Постанова

від 15.06.2016 по справі 909/108/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р. Справа № 909/108/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_2 підприємства «Агрополіс МЧ» б/н від 14.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2149/16 від 04.05.2016 року),

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31 березнея 2016 року

у справі № 909/108/16 (суддя Кобецька С.М.),

порушеній за позовом

Позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності (ОСОБА_2 підприємця) ОСОБА_3, м. Вінниця, Вінницької області,

До відповідача: ОСОБА_2 підприємства «Агрополіс МЧ», с. Угринів, Тисменицького району, Івано-Франківської області,

Про стягнення 50 850, 83 грн. заборгованості за перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та стягнення судового збору.

За участю представників сторін

Від апелянта/відповідача: ОСОБА_4 - п/к за дорученням № 0001 від 25.01.2016 р.,

Від позивача: не прибув.

Представнику, який прибув в дане судове засідання, роз'яснено права та обов'язки сторін, визначені у ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Права та обов'язки зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За клопотанням представника апелянта/відповідача від 15.06.16 р. технічна фіксація з допомогою звукозаписувального технічного засобу судового процесу не здійснювалася (а.с. 84).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 р., дану справу розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді - Данко Л.С., суддям Кузь В.Л., Галушко Н.А. (а.с. 65).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства «Агрополіс МЧ» б/н від 14.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2149/16 від 04.05.2016 року) до провадження та розгляд скарги призначено на 01.06.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а.с. 68, 93).

Розпорядженням керівника апарату суду від 31.05.2016 року № 239 та протоколу автоматичної заміни складу колегії суддів від 31.05.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Кузя В.Л. у відпустці, у склад колегії для розгляду справи № 909/108/16 Господарського суду Івано-Франківської області введено суддю Орищин Г.В. (а.с. 82, 83).

З підстав зазначеих в ухвалі суду від 01.06.2016 р. у даній справі розгляд справи відкладено на 15.06.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені, представник позивача (адвокат ОСОБА_5Т.) - особисто, під розписку (а.с. 92) та по-пошті, апелянт - по-пошті)(а.с. 91/зворот).

10.06.2016 р. за вх. № ЛАГС 01-04/4268/16, адвокатом ОСОБА_5, п/к позивача, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду, подано (надіслано по-пошті) Відзив на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/4268/16 від 10.06.16 р.) з додатками: CMR № 127122 від 17.07.2015 р., копією акта здачі-прийняття робіт від 14.08.2015 р. У відзиві позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

15.06.2016 р. за вх. № ЛАГС 01-04/4399/16 від апелянта/відповідача, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду, подано клопотання про долучення доказів на 16 аркушах, які підтверджують викладене в апеляційній скарзі.

У судове засідання, яке відбулося 15.06.2016 р. прибув представник апелянта/відповідача, доводи наведені в апеляційній скарзі підпримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, та, зокрема, зазначив, що «з телефонної розмови із представником вантажоотримувача фірми SIA «DGR», Республіка Латвія», йому стало відомо, що останній вантажу за CMR № 127122 від 17.07.2015 р. - не отримував, CMR - не підписував, де подівся вантаж, який перетнув митний кордон України, що підтверджується штампом Ягодинської митниці (Україна) на вищевказаній CMR, представнику відповідача - не відомо, до правоохоронних органів з цього приводу, останній не звертався, вважає, що розшук вантажу у Республіці Латвія та розслідувати, хто підписував CMR у графі 24 від імені фірми SIA «DGR», м. Саласпілс, Республіка Латвія, зобов'язаний був Господарський суд Івано-Франківської області, просить долучити до матеріалів даної справи подані ним докази на 16 аркушах та, надавши їм належну правову оцінку, скасувати судове рішення.

В судове засідання, 15.06.2016 р. представник позивача - не прибув, адвокат ОСОБА_5 (представник позивача, згідно поданих документів) був присутнім у судовому засіданні, яке відбулося 01.06.2016р., надавав пояснення по суті апеляційної скарги, проти викладеного в апеляційній скарзі - заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції - без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. 10.06.2016 р. за вх. № ЛАГС 01-04/4268/16, так як позивачем не було виконано приписів ухвали суду від 01.06.2016 р., через канцелярію суду представником подано (надіслано по-пошті): Відзив на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/4268/16 від 10.06.16 р.), копію CMR № 127122 від 17.07.2015 р. за якою відповідачем проведено оплату за перевезення вантажу платіжним дорученням № 26 від 24.07.2015 р. на суму 25510, 00 грн. та копію акта здачі-прийняття робіт від 14.08.2015 р. У Відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, зокрема, обгрунтував обставини неподання ним акта здачі-прийняття робіт від 14.08.2015 р. суду першої інстанції тим, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач щодо стягнення заборгованості у розмірі 30000,00 грн. за даною CMR покликався на проведення ним часткової оплати заборгованості у розмірі 26510, 00 грн. 24.07.15 р. платіжним дорученням № 26, однак, оплату відповідач провів за перевезення вантажу за іншою CMR А№ 127122. Просить рішення місцевого суду залишити - без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги по суті без участі представника позивача та не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 909/108/16.

В частині щодо подання позивачем клопотання про долучення доказів вх. № 01-04/4268/16 від 10.06.2016 р., а саме: Відзиву на апеляційну скаргу (вх. № ЛАГС 01-04/4268/16 від 210.06.2016 р.), ТТН (CMR) № 127122 та акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 84 від 14 серпня 2015 року, які долучені до Відзиву на апеляційну скаргу вх. № 01-04/4268/16 від 10.06.2016 р., колегія суддів прийшла до висновку, долучити Відзив на апеляційну скаргу до матеріалів даної справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2016 року у справі № 909/108/16 (суддя С.М. Кобецька) позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_2 підприємства "Агрополіс МЧ" про стягнення коштів в сумі 50 850,83 грн. - задоволено (абзац перший резолютивної частини рішення). Стягнуто з ОСОБА_2 підприємства "Агрополіс МЧ" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, 50 850,83 грн. (п'ятдесят тисяч вісімсот п'ятдесят грн. 83 коп.) - заборгованості, 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім грн. 00коп.) - судового збору (абзац другий резолютивної частини рішення )(а.с. 59, 60-62).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду скаржник/відповідач: (Приватне підприємство "Агрополіс МЧ") звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2016 року у справі № 909/08/16 скасувати та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, так як судом першої інстанції при прийнятті рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Апелянт/відповідач в апеляційній скарзі зазначає (розділ описової частини апеляційної скарги «По-шосте :»), що порушенням норм процесуального права, по даній справі, є те, що місцевим господарським судом однобічно досліджено докази, які містяться в матеріалах справи, що рішення місцевого суду не відповідає приписам статті 84 ГПК України, оскільки, на думку, скаржника, не містить вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, не зазначено опису дій, виконаних господарським судом, як от огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами справи безпосередньо в місці їх знаходження, тощо. Так, представник апелянта/відповідача, в судовому засіданні пояснив, що з телефонної розмови із представником вантажоотримувача фірми SIA «DGR», Республіка Латвія, йому стало відомо, що останній вантажу за цією CMR - не отримував, CMR - не підписував, де подівся вантаж, представнику апелянта/відповідача - не відомо, до правоохоронних органів з цього приводу, останній не звертався, вважає, що розшук вантажу у Республіці Латвія та розслідувати, хто підписував CMR у графі 24 від імені фірми SIA «DGR», на місці знаходження, зобов'язаний був Господарський суд Івано-Франківської області. Представник апелянта також стверджує, що місцевий суд не з'ясував причин виникнення спору, не дослідив доказів на підставі яких прийнято рішення, змісту письмової угоди сторін, якщо її досягнуто, не навів доводів за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції, щодо умов договору або угоди сторін, не зазначив законодавства, яким керувався, приймаючи рішення по даній справі, що судом не надано обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення, відзив відповідача та додані до нього докази судом не досліджувалися та до уваги не бралися. Представник апелянта/відповідача вважає, що порушення наведених ним в апеляційній скарзі місцевим судом норм процесуального права є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Щодо порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, то апелянт/відповідач в апеляційній скарзі покликається на те, що (розділ описової частини апеляційної скарги «По-перше :»), на оригіналі міжнародно-транспортної накладної відсутня дата отримання вантажу, що ознайомившись з матеріалами справи, апелянт встановив, що копія міжнародно-транспортної накладної містить самовільно проставлену дату отримання вантажу, а саме: « 14.08.15», вважає таку дію позивача протиправною. Представник апелянта зазначив, що ухвалою місцевого суду від 10.02.16 р. було зобов'язано позивача надати суду міжнародну товарно-транспортну накладну від 30.07.15 р. в оригіналі (для огляду). Однак, на думку представника скаржника, будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності та допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Оскільки, як стверджує апелянт «Судом дана обставина в судових засіданнях не досліджувалась, про що свідчать формуляри, ухвали та рішення суду». На думку представника апелянта, при відсутності дати на оригіналі міжнародно-транспортної накладної, зазначена МТТН не є належним та допустимим доказом у справі, враховуючи інститут допустимості засобів доказування, відтак місцевий суд повинен був з урахуванням доказів наданих відповідачем, відмовити у задоволенні позову.

У розділі описової частини апеляційної скарги «По-друге :» апелянт покликається на те, що місцевий господарський суд повинен був відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України залишити позов без розгляду, так як позивач до позовної заяви долучено претензію, і як додатки до неї зазначив: рахунок на оплату № 84 від 14.08.15, МТТН від 30.07.15, заявка від 24.07.15, договір на перевезення № 12/07-15 від 06.07.15 та акти виконаних робіт від 14.08.15, а так як місцевий суд ухвалою від 10.02.16 р. зобов'язав позивача надати суду вказані документи у належним чином засвідчених копіях, а оригінали для огляду, та докази надсилання претензії відповідачу, а останній таких не представив, місцевий суд зобов'язаний був залишити позов позивача без розгляду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. У розділі скарги «По-третє :» скаржник покликаючись на ст. 32, 36 ГПК України, зазначає, що суд посилається на пояснення ОСОБА_6 та трудовий договір № 3 від 02.06.15 р., однак, на думку апелянта, «ці пояснення не можуть підтверджувати обставин справи, оскільки вони складені не учасниками спірних відносин, а іншою особою (ОСОБА_6Ю.), яка викладає свої судження, щодо обставин та фактів».

У розділі апеляційної скарги «По-четверте :» апелянт стверджує, що позивач у позовній заяві просив стягнути заборгованість за договором перевезення, однак судом у рішенні суду зазначено про стягнення не заборгованості, а коштів, що на думку представника апелянта, є суть різними поняттями, «Тобто суд визнав, що заборгованості не існує». У розділі скарги «По-п'яте :», - покликається на те, що місцевим судом безпідставно не взято до уваги платіжне доручення № 26 від 24.07.15 р. на суму 26510, 00 грн., яким останній оплатив за надані послуги з перевезення вантажу. На думку скаржника довідка від 01.02.16 р. в якій зазначено, що в період з 25.07.15 р. по 01.02.16 р. на рахунки позивача кошти не надходили, є неналежним доказом у справі.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: Приватне підприємство «Агрополіс МЧ» є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код: 36649277, місцезнаходження юридичною особи: 77423, Івано-Франківська область, Тисменицький район, село Угринів, вулиця Довбуша, будинок 6, керівник юридичної особи: ОСОБА_7; ОСОБА_4 діяльності: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виданий станом на 23.02.2016 р. (а.с. 25-26).

Позивач: ОСОБА_3 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (ОСОБА_2 підприємцем), йому присвоєно ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місцезнаходження СПД-ФО: 21000, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. 600-річчяАДРЕСА_1; ОСОБА_4 діяльності: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виданий станом на 01.02.2016 р. (а.с. 19-20).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між позивачем (Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (ОСОБА_2 підприємцем) ОСОБА_8 та відповідачем (ОСОБА_2 підприємством «Агрополіс МЧ») письмового правочину (договору, угоди, контракту) про надання транспортних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні на дане перевезення, в розумінні ст. 181 ГК України, укладено не було.

Докази про те, що на час розгляду даної справи місцевим господарським судом та постановлення рішення у справі був наявним договір про надання транспортних послуг з перевезення вантажу на підставі Міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) А №, дата складання 30.07.2015 р., ні скаржником, ні позивачем суду не подавалися, такі докази в матеріалах справи відсутні, до клопотань скаржника, які заявлялися ним в суді першої інстнції, за вх. № 3643/16 від 16.03.2016 р. (а.с. 41), за вх. № 4090/16 від 24.03.2016 р. (а.с. 50), до Відзиву на позовну заяву (а.с. 51-52), до клопотання за вх. № 4488/16 від 30.03.2016 р. (а.с. 56) - не долучалися, у порядку визначеному ст. 38 ГПК України скаржник не клопотав перед судом першої інстанції про витребування у позивача такого доказу.

Отже, між сторонами у простій формі було укладено договір перевезення, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А №, дата складання 30.07.2015 р., яка є міжнародним перевізним документом, в силу Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, відображає маршрут прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення і застосовується при міжнародних вантажних перевезеннях автомобільним транспортом.

Як вбачається з викладеного в Міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) А №, дата складання 30.07.2015 р. (а.с. 11, 53, 54), відправником вантажу є ПП «Агрополіс МЧ», 77423, Івано-Франківська обл., с. Угринів, вул. Довбуша, 6 - графа 1 СМR, отримувачем вантажу є фірма SIA «DGR» Cuci Dunalkas pagasts, Durbes novads Latvia, LV-3452 Latvia - графа 2 СМR, місце розвантаження: LV-2169, Salaspils, LV3301, Kuldigas novads, Latvia - графа 3 СМR, місце та дата завантаження вантажу - м, Броди , Україна, 30/07/15 - графа 3 СМR, документи які додаються: Інвойс № 6 від 30/07/15 - графа 4 СМR, найменування вантажу: 4 пакети дошка дубова необрізна; 2 пакети дошка соснова обрізна; 5 пакетів дошка ясен необрізна - графи 6, 7, 8, 9 СМR, статист: НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 - графа 10 МТТН, вага брутто: 5193; 6044; 7233, всього: 18470 - графа 11 СМR; об'єм 5,04, 7,25, 7,12, разом - 19,41 - графа 12 СМR, державний карантин 01-017 вантаж пройшов - 31.07.2015 р., що посвідчується штампом відповідної карантинної служби - графа 13 СМR, Радіологічний контроль на ввіз/вивіз дозволено Державною екологічною інспекцією у Львівській області ПЕК «Броди» 31.07.2015 р. , що посвідчується штампом відповідної служби - в межах граф 19 - 20 СМR, зазначена МТТН складена 30/07/15 м. Броди - графа 21 СМR ; вантаж перетнув митний кордон України 12.08.2015 р., що підтверджується штампом Волинської митниці - графа 15 МТТН; підпис, штамп відправника: Приватне підприємство «Агрополіс МЧ», автомобіль: АМ 4062ВІ, причіп АМ6573ХТ, підпис, посвідчено печаткою ПП «Агрополіс МЧ» - графа 22 СМR, підпис та штамп перевізника - проставлено - графа 23 СМR, вантаж одержав - підпис, штамп одержувача - SIA «DGR» - графа 24 СМR.

Будь яких застережень зі сторони вантажоотримувача фірми SIA «DGR», Латвія, зазначена МТТН (СМR) А № у графі 24, в т.ч. щодо втрати вантажу, тощо, - не містить.

Слід зазначити, що за МТТН (СМR) А №, дата складання 30.07.2015 р., перевезення вантажу автомобільним транспортом відбулося у міжнародному сполученні за маршрутом : місце завантаження: м. Броди, України - місце розвантаження: м. Саласпілс, Латвія .

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986р.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 2002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів» (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції.

Згідно ст. 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.2001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, на спірні правовідносини сторін у даній справі поширюються норми як національного законодавства (Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транспорт», ЦК та ГК України, інші нормативні акти України), так і положення Конвенції.

Статтями 4 та 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної . Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19.05.1956р.) визначено реквізити, які мають бути вказані в накладній на міжнародне перевезення вантажів. Пунктом 1 статті 7 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19.05.1956р.) зазначено відповідальність відправника.

Як зазначено у п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, слугує доказом умов договору і засвідчує прийняття вантажу перевізником (експедитором ).

Згідно п. 2 Конвенції, при відсутності в накладній мотивованих застережень, наявна презумпція, що вантаж і його упаковка були зовнішньо в справному стані на момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також розмітка і номера відповідали вказівкам накладної.

Статтею 11 Конвенції визначено, що відправник зобов'язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити всі необхідні дані для виконання митних або інших формальностей (п.1.). Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов'язках перевізника (експедитора), Відправник відповідає перед перевізником за будь-які збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що по прибуттю вантажу на місце, передбачене для його здачі, одержувач має право вимагати передачі йому другого примірника накладної і передачі йому вантажу, при цьому ним видається відповідна розписка в прийнятті, а ст. 17 Конвенції, відповідальність перевізника … з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Статтями 14, 15, 16 Конвенції передбачені дії перевізника при неможливості передачі вантажу одержувачу, відмову вантажоодержувача від отримання вантажу тощо.

У всіх інших випадках, згідно статті 30 Конвенції, якщо одержувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника або саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про очевидні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі і інших вихідних днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати або пошкодження, не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнього, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у накладній . При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача за договором, без застережень, перевезення вважається завершеним .

В нашому випадку, згідно до приписів Конвенції, перевезення вантажу є завершеним з моменту отримання вантажу вантажоодержувачем, без будь-яких застережень, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №, дата складання 30/07/15, за маршрутом: м. Броди, Україна, Саласпілс, Латвія, де у графі 24 МТТН (СМR), після напису: «Вантаж одержав/Goods received» - проставлено підпис особи, яка отримала вантаж та штамп отримувача вантажу Фірми SIA «DGR», Республіка Латвія, без зауважень та претензій , що вбачається як з Міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) А№, дата складання 30/07/15, поданій відповідачем, без зазначення дати у графі 24 СМR № (а.с. 53), так і в графі 24 СМR А№, дата складання 30/07/15 (а.с. 11, 54), поданій позивачем - з датою 14.08.2015 р. та долученій апелянтом до клопотання про долучення доказів вх. № 01-04/4599/16 від 15.06.16 р.

Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов'язках перевізника (експедитора), Відправник відповідає перед перевізником за будь-які збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника. Відповідно до п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, слугує доказом умов договору і засвідчує прийняття вантажу перевізником (експедитором), відтак вказане перевезення вважається завершеним.

Нормами Конвенції, як і приписами національного законодавства України презюмується належне, своєчасне та у повному обсязі виконання зобов'язання усіма сторонами (транспортерами) договору (угоди, контракту), тощо.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: а) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміт доставки, або, за відсутності такого терміну - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; с) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Пунктом 2 ст. 32 Конвенції передбачено порядок та обставини пред'явлення претензії в письмовій формі, порядок обліку строку позовної давності та на кому лежить тягар доказування фактів викладених у претензії за міжнародними перевезеннями.

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що представник апелянта/відповідача покликаючись у судовому засіданні на втрату, не доставку вантажу вантажоотримувачу в Республіці Латвія перевізником за вищевказаною МТТН (СМR) А № (дата складання 30/07/15), про що представнику скаржника стало відомо з телефонних розмов з фірмою SIA «DGR», Республіка Латвія, при цьому останній не надав суду жодних доказів вжиття ним заходів згідно правил Конвенції, які вчиняються у разі виявлення втрати вантажу та/або непоставки вантажу зазначеного у СМR перевізником фірмі SIA «DGR», а також представник не надав суду доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, які б підтверджували, що зазначена фірма неотримала вантаж, тим більше, що за приписами Конвенції, тягар доказування таких фактів лежить на стороні, яка на такі факти посилається. В нашому випадку, такою стороною є апелянт/відповідач, і жодним чином тягар доказування в цій частині не лежить на позивачеві, а збирання доказів щодо втрати вантажу та/або його непоставки перевізником фірмі SIA «DGR», Республіка Латвія, безпосередньо в місці знаходження, та/або встановлення особи, яка підписала СМR у Республіці Латвія, за приписами Конвенції жодним чином не покладено на Суд, тому вказані такі заяви скаржника колегією суддів оцінюються критично.

Колегією суддів встановлено, що Позивач і Відповідач є резидентами України, відтак вимоги про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні належить розглядати за приписами національного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, Приватне підприємство "Агрополіс МЧ", 24.07.2015 р., звернулося до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з заявкою № 03/07 від 24.07.2015 р.(а.с. 12).

У заявці № 03/07 від 24.07.2015 р., сторони обумовили: маршрут перевезення вантажу: Новоград-Волинський, Житомирська обл., Чернівці, Чернівецька обл., Скала-Подільська, Тернопільська обл. - Саласпілс, Кулдига Латвія; найменування вантажу: пиломатеріали; вагу (на один автомобіль): 23 т.; кількість автомобілів: 1; дату завантаження: 27.07.2015 р. ( 27 июля 2015 г .) в 9:00; адресу завантаження: 1. ОСОБА_9, Новоград-Волинський р-н., 2. м. Чернівці, Чернівецької обл., 3. с. Бурдяківці, Борщівський р-н., Тернопільської обл.; адреса місця завантаження : м. Броди, Львівська обл., митний термінал ; контактну особу при завантажуванні і митному очищенні: ОСОБА_4 (ОСОБА_4), зазначивши його телефон; адресу вивантаження: 1. м. Саласпілс, Латвія, 2. Кулдига, Латвія, адресу митниці для вивантаження: митний термінал Рига, Maskavas,429, контакту особу при вивантаженні: Гюнтерс, телефон; порядок і форму оплати: 1800,00 Євро в еквіваленті на розрахунковий рахунок за фактом вивантаження (розгрузки); назву перевізника: ФОП ОСОБА_3; марку і номер автомобіля: НОМЕР_5 / АМ 6573 ХТ; ПІП водія, який перевозив вантаж: ОСОБА_6

Заявка № 03/07 від 24.07.2015 р., погоджена, підписана та скріплена печатками Замовника - ПП "Агрополіс МЧ" та Перевізника - ФОП ОСОБА_3

Дослідженням матеріалів справи, судом встановлено, що позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, у міжнародному сполученні, автомобільним транспортом, обумовлені Заявкою № 03/07 від 24.07.2015 р.

Факт вчинення перевезення вантажу підтверджується Міжнародною товарно-транспортна накладна (СМR) А №, дата складання 30.07.2015 р., в якій містяться підписи, печатки Відправника, Перевізника та Одержувача вантажу (а.с.11, 53, 54).

Як зазначено вище у цій постанові та встановлено місцевим господарським судом, Міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, фіксує факт здійснення господарської операції, в даному випадку, надання транспортних послуг та є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновку місцевого суду про те, що Міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є первинним документом, яка фіксує факт здійснення господарської операції, за недоведеності апелянтом зворотнього належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, доводи скаржника, що зазначена СМR, на його думку, не є доказом у даній справі, колегією суддів не приймається.

Відповідно ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з Договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (ч.ч.1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України ч. ч. 1, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Частинами 2, 6 ст. 306 Господарського Кодексу України встановлено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" N 57-V від 01.08.06р., Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 року). Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення. Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника. Після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку (ст.ст.1, 4, 5, 13 Конвенції).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 524 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України).

У Заявці №03/07 від 24.07.15р. (а.с. 12) сторони, які її укладали, передбачили наступний порядок і форму оплати: 1800,00 Євро в еквіваленті на гривню на розрахунковий рахунок по факту розвантаження.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи той факт, що строк сплати коштів у Заявці №03/07 від 24.07.15р., не встановлено, позивач звертався до відповідача з претензією №28 від 11.12.15 р. (а.с.14-17) з вимогою, терміново (протягом 3-х днів), перерахувати суму заборгованості у розмірі 42784,00 грн. на р/рахунок № 26006388661001 в ПАТ «Укрсиббанк» м. Харків, МФО 351005, за надані транспортні послуги.

Зазначена вище претензія позивача з вимогою оплатити кошти була відправлена відповідачу - 11.12.2015 р. цінним листом № 0892, з описом вкладення у цінний лист, штрихкодовий ідентифікатор кореспонденції: 2105001429284 (а.с. 14), претензія отримана апелянтом/відповідачем - 17.12.2015р. (а.с.15), що і зумовило виникнення у відповідача обов'язку оплати .

Претензія позивача з вимогою оплати кошти за перевезення вантажу - залишена відповідачем/апелянтом - без реагування.

З огляду на заперечення апелянта про отримання вищезазначеної претензії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Правилами надання послуг поштового зв'язку, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (з наступними змінами і доповненнями), поштовим відправленням є реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення визначеною відправником.

Поштовий конверт, згідно вказаних Правил, це упаковка, виготовлена за встановленим стандартом і призначена для пересилання письмових повідомлень та іншого вкладення відповідно до цих Правил (п. 14 Правил). В свою чергу, поштове відправлення з оголошеною цінністю, це реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником.

Згідно зазначених Правил, приймання поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає в оформленні поштового відправлення, поштового переказу, що подаються до пересилання.

Відповідно до п. 6.1. Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Опис вкладення до цінного листа штрихкодовий ідентифікатор кореспонденції: 2105001429284 /Ф.107/(а.с. 14), містить номер поштового відправлення, найменування предметів, зазначено отримувача кореспонденції, місце його знаходження (адрес), відправника, працівник поштового зв'язку перевірив відповідність вкладення опису, що підтверджується розписом працівника пошти та проставленим відбитком календарного штемпеля, з датою: 11.12.2015 р.

Реєстрованим поштовим відправленням є поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку. Розрахунковий документ - це документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку. Штриховий кодовий ідентифікатор - штрихова позначка, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень .

Як вбачається з матеріалів даної справи, претензія була надіслана відповідачу/апелянту поштовим відправленням - 11.12.2015 р., що підтверджується касовим фіскальним чеком № 0892, з описом вкладення у цінний лист, штрихкодовий ідентифікатор кореспонденції: 2105001429284, який апелянт отримав 17.12.2015 р., що підтверджується довідкою «Відстеження пересилання поштових відправлень» виданий за результатами пошуку - 25.01.2016 р., штрихкодовий ідентифікатор цієї кореспонденції: 2105001429284 (а.с. 15), відтак твердження апелянта про неотримання ним зазначеної кореспонденції та не врегулювання даного спору у претензійному (досудовому) порядку - не відповідає дійсності.

Крім того, відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2002 р. у справі № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визнано неконституційним положення щодо необхідності застосування досудового врегулювання спорів. Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні вказав, що встановлення законом або договором досудового (претензійного) врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Частиною другою статті 222 ГК України встановлено не обов'язок, а право суб'єкта господарювання чи іншої юридичної особи - учасника господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів звернутися до нього з письмовою претензією. Тому стаття 222 ГК України не суперечить вказаному рішенню Конституційного Суду України. Не суперечать зазначеному рішенню Конституційного Суду України і статті 5, 6, 7, 8 ГПК України.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини, що, зокрема, не суперечить і приписам Конвенції.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

В силу п. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач, факт доставки позивачем вантажу до місця призначення підтвердив, а заперечення останнього щодо ненастання строку оплати на надані транспортні послуги, не ґрунтуються на вимогах закону, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищесказаним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих транспортних послуг в розмірі 50 850,83 грн., правомірна, обґрунтована, документально підтверджена і підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому, судом взято до уваги роз'яснення Вищого господарського суду України, викладені у п.3.4. постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р., згідно яких, у разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній або національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову. В матеріалах справи наявна інформація Національного банку України (а.с. 18) про офіційний курс гривні щодо іноземних валют (а.с.18), у відповідності до якої, станом на 03.02.2016 р. (дата подання позову) 1 Євро становив 28,25грн.

Разом з тим, не заслуговують на увагу покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що відсутність в матеріалах справи підписаного сторонами договору № 12/07-15 від 06.07.2015 р., актів виконаних робіт, рахунку на оплату послуг та ін., є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася. В нашому випадку, сторони, відповідно до положень ст. 205 ЦК України, ч. 2 ст. 307 ГК України уклали угоду у формі перевізного документа (міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) (дата складання 30/07/15) та заявки № 03/07 від 24.07.2015 р.

Той факт, що укладення Міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) є підставою для виникнення у скаржника/відповідача обов'язку, зокрема, оплатити надані послуги з перевезення вантажу, не заперечується самим апелянтом, так як в апеляційній скарзі апелянт (рядки четвертий - шостий зверху - звороту сторінки 2 -ї (другої) описової частини апеляційної скарги )(а.с. 70/зворот) зазначає, що: «Укладений між сторонами договір (МТТН) за своєю правовою природою є договором перевезення та з огляду на ст. 174 ГК України, ст. 11 ЦК України, є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним.», тому на думку колегії суддів, покликання апелянта на відсутність укладеного сторонами договору № 12/07-15, як на підставу залишення позову без розгляду, при наявності МТТН (СМR) та заявки 03/07 від 24.07.2015 р., що останнім не заперечується, є безпідставним.

Разом з тим, апелянт не позбавлений був права та можливості долучити до матеріалів даної справи вказані докази під час розгляду справи місцевим господарським судом, однак таких дій, без поважних причин, не вчинив.

Покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно надав оцінку на взяв до уваги пояснення водія ОСОБА_6, оскільки останній перебував у трудових відносинах з позивачем, оцінюються колегією суддів критично з огляду на таке.

Матеріали справи містять пояснення водія - ОСОБА_6Ю.(а.с. 38), згідно яких, останнім на підставі Трудового договору №3 від 02.06.2015р. між ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_6Ю, здійснено перевезення вантажу за маршрутом: з місця завантаження: м. Броди, Львівської області, Україна, яке мало місце: 30.07.2015 р., до місця розвантаження: м. Саласпілс, Республвка Латвія, автомобілем DAF (номер АМ 4062ВІ, причіп р/номер НОМЕР_6), який водієм ОСОБА_6 був доставлений 14.08.2015 року вантажоодержувачу: фірма SIA «DGR», за адресою розвантаження, згідно Заявки №03/07 від 24.07.15р., на підставі Міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) А №, від 30.07.2015 р., з оформленням Держкарантину (31.07.2015р.), Радіологічного контролю (31.07.2015 р.).

Викладене у тексті вищезазначених пояснень водія ОСОБА_6, як фізичної особи, який в даному випадку, виступав представником перевізника вантажу та автомобілем АМ 4062ВІ, причіп АМ6573ХТ, за Міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А№, дата складання 30/07/15, перевозив вантаж за маршрутом: м. Броди, Україна, - Саласпілс, Латвія, та, відповідно на час перевезення ніс повну матеріальну відповідальність за доставку вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту доставки за місцем призначення, не суперечить інформації, яка міститься у зазначеній СМR.

Відтак, надання судом першої інстанції вищевказаному доказу (поясненням водія ОСОБА_6Ю.) у порядку передбаченому ст. 43 ГПК України правової оцінки не може вважатися помилкою суду.

Покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд стягнув з відповідача кошти, в той час коли позивач просив стягнути заборгованість, не заслуговує на увагу колегії суду, оскільки стягнення коштів заборгованих відповідачем перед позивачем по своїй суті не змінює ні предмета позову, ні інших обставин справи, що мають значення для справи, та встановлені місцевим господарським судом.

Твердження апелянта щодо часткового погашення ним боргу у розмірі 26510,00 грн. платіжним дорученням № 26 від 24.07.2015 р. за МТТН (СМR) від 30.07.2015 р. правомірно не взято місцевим господарським судом до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 35), відповідач/апелянт зазначеним платіжним дорученням провів оплату за іншою МТТН (СМR), а саме: А № 127122 дата її складання 17.07.2015 р. за перевезення вантажу 9 палетів дошки дубової необрізаної, 9 палетів дошки ясен необрізана, за маршрутом та місцем завантаження: м. Чернівці, Україна - Саласпілс, Латвія , та доставив вантаж до місця призначення - м. Саласпілс, Латвія, 21.07.2015 р., вантажоотримувачу - фірмі SIA «DGR», оплата проведена платіжним дорученням № 26 від 24.07.2015 р. у розмірі 26510,00 грн., де у розділі Призначення платежу : платником - ПП «Агрополіс МЧ» чітко зазначено: «Оплата за транспортні послуги за маршрутом: Чернівці, Україна - Саласпілс, Латвія» (а.с. 55), відтак зазначене платіжне доручення не має жодного відношення до даного предмету спору.

Перевезення вантажу за МТТН (СМR) А № 127122 дата складання 17.07.15 р. та стягнення коштів за цією МТТН (СМR) оплачених платіжним дорученням № 26 від 24.07.2015 р., за маршрутом: Чернівці, Україна - Саласпілс, Латвія, не є предметом спору у даній справі.

Покликання апелянта викладені у розділі апеляційної скарги «По-шосте» колегією суддів відхиляються в повному обсязі, як такі, що не відповідають обставинам справи та є надуманими. Крім того, як вбачається з матеріалів даної справи місцевий суд в повному обсязі розглянув подані відповідачем/апелянтом заяви та клопотання, про зазначив в мотивувальній частині судового рішення. Щодо відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, то з таким клопотанням відповідач/апелянт до суду першої інстанції не звертався, в матеріалах справи такі клопотання - відсутні.

Апелянт/відповідач не звернув увагу на приписи статті 4-3 ГПК України, яка передбачає змагальний характер судового процесу у господарських судах та те, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. А так як апелянтом/відповідачем не було надано до місцевого суду жодних доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві та зібраним судом першої інстанції доказам, відтак місцевий суд правомірно прийняв рішення на підставі доказів, які були в матеріалах справи.

Відповідно до судової практики визначеної Конвенцією про захист прав та основних свобод (із поправками, внесеними відповідно до Положень Протоколу № 11-1) передбачено, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції (995 004) зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент . Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіхи проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303-А, п. 29)(справа «Серявін та інші проти України» набуло статусу остаточного 10.05.2011 р. (п. 58).

Слід зазначити, що на думку колегії суддів, у даній справі місцевий суд продемонстрував сторонам, що вони були почуті.

Разом з тим, представником апелянта/відповідача п. Чуй В.С., суду апеляційної інстанції 15.05.2016 р. подано клопотання про долучення доказів вх. № 01-04/4399/16 від 15.06.2016 р., всього додатків - на 16 аркушах: копія договору № 12/07-15 перевезення вантажу від 06.07.2015 р., копія МТТН (СМR) А № 127122 дата складання 17.07.15 р., копія електронного декларування (форма МД-2) ВН № 12489, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копія МТТН (СМR) А № дата складання 30.07.2015 р., копія електронного декларування ВН № 12544, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (дата з відтисків штемпелів - не читається, на другому відсутній поштовий штемпель), копії рахунків - фактур № 74 від 21 липня 2015 р., № 84 від 14 серпня 2015 р., копії заявок 01/07 від 06 липня 2015 р. та 03/07 від 24 липня 2015 р., копія платіжного доручення № 26 від 24 липня 2015 р., які, на думку представника скаржника, мають обов'язково бути досліджені апеляційним судом, оскільки вони є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що частина поданих представником апелянта 15.06.2016 р. суду апеляційної інстанції доказів за цим клопотанням є додатковими , які не були предметом дослідження суду першої інстанції, апелянтом/відповідачем суду першої інстанції - не подавалися, про їх витребування у порядку ст. 38 ГПК України скаржником - не заявлялося, зокрема, такі як копія договору № 12/07-15 перевезення вантажу від 06.07.2015 р., копія електронного декларування (форма МД-2) ВН № 12489, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копія електронного декларування ВН № 12544, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (дата на відтиску поштового штемпеля - не читається, на іншому рекомендованому повідомленні - відсутній відтиск поштового штемпеля), копії рахунків - фактур № 74 від 21 липня 2015 р., № 84 від 14 серпня 2015 р., копія заявки 01/07 від 06 липня 2015 р., за маршрутом: м. Чернівці, Україна, м. Саласпілс, Латвія, водій ОСОБА_10, тому в цій частині клопотання скаржнику слід відмовити у прийнятті зазначених доказів, так як вони подані без обгрунтування скаржником неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тобто від апелянта/відповідача .

Серед доказів, поданих апелянтом 15.06.2016 р. суду апеляційної інстанції за клопотанням вх. № 01-04/4399/16 є: копія заявки 03/07 від 24 липня 2015 р., копія МТТН (СМR) А №, дата складання 30.07.2015 р., які були предметом дослідження та оцінки місцевим господарським судом, тому вони приймаються апеляційним господарським судом.

Щодо поданих апелянтом 15.06.2016 р. суду апеляційної інстанції за клопотанням вх. № 01-04/4399/16: копії платіжного доручення № 26 від 24 липня 2015 р. та копії МТТН (СМR) А № 127122, дата складання 17.07.15 р., як встановлено вище у цій постанові, відповідачем згідно вказаного платіжного документу (подавався суду першої інстанції)(а.с. 55) було вчинено оплату за перевезення вантажу за маршрутом: м. Чернівці, Україна, м. Саласпілс, Латвія, відповідно до МТТН (СМR) А № 127122, дата складання 17.07.15 р., за перевезення вантажу за маршрутом: м. Чернівці, Україна, м. Саласпілс, Латвія, хоча вони і стосуються іншого перевезення, яке не є предметом спору у даній справі, однак досліджувалися судом, тому вони теж приймаються апеляційним судом.

Відповідно до п. 9 постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обгрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Покликання скаржника/відповідача у клопотанні вх. № 01-04/4399/16 від 15.06.2016 р., що докази подані ним на виконання ухвали суду від 10.05.2016 р. є безпідставним, оскільки Львівський апеляційний господарський суд таких документів у апелянта не витребовував ні самостійно, ні за клопотанням заявника, що підтверджується відповідною ухвалою апеляційного суду (а.с. 67).

Як вбачається з матеріалів справи, скаржник/відповідач суду першої інстанції подавав: клопотання вх. № 3643/16 від 16.03.2016 р. (а.с. 41), клопотання вх. № 4090/16 від 24.03.2016 р. (а.с. 50), відзив на позовну заяву (а.с. 51-52), клопотання вх. № 4488/16 від 30.03.2016 р. (а.с. 56), однак таких доказів, як копія договору № 12/07-15 перевезення вантажу від 06.07.2015 р., копія електронного декларування (форма МД-2) ВН № 12489, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копія електронного декларування ВН № 12544, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (дата на відтиску поштового штемпеля - не читається, на іншому рекомендованому повідомленні - відсутній відтиск поштового штемпеля), копії рахунків - фактур № 74 від 21 липня 2015 р., № 84 від 14 серпня 2015 р., копія заявки 01/07 від 06 липня 2015 р., за маршрутом та місцем завантаження: м. Чернівці, Україна, м. Саласпілс, Латвія, водій ОСОБА_10, до них не долучав, на них не покликався, та у порядку визначеному ст. 38 ГПК України не клопотав перед судом першої інстанції про витребування таких у позивача.

Представник апелянта у судовому засіданні, який представляв інтереси відповідача у суді першої інстанції, не надав апеляційному суду конкретних пояснень причин неподання таких доказів як копія договору № 12/07-15 перевезення вантажу від 06.07.2015 р., копія електронного декларування (форма МД-2) ВН № 12489, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копія електронного декларування ВН № 12544, копія Cоntract № 1/06/2015 from 01.06.2015, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (дата на відтиску поштового штемпеля - не читається, на іншому рекомендованому повідомленні - відсутній відтиск поштового штемпеля), копії рахунків - фактур № 74 від 21 липня 2015 р., № 84 від 14 серпня 2015 р., копія заявки 01/07 від 06 липня 2015 р., за маршрутом та місцем завантаження: м. Чернівці, Україна, м. Саласпілс, Латвія, водій ОСОБА_10, суду першої інстанції з урахуванням поданих ним клопотань під час розгляду справи місцевим судом (а.с. 41, 50, 56) та не долучив їх до відзиву на позовну заяву (а.с. 51-52).

Вирішуючи питання щодо прийняття додаткових доказів скаржника суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясовуючи причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінивши поважність цих причин приходить до висновку, що вони не подані суду першої інстанції апелянтом/відповідачем без поважних причин, а тому їх слід лише долучити до матеріалів даної справи.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень Ст. 34 ГПК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають фактичне значення для вирішення даного спору, колегія суддів приходить до висновку, рішення Івано-Франківського суду від 31 березня 2016 року у справі № 909/108/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2016 року у справі № 909/108/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

15.06.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано, з урахуванням святкових та вихідних днів, - 22.06.2016 р.