Рішення

від 23.05.2016 по справі 495/4951/15-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/4951/15-ц

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

23 травня 2016 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого - одноособово судді Боярського О.О.,

при секретарі Рачицькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за уточненим позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Алкалія» (далі-Позивач) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (далі-Відповідачі), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бессарабія Агро», про визнання добросовісним користувачем земельних ділянок та зобов'язання укласти договори оренди землі , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовами до Відповідачів вказуючи, що 01.12.2010 року Відповідачі передали у користування Позивача на підставі усного договору земельні ділянки які належать їм на праві власності та розташовані на території Карналіївської сільської ради, Білгород-Дністровського району Одеської області, для вирощування останнім товарної сільськогосподарської продукції. Всі істотні умови договорів оренди землі були ними оговорені, у тому числі розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, порядок проведення розрахунків й строк користування земельною ділянкою, який був визначений сторонами у 10 (десять) років, а також, що одностороннє розірвання договору сторонами не допускається. Орендна плата Відповідачам виплачувалась в повному обсязі, і жодних претензій не виникало, але у письмовій формі Відповідачі відмовляються укладати названі договори і тому Позивач посилаючись ст. ст.202, 205 ЦК України просить суд визнати його добросовісними користувачами земельних ділянок та зобов'язати Відповідачів укласти договори оренди землі.

За кожним позовом Відповідача судом відкриті провадження у справах.

Ухвалою суду від 28.09.2015 року задоволено клопотанням Позивача про об'єднання справ у одне провадження та справі присвоєно №495/4951/15-ц.

Надалі Позивач звернувся до суду із уточненим позовом до Відповідачів про зобов'язання укласти договори оренди землі та визнати за ним права користування земельними ділянками.

Представник Відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечував згідно письмового заперечення, в якому посилаючись на ст.ст. 638, 639, 207, 208 ЦК України, ст.ст. 13,14,15 Закону України «Про оренду землі», вказує, що Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів існування договору оренди землі, укладеного з Відповідачами щодо належних їм на праві власності земельних ділянок та досягнення згоди з усіх істотних умов, які визначені, зокрема, в ст. 15 Закону України «Про оренду землі», хоча відповідно до ст. 60 ЦПК України позивач був зобов'язаний це зробити.

Ухвалою суду від 14.12.2015 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бессарабія Агро» (далі- Третя особа).

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в матеріалах справи є його заява, відповідно до якої просить справу розглянути без його участі.

Представник Відповідачів у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином подав до суду заяву, відповідно до якої просить справу розглянути без участі його та Відповідачів.

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі державних актів про право власності на землю у власності Відповідачів перебувають земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Карналіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Позивач обробляє земельні ділянки належні Відповідачам на праві власності за усними домовленостями.

Домовленості стосовно укладення письмового договору оренди землі між Позивачем та Відповідачами не відбулися.

Зі змісту уточненого позову вбачається, що Договори оренди землі, як того вимагають норми чинного законодавства, між сторонами не укладалися. Акти прийому-передачі земельних ділянок між ними не підписувалися.

З огляду на відсутність укладеного між Позивачем та Відповідачем договору оренди землі, у Позивача, відповідно, відсутнє зареєстроване право оренди на вказану земельну ділянку. Вказані факти не заперечуються Позивачем.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 ст. 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Частина 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею ст. 13 Закону України «Про оренду землі» визначено поняття договору оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» та ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право на нерухоме майно та їх обтяжень, які підлягають державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною 4 ст. 124 Земельного кодексу України зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюєтьсяз а договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно - правовий договір про відчуження права оренди.

Стаття 125 Земельного кодексу України передбачає ,що право власності на земельну ділянку,а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.

Державою, а саме Конституцією України відповідно до ст.41 забезпечується кожному право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Зазначене положення повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

З огляду на вказані положення законодавства, у Позивача відсутні правові підстави для користування спірними земельними ділянками, що належать Відповідачам, натомість Позивач фактично обмежує законне право власності Відповідачів на вказані земельні ділянки та без жодних правових підстав користується ними.

Окрім того, відповідно до п.4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину, що забезпечить доказовість реального існування між сторонами відповідного правовідношення та реальність їхніх взаємних обов'язків та вимог. Форма правочинів визначається ЦК (статті 205, 206, 207, 208, 209) та іншими законодавчими актами, зокрема, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, законами про приватизацію державного майна. Правові наслідки недотримання вимог щодо форми правочину встановлені статтями 218 - 220 ЦК України.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Тобто, якщо договір оренди земельної ділянки був укладений між сторонами не у письмовій формі, то такі договори не є укладеними в розумінні чинного законодавства і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Верховний Суд України зробив правовий висновок у справі №6-27609св09 та зазначив, - «…У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.».

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 360 7 Цивільного процесуального суду України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року N 9 зазначає, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Таким чином, усні договори оренди землі, на які посилається Позивач, не є укладеними в розумінні чинного законодавства України.

З огляду на зазначене вище, вимоги Позивача про визнання його користувачем земельних ділянок та зобов'язання укласти договори оренди є незаконними та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. ЦК України , ст.ст. 3 , 4 , 10 , 11 , 60 , 209 , 213-215 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені уточненогопозову Товариства з додатковою відповідальністю «Алкалія» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бессарабія Агро», про визнання користувачем земельних ділянок та зобов'язання укласти договори оренди землі - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: