Постанова

від 15.06.2016 по справі 910/2988/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р. Справа№ 910/2988/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 11.03.2016

у справі № 910/2988/16 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ»,

про стягнення 148 420,54 грн,

за участю представників:

від позивача: Кравцов О.В. - представник (довіреність №60 від 26.05.2016);

від відповідача: Гайдай В.Ф. - представник (довіреність №31-08/15 від 31.08.2015),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» (надалі - ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ» (надалі - ТОВ «ДКЛ», відповідач) про стягнення 148 420,54 грн, з яких 96 000,00 грн попередньої оплати, 9 600,00 грн пені, 9 600,00 грн штрафу, 30 727,14 грн інфляційних втрат та 2 493,37 грн 3 % річних, зумовлених невиконанням відповідачем робіт, передбачених договором від 18.11.2014 №20140275/ТМ111814.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» 96 000,00 грн попередньої оплати, 9 600,00 грн пені, 9 600,00 грн штрафу та 1 728,00 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДКЛ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2988/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Суховий В.Г., Жук Г.А. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.06.2016.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

15.06.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 18.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» (в тексті договору - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДКЛ» (в тексті договору - виконавець) був укладений договір №20140275/ТМ111814, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника згідно умов цього договору роботу - установку автомобільних тензометричних ваг на площадці ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (технічне переоснащення вагового комплексу), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору загальний строк поставки та виконання робіт з розробки робочого проекту та документації, монтажу обладнання, пуско-налагоджувальних робіт та вводу в експлуатацію складає 75 календарних днів з моменту передоплати згідно п.п. 3.2.1. даного договору. У випадку порушення замовником строків попередньої оплати згідно пункту 3.2. даного договору, строки поставки обладнання, додаткових матеріалів, будівельно-монтажних робіт та, відповідно, загальний строк поставки та виконання робіт по монтажу обладнання, пуско-налагоджувальних робіт та вводу в експлуатацію збільшується на кількість днів прострочення.

Після виконання проектування обладнання і розробки вагів виконавцем, замовник здійснює погодження проектної документації з оформленням відповідного акту здачі-приймання робіт. Строк погодження замовником проектної документації не включається в загальний строк виконання робіт виконавцем. Строк погодження замовником проектної документації не повинен перевищувати 30 календарних днів (пункт 2.2. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору загальна вартість даного договору складає 960 000,00 грн з ПДВ.

Пунктом 3.2.2. договору встановлено, що замовник протягом 20 банківських днів після підписання даного договору та виставлення рахунку виконавцем здійснює передоплату в розмірі 10 % від вартості даного договору, що складає 96 000,00 грн.

Договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками до 31.03.2015. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання своїх зобов'язань за ним, а також від сплати можливих штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору (пункт 12.1. договору).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором підряду, за яким, відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Згідно з частиною 1 статті 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї з сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим судом було встановлено, що на виконання умов договору від 18.11.2014 №20140275/ТМ111814 позивачем було здійснено попередню оплату робіт на суму 96 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.02.2015 №2236 (а.с.9).

Проте, відповідач в порушення умов договору роботи у встановлені строки не виконав у зв'язку з чим ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» направило на адресу відповідача претензію від 18.11.2015 №2096 про розірвання договору та повернення суми попередньої оплати, що підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення у цінний лист з відтиском календарного штемпелю УДППЗ «Укрпошта» та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що роботи за договором не були виконані, позивач належним чином повідомив відповідача про розірвання договору, а тому наявні правові підстави для повернення позивачеві попередньої оплати за договором.

Заявляючи про безпідставність заявлених вимог, відповідач пояснив, що не зміг виконати роботи, передбачені договором, у зв'язку з невиконанням позивачем вимог пункту 2.8. договору щодо передачі даних у відповідності до ДБН А.2.2-3-2014 з оформленням акта приймання-передачі.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що дані обставини є підставою для невиконання робіт за договором з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2015 між позивачем та відповідачем був підписаний акт №1 прийому-передачі даних та документації згідно договору №20140275/ТМ111814 від 18.11.2015, відповідно до якого сторони визнали дані та документацію, які передавались, в кількісному і якісному вираженні достатніми для виконання робіт з розробки робочого проекту та кошторисної документації (а.с. 20).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позивачеві суми перерахованого авансу за договором підряду.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань за договором позивач просив стягнути з відповідача 9 600,00 грн пені та 9 600,00 грн штрафу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 та частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08.

Відповідно до пункту 7.2. договору виконавець за порушення договірних зобов'язань сплачує замовнику: за кожний випадок порушення строків виконання зобов'язань, встановлених договором - пеню в розмірі 0,1% від вартості прострочених робіт за кожний день прострочення, максимальний загальний розмір пені не може складати більше 10% від суми невиконаного зобов'язання; за перевищення встановленої договором тривалості виконання робіт більше, ніж на 45 календарних днів виконавець сплачує на користь замовника штраф в розмірі 10% від суми невиконаних робіт після надсилання замовником відповідної вимоги.

Колегією суддів встановлено, що позивач правильно розрахував розміри пені та штрафу, а тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання позивачем також заявлено до стягнення 2 493,37 грн 3 % річних та 30 727,17 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, для застосування вищезазначеної норми суду необхідно правильно визначити характер спірних правовідносин сторін та встановити існування між сторонами саме грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати, перерахованої за договором, за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність заявленої позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних, нарахованих позивачем на суму попередньої оплати, у зв'язку з чим, в цій частині вимога задоволенню не підлягає.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2012.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підс

тав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права, а саме, за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду.

Так, ухвалою про порушення провадження у даній справі від 24.02.2016 розгляд справи було призначено на 11.03.2016.

З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2016 розгляд справи по суті відбувся за відсутності представника відповідача, після чого судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Як стверджує відповідач, про прийняття рішення у даній справі останній дізнався після ознайомлення з матеріалами - 18.03.2016, при цьому ухвалу про порушення провадження ним було отримано лише 23.03.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та витягом із офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта».

Таким чином, на дату прийняття рішення у справі відповідач не був повідомлений про судовий розгляд даної справи, що є порушенням норм процесуального права, і дана обставина, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Згідно з абзацом 1 пункту 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 №7 порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1-7 частини третьої статті 104 ГПК України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю та згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК України приймає нове рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З огляду на часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги ТОВ «ДКЛ», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 у справі №910/2988/16 на підставі пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України та прийняття нового рішення.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» та стягнення з відповідача на користь позивача 96 000,00 грн попередньої оплати за договором, 9 600,00 грн штрафу та 9 600,00 грн пені, у задоволенні решти позову слід відмовити.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з її частковим задоволенням на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами порівну.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 у справі №910/2988/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 у справі №910/2988/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ» (02022, м. Київ, вул. Луначарського, буд. 24, офіс 1, код ЄДРПОУ 32106073) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» (53201, м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 56, код ЄДРПОУ 35537363) 96 000 (дев'яносто шість тисяч) грн 00 коп. попередньої оплати, 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) грн 00 коп. пені, 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) грн 00 коп. штрафу та 1 728 (одна тисяча сімсот двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» (53201, м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 56, код ЄДРПОУ 35537363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ» (02022, м. Київ, вул. Луначарського, буд. 24, офіс 1, код ЄДРПОУ 32106073) 1 224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) грн 47 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/2988/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук