Постанова

від 13.06.2016 по справі 802/738/16-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 червня 2016 р. Справа № 802/738/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Волощук А.М.,

представника позивача Жученко Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТИЛІЯ КАНО"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

18.05.2016 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОТИЛІЯ КАНО" (далі - ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО") адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році в розмірі 8400 грн. та нараховану за порушення термінів сплати таких санкцій пеню в сумі 166,32 грн., а всього 8566,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в порушення приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2015 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Представник позивача у судовому засіданні повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з наведеними в позовній заяві обґрунтуваннями. Додатково пояснив, що хоча відповідач і був зареєстрований у Фонді 25.02.2016 року, однак обов'язок щодо працевлаштування інвалідів у товариства виник з моменту його державної реєстрації як юридичної особи, тобто з 15.04.2015 року. Також зазначає, що виконання нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним. З цих підстав лише створення робочого місця для працевлаштування інваліда не вважається виконанням нормативу. Просить врахувати, що звіти за формою № 3-ПН відповідач почав подавати у центр зайнятості тільки з 30.09.2015 року, хоча така форма звітності подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії для інвалідів) не пізніше 10-ти робочих днів з дня відкриття вакансії. Більше того, навіть якщо відповідач мав намір укомплектувати існуючу у нього вакансію інваліда самостійно, про що фактично йдеться у запереченнях на адміністративний позов, він однаково мав подати звіт форми № 3-ПН, зазначивши у ньому про те, що не потребує укомплектування вакансії за сприяння служби зайнятості. Крім того, на думку представника позивача, відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження укомплектування вакансій інвалідів у липні-вересні 2015 року, а начебто намагання відповідача працевлаштувати інвалідів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 радше свідчать про його намір уникнути тим самим встановленої законом відповідальності. Просить суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні від 03.06.2016 року позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях (а.с. 51-53). Посилається на те, що ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" як юридична особа було зареєстроване у травні 2015 року, однак фактично розпочало свою діяльність з липня 2015 року. Відтак до 16.07.2015 року підприємство не було зобов'язане подавати звітність про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформацію, необхідну для організації їх працевлаштування. З 16.07.2015 року товариство фактично виконало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки працевлаштувало інваліда ОСОБА_2 на посаду бухгалтера. Але враховуючи те, що з 21.08.2015 року ОСОБА_2 була звільнена з посади за угодою сторін, керівником товариства 26.08.2016 року було видано наказ про створення робочого місця юриста, на якому може використовуватись праця інваліда. 04.09.2016 року до ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" із заявою звернувся інвалід ОСОБА_3, який виявив бажання працювати на посаді юриста з 30.09.2015 року. Дана обставина вплинула на те, що відповідач не подавав інформації про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування осіб, що мають групу інвалідності. Але оскільки 29.09.2015 року ОСОБА_3 написав заяву про неможливість працевлаштування на ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО", 30.09.2015 року до центру зайнятості було подано першу звітність за формою 3-ПН. З огляду на викладене представник відповідача вважає, що товариством не порушено норм чинного законодавства та вжито усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів, а тому позовні вимоги Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є безпідставним.

У судове засідання від 13.06.2016 року представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився та доказів, що витребовувались судом не надав. При цьому відповідачем не подано заяв (клопотань) про відкладення розгляду адміністративної справи через неможливість прибуття в судове засідання його представника, або надання додаткового часу для виконання ухвали суду про витребування доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

В силу положень ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на викладене та враховуючи достатність наявних у справі доказів суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, які є у справі, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити.

Встановлено, що 25.02.2016 року відповідачем до Фонду подано Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників товариства становить 11 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів, які повинні працювати відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників - 184,80 тис. грн., середньорічна зарплата штатного працівника - 16 800 грн.

Позивач вважає, що ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця і, як наслідок, розрахувало в 06 рядку Звіту суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі однієї середньорічної заробітної плати штатного працівника, що становить 8400 грн.

