Рішення

від 21.06.2016 по справі 910/9147/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2016Справа №910/9147/16

За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» простягнення 59180 грн. 48 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Савко В.В. - представник за довіреністю № 008-УЗШК/Ю від 02.02.2016;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.05.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» про стягнення 59180 грн. 48 коп., з яких 54000 грн. 00 коп. основного боргу, 4327 грн. 87 коп. пені, 295 грн. 08 коп. 3% річних та 557 грн. 53 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 не здійснив оплату за використання протягом грудня 2015 року - лютого 2016 року прав комерційного досвіду та ділової репутації, належних позивачу, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 54000 грн. 00 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 4327 грн. 87 коп. та 3% річних у розмірі 295 грн. 08 коп. за період з 16.01.2016 по 21.04.2016, а також інфляційні втрати у розмірі 557 грн. 53 коп. за період з січня по березень 2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 порушено провадження у справі № 910/9147/16, розгляд справи призначено на 07.06.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 21.06.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 21.06.2016 подав документи на виконання вимог ухвали суду, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 21.06.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 16.06.2016 поштове відправлення не було вручене під час доставки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 21.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2012 між Державним підприємством «Українська залізнична швидкісна компанія» (правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» (користувач) укладено Договір комерційної концесії № 49-УЗШК, в порядку та на умовах якого правоволоділець зобов'язується надати користувачеві за плату на строк дії цього договору право користування на території ТПС Дарниця, м. Київ, прав, належних правоволодільцю, а саме: правом на використання комерційного досвіду та ділової репутації з метою надання послуг по забезпеченню громадським харчуванням на території ТПС Дарниця, м. Київ та в офісній будівлі відповідно до вимог діючого законодавства України та нормативно-правових актів, що регламентують зазначену діяльність.

Відповідно до п. 2.1 Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 користувач використовує надавані за цим договором права у сфері громадського харчування.

Згідно з п. 3.1 Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 за користування правами, що передаються за цим договором, користувач до 15 числа наступного за звітним сплачує правоволодільцю щомісячно договірну суму, що відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток № 1), який є невід'ємною частиною цього договору, складає 9000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 20% - 1500 грн. 00 коп., шляхом перерахування цих коштів на поточний рахунок право володільця.

Відповідно до п. 9.1 Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 строк дії цього договору починається з моменту його підписання та закінчується 31.12.2013. Якщо сторони не виявили бажання розірвати договір, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих же умовах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором комерційної концесії.

Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 366 Господарського кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Згідно зі ст. 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Відповідно до ст. 369 Господарського кодексу України винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012, якими сторони вносили зміни та доповнення до вказаного договору.

Зокрема, 01.02.2015 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012, якою сторони дійшли згоди викласти п. 3.1 договору у новій редакції, зазначивши, що за користування правами, що передаються за цим договором, користувач до 15 числа місяця наступного за звітним сплачує правоволодільцю щомісячно договірну суму, що відповідно до Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору, складає 18000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 20% - 3000 грн. 00 коп.

Додатком № 1 до Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 (Протокол погодження договірної ціни на правокористування) сторони погодили розмір договірної суми за користування наданими правоволодільцем правами у сумі 18000 грн. 00 коп. (разом з ПДВ).

Додатковою угодою № 4 до Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 сторони внесли зміни до договору в частині строку його дії, зазначивши, що вказаний договір діє до 31.01.2016, а Додатковою угодою № 5 від 01.02.2016 до Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 сторони внесли зміни до п. 9.1 договору та зазначили, що строк дії договору починається з моменту його підписання та діє до дати укладення нового договору, але не пізніше 01.03.2016.

Судом встановлено, що 01.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» укладено Додаткову угоду № 3 до Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 3 від 01.12.2015 у зв'язку з реорганізацією шляхом злиття, відповідно до закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 № 4442-VI та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», з 01.12.2015 правонаступником за Договором комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

З огляду на викладене, сторони дійшли згоди внести відповідні зміни до Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012.

Суд зазначає, що за загальним правилом, передбаченим частинами 1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» припинення у разі злиття юридичних осіб вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» урегульований особливий порядок утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до преамбули вказаного Закону цей Закон визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Згідно з частиною 2 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 статті 2 цього Закону передбачено, що утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.

На виконання зазначеного Закону, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 (опублікована в Урядовому кур'єрі 04.07.2014 № 118), було утворено ПАТ «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Серед наведеного у додатку 1 до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 200 переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється ПАТ «Українська залізниця», значиться й Державне підприємство «Українська залізнична швидкісна компанія».

Згідно зі Статутом (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735) ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Пунктом 1 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 № 512-Ц/од «Про деякі питання щодо реорганізації підприємств, установ залізничного транспорту» визначено, що датою закінчення господарської діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) і підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, є 30.11.2015.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія».

Судом встановлено, що за період з грудня 2015 року по лютий 2016 року позивач надав відповідачу права на використання комерційного досвіду та ділової репутації, визначені у п. 1.1 Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012, на загальну суму 54000 грн. 00 коп .

Зокрема, позивачем долучено до позовної заяви копію акту наданих послуг за грудень 2015 року № 7 від 31.12.2015 на суму 18000 грн. 00 коп. та копію акту наданих послуг за січень 2016 року № 20 від 31.01.2016 на суму 18000 грн. 00 коп. (акти підписані з боку відповідача директором відповідача та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон»).

Також, позивачем долучено до позовної заяви копію акту наданих послуг за лютий 2016 року № 34 від 29.02.2016 на суму 18000 грн. 00 коп., та у судовому засіданні 21.06.2016 - докази його направлення відповідачу (копію опису вкладення у цінний лист).

Суд зазначає, що вказаний акт не підписаний представником відповідача та не скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон».

Однак, зважаючи, що місячна вартість прав користування комерційного досвіду та ділової репутації є фіксованою та становить 18000 грн. 00 коп. (відповідно до п. 3.1 Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.02.2015), враховуючи особливість правової природи договору комерційної концесії щодо права користування за плату комерційним досвідом та діловою репутацією протягом певного строку (строк дії договору встановлено по 01.03.2016 відповідно до п. 9.1 в редакції Додаткової угоди № 5 від 01.02.2016), та беручи до уваги відсутність умов договору, які передбачають обов'язок складання сторонами актів надання послуг, суд дійшов висновку, що у лютому 2016 року відповідач використовував комерційний досвід та ділову репутації позивача та зобов'язаний сплатити за це грошові кошти у розмірі, погодженому сторонами у договорі, а саме у розмірі 18000 грн. 00 коп.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за використання відповідачем комерційного досвіду та ділової репутації позивача у період з грудня 2015 року по лютий 2016 року за Договором комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012, відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти у загальному розмірі 54000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1 Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.02.2015) за користування правами, що передаються за цим договором, користувач до 15 числа місяця наступного за звітним сплачує правоволодільцю щомісячно договірну суму, що відповідно до Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору, складає 18000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 20% - 3000 грн. 00 коп.

Таким чином, за користування правами комерційного досвіду та ділової репутації у грудні 2015 року відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 18000 грн. 00 коп. у строк до 15 січня 2016 року; за користування вказаними правами у січні 2016 року - грошові кошти у розмірі 18000 грн. 00 коп. у строк до 15 лютого 2016 року; за користування вказаними правами у лютому 2016 року - грошові кошти у розмірі 18000 грн. 00 коп. у строк до 15 березня 2016 року.

Судом встановлено, що відповідач не сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 54000 грн. 00 коп. за використання комерційного досвіду та ділової репутації у період з грудня 2015 року по лютий 2016 року за Договором комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 54000 грн. 00 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» у розмірі 54000 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» суми основного боргу у розмірі 54000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 4327 грн. 87 коп., а саме: 2099 грн. 02 коп. пені за період з 16.01.2016 по 21.04.2016, нарахованої за прострочення оплати за користування правами у грудні 2015 року; 1428 грн. 20 коп. пені за період з 16.02.2016 по 21.04.2016, нарахованої за прострочення оплати за користування правами у січні 2016 року; 800 грн. 66 коп. пені за період з 16.03.2016 по 21.04.2016, нарахованої за прострочення оплати за користування правами у лютому 2016 року.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 5.2 Договору комерційної концесії № 49-УЗШК від 29.12.2012 за прострочення внесення правоволодільцю платежів користувач сплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» пені у розмірі 4327 грн. 87 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 295 грн. 08 коп. (143 грн. 11 коп. 3% річних за період з 16.01.2016 по 21.04.2016, нарахованих за прострочення оплати за користування правами у грудні 2015 року; 97 грн. 38 коп. 3% річних за період з 16.02.2016 по 21.04.2016, нарахованих за прострочення оплати за користування правами у січні 2016 року; 54 грн. 59 коп. 3% річних за період з 16.03.2016 по 21.04.2016, нарахованих за прострочення оплати за користування правами у лютому 2016 року).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» 3% річних у розмірі 295 грн. . підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 557 грн. 53 коп., а саме: 270 грн. 25 коп. інфляційних втрат за січень - березень 2016 року, нарахованих за прострочення оплати за користування правами у грудні 2015 року; 107 грн. 28 коп. інфляційних втрат за лютий - березень 2016 року, нарахованих за прострочення оплати за користування правами у січні 2016 року; 180 грн. 00 коп. інфляційних втрат за березень 2016 року, нарахованих за прострочення оплати за користування правами у лютому 2016 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» інфляційних втрат у розмірі 557 грн. 53 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Робікон» (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, буд. 9, офіс 32; ідентифікаційний код: 34882536) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) суму основного боргу у розмірі 54000 (п'ятдесят чотири тисячі) грн. 00 коп., пеню у розмірі 4327 (чотири тисячі триста двадцять сім) грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 295 (двісті дев'яносто п'ять) грн. 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 557 (п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 53 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 24.06.2016

Суддя І.М. Отрош