передбаченого рахунком або додатковими угодами, відповідач має право відмовити в відвантаженні товару та повернути грошові кошти позивачу 2, а відтак, у разі неприйняття спірних коштів в рахунок оплати товару за Договором відповідач, в порядку, погодженому сторонами у Договорі та який в силу приписів ст. 629 ЦК України є обов'язковим для сторін, мав повернути спірні кошти позивачу 2, а не змінювати призначення таких коштів в односторонньому порядку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за укладеним сторонами Договором в сумі 34 980 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині є вірним по суті і залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 26 351,92 грн., нарахованої на суму попередньої оплати, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 230 ГК України встановлює, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У Договорі сторін відсутня домовленість про застосування до відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання з повернення попередньої оплати товару із зазначенням її характеру та розміру.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 26 351,92 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в цій частині є вірним по суті і залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2 831,94 грн. та інфляційних втрат в сумі 26 949,42 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В постанові Верховного суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 зазначено, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. В п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» також зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадках повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України відповідача 3 % річних в сумі 2 831,94 грн. та інфляційних втрат в сумі 26 949,42 грн. з тих підстав, що повернення суми передоплати не може вважатися грошовим зобов'язанням в розумінні вказаної статті.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентуз Трейд ЛТД» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 у справі № 910/33066/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентуз Трейд ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 у справі № 910/33066/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 у справі № 910/33066/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/33066/15.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха