Рішення

від 29.06.2016 по справі 903/398/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 червня 2016 р. Справа № 903/398/16

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Приватного виробничо-торгового підприємства "Світязь", м. Луцьк

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Системи", м. Луцьк

про стягнення 10 840,09грн .

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3, дов. від 05.04.2016р.

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз’яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз’яснено процесуальні права та обов’язки.

В судовому засіданні 29.06.2016 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Приватне виробничо-торгове підприємство "Світязь"- звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Системи" - про стягнення 10 840,09грн . , в т.ч. 6 938,11грн.-заборгованості за поставлений по видатковим накладним №Б0000002411 від 10.02.2016р., №Б0000002412 від 10.02.2016р., №Б0000002409 від 10.02.2016р., №Б0000002439 від 10.02.2016р., №Б0000002457 від 10.02.2016р., №Б0000002839 від 16.02.2016р., №Б0000002840 від 16.02.2016р., №Б0000002845 від 16.02.2016р. згідно договору поставки №146 від 25.07.2014р. товар, 144,00грн.-заборгованості по тарі з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 20%, яка виникла по накладній №Б0000002845 від 16.02.2016р. зідно п.п. 2.11., 3.10. договору поставки, 3 469,05грн.- 50% штрафу згідно п. 5.3. договору та 288,93грн.-20% річних згідно п. 5.2. договору та ст.625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару, у встановлені договором поставки нафтопродуктів №146 від 25.07.2014р. строки.

Ухвалою суду від 09.06.2016р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 29.06.2016р. на 10:00год.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача- оригінали, долучених до позову доказів, статут; відповідача- письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; докази оплати; статут.

Представник позивача в судовому засіданні 29.06.2016р. та в заяві б/н від 29.06.2016р. (вх.№01-54/5713/16 від 29.06.2016р.), уточнивши період нарахування 20% річних, просив стягнути з відповідача 10 840,09грн . , в т.ч. 6 938,11грн.-заборгованості за поставлений по видатковим накладним №Б0000002411 від 10.02.2016р., №Б0000002412 від 10.02.2016р., №Б0000002409 від 10.02.2016р., №Б0000002439 від 10.02.2016р., №Б0000002457 від 10.02.2016р., №Б0000002839 від 16.02.2016р., №Б0000002840 від 16.02.2016р., №Б0000002845 від 16.02.2016р. згідно договору поставки №146 від 25.07.2014р. товар, 144,00грн.-заборгованості по тарі з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 20%, яка виникла по накладній №Б0000002845 від 16.02.2016р. зідно п.п. 2.11., 3.10. договору поставки, 3 469,05грн.- 50% штрафу згідно п. 5.3. договору та 288,93грн.-20% річних за період з 18 .03.2016р. по 01.06.2016р. згідно п. 5.2. договору та ст.625 ЦК України.

Крім того, заявою б/н від 29.06.2016р. (вх.№01-54/5712/16 від 29.06.2016р.) долучив до матеріалів справи копію Статуту Приватного виробничо-торгового підприємства "Світязь" (нова редакція), затвердженого загальними зборами засновників Приватного виробничо-торгового підприємства "Світязь" протоколом №45 від 24.09.2008р., зареєстрованого 18.06.2009р. за №11981050018000694.

Відповідач в судове засідання 29.06.2016р. не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча ухвала суду від 09.06.2016р. була направлена на юридичну адресу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Системи", зазначену в позовній заяві та у витязі з ЄДР, а саме: м. Луцьк, вул. Рогова, 20/2.

