Рішення

від 22.06.2016 по справі 530/696/16-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/696/16-ц

Номер провадження 2/530/423/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом.

В судове засідання позивач не з»явилася, направивши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Відділ Держгеокадастру у Зіньківського району Полтавської області належним чином повідомлений в судове засідання не з'явився.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.197 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: В«кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльностіВ» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України: В«Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частиниВ» , враховуючи місцезнаходження, позов пред'являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 В«Про судове рішення у цивільній справіВ» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, 06 лютого 2014 року в селі Варварівка, Карлівського району, Полтавської області у віці 82 роки, померла мати позивача, ОСОБА_2. За місцем її смерті відкрилася спадщина.

Як спадкоємець за законом першої черги - дитина спадкодавця, позивач прийняла спадщину після смерті матері.

Спадкова справа на майно померлої ОСОБА_2 заведена 13 травня 2014 року приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за № 51/2014 у нотаріуса, у Спадковому реєстрі за номером 56064147.

Крім позивача, спадщину після смерті ОСОБА_2, ніхто не приймав, претензій кредиторів до позивача, як спадкоємця, не пред'явлено.

11 вересня 2014 року у спадковій справі №51/2014 позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові кошти 1298,14 грн. - неодержана у зв'язку зі смертю пенсія. Цією обставиною підтверджується, що позивач є єдиним спадкоємцем.

До складу спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_2 також входять земельні ділянки, які розташовані на території Опішнянської селищної ради, цільове призначення (використання) яких «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме:

а) земельні ділянки загальною площею 1,85 га, в тому числі площею 1,31 га та площею 0,54 га, які належали померлій ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 685321, зареєстрований 03 січня 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №92;

б) земельні ділянки, які належали померлій 09 січня 2010 року ОСОБА_4 і право власності на які перейшли до ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 14 жовтня 2010 року, приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованих в реєстрі за №№ 2274;2270, а саме:

- земельні ділянки загальною площею 1,87 га, в тому числі площею 1,3094 га, кадастровий номер 5321355400:00:011:0018 та площею 0,5600 га, кадастровий номер 5321355400:00:015:0140, державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 685275, зареєстрований 03 січня 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №91;

- земельна ділянка площею 4,1301 га, кадастровий номер 5321355400:00:036:0084, державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 617205, зареєстрований 03 січня 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №91.

11 травня 2016 року приватний нотаріус ОСОБА_3 відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки площею 1,31 га та 0,54 га, загальною площею 1,85 га з підстав відсутності інформації про земельні ділянки у ДЗК. У видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 1,31 га, 0,56 га та 4,13 га позивачу також відмовлено, але з підстав відсутності реєстрації переходу права власності на вказані земельні ділянки від ОСОБА_4 до ОСОБА_2.

Про відмову у вчиненні нотаріальних дії, нотаріус 16.05.2016 р. та 01.09.2014 р. винесла постанови та роз'яснила про порядок звернення до суду з позовом про визнання прав на спадкове майно.

Постанови нотаріуса позивач не оскаржує, так як вони винесені відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» з підстав визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України та ч.1 ст.1 Закону України «Про земельний кадастр», ст.182 ЦК України, ст. 125 ЗК України.

Таким чином, відсутність інформації про земельні ділянку у Державному земельному кадастрі та відсутність реєстрації переходу права власності на спадкове майно до ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4, перешкоджають в належному оформленні та реєстрації спадщини, тому законне право позивача на спадкове майно підлягає судовому захисту.

Згідно ст. 79-1 земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об"єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площу, меж та внесення інформації про неї до державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру, передбачених цим законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. У разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної долкументації із землустрою щодо встановлення )відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Право власності на вказані земельні ділянки було оформлене та зареєстроване відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Вимоги сучасного законодавства позбавляють позивачку можливості замовити послугу щодо визначення кадастрового номера, а відповідно і успадкувати таке спадкове майно в позасудовому порядку.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею...". відповідно до ст. 1218 ЦК України "До складу спадщини входять усі права та обов"язки, що належали спадкодавцеві на момент відкритя спадщини і не припинилися внаслідок його смерті".

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Судом встановлено, що позивач бажає прийняти спадщину.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_5 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

У відповідності до ст.. 213 ЦПК України, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 212-223 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом - задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків - фізичної особи НОМЕР_1, проживаючою в ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, яка померла 06 лютого 2014 року в селі Варварівка, Карлівського району Полтавської області, право приватної власності на земельні ділянки, які розташовані на території Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме :

- на земельні ділянки загальною площею 1,85 га, в тому числі площею 1,31 га та площею 0,54 га, які належали померлій ОСОБА_2 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 685321, зареєстрованого 03 січня 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №92;

- на земельні ділянки загальною площею 1,87 га, в тому числі площею 1,3094 га, кадастровий номер 5321355400:00:011:0018 та площею 0,5600 га, кадастровий номер 5321355400:00:015:0140, які належали померлій 09 січня 2010 року ОСОБА_4, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 №685275, зареєстрованого 03 січня 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №91, право власності на які перейшло до ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 жовтня 2010 року, зареєстроване в реєстрі за №2274;

- на земельну ділянку площею 4,1301 га, кадастровий номер 5321355400:00:036:0084, яка належала померлій 09 січня 2010 року ОСОБА_4, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №617205, зареєстрованого 03 січня 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №91, право власності на яку перейшло до ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 жовтня 2010 року, зареєстроване в реєстрі за №2270.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_6