Ухвала

від 16.06.2016 по справі 757/16359/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

У Х В А Л А

Іменем України

16 червня 2016року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,

переглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційними скаргами власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року,

за участю прокурора ОСОБА_8

представників власників майна ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 ,

у с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32014220000000147 від 22 липня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України, задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку 18.02.2016 року у нежитлових приміщеннях магазинів розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в торгівельних приміщеннях під АДРЕСА_2 , 44, 34, 14, 219, перелічене в резолютивній частині ухвали слідчого судді.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, власники майна ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, в яких, вважаючи ухвалу слідчого судді місцевого суду незаконною, просять поновити прощений з поважних причин строк для подання апеляційних скарг. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 р. у справі №757/16359/16-к скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 про арешт тимчасово вилученого майна в нежитлових приміщеннях магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , у кримінальному провадженні №32014220000000147 від 22.07.2014 р.

Зокрема, апелянти зазначають, що вони не є особами, яким пред`явлено підозру в кримінальному провадженні №32014220000000147 та будь - якого відношення до підприємницької діяльності ОСОБА_12 у визначених органом досудового розслідування період не мали.

Також в апеляційних скаргах власники майна стверджують, що судом першої інстанції в порушення вимог ч. 2 ст. 170, ч. 5 ст. 173 Кримінального процесуального кодексу України не визначена мета арешту майна та взагалі не визначені підстави застосування арешту майна та порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Більш того, апелянти запевняють, що матеріали справи не містять в собі інформації, що у кримінальному провадженні №32014220000000147 будь - кому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, за якими триває досудове слідство. Зазначене є свідченням того, що органом досудового слідства на час звернення із відповідним клопотанням не зібрано достатньо доказів, які б в тій чи іншій мірі доводили існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212,ч. 1 ст. 263 КК України щодо них або інших осіб. З огляду на таке правова підстава для арешту майна на час ухвалення оскаржуваної ухвали взагалі не існує, а рішення суду не тільки незаконне, а й передчасне.

На підставі чого вказують на безпідставність клопотання прокурора, з огляду на те, що вони не мали будь-якого відношення до підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_12 у визначений органом досудового розслідування період, за який начебто допущено ухилення від сплати податків, а саме з лютого по квітень 2014 р.

Також зазначають, що вони як громадяни України, у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» порядку зареєстровані в якості фізичних осіб-підприємців та взяті на облік, як фізичні особи-підприємці органом податкової служби, є платниками єдиного податку та не є платником ПДВ, самостійно здійснюють підприємницьку діяльність та несуть індивідуальну юридичну відповідальність, як платники податків.

Також, апелянти вказують на поверхневе дослідження слідчим суддею матеріалів, які були додані до клопотання прокурора, з огляду на посилання слідчого судді на те, що обшук та вилучення майна, щодо якого застосований арешт, відбулися 18.02.2016 р., хоча в матеріалах провадження відсутній протокол обшуку від цієї дати та він відсутній взагалі, як і відсутнє в клопотанні прокурора посилання на будь-який протокол обшуку.

Також слідчий суддя, на думку власників майна, обґрунтовуючи рішення про задоволення клопотання прокурора, послався на ст. 98, ч. 3 ст. 170 КПК України, зазначивши, що речі зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та були предметом його вчинення, однак будь-яких переконливих мотивів та достатніх і достовірних доказів такого висновку в тексті ухвали не навів, як жодним чином не мотивував і те, за якими індивідуальними ознаками та іншими даними вилучені речі можна вважати речовими доказами.

Крім того, наголошують на порушенні слідчим суддею вимог ч. 2 ст. 172 КПК України під час розгляду клопотання слідчого, оскільки слідчий суддя не мав жодних законних підстав не викликати власників майна для участі у судовому засіданні, чим позбавив їх можливості прийняти участь в судовому розгляді клопотання прокурора, надати пояснення з приводу заявленого клопотання, надати докази відсутності законних підстав для накладення арешту на майно.

Також, власники майна, звертають увагу суду на порушення прокурором, під час звернення з клопотанням до слідчого судді, строків звернення з відповідним клопотанням, визначених ч. 5 ст. 171 КПК України.

Одночасно, апелянтами заявлені клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.04.2016 року. В обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження вони вказують на те, що оскаржувана ухвала була постановлена без виклику представників власників майна.

В підсумку вказують сумнівним та таким, що не ґрунтується на будь - якому положенні процесуального закону висновок суду про накладення арешту на майно, оскільки при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників власників майна, які підтримали апеляційні скарги в частині необхідності скасування ухвали слідчого судді, просили їх задовольнити та відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно апелянтів, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг і просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи кожної апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно ч. 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу від 11.04.2016 року було постановлено без виклику осіб, які його оскаржують, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.

Як вбачається з матеріалів провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014220000000147, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 липня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України.

Органи досудового розслідування вважають встановленим, що ОСОБА_12 за попередньою змовою з ФОП- ОСОБА_13 , ФОП- ОСОБА_14 , ФОП- ОСОБА_5 , ФОП- ОСОБА_15 , ФОП- ОСОБА_16 , ФОП- ОСОБА_17 , ФОП- ОСОБА_18 , ФОП- ОСОБА_19 , ФОП- ОСОБА_20 , ФОП- ОСОБА_6 та невстановленою групою осіб упродовж 2014 2015 років при здійсненні фінансово-господарської діяльності, пов`язаної з роздрібною торгівлею одягом та аксесуарами відомих європейських брендів, через мережу магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_2 », які розташовані у АДРЕСА_4 , використовувала документи підприємств з ознаками фіктивності, а саме ТОВ «Промфлайторг-2014» (код ЄРДПОУ 38976135), ТОВ «Бруксхім» (код ЄРДПОУ 38781328), ТОВ «Метсільвер» (код 38422101), ТОВ «Центрумбуд» (код ЄРДПОУ 39435897), від яких формувала «фіктивний» податковий кредит, що призвело до умисного ухилення від сплати податку на додану вартість в особливо великих розмірах, зокрема, на суму понад 3,8 млн. гривень.

Документи від імені «фіктивних» підприємств використовувались для відображення витрат по закупівлі одягу та аксесуарів, фактично зазначений одяг та аксесуари придбалися ОСОБА_12 і ввозилися на територію України поза митним контролем.

Крім того, для організації діяльності мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » громадянка ОСОБА_12 зареєструвала ряд юридичних осіб на підставних осіб та використовує їх реквізити з метою формування податкового кредиту.

Також органи досудового розслідування вважають встановленим, що ОСОБА_12 з метою мінімізації податкового навантаження змусила зареєструвати своїх підлеглих, як фізичних осіб-підприємців, а саме ФОП- ОСОБА_13 , ФОП- ОСОБА_14 , ФОП- ОСОБА_5 , ФОП- ОСОБА_15 , ФОП- ОСОБА_16 , ФОП- ОСОБА_17 , ФОП- ОСОБА_18 , ФОП- ОСОБА_19 , ФОП- ОСОБА_20 , ФОП- ОСОБА_6 , які переоформили договори оренди на приміщення, де розташовані магазини « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також переоформили трудові відносини з персоналом.

При проведені досудового розслідування, як вказано у клопотанні прокурора, встановлено, що з метою ухилення від кримінальної відповідальності ОСОБА_12 продовжує здійснювати підприємницьку діяльність та ухилятися від сплати податків шляхом реєстрації своїх працівників торгівельної мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » фізичними особами підприємцями.

17.02.2016 р. ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва надано дозвіл на проведення обшуків в нежитлових приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 / АДРЕСА_6 , за якими розташовані магазини мережі « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

На виконання ухвал Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2016 р. слідчими ГСУ НП України було проведено обшуки в нежитлових приміщеннях, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 / АДРЕСА_6 , за якими розташовані магазини мережі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », під час якого було вилучено велику кількість одиниць одягу, взуття, аксесуарів, комп`ютерну техніку, чорнові записи, CD-R диски, документи, тощо.

09.03.2016 року заступник начальника відділу ГСУ Національної поліції України ОСОБА_21 , за погодженням із прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва про накладення арешту на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку 18.02.2016 року у нежитлових приміщеннях магазинів розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 .

10.03.2016 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва було відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна.

08.04.2016 р. вже прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 знову звернувся з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку 18.02.2016 року у нежитлових приміщеннях магазинів розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , посилаючись на те, що метою арешту майна є забезпечення речових доказів, у кримінальному провадженні, а вилучені предмети, речі та документи можуть свідчити про незаконну фінансово-господарську діяльність ФОП ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_20 , ФОП ОСОБА_6

11.04.2016 р. ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва клопотання прокурора було задоволено.

Задовольняючи дане клопотання прокурора, внесене в межах кримінального провадження № 32014220000000147, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку 18.02.2016 року у нежитлових приміщеннях магазинів розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення прокурора та дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку про існування достатніх підстав вважати, що майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку 18.02.2016 р. в нежитлових приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується.

З таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

При цьому слідчий суддя вказаної норми закону не дотримався, оскільки не дивлячись на те, що кримінальне провадження № 32014220000000147 зареєстроване ще 22.07.2014 р. повідомлення про підозру будь-якій особі не повідомлено, отже на час розгляду клопотання прокурора та накладення арешту на вказане майно у кримінальному провадженні №32014220000000147 власники майна в статусі підозрюваної, обвинуваченої особи не перебували, у зв`язку з чим у слідчого судді були відсутні правові підстави для накладення арешту на належне їм майно.

Окрім цього, посилання слідчого судді на ч. 3 ст. 170 КПК України, як на підставу для накладення арешту на майно, з огляду на те, що вказане майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується також не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтоване та невмотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону. Слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Взагалі, як відмічає суд апеляційної інстанції, ухвала слідчого судді щодо накладення арешту на тимчасово вилучене в ході проведення обшуку майно є цілком формальною, необґрунтованою, невмотивованою, винесеною без належного об`єктивного з`ясування обставин кримінального провадження.

Зокрема, згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Однак прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Вказані обставини вплинули і на те, що належним чином не було встановлено, як в ухвалі слідчого судді, так і в клопотанні прокурора, правової підстави для накладення арешту на тимчасово вилучене в ході проведення обшуку майно.

Так, визначаючи правову підставу для накладення арешту на майно, слідчий суддя, в постановленій ним ухвалі, вказав, що вказане майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, що відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, дає підстави для його арешту.

Разом з тим, згідно норм Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких прокурор вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Однак, в ухвалі слідчий суддя, взагалі не обґрунтував, яким саме чином вилучене в ході проведення обшуку майно, яке належить ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 було набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням викладеного, а саме того, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити тих обставин, яке відношення майно має до розслідування вчинених злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурор не довів необхідності у накладенні арешту на майно ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 , що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею.

Крім того, слід наголосити, що мали місце й інші істотні порушення кримінального процесуального закону слідчим суддею при розгляді клопотання прокурора.

Так, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання прокурора про арешт майна розглядається за участю власника майна. Клопотання прокурора може бути розглянуто без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Така необхідність завжди має бути об`єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.

Зокрема відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно може сховати, знищити чи пошкодити майно.

В будь-якому випадку прокурор повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власника майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.

Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання прокурора про арешт майна без повідомлення власників майна, жодним чином не мотивував своє рішення наявністю об`єктивних для цього підстав.

Таким чином, розгляд клопотання було проведено з порушенням права власників майна на захист, про що вони в своїх апеляційних скаргах також зазначають, що призвело до однобічності судового розгляду та незаконності судового рішення.

Крім того, залишається незрозумілим посилання слідчого судді суду першої інстанції, в постановленій ним ухвалі на те, що тимчасово вилучене майно на яке просив накласти арешт прокурор було вилучене в ході проведення обшуку саме 18.02.2016 року в нежитлових приміщеннях магазину розташованого за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , оскільки в наданих до суду апеляційної інстанції матеріалах судового провадження відсутні будь-які процесуальні документи, зокрема такі, як протокол обшуку та вилучення майна, які б свідчили про проведення такої процесуальної дії, як обшуку саме 18.02.2016 р. При цьому слід зазначити, що правові підстави арешту вказаного майна вже були предметом перевірки суду першої інстанції та апеляційного суду, при цьому повторної ухвали на надання дозволу щодо проведення обшуку в нежитлових приміщеннях магазинів та проведення обшуку повторно за матеріалами справи не вбачається.

Вказане, як вважає колегія суддів, свідчить про навмисне невиконання прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , який є процесуальним керівником в даному кримінальному провадженні, вимог чинного кримінального процесуального закону, щодо повернення тимчасово вилученого майна законним власникам ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 , оскільки ігноруючи вимоги закону, а також письмові звернення власників майна, про що вони зазначають в поданих апеляційних скаргах, щодо виконання вимог ст. 169 КПК України, прокурор замість того, щоб повернути тимчасово вилучене майно законним власникам, повторно безпідставно звернувся з аналогічним клопотанням про арешт цього майна.

Крім того, постанови про визнання речових доказів в матеріалах судового провадження відсутня, та була надана прокурором лише в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладених обставин, які свідчать про однобічність і необ`єктивність судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційні скарги задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора як такого, що внесено до суду з порушенням ст. 171 КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 117, 170, 171, 173, 404, 405, 407 ч. 3 п. 2, 418 ч. 1, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва

п о с т а н о в и л а:

Поновити власникам майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року.

Апеляційні скарги власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32014220000000147 від 22 липня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку 18.02.2016 року у нежитлових приміщеннях магазинів розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в торгівельних приміщеннях під №№ 43, 44, 34, 14, 219, перелічене в резолютивній частині ухвали слідчого судді, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32014220000000147 від 22 липня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 КК України, про накладення арешту на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку 18.02.2016 року у нежитлових приміщеннях магазинів розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в торгівельних приміщеннях під №№ 43, 44, 34, 14, 219, перелічене в клопотанні, відмовити.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І:

ОСОБА_22 ОСОБА_23 к у р е н к о