Крім того, за порушення термінів сплати вищезазначених санкцій відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 166,32 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день звернення до суду з цим позовом, тобто за період з 16.04.2016 року по 18.05.2016 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з п. 3.3 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007 року, у рядку 03 відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Показник рядка 03 визначається для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, шляхом множення показника рядка 01 на 4 %, а для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, він дорівнює 1 особі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" подало до Фонду Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України № 42 від 10.02.2007 року, у якому самостійно зазначило, що у 2015 році середньооблікова кількість штатних працівників товариства становила 11 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0, кількість інвалідів, які повинні працювати відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1, фонд оплати праці штатних працівників - 184,80 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 16 800 грн.

Отже, відповідачем фактично визнається та обставина, що у 2015 році він повинен був створити одне робоче місце для осіб, яким встановлена інвалідність, та працевлаштувати на ньому інваліда, чого однак зроблено не було.

При цьому відповідачем самостійно проведено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році та у графі 06 Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою 10-ПІ вказано суму санкцій - 8400 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, сплату самостійно визначених адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8400 грн. відповідачем не здійснено.

Пояснюючи свою бездіяльність щодо сплати санкцій, відповідач зазначає, що у 2015 звітному році ним в повному обсязі забезпечено права інвалідів на працевлаштування у товаристві, оскільки створено відповідне робоче місце. Крім того, з вересня 2015 року ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" належним чином подавало до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу для працевлаштування осіб, що мають групу інвалідності. Відтак товариство вжило усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів, але з незалежних від нього обставин інваліда так і не було працевлаштовано.

Однак суд з вказаними доводами відповідача погодитись не може.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

В силу положень ч. 3, 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Отже, змістовний правовий аналіз вищевказаних норм чинного законодавства дає змогу зробити висновок про те, що лише створення робочого місця для працевлаштування інваліда не вважається виконанням нормативу.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

За відсутності вказаної інформації центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, фактично позбавлений можливості виконувати завдання та функції, покладені на нього статтею 22 Закону України "Про зайнятість населення". Водночас відсутність інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів унеможливлює працевлаштування останніх до роботодавців.

Подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" регулюється відповідним Порядком, затвердженим Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року (далі - Порядок).

Пунктом 2.1 такого Порядку передбачено, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до п. 3.1 Порядку у разі згоди роботодавця на укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів (у графі 5 розділу І зазначено "Так") для кожного такого запису заповнюється розділ ІІ, у якому відображаються порядковий номер відповідного запису у розділі І, а також характеристики таких вакансій, умови праці та вимоги до претендентів.

Листом за № 04-24/946 від 20.04.2016 року Лівобережний міжрайонний центр зайнятості Вінницького обласного центру зайнятості повідомив Фонд про те, що ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" подавало звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за вересень-грудень 2015 року, зазначивши вакантну посаду юриста. Однак за даною професією особи з інвалідністю в центрі зайнятості як безробітні у 2015 році не зареєстровані.

Також відповідач посилається на те, що фактично товариство розпочало свою господарську діяльність з липня 2015 року, а тому до 16.07.2015 року не було зобов'язане подавати звітність про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Крім того, на підставі заяви від 14.07.2016 року починаючи з 04.08.2016 року на посаду бухгалтера товариства була прийнята інвалід ОСОБА_2 Але оскільки з 21.08.2015 року вона була звільнена з роботи за угодою сторін, наказом директора ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" № 12-ОД від 26.08.2016 року було створене робоче місце для працевлаштування інваліда за посадою юриста. 04.09.2016 року до ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" із заявою звернувся інвалід ОСОБА_3, який виявив бажання працювати на посаді юриста з 30.09.2015 року. Дана обставина вплинула на те, що товариство не подавало інформації про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування осіб, що мають групу інвалідності. Але оскільки 29.09.2015 року ОСОБА_3 написав заяву про неможливість працевлаштування на ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО", 30.09.2015 року до центру зайнятості було подано першу звітність за формою 3-ПН.

Разом із тим, судом встановлено, що ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" як юридична особа було зареєстроване ще 15.04.2015 року, номер запису 1 174 102 0000 013137, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Частиною 4 статті 87 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Отже, саме з моменту створення юридична особа набуває цивільної право- та дієздатності, в тому числі виникає її обов'язок щодо звітування перед органами державної влади у порядку, встановленому законом.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.05.2015 року по 29.09.2015 року ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" взагалі не подавало звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до державної служби зайнятості.

Твердження відповідача про самостійне укомплектування вакансії інваліда у серпні та вересні 2015 року і, як наслідок, відсутності необхідності подання звітності до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості, суд до уваги не бере, оскільки такі твердження не відповідають положенням пункту 2.2.6 Порядку, за змістом якого якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", при цьому у графі 5 проставляється "Так", якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або "Ні" - у разі укомплектування вакансій роботодавцем самостійно.

Крім того, пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що вакансія - це вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Відповідачем не представлено штатного розпису та відомостей про наявність на підприємстві вакантних посад інвалідів з липня 2015 року, хоча такі витребовувались судом та могли б підтвердити його доводи про відкриття вакансій саме з цього часу.

Крім того, згідно з матеріалами справи 14.07.2015 року інвалід ОСОБА_2 звернулась до ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" із заявою про прийняття її на посаду бухгалтера, хоча документального підтвердження наявності у товариства цієї вакансії інваліда відповідачем не надано. При цьому суд погоджується з доводами представника позивача про те, що звільнення ОСОБА_2 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України ставить під сумнів зацікавленість відповідача як роботодавця у можливості реалізації інвалідом свого права на працю та у виконанні ним нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році.

Більше того, звільнення ОСОБА_2 з посади 21.08.2015 року, закономірно мало б обумовлювати виникнення вакансії для працевлаштування інвалідів за професією бухгалтера. Однак наказом директора ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" № 12-ОД від 26.08.2015 року створено робоче місце для інваліда за професією юриста. При цьому звіт форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" про вільну вакансію юриста товариством подано до центру зайнятості лише 30.09.2015 року.

Доводи відповідача про укомплектування у вересні 2015 року вакантної посади юриста суд також не може взяти до уваги, оскільки інваліда ОСОБА_3 так і не було прийнято товариством на цю посаду, а подання ним заяви про намір бути працевлаштованим жодним чином не свідчило про укомплектування вакантної посади інваліда і тим паче не звільняло відповідача від обов'язок подати звіт форми 3-ПН протягом 10 робочих днів, починаючи з дати створення робочого місця інваліда-юриста, тобто починаючи з 26.08.2015 року.

Крім того, встановлені судом обставини щодо працевлаштування на ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" інвалідів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме подання ними заяв про прийняття на роботу задовго до оформлення офіційних трудових відносин з відповідачем, нетривалий термін роботи ОСОБА_2 на посаді бухгалтера товариства (тільки 17 днів) та відмова ОСОБА_3 від раніше поданої ним заяви про намір бути працевлаштованим на ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" за день до начебто погодженої дати прийняття на посаду юриста, дають суду цілком обґрунтовані підстави вважати такі дії відповідача намаганням створити видимість "штучного" працевлаштування інвалідів з метою уникнення від передбаченої законом відповідальності за незабезпечення виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, наведену в ухвалі від 10.05.2016 року (справа № 2-1104/12/0970), відповідно до якої неподання звітності форми 3-ПН розглядається як невжиття відповідачем необхідних заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів з відповідними правовими наслідками у вигляді санкцій. Аналогічна позиція неодноразово висвітлювалась й у інших судових рішеннях, прийнятих Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України у справах цієї категорії.

Згідно з ст. 238 цього Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Зібраними та дослідженими під час розгляду справи доказами підтверджено, що відповідачем ТОВ "ОТИЛІЯ КАНО" не вжито передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що обумовлює застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8400 грн.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України № 223 від 15.05.2007 року (далі - Порядок), порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до п. 3.4, 3.7 Порядку орган контролю нараховує пеню з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу) по день подання позовної заяви за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

Отже, Фондом правомірно нараховано відповідачу пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2016 року по 18.05.2016 року у розмірі 166,32 грн.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов є підставним та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає, що позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь Фонду сплаченого при зверненні до суду судового збору у розмірі 1378 грн.

Проте в силу положень ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Відтак правових підстав для стягнення з відповідача на користь Фонду витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОТИЛІЯ КАНО" (21007, м. Вінниця, вул. Фрунзе, 4, ідентифікаційний код 39748409) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач Держбюджет м. Вінниця, р/р № 31214230700002, код 38054707, банк одержувача: ГУ ДКСУ у Вінницькій області (м. Вінниця), МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2015 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 8400 грн. та пеню в сумі 166,32 грн., а всього 8566 (вісім тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн. 32 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович