Постанова від 07.06.2016 по справі 925/2036/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа№ 925/2036/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Хрипуна О.О.

Корсакової Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Зубков Д.С., Зубков С.С.

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Агенство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 (суддя: Грачов В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх"

до Комунального підприємства "Агенство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради"

про стягнення 72 893, 15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх" до Комунального підприємства "Агенство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради"задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 70000 грн. основного боргу, 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 1218 грн. судових витрат. В решті позовної вимоги щодо стягнення 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 70 000,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів мотивовано тим, що відповідачем безпідставно набуто у власність від позивача грошові кошти в сумі 70 000,00 грн., які підлягають поверненню на користь позивача згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України. Також, судом першої інстанції з посиланням на приписи ст. 536, ст. 1214, ст. 1048 Цивільного кодексу України було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1446,58 грн. відсотків користування чужими грошовими коштами, обмеживши таке нарахування процентною ставкою НБУ.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказував на те, що грошові кошти в сумі 70 000,00 грн. були отримані відповідачем у якості попередньої оплати, що підтверджується рахунком - фактурою № 24 від 04.09.2015 та платіжним дорученням № 1247 від 04.09.2015, в яких в якості призначення платежу зазначено «попередня оплата». Крім того, апелянт посилався на те, що стягнення 1446,58 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами здійснено судом з посиланням на припис ст. 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини позики, які між сторонами були відсутні.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, Комунального підприємства "Агенство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Хрипун О.О., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2016 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Агенство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи №925/2036/15 призначено на 07.06.2016.

В судовому засіданні 07.06.2016 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність прийнятого рішення нормам матеріального та процесуального права.

Апелянт в судове засідання 07.06.2016 представників не направив, причин неявки суд апеляційної інстанції - не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином (ухвала про порушення апеляційного провадження від 11.05.2016 отримана скаржником рекомендованим листом 0411614812737).

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представників відповідача, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 04.09.2015 відповідач виставив позивачу рахунок № 24 для проведення передплати згідно Агентського договору № 10 від 04.09.2015 року на суму 200 000,00 грн.

04.09.2015 платіжним дорученням № 1247 позивач провів оплату на користь відповідача грошових коштів на суму 200 000,00 грн., призначенням платежу зазначено "згідно Агентського договору № 10 від 04.09.2015 року".

Як зазначав позивач у позові, між сторонами не було двосторонньо підписано та посвідчено печатками Агентський договір № 10 від 04.09.2015.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначав про те, що на вимогу суду сторони Агентський договір № 10 від 04.09.2015 року, укладений ними і оформлений відповідно до вимог ст. 297 ГК України, не подали, за твердженням представника позивача в засіданні суду цей договір ними не був укладений з підстав недосягнення згоди з усіх істотних умов цього договору.

В свою чергу, належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження - надано не було і матеріали справи таких доказів - не містять, у зв'язку з чим у колегії суддів Київського апеляційного господарського суду відсутні обумовлені законом підстави вважати наведений договір укладеним в розумінні вимог ст. 180 Господарського кодексу України.

Згідно з платіжними дорученнями № 209 від 21.09.2015 на суму 50 000,00 грн. та № 211 від 22.09.2015 на суму 50 000,00 грн. відповідачем було здійснено перерахування на користь позивача загалом 100 000,00 грн. в якості повернення грошових коштів.

Згідно з фіскальним чеком поштової установи № 9547 від 05.10.2015 та описом вкладеного, позивач на адресу відповідача надіслав вимогу б/н від 02.10.2015 про повернення протягом 5 календарних днів з дня отримання вимоги безпідставно набутих коштів у сумі 100 000,00 грн., яка згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, отримана відповідачем 09.10.2015.

У відповідь на вимогу б/н від 02.10.2015 позивача, відповідач надіслав лист від 07.10.2015 року № 374/01-10, у якому зазначив, що отримані від позивача кошти в сумі 200 000,00 грн. були спрямовані відповідачем на господарські цілі, проте, залишок коштів у сумі 100 000 грн. буде повернуто негайно після надходження цих коштів на підприємство відповідача.

Платіжними дорученнями № 473 від 08.10.2015 на суму 20 000,00 грн. грн. та № 482 від 19.11.2015 року на суму 10 000,00 грн. відповідач провів додаткове часткове повернення позивачу отриманих коштів загалом на суму 30 000,00 грн.

Також, позивачем було подано до матеріалів справи акти звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.09.2015 по 12.11.2015 та 03.02.2016 відповідно, згідно яких сальдо на користь позивача складає 70 000,00 грн., проте, судом апеляційної інстанції вказаний акт не приймається в якості належного та допустимого доказу в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки він не містить підпису уповноваженого представника зі сторони відповідача, а також не містить і печатки відповідача.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 70 000 грн. безпідставно набутих коштів.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (частина 1). Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2).

Згідно статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, за правовою природою спірні правовідносини віднесені до недоговірних зобов'язань набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін, визначених главою 83 книги 5 Цивільного кодексу України, особа.

