Постанова

від 22.06.2016 по справі 927/757/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2016 р. Справа№ 927/757/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Дикунської С.Я.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: Андрюк С.Я. за довіреністю від 14.09.2015;

від відповідача: Гриненко С.В. за довіреністю від 20.01.2015;

від третьої особи: не з'явився;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016

у справі №910/4909/16 (суддя А.Я. Карабань)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАР АЛЬЯНС"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний

промислово-інвестиційний банк"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Національного банку України

про стягнення заборгованості в розмірі 11910,46 дол. США, що еквівалентно 318008,85грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.16 у справі №910/4909/16 позов задоволено повністю.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТАР АЛЬЯНС" пеню за порушення строків виконання доручення в розмірі 11910,46 дол. США, що станом на 18.03.2016 за курсом НБУ становить 318008,85грн.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.16, скарги Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" прийнято до провадження, розгляд призначено на 22.06.2016.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 22.06.2016 з'явився представник позивача та представник відповідача. Представник третьої особи у судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники третьої особи не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського Процесуального Кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників третьої особи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

19.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАР АЛЬЯНС" (далі - позивач або клієнт) та публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - відповідач або банк) був укладений договір банківського рахунка №20-2-18/2489 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач, на підставі заяви позивача, встановленої форми, зобов'язувався відкрити позивачу поточні(-ий) рахунки(-ок) в національній та/або іноземній(-их) валюті(-ах) (далі - поточні рахунки) та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до ліцензії наданої відповідачу, тарифів, законодавства України.

З банківських виписок, сформованих 17.03.2016 та 05.05.2016, наданих представниками сторін, вбачається, що позивач має рахунок № 26002619944904, відкритий у іноземній валюті USD (долар США), в ПАТ "Промінвестбанк" - банківській установі відповідача.

Відповідно до п. 1.4 договору, типові умови відкриття та обслуговування поточного рахунка, а також права і обов'язки сторін, встановлюються, зокрема, Загальними умовами надання банківських послуг юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, затвердженими рішенням Правління банку № 106/1 від 25.03.2011, з усіма наступними змінами та доповненнями (далі - Загальні умови).

Згідно з п. п. 10.1, 10.2 договору, цей договір становить правочин, зміст якого викладений у декількох документах, включаючи заяву про відкриття поточного рахунка, цей договір та Загальні умови. Загальні умови є невід'ємною часиною цього договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що банк надає послуги з дистанційного розрахункового обслуговування клієнта за допомогою Комплексу та всіх його каналів обслуговування, на підставі договору банківського рахунка відповідно до законодавства України, внутрішніх правил банку та Документації до Комплексу, та має право запроваджувати обов'язкові додаткові засоби/сервіси захисту.

Комплекс - сукупність технічних засобів та програмного забезпечення, впровадженого в банку, що дозволяють без відвідування клієнтом банку, за допомогою дистанційних каналів зв'язку, визначених в документації до Комплексу, та через портал, здійснювати операції за рахунками на підставі електронних документів клієнта, в тому числі виконувати створення а підписання електронних документів клієнта, а також отримувати банківські виписки а іншу довідкову інформацію за рахунками, а також отримувати інші послуги, передбачені в документації до Комплексу (розділ Поняття та визначення Загальних умов).

Відповідно до п. 4.3 договору, клієнт може здійснювати за допомогою Комплексу операції за рахунками на підставі електронних документів, включаючи створення, підписання та пересилання електронних документів, отримувати від банку банківські виписки та іншу інформацію про рух коштів за рахунками, а також отримувати інші послуги, передбачені документацією Комплексу (за текстом договору - Дистанційне обслуговування).

Згідно з положеннями Загальних умов (розділ Поняття та визначення) електронний документ - будь-який документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму за допомогою Комплексу.

А розрахункові документи - документи у паперовій або електронній формі, що містять доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунка платника на рахунок отримувача, зокрема, у формі платіжного доручення в іноземній валюті.

17.02.2016 позивач за допомогою системи дистанційного обслуговування клієнтів надав відповідачу електронне платіжне доручення на перерахування коштів з поточного рахунку позивача № 26002619944904, а саме: платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах № 1 на суму 384 208,23 дол. США (далі - платіжне доручення № 1 від 17.02.2016).

Відповідач вищевказане платіжне доручення отримав 17.02.2016, про що свідчить відповідна відмітка відповідача на платіжному дорученні, проте не виконав його, грошові кошти не перерахував, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача №26002619944904 за 17.02.2016. Пояснень щодо підстав відхилення розрахункового документа позивачу не надав.

