УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
У Х В А Л А
Іменем України
16 червня 2016року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,
переглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційними скаргами власників майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року,
за участю прокурора ОСОБА_7
представників власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
у с т а н о в и л а:
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32014220000000147 від 22 липня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України, задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, яке вилучено в ході обшуку нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , за якими розташовані магазини мережі «ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перелічене в резолютивній частині ухвали слідчого судді.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, власники майна ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких, вважаючи ухвалу слідчого судді незаконною, просять поновити прощений з поважних причин строк для подання апеляційної скарги. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року у справі №757/16346/16-к скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про арешт тимчасово вилученого майна в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні №32014220000000147 від 22.07.2014 р.
Зокрема, апелянти зазначають, що вони не є особами, яким пред`явлено підозру в кримінальному провадженні №32014220000000147 та будь - якого відношення до підприємницької діяльності ОСОБА_10 у визначених органом досудового розслідування період не мали.
Також в апеляційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_5 стверджують, що судом в порушення вимог ч. 2 ст. 170, ч. 5 ст. 173 Кримінального процесуального кодексу України не визначена мета арешту майна та взагалі не визначені підстави застосування арешту майна та порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.
Більш того, апелянти запевняють, що матеріали справи не містять в собі інформації, що у кримінальному провадженні №32014220000000147 будь - кому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, за якими триває досудове слідство. Зазначене є свідченням того, що органом досудового слідства на час звернення із відповідним клопотанням не зібрано достатньо доказів, які б в тій чи іншій мірі доводили існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212,ч. 1 ст. 263 КК України щодо них або інших осіб. З огляду на таке правова підстава для арешту майна на час ухвалення оскаржуваної ухвали взагалі не існує, а рішення суду не тільки незаконне, а й передчасне.
На думку власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в органу досудового слідства, який здійснює досудове слідство за кримінальним провадженням №32014220000000147 відсутні достатні докази наявності не тільки складу злочину, а й події злочину, передбаченого ст. 212 ч. 3 КК України, оскільки взагалі не існує підтвердження висновку про умисне ухилення ФОП ОСОБА_11 від сплати податку на додану вартість в особливо великих розмірах на суму понад 3,8 млн. грн.
Крім того, апелянти звертають увагу, що слідчий суддя обґрунтовуючи рішення про задоволення клопотання прокурора, послався на ст. 98, ч. 3 ст. 170 КПК України, зазначивши, що речі зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та були предметом його вчинення, однак будь-яких переконливих мотивів та достатніх і достовірних доказів такого висновку в тексті ухвали не навів, як жодним чином не мотивував і те, за якими індивідуальними ознаками та іншими даними вилучені в апелянта речі можна вважати речовими доказами.
Далі в апеляційних скаргах ОСОБА_6 , ОСОБА_5 вказують, що судом не враховані положення ч. 5 ст. 171 КПК України, яка визначає, що клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна може бути розглянуто лише за умови, що воно подано до суду протягом наступного дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої воно було вилучено. Разом з тим, судове рішення ухвалено 11.04.2016 року, тобто майже через три місяці після складення протоколу обшуку від 20.01.2016 року та вилучення майна.Також вказують на порушення слідчим суддею вимог ст. ст. 371, 372, 376 КПК України щодо порядку ухвалення, змісту та проголошення ухвали.
В підсумку вказують сумнівним та таким, що не ґрунтується на будь - якому положенні процесуального закону висновок суду про накладення арешту на майно, оскільки при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників власників майна, які підтримали апеляційні скарги в частині необхідності скасування ухвали слідчого судді, просили їх задовольнити та відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно апелянтів, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг і просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи кожної апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно ч. 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що ухвалу від 11.04.2016 року було постановлено без виклику осіб, які його оскаржують, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.
Як вбачається з матеріалів провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014220000000147, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 липня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України.
Органи досудового розслідування вважають встановленим, що ОСОБА_10 за попередньою змовою з ФОП- ОСОБА_6 , ФОП- ОСОБА_12 , ФОП- ОСОБА_13 , ФОП- ОСОБА_14 , ФОП- ОСОБА_15 , ФОП- ОСОБА_16 , ФОП- ОСОБА_17 , ФОП- ОСОБА_18 , ФОП- ОСОБА_19 , ФОП- ОСОБА_5 та невстановленою групою осіб упродовж 2014 2015 років при здійсненні фінансово-господарської діяльності, пов`язаної з роздрібною торгівлею одягом та аксесуарами відомих європейських брендів, через мережу магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_2 », які розташовані у АДРЕСА_2 , використовувала документи підприємств з ознаками фіктивності, а саме ТОВ «Промфлайторг-2014» (код ЄРДПОУ 38976135), ТОВ «Бруксхім» (код ЄРДПОУ 38781328), ТОВ «Метсільвер» (код 38422101), ТОВ «Центрумбуд» (код ЄРДПОУ 39435897), від яких формувала «фіктивний» податковий кредит, що призвело до умисного ухилення від сплати податку на додану вартість в особливо великих розмірах, зокрема, на суму понад 3,8 млн. гривень.
Документи від імені «фіктивних» підприємств використовувались для відображення витрат по закупівлі одягу та аксесуарів, фактично зазначений одяг та аксесуари придбалися ОСОБА_10 і ввозилися на територію України поза митним контролем.
Крім того, для організації діяльності мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » громадянка ОСОБА_10 зареєструвала ряд юридичних осіб на підставних осіб та використовує їх реквізити з метою формування податкового кредиту.
Також органи досудового розслідування вважають встановленим, що ОСОБА_10 з метою мінімізації податкового навантаження змусила зареєструвати своїх підлеглих, як фізичних осіб-підприємців, а саме ФОП- ОСОБА_6 , ФОП- ОСОБА_12 , ФОП- ОСОБА_13 , ФОП- ОСОБА_14 , ФОП- ОСОБА_15 , ФОП- ОСОБА_16 , ФОП- ОСОБА_17 , ФОП- ОСОБА_18 , ФОП- ОСОБА_19 , ФОП- ОСОБА_5 , які переоформили договори оренди на приміщення, де розташовані магазини « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також переоформили трудові відносини з персоналом.
При проведені досудового розслідування, як вказано у клопотанні прокурора, встановлено, що з метою ухилення від кримінальної відповідальності ОСОБА_10 продовжує здійснювати підприємницьку діяльність та ухилятися від сплати податків шляхом реєстрації своїх працівників торгівельної мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » фізичними особами підприємцями.
4 січня 2016 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва винесено ухвалу про дозвіл на проведення обшуку в нежитлових приміщеннях, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , за якою розташовані магазини мережі « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
На виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 4 січня 2016 року в період часу з 20 січня 2016 року було проведено обшук в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було вилучено більш ніж чотири тисячі одиниць одягу, взуття, аксесуарів, тощо.
26 січня 2016 року слідчий СГ ГСУ НП України ОСОБА_20 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про поновлення пропущеного строку подання клопотання до слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, вилучене в ході проведення обшуку в період часу з 20 січня 2016 року в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 8 лютого 2016 року клопотання слідчого було задоволено.
11 лютого 2016 р. заступник начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_21 , за погодженням із прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення генеральної прокуратури України ОСОБА_7 , звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, в ході обшуку нежитлових приміщень магазинів розташованих за адресою: АДРЕСА_1 за якими розміщені магазини мережі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », під час якого було вилучено одяг, взуття, аксесуари.
11 лютого 2016 р. вказане клопотання начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції України було задоволено.
23.03.2016 року ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2016 року та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання органу досудового розслідування про арешт майна.
08.04.2016 року вже прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 повторно звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке було вилучено в ході обшуку нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , за якими розташовані магазини мережі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час якого було вилучено одяг, взуття, аксесуари.
11.04.2016 рокуухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва клопотання прокурора було задоволено.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження №32014220000000147, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку в період часу з 20 січня 2016 р. в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення прокурора та дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку про існування достатніх підстав вважати, що майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідає критеріям, зазначеним у ч. 3 ст. 170 КПК України, а саме є доказом злочину.
З таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на такі обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається до суду з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та прокурор не дотрималися.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Між тим, прокурор в клопотанні, ставлячи питання про накладення арешту на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », вказує, що необхідність арешту майна зумовлюється тим, що зазначене майно відповідає критеріям, передбаченим ч. 3 ст. 170 КПК України, а саме з метою забезпечення речових доказів у кримінальному провадженні.
Однак, посилання прокурора на ту обставину, що вказане майно відповідає критеріям ч. 3 ст. 170 КПК України не містить під собою правового підґрунтя, оскільки, відповідно до матеріалів судового провадження не вбачається наявності постанови про визнання тимчасово вилученого майна речовими доказами у кримінальному провадженні №32014220000000147 від 22 липня 2014 року.