Статтею 3 Цивільного кодексу України, особа визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань) визначені, відповідно, ст. 11 Цивільного кодексу України, особа та ст. 174 Господарського кодексу України. Ними, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) іншій особі (ст. 11 ч.ч. 1, 2 п.п. 1, 3 ЦК), заподіяння шкоди суб'єкту господарювання (ст. 174 ч. 1 абз. 4 ГК).

Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України, особа встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Припинення дії, яка порушує право, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способами захисту цивільних прав (п.п. 3, 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, особа).

Згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем підставі виставленого відповідачем рахунку - фактури № 24 від 04.09.2015 на суму 200 000,00 грн. перераховано на користь відповідача згідно платіжного доручення № 1247 від 04.09.2015 грошові кошти в сумі 200 000,00 грн. з призначенням платежу зазначено "згідно Агентського договору № 10 від 04.09.2015 року", проте, Агентський договір № 10 від 04.09.2015 - сторонами підписаний не був і його істотні умови між сторонами у встановленому законом порядку узгоджені не були.

Довод апелянта про те, що грошові кошти в сумі 70 000,00 грн. були отримані відповідачем у якості попередньої оплати, що підтверджується рахунком - фактурою № 24 від 04.09.2015 та платіжним дорученням № 1247 від 04.09.2015, в яких в якості призначення платежу зазначено «попередня оплата», тобто кошти отримані не безпідставно - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки позивачем одержано від відповідач лише рахунок - фактуру, який не містить суттєвих умов договору, а містить відомості щодо розрахункових реквізитів сторін.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскільки договір між сторонами не укладено у встановлений законом спосіб, доказів його укладення сторонами ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції станом на момент вирішення спору не надано, а тому підстави для перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 70 000,00 грн. (спірна сума, оскільки з перерахованих 200 000,00 грн. відповідачем було повернуто 130 000,00 грн.)., а тому у відповідності до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України у відповідача існує обов'язок повернути позивачу перераховані ним та безпідставно отримані відповідачем грошові кошти в сумі 70 000,00 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 70 000,00 грн. коштів, набутих без достатньої правової підстави, - є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами і підлягає задоволенню, у зв'язку з чим підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в частині присуджених до стягнення 70 000,00 грн. - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Крім того, судом першої інстанції було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, мотивуючи своє рішення в цій частині приписами ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 536, ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, обмеживши таке нарахування процентною ставкою НБУ.

Проте, з висновком господарського суду першої інстанції в цій частині колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується, вважає його таким, що зроблений з невірним застосуванням норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 536, ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що між сторонами відсутні договірні відносини на підставі двостороннього укладеного договору, правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України у зв'язку з чим правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків - відсутні, і сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку статті 536 Цивільного кодексу України. Крім того, правовідносини, що випливають із договору позики, не є подібними правовідносинам, які склалися між сторонами внаслідок безпідставного перерахування коштів в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим обумовлені законом підстави для застосування згідно з ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України аналогії закону в контексті спірних правовідносин набуття майна без достатньої правової підстави норм, які регулюють правовідносини позики - у суду першої інстанції були відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 15 квітня 2015 року.

Так, у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року міститься висновок про те, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок припинення договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України. За таких обставин Верховний Суд України погодився з висновками суду касаційної інстанції щодо відмови у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі статей 536, 1214, 1048 ЦК України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 536, ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України - підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

В решті рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 - підлягає залишенню без змін.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною першою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною сьомою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В свою чергу, рішення суду першої інстанції підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат, оскільки, по-перше, його скасовано у частині (стягнення 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами) з прийняттям нового рішення про відмову у цій частині, а по-друге,суд першої інстанції не врахував обумовлений ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України принцип пропорційності навіть у випадку сплати мінімальної ставки судового збору при зверненні до суду з позовом.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п.4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги щодо стягнення 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги, із здійсненням перерозподілу судового збору у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. В решті рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15, а саме в частині стягнення 70 000,00 грн. коштів, набутих без достатньої правової підстави, підлягає залишенню без змін.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін спору пропорційно.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Агенство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 в частині стягнення 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами - скасувати і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні стягнення 1446 грн. 58 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

В решті рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 - залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 по справі №925/2036/15 в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Агентство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради", код ЄДРПОУ 39298047, місцезнаходження: 18001, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 185 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх", код ЄДРПОУ 22899797, місцезнаходження: м. Українка, Київська обл., Обухівський район, вул. Промислова, 24, а/я 97 - 70 000 (сімдесят тисяч) грн. 00 коп. коштів, набутих без достатньої правової підстави, та 1 169 (одна тисяча сто шістдесят дев'ять) грн. 66 коп. судових витрат.

В решті позову - відмовити.

4. Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх" (код ЄДРПОУ 22899797, місцезнаходження: м. Українка, Київська обл., Обухівський район, вул. Промислова, 24, а/я 97) на користь комунального підприємства "Агентство розвитку Черкащини Черкаської обласної ради" (код ЄДРПОУ 39298047, місцезнаходження: 18001, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 185) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 27 (двадцять сім) грн. 13 коп.

5. Доручити Господарському суду Черкаської області видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.О. Хрипун

Г.В. Корсакова