Як вбачається з сайту відстеження пересилання поштових відправлень УДППЗ "Укрпошта" адресату повідомлено повторно про надходження на його адресу поштового відправлення за номером 4301034008820.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, явку відповідача не було визнано обов'язковою, визнавши зібрані по справі матеріали достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами згідно зі ст.75 ГПК України, господарський суд, -

встановив:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2014 року між Приватним виробничо-торговим підприємством "Світязь" (продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Системи" (покупець) було укладено договір поставки №146, згідно з п.п. 1.1.-.1.8. якого продавець зобов'язаний продавати продукцію, а покупець-зобов'язується оплачувати цю продукцію та своєчасно приймати її на умовах даного договору. Продукція доставляється централізовано силами продавця до місця доставки покупця або транспортом покупця (самовивозом). Централізована доставка продукції проводиться відповідно погодженому сторонами графіку і доставляється в межах Волинської області за рахунок продавця. При централізованій доставці продукції покупець приймає фактичну кількість продукції від водія-експедитора, який здійснює доставку, ставить печатку на товарній накладній (ТН), підпис відповідальної особи покупця. Отримання продукції підтверджується дорученням або зразками підписів на накладних, які затверджені в генеральному дорученні, що є додатком до даного договору. Покупець зобов'язаний проінформувати продавця про зміну уповноважених осіб, вказаних в генеральному дорученні, яким довіряється отримувати продукцію від продавця. У разі, якщо покупець не повідомив продавця про зміну уповноважених осіб, яким довіряється отримувати продукцію від продавця, то вважатиметься, що продукція прийнята уповноваженою особою. Договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31 грудня 2015 року. Якщо жодна із сторін не повідомила письмово про припинення цього договору не пізніше, ніж за 1 місяць до закінчення його дії, договір вважається продовжений на такий самий строк і на таких самих умовах.

Згідно розділу 2 договору заставна ціна на тару-згідно діючому прейскуранту. Покупець зобов'язаний повертати продавцю пляшки (якщо пляшка зворотна) 100% від поставленої кількості; кеги, вуглекислотні балони, ящики, піддони-100%. Вся зворотна тара повинна бути повернена покупцем продавцю в термін не більше 14 діб з дня отримання продукції.

Відповідно до розділу 3 цього договору покупець проводить розрахунки за отриману продукцію напротязі 21 банківського дня з моменту отримання ним товару. В разі неповернення покупцем зворотної тари (КЕГи, пляшка, ящик) напротязі 14 днів, продавець має право вимагати від покупця сплатити на користь продавця заставну вартість тари та податок на додану вартість.

Ціна на окрему партію продукції вказується продавцем в товарних накладних. (п. 4.2. договору).

У відповідності до п.п.5.2.-5.3. даного договору поставки покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити на користь продавця за час прострочення 20% річних з простроченої суми у відповідності до ст. 625 ЦК України. За прострочення понад 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 50% від суми боргу.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплено відтиском їх печатки (а.с. 10).

На виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 6 938,11грн., що стверджується видатковими накладними №Б0000002411 від 10.02.2016р. на суму 133,32грн., №Б0000002412 від 10.02.2016р. на суму 217,04грн., №Б0000002409 від 10.02.2016р. на суму 3 091,97грн., №Б0000002439 від 10.02.2016р. на суму 1 618,77грн., №Б0000002457 від 10.02.2016р. на суму 152,64грн., №Б0000002839 від 16.02.2016р. на суму 1 444,70грн., №Б0000002840 від 16.02.2016р. на суму 132,95грн., №Б0000002845 від 16.02.2016р. на суму 146,72грн.

Отримання товару відповідачем стверджується підписами відповідача про отримання товару на цих накладних (а.с. 11-18).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за цим договором не виконав (доказів оплати суду сторонами не надано).

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Договір поставки №146 від 25.07.2014р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору поставки №146 від 25.07.2014р. виконані в повному обсязі на загальну суму 6 938,11грн., що стверджується видатковими накладними №Б0000002411 від 10.02.2016р. на суму 133,32грн., №Б0000002412 від 10.02.2016р. на суму 217,04грн., №Б0000002409 від 10.02.2016р. на суму 3 091,97грн., №Б0000002439 від 10.02.2016р. на суму 1 618,77грн., №Б0000002457 від 10.02.2016р. на суму 152,64грн., №Б0000002839 від 16.02.2016р. на суму 1 444,70грн., №Б0000002840 від 16.02.2016р. на суму 132,95грн., №Б0000002845 від 16.02.2016р. на суму 146,72грн., які підписані покупцем.

Отримання товару відповідачем стверджується підписом відповідача про отримання товару на цих накладних.

Підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони у договорі (розділ 3) передбачили, що покупець проводить розрахунки за отриману продукцію напротязі 21 банківського дня з моменту отримання ним товару.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у встановлені договором поставки строки, не виконав (доказів оплати суду сторонами не надано).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по договору №146 від 25.07.2014р. на день розгляду спору становить 6 938,11грн., відповідачем не сплачена (доказів сплати суду не надано), належними та допустимими доказами не спростована, стверджується договором поставки №146 від 25.07.2014р., видатковими накладними №Б0000002411 від 10.02.2016р., №Б0000002412 від 10.02.2016р., №Б0000002409 від 10.02.2016р., №Б0000002439 від 10.02.2016р., №Б0000002457 від 10.02.2016р., №Б0000002839 від 16.02.2016р., №Б0000002840 від 16.02.2016р., №Б0000002845 від 16.02.2016р. на загальну суму 6 938,11грн., які підписані покупцем, відповідачем належними та допустимими доказами не оспорена та підлягає до стягнення з нього в силу ст.ст. 193 , 265 ГК України , якими встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно видаткової накладної №Б0000002845 від 16.02.2016р. за відповідачем рахується неповернена тара на суму 120,00грн. (доказів повернення тари позивачу суду не надано).

Відповідно до п.3.10. договору поставки №146 від 25.07.2014р. в разі неповернення покупцем зворотної тари (КЕГи, пляшка, ящик) напротязі 14 днів, продавець має право вимагати від покупця сплатити на користь продавця заставну вартість тари та податок на додану вартість.

Згідно п. 2.11. даного договору вся зворотна тара повинна бути повернена покупцем продавцю в термін не більше 14 діб з дня отримання продукції.

А тому з урахування податку на додану вартість заборгованість відповідача перед позивачем по тарі згідно видаткової накладної №Б0000002845 від 16.02.2016р. становить 144,00грн. з розрахунку: 120,00грн.-вартість тари*20%-податок на додану вартість.

Згідно позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 3 469,05грн.-50% штрафу за ухилення від оплати вартості отриманого та не оплаченого товару понад 30 календарних днів.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування грошовими чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 вищезазначеної статті).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.3. договору сторони обумовили, що за прострочення понад 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 50% від суми боргу.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, тому позовна вимога про стягнення з відповідача 3 469,05грн.-50% штрафу підлягає задоволенню.

Крім того, сторони в п. 5.2. договору обумовили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити на користь продавця за час прострочення 20% річних з простроченої суми у відповідності до ст. 625 ЦК України.

У зв’язку із невиконанням умов договору поставки позивач нарахував відповідачу згідно п. 5.2. договору та ст. 625 ЦК України 20% річних в розмірі 288,93 грн. за період з 18.03.2016р. по 01.06.2016р.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленим розрахунком, не оспореним відповідачем, позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 5.2. договору нараховано відповідачу 288,93 грн.-20% річних за період з 18.03.2016р. по 01.06.2016р.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 288,93 грн.-20% річних за період з 18.03.2016р. по 01.06.2016р.підставні та підлягають до задоволення згідно ст.625 ЦК України.

Розрахунок нарахування пені та річних перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про підставність позову та необхідність його задоволення.

При цьому, суд виходив з обставин повної підтвердженості пред’явлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00грн. слід віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України .

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 173, 174, 175, 181, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 11, 202, 205, 524, 526, 530, 533, 625, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ЗУ "Про судовий збір", ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити повністю .

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 торгові системи" (Волинська обл., місто Луцьк, вул. Рогова, 20/2, код 39093658)

на користь Приватного виробничо-торгового підприємства "Світязь" (Волинська обл., місто Луцьк, вул. Офіцерська, буд. 20-А, код 13364650)

10 840,09грн., в т.ч. 6 938,11грн.-основної заборгованості, 144,00грн.-заборгованості по тарі, 3 469,05грн.-штрафу, 288,93грн.-20% річних та 1 378,00грн.-витрат по сплаті судового збору.

Повний текст рішення складено

29.06.2016

Суддя С. В. Бондарєв