Крім того, прокурор просить накласти арешт на майно на підставі протоколу обшуку від 20 січня 2016 року, дозвіл на який надано 4 січня 2016 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, однак правові підстави арешту вказаного майна вже були предметом перевірки суду першої інстанції та апеляційного суду, при цьому повторної ухвали на надання дозволу щодо проведення обшуку в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно протоколу обшуку не вбачається, отже орган досудового розслідування нехтуючи нормами процесуального права безпідставно подав клопотання про накладення арешту на майно, а слідчий суддя в свою чергу не дослідив належним чином матеріали судового провадження, за якими дійшов висновку про накладення арешту на майно, чим допустив порушення норм кримінального процесуального права та постановив формальну та необґрунтовану ухвалу.
Вказане, як вважає колегія суддів, свідчить про навмисне невиконання прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 , який є процесуальним керівником в даному кримінальному провадженні, вимог чинного кримінального процесуального закону, щодо повернення тимчасово вилученого майна законним власникам майна, оскільки ігноруючи вимоги закону, а також письмові звернення власників майна, про що вони зазначають в поданих апеляційних скаргах, щодо виконання вимог ст. 169 КПК України, прокурор замість того, щоб повернути тимчасово вилучене майно законним власникам, повторно безпідставно звернувся з аналогічним клопотанням про арешт цього майна.
При цьому слід зазначити, що поновлення строку на подання клопотання про арешт тимчасово вилученого майна чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено, оскільки, за змістом ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі пропуску встановленого строку на подання такого клопотання майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Одночасно з цим, посилання слідчого судді на ч. 3 ст. 170 КПК України, як на підставу для накладення арешту на майно, з огляду на те, що вказане майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується також не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтоване та невмотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону. Слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
Крім того, прокурором при внесенні клопотання про арешт тимчасово вилученого майна та слідчим суддею при розгляді цього клопотання були допущені і інші порушення вимог КПК України.
Зокрема, згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Однак прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
Так, хоча в клопотанні прокурор послався на докази, які, як він вважає, вказують на вчинення кримінального правопорушення, однак жодного із цих доказів до матеріалів за клопотанням не надав, а слідчий суддя в свою чергу їх не досліджував та в оскаржуваній ухвалі не привів, зазначивши лише, що у поданому клопотанні докладно описано відомості, які на даній стадії досудового розслідування свідчать про достатність підтверджуючих даних.
При цьому, жодних даних про причетність ФОП- ОСОБА_6 та ФОП- ОСОБА_5 до вчинення будь-якого кримінального правопорушення не міститься навіть в доданих до клопотання прокурора витягах із Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відсутні в матеріалах за клопотанням прокурора і будь-які документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти та докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном, як не приведено і належне обґрунтування необхідності арешту майна, співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідкам арешту майна для інших осіб.
Виходячи з того, що у кримінальному провадженні до теперішнього часу жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, то це свідчить, що орган досудового розслідування на даному етапі кримінального провадження не зібрав достатньої сукупності доказів, які б в тій чи іншій мірі доводили існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України. Враховуючи, що за матеріалами, які додані до клопотання прокурора, відсутні достатні докази вчинення кримінальних правопорушень як за участю ФОП- ОСОБА_6 та ФОП- ОСОБА_5 , так і за участю ФОП- ОСОБА_10 , то наявність підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна зазначених підприємців взагалі спростовується.
Також колегія суддів звертає увагу, що ні прокурор в клопотанні, ні слідчий суддя в ухвалі, в порушення вимог закону, не оцінили розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
На підставі викладених обставин, які свідчать про однобічність та необ`єктивність судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційні скарги задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання старшого слідчого як такого, що внесено до суду з порушенням ст. 171 КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 117, 170, 171, 173, 404, 405, 407 ч. 3 п. 2, 418 ч. 1, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва
п о с т а н о в и л а:
Поновити власникам майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року.
Апеляційні скарги власників майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32014220000000147 від 22 липня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, яке вилучено в ході обшуку нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , за якими розташовані магазини мережі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перелічене в резолютивній частині ухвали слідчого судді, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32014220000000147 від 22 липня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України, про накладення арешту на майно, яке було вилучено в ході обшуку нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , за якими розташовані магазини мережі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перелічене в клопотанні, відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
С У Д Д І:
ОСОБА_22 ОСОБА_23 ОСОБА_24 к у р е н к о
Суд | Апеляційний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 16.06.2016 |
Оприлюднено | 13.03.2023 |
Номер документу | 58499646 |
Судочинство | Кримінальне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні