Рішення

від 22.06.2016 по справі 922/1347/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2016 р.Справа № 922/1347/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримснаб", м. Запоріжжя до Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Компані", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 126 392,24 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за дов. № 17/05 від 17.05.2016 року

відповідача - ОСОБА_3 (керівник)

за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримснаб", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Компані", про стягнення: 71 748,31 грн. основної заборгованості; 8 552,60 грн. пені; 1 394,25 грн. 3% річних; 1 648,10 грн. інфляційних втрат; 43 048,98 грн. штрафу. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у розмірі 1 895,89 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором № 1/0528-2 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів у міжнародному та регіональному сполученні від 28 травня 2015 року та заявкою № 1/0528-2.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 квітня 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/1347/16 і призначено її до слухання у судовому засіданні на 23 травня 2016 року. 23 травня 2016 року ухвалою господарського суду Харківської області відкладено розгляд даної справи до 07 червня 2016 року. 07 червня 2016 року по розгляду даної справи судом було оголошено перерву до 22 червня 2016 року. Під час перерви судом долучено до матеріалів справи додаткові пояснення (вх. № 19655 від 14 червня 2016 року), які надійшли до суду від представника позивача 14 червня 2016 року. Крім того, 14 червня 2016 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог (вх. № 19657 від 14 червня 2016 року).

Після перерви 22 червня 2016 року судове засідання було продовжено, представники сторін в дане судове засідання з'явилися.

Представник позивача просив суд прийняти до розгляду заяву (вх. №19657 від 14 червня 2016 року) про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 1/0528-2 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів у міжнародному та регіональному сполученнях від 28 травня 2015 року у розмірі 85 052,16 грн., що еквівалентно 3 400 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день складання цієї заяви, штраф за порушення строку здійснення розрахунку у розмірі 43 426,64 грн., що еквівалентно 1 736 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день складання цієї заяви, та 3% річних у розмірі 1 894,16 грн., що еквівалентно 75,72 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день складання цієї заяви.

Суд, розглянувши питання щодо прийняття до розгляду заяви (вх. № 19657 від 14 червня 2016 року) позивача про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог, проти прийняття до розгляду якої заперечував представник відповідача, зазначає наступне.

Приписами частини 4 ст. 22 ГПК України унормоване право позивача на збільшення та зменшення розміру позовних вимог до прийняття судом рішення по справі.

У пунктах 3.10 та 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України за № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Позивач, при здійсненні відповідної процесуальної дії (в розумінні ст. 22 ГПК України), повинен додержуватись правил її вчинення, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК - залишення без розгляду відповідної заяви.

Дослідивши заяву позивача про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог (вх. № 19657 від 14 червня 2016 року) судом встановлено, що вказана заява за своєю правовою природою є змішаною заявою, а саме: позивач відмовився від частини позовних вимог (нарахування пені та інфляційних втрат); збільшив розмір позовних вимог шляхом збільшення кількісних показників за тією ж вимогою, яка була заявлена в позовній заяві (проведено нарахування основної заборгованості, 3% річних та штрафу в еквіваленті до курсу іноземної валюти (долари США) станом на момент складання позивачем даної заяви (13.06.2016 року)). Тобто заява позивача про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог (вх. № 19657 від 14 червня 2016 року) є заявою про часткову відмову від позову, збільшення розміру позовних.

Перевіривши дану заяву на відповідність приписами ст. 22 ГПК України, судом встановлено, що вказана заява підписана уповноваженою особою; позивачем дотримано правила вчинення процесуальної дії - надано докази направлення заяви про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог відповідачу.

Враховуючи вище викладене в сукупності, заява позивача про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог (вх. № 19657 від 14 червня 2016 року) підлягає прийняттю до розгляду, подальший розгляд справи здійснюватиметься з її урахуванням

Представник позивача позовні вимоги підтримує з урахування заяви про збільшення позовних вимог та про відмову від частини позовних вимог у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позову заперечує в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 22 червня 2016 року сторони не виявили наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

28 травня 2015 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (експедитор) було укладено договір № 1/0528-2 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів в міжнародному та регіональному сполученнях.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору, виконавець зобов’язується виконати внутрішнє або міжнародне перевезення вантажу автотранспортом, а експедитор зобов’язується надавати вантаж та сплачувати вартість їх перевезення. Найменування, кількість та пакування вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, пункт завантаження та відвантаження, місце митного оформлення, строк та вартість перевезення, а також інші дані необхідні для здійснення перевезення вказуються в замовленнях, які є невід’ємною частиною договору.

Перевезення вантажу здійснюється вантажними машинами на основі замовлення, підписаних сторонами. Порядок оформлення та направлення замовлення, зокрема, експедитор заповнює (в двох екземплярах) першу частину замовлення, завіряє її своїм підписом та печаткою та направляє виконавцю. В першій частині замовлення вказується: пункт, дата та час завантаження та відвантаження, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача (найменування, адреса, контактне лице, телефон і т.д.), дані про вантаж (найменування, вид, вага, об’єм, особливості при перевезенні і т.д.), місце митного оформлення, вартість перевезення та інша інформація необхідна для здійснення перевезення. Після отримання замовлення виконавець, при відсутності заперечень, заповнює другу частину замовлення, завіряє її своїм підписом та печаткою та один екземпляр повертає експедитору. У другій частині замовлення вказується: дані про автомобіль (тип. дер. ном.), дані про водія (п.п. 2.1, 2.3, 2.3.1, 2.3.2 договору).

Права та обов’язки експедитора, зокрема, своєчасно та в строки вказані у договорі проводити оплату за перевезення вантажу. Забезпечити належне, своєчасне та повне оформлення, у встановленому порядку, супровідних листів, внутрішніх товарно-транспортних накладних (ТТН), міжнародних товарно-транспортних накладних (СМР), книжок МДП та інших необхідних, для перевезення вантажу документів (р. 4, п. п. 4.1, 4.3 договору).

Вартість перевезення вказується в замовленні до даного договору (п. 1.2 договору). Експедитор зобов’язаний сплатити виконавцю вартість перевезення із коштів отриманих від замовника. Експедитор проводить оплату в розмірах вартості перевезення, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на протязі 5 календарних днів з моменту виставлення виконавцем рахунку. Порядок та форма розрахунку по даному договору може бути змінена за письмовою згодою сторін (п. п. 5.1, 5.2, 5.3 договору).

У випадку порушення умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства України. У випадку порушення строку оплати, вказаної у п. 5.2 договору експедитор сплачує виконавцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. п. 7.1, 7.2 договору).

Згідно п. п. 9.1, 9.2 договору, строк дії договору до 31 грудня 2015 року. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово не заявить про його розірвання, строк дії договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік. Договір може бути змінений або достроково розірваний за письмовою згодою сторін.

На виконання умов спірного договору між сторонами складено та підписано замовлення № 1Є0528-2 від 28 травня 2015 року на транспортне експедирування вантажу автомобільним транспортом на міжнародному напрямку до договору № 1/0528-2 від 28 травня 2015 року, відповідно до якого погоджено: маршрут перевезення; дата, час завантаження та відвантаження вантажу; адресу завантаження та адресу відвантаження; марку та номер автомобіля ПІП водія, телефон; суму та порядок розрахунків (вартість перевезення складає 3 400 доларів США, яка сплачується в національній валюті станом на момент оплати, експедитор сплачує 1 500,00 доларів США на розмитненні до відвантаження, залишок сплачується по оригіналам документів 2-3 дні).

Як стверджує позивач, він свої зобов’язання за договором № 1/0528-2 на транспортно-експедиторське обслуговування та перевезення вантажів в міжнародному та регіональному сполученнях від 28 травня 2015 року виконав в повному обсязі, даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи СМР від 09 червня 2015 року (арк. спр. 37), однак відповідачем в порушення погоджених в замовленні № 1/0528-2 від 28 травня 2015 року (яка невід’ємною частиною договору) строків на оплату, не проведено своєчасну оплату наданих послуг, що й стало для позивача звернутися з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За статтями 909 ЦК України та 307 ГК України, яка є аналогічною вказаній статті ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.ч. 1.2 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання (п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р.).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«КримснабВ» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю В«ОСОБА_1 КомпаніВ» заборгованості за надані послуги з перевезення у розмірі 85 052,16 грн., що еквівалентно 3 400,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 13 червня 2016 року обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, з посиланням на статтю 625 ЦК України, позивачем пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 894,16 грн.

Розглянувши позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, перевіривши його розрахунок та періоди нарахування, суд визнав позовні вимоги в цій частині підлягаючими задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних за розрахунком визначено вірно згідно діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги позивача й стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 894,16 грн. (з 09 червня 2015 року по 13 червня 2016 року та з 05 грудня 2015 року по 13 червня 2016 року).

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 43 426,64 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як зазначалося вище в рішенні суду, п. 7.2 договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати вартості наданих послуг з перевезення експедитор сплачує на користь виконавця штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Втім, ані вказаним пунктом, ані будь яким іншим пунктом спірного договору сторонами не врегульовано питання з якої саме суми повинно бути проведено нарахування неустойки (штрафу), що суперечить приписам ст. 549 ЦК України та відповідно унеможливлює здійснення даного нарахування.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання умов договору № 1/0528-2 на транспортно-експедиторське обслуговування та перевезення вантажів в міжнародному та регіональному сполученнях від 28 травня 2015 року у розмірі 43 426,64 грн. є необґрунтованими та такими, що, відповідно, не підлягають задоволенню. Суд, також вважає за необхідне зазначити, що сторонами некоректно викладено п. 7.2 спірного договору (не погоджено усіх необхідних складових, для проведення нарахування неустойки), що позбавляє суд можливості перевірити відповідність проведення даного нарахування вимогам чинного законодавства України.

Щодо твердження відповідача про те, що відповідач не виконував зобов'язань за договором внаслідок відмови від перевезення, така позиція ґрунтується на хибному тлумаченні норм права, а саме приписів ст. 525 ЦК України; крім того належних доказів відмови від перевезення відповідачем до матеріалів справи не надано (доказів отримання позивачем листа за вих. № 20 від 29 травня 2015 року та з врахуванням ст.. 935 ЦК України). Щодо твердження відповідача про те, що згідно СМR № 0761085 компанія відповідача не фігурує ні в особі відправника, ні в особі одержувача вантажу, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.п. 2.3.1, 4.3 спірного договору, забезпечення належного оформлення СМR та замовлення (що стосується зазначення даних про вантажовідправника та вантажоодержувача) покладається саме на відповідача, та саме відповідач несе відповідальність за неналежне оформлення СМR. Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи копії СМR від 09 червня 2016 року та копії замовлення № 1/0528-2 від 28 травня 2015 року на транспортне експедирування вантажу автомобільним транспортом по міжнародному сполученню до договору № 1/0528-2 від 28 травня 2016 року повністю збігається: дата та час завантаження; найменування та параметри вантажу; марка та номер автомобіля; дата та час відвантаження, а саме найменування вантажовідправника та вантажоодержувача не було вказано відповідачем ні в замовленні ні в СМR, тобто, відповідач сам неналежним чином оформив замовлення та СМR, що є порушенням п.п. 2.3.1, 4.3 спірного договору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 304,19 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 193, 230 ГК України, ст.ст. 202, 205, 207, 509, 525-526, 530, 546-551, 610, 611, 625, 909, 929 ЦК України, ст. 50 ЗУ "Про автомобільний транспорт", ст. ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Компані" (61005, АДРЕСА_1, в тому числі з р/р 26002052318820 у ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 351533, код ЄДРПОУ 38632918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримснаб" (69600, м. Запоріжжя, вул. Базова, 3, р/р 260008500048476 у ПАТ "Креди ОСОБА_4", МФО 300614, код ЄДРПОУ 31598801) 85 052,16 грн. основної заборгованості, 1 894,16 грн. 3% річних та 1 304,19 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 29.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_5

справа № 922/1347/16