Рішення

від 13.06.2016 по справі 910/4751/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016Справа №910/4751/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінар Плюс»

про стягнення 323 350,62 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінар Плюс», в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 99 901,00 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за надані послуги на підставі договору про надання юридичних та консультаційно-бухгалтерських послуг від 30.12.2012 р. за № 03/12 з усіма додатками; стягнути з відповідача пеню в розмірі 219 836,43 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання по оплаті отриманих послуг в порядку , в розмірі та в строк передбачені договором №03/12 від 30.12.2012 р. з усіма додатками до нього, а також стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми у розмірі 3 613,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 р. порушено провадження у справі № 910/4751/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.04.2016 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позов.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвала суду направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адреси відповідача та повернута органом поштового зв'язку.

Між тим, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.06.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2012 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінар Плюс» укладено договір про надання юридичних та консультаційно-бухгалтерських послуг №03/12, за яким відповідач доручає позивачу, а позивач бере на себе зобов'язання з надання юридичних послуг і послуг ведення бухгалтерського обліку в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору послуги надаються протягом 2013 р.

Згідно з п. 4.4. договору оплата послуг позивача здійснюється щомісяця, не пізніше 1 числа місяця, наступного за звітним. Підставою оплати є виставлений рахунок-фактура позивача.

Відповідно до п. 4.5. договору у випадку прострочки оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно з п. 6.1. договору щомісяця в останній робочий день звітного місяця позивач надає відповідачу акт приймання-передачі наданих послуг, у якому наводиться опис наданих позивачем послуг за звітний місяць та їх вартість згідно з цим договором.

Відповідач, відповідно до п. 6.2. договору, зобов'язаний підписати акт приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи в той же строк направити позивачу мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в акті послуги не відповідають фактично наданим позивачем згідно з умовами цього договору та вимогами, установленими чинним в Україні законодавством.

Договір, згідно з п. 7.1., набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2013 р.

30.12.2012 р. сторони підписали додаткову угоду до договору про надання юридичних та консультаційно-бухгалтерських послуг №03/12, в якій останні погодили ціни за надані послуги.

30.12.2012 р. сторони підписали додаткову угоду до договору договір про надання юридичних та консультаційно-бухгалтерських послуг №03/12, в якій сторони погодили вартість із надання юридичних послуг.

31.12.2013 р. сторони підписали додаткову угоду до договору про надання юридичних та консультаційно-бухгалтерських послуг №03/12, якою сторони продовжили термін дії вищезазначеного договору до 31.12.2014 р. та внесли зміни до п. 1.2. та п.7.1. договору.

31.12.2014 р. сторони підписали додаткову угоду до договору про надання юридичних та консультаційно-бухгалтерських послуг №03/12, якою сторони продовжили термін дії вищезазначеного договору до 31.12.2015 р. та внесли зміни до п. 1.2. та п.7.1. договору.

31.12.2015 р. сторони підписали додаткову угоду до договору про надання юридичних та консультаційно-бухгалтерських послуг №03/12, якою сторони продовжили термін дії вищезазначеного договору до 31.12.2016 р. та внесли зміни до п. 1.2. та п.7.1. договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 133 500,00 грн., про що сторонами складено, підписано та скріплено печатками акти наданих послуг, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також з матеріалів справи вбачається здійснення відповідачем проплат за надані послуги на загальну суму 31 599,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, 03.02.2016 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінар Плюс» з претензією №1 від 02.02.2016 р. про виконання зобов'язань за договором №03/12 від 30.12.2012 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати послуг, отриманих за договором №03/12 від 30.12.2012 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 99 901,00 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням забов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом забов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, правом надання відзиву не скористався, доказів належного виконання зобов'язань за договором №03/12 від 30.12.2012 р. щодо оплати наданих позивачем послуг не надав, заперечень щодо отримання таких послуг не навів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №03/12 від 30.12.2012 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 99 901,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 219 836,43 грн. - пені та 3 613,19 грн. - 3 % річних.

В силу положень ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних, судом встановлено, що його розрахунки не перевищують розрахунок суду та відповідають нормам чинного законодавства України.

Згідно розрахунку позивача за визначений ним період з урахуванням дати виникнення заборгованості за кожний період, розмір пені становить 219 836,43 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що останнім допущено помилку в методиці розрахунку, при цьому, відповідно до розрахунку суду, здійсненого у відповідності до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та Господарського кодексу України заявлена позивачем сума пені складає 20 457,97 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати по сплаті судового бору при частково задоволені позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінар Плюс» (02156, м. Київ, вул. Кіото, буд.25, ідентифікаційний код 33228461), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 99 901,00 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот одна грн. 00 коп.) грн., 20 457,97 (двадцять тисяч чотириста п'ятдесят сім грн. 97 коп.) грн. - пені, 3 613,19 (три тисячі шістсот тринадцять грн. 19 коп.) грн. - 3 % річних та 1 859,58 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят дев'ять грн. 58 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 21.06. 2016 р.

Суддя Пригунова А.Б.