З метою досудового врегулювання спору, 23.02.2016 позивач направив на адресу відповідача повідомлення телеграфом з вимогою негайно усунути порушення банківського законодавства і прав позивача та виконати платіжне доручення № 1 від 17.02.2016, що підтверджується фіскальним чеком № 6605 від 23.02.2016 підприємства поштового зв'язку, копія якого долучена до матеріалів справи.

Вищевказане повідомлення було вручене відповідачу 24.02.2016, що підтверджується електронним повідомленням № 10219 від 24.02.2016, копія якого також наявна в матеріалах справи. Проте відповідач платіжне доручення №1 від 17.02.2016 не виконав, відповіді на повідомлення не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з п. 7.1.2 ч. 7.1 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (ч. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. ч. 1, 7 ст. 193 ГК України).

Часиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Крім того, відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що відповідно до банківської виписки по рахунку позивача № 26002619944904 за період з 01.01.2016 до 17.03.2016, копія якої наявна в матеріалах справи, залишок грошових коштів на вказаному рахунку позивача станом на 17.02.2016 складав 384 208,23 дол. США та не змінювався до 29.02.2016, а з 01.03.2016 зріс до 385 429,09 дол. США.

Таким чином, станом на день надання відповідачу платіжного доручення № 1 від 17.02.2016 для перерахування коштів з поточного рахунку позивача № 26002619944904, залишок грошових коштів позивача на вказаному рахунку був достатнім для виконання зазначеного розрахункового документу.

Відповідач документів, що спростовують доводи позивача або підтверджують виконання ним платіжного доручення № 1 від 17.02.2016, суду не надав.

Частиною 22.7 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Пунктами 3.7, 3.8 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ № 216 від 28.07.2008, також закріплені право банку на повернення платнику його розрахункового документу та обов'язок банку повідомити платника про причини такого повернення.

Відповідач не надав суду доказів, які б підтвердили наявність обставин, що перешкоджали виконанню платіжного доручення № 1 від 17.02.2016, як то невідповідність розрахункового документу вимогам законодавства України та договору або відсутність грошових коштів на рахунку позивача тощо. А також не надав доказів, що свідчать про повернення вказаного розрахункового документу позивачу із зазначенням причини його повернення.

Згідно з ч. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що не виконавши платіжне доручення позивача № 1 від 17.02.2016 відповідач допустив порушення вимог чинного законодавства України та зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Часиною 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку про те, що він виконаний вірно, із дотриманням вимог законодавства України та умов договору.

Відтак вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків виконання доручення в розмірі 11 910,46 дол. США, що еквівалентно 318 008,85 грн, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності предмету доказування в даній справі з огляду на відсутність в матеріалах справи договору № 21-0034-10 від 18.08.2010, суд відхиляє з наступних підстав.

У позовній заяві позивач зазначив, що відповідач здійснює розрахункове обслуговування позивача за допомогою системи дистанційного обслуговування на підставі договору № 21-0034-10 від 18.08.2010, проте його копію до матеріалів справи не долучив. А у письмових поясненнях, поданих 16.05.2016, вказав, що підприємство позивача зареєстроване та знаходилось у м. Горлівка Донецької області, де залишилась значна частина документації, зокрема й договір № 21-0034-10 від 18.08.2010. У зв'язку з проведенням бойових дій на території вказаного міста позивач не має можливості вивезти свою документацію з колишнього місцезнаходження та надати суду копію вказаного договору.

Разом з тим, пунктом 4.1 договору банківського рахунка № 20-2-18/2489 від 19.11.2015, передбачено, що банк надає послуги з дистанційного розрахункового обслуговування клієнта на підставі саме договору банківського рахунка.

А пунктами 2.5, 3.2 Загальних умов відкриття та обслуговування поточного рахунка, які становлять додаток 1 до Загальних умов надання банківських послуг юридичним особам та фізичним особам-підприємцям та є невід'ємною частиною вищевказаного договору банківського рахунка, визначений строк виконання платіжного доручення клієнта, зокрема, й електронного.

Обов'язок відповідача щодо виконання розпоряджень позивача про перерахування грошових коштів з рахунка останнього виник на підставі договору банківського рахунка № 20-2-18/2489 від 19.11.2015, відтак саме цим договором врегульовані спірні правовідносини.

Дослідивши умови договору банківського рахунка №20-2-18/2489 від 19.11.2015, суд дійшов висновку про те, що зазначений договір містить усі необхідні та достатні положення для вирішення даного спору.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/4909/16.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/4909/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/4909/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4909/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді С.Я. Дикунська

Л.В. Чорна