Рішення

від 22.06.2016 по справі 916/1112/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" червня 2016 р.Справа № 916/1112/16

За позовом : Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

До відповідача: Споживчого товариства «Центр»

про виселення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 21.01.2016р.

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: 27 квітня 2016 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Споживчого товариства «Центр» про виселення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.05.2016 порушено провадження по справі № 916/1112/16 та призначено до розгляду на 18.05.2016р. о 11:20.

У судовому засіданні 06.06.2016р. від Споживчого товариства «Центр» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з підстав викладених у відзиві.

У судовому засіданні 06.06.2016р. оголошено перерву до 22.06.2016р. о 13:45 у відповідності до ст. 77 ГПК України.

Представник Споживчого товариства «Центр» у судове засідання 22.06.2016р. не з'явився хоча був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується підписом у повідомленні про оголошення перерви від 06.06.2016р.

У судовому засіданні 22.06.2016р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази, суд встановив:

17.02.2000р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, найменування якого було змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно з п. 4.1. рішення Одеської міської ради від 31.01.2011 р. № 273-VI «Про затвердження структури виконавчих органів загальної чисельності апарату Одеської міської ради та її виконавчих органів», (Орендодавець) та Акціонерним товариством закритого типу Торговою фірмою «Центр» АТЗТ (Орендар) було укладено договір оренди № 8-205, відповідно до якого Орендарю було надано в строкове платне користування об'єкт комунальної власності - нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 59,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11.

Додатковим погодженням від 17.02.2002 року до договору оренди № 8-205 було змінено назву Орендаря з «Акціонерного товариства закритого типу торговельної фірми «Центр» на «Споживче товариство «Центр».

Згідно п. 1.2. договору оренди № 8-205 від 17.02.2000 року строк дії договору оренди встановлено до 17.02.2015 року.

Пунктом 9.6. договору оренди № 8-205 від 17.02.2000 року встановлено, що дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку.

Відповідно до п. 4.6. договору № 8-205 від 17.02.2000 року після закінчення строку дії договору, Орендар зобов'язаний передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради надіслав на адресу Споживчого товариства «Центр» повідомлення від 19.01.2015 року № 01-13/352 відповідно до якого повідомив, що договір оренди № 8-205 від 17.02.2000 року закінчує свою дію 17.02.2015 року та на новий строк продовжуватися не буде , а також запропонував у добровільному порядку повернути орендоване майно співробітникам Департаменту.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення повідомлення № 01-13/352 було отримане Споживчим товариством «Центр» 23.01.2015 р.

Як зазначає Департамент комунальної власності Одеської міської ради, на момент подання позову, Споживче товариство «Центр» у добровільному порядку не передало нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 59,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11 а тому позивач звернувся до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормою ч. 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Суд звертає увагу, що майно, яке є предметом договору оренди належить до об'єктів комунальної власності і правовідносини, пов'язанні з його орендою, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України «Про оренду державного та комунального майна») цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі ст. 2 цього Закону Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Положеннями ст. 4, 5, 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що об'єктами оренди за цим Законом зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств. Орендодавцями в розумінні цього Закону є, в тому числі, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного майна та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В свою чергу, з природи орендних правовідносин, визначеної положеннями ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України та ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, випливає, що внаслідок укладання договору оренди Орендар набуває право тимчасового правомірного володіння та користування комунальним майном - спірним орендованим приміщенням - впродовж строку дії (чинності) відповідного договору, що узгоджується із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст.785 Цивільного кодексу України, припинення договору оренди тягне за собою виникнення зобов'язання Орендаря з повернення майна Орендодавцю.

Судом встановлено, що приміщення, яке є об'єктом оренди не було передано позивачу як то передбачено умовами договору оренди № 8-205 від 17.02.2000 року, а саме, акт приймання-передачі на дату винесення рішення не підписано.

Що стосується задоволення позовних вимог в частині виселення, суд звертає увагу, що правомірність застосування будь-якого способу судового захисту в контексті приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є можливою виключно у випадку наявності і доведеності таких умов: наявність певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу у позивача; існування порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача на момент звернення до суду; належність обраного способу судового захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. по справі № 910/11049/15.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору оренди майна комунальної власності, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, що підлягають застосуванню до правовідносин за вказаним договором.

Відповідно до ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, положення ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до пункту п. 4.6. договору оренди № 8-205 від 17.02.2000 року, після закінчення строку дії договору, Орендар зобов'язаний передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані.

Судом встановлено, що відповідач не має правових підстав для ухилення від повернення позивачеві об'єкту оренди після закінчення строку дії договору № 8-205 від 17.02.2000 року. Крім цього, суд зазначає, що посилання відповідача на лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 06.04.2015р. як на належний доказ підтвердження з боку Орендодавця пролонгації договору спростовуються матеріалами справи, а саме повідомленням від 19.01.2015 року № 01-13/352. відповідно до якого Орендодавець завчасно повідомив, що договір оренди № 8-205 від 17.02.2000 року закінчує свою дію 17.02.2015 року та на новий строк продовжуватися не буде. Суд звертає увагу, що зміна умов договору повинна вчинятися в тій самій формі в якій було укладено договір.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі орендованих відповідачем приміщень, що зумовлює висновок про наявність у позивача як відповідного суб'єктивного права, яке підлягає судовому захисту, так і факту його порушення відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. по справі № 910/11049/15.

Норми ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів віднесено, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі. Отже, якщо орендар не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії договору оренди, позовна вимога орендодавця про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

За таких обставин, вимога позивача про виселення в контексті зазначених норм, відповідає способу судового захисту, передбаченого ст.16 Цивільного кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов'язання з повернення орендованого майна, є цілком обґрунтованою та правомірною Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 02.06.2014 р. по справі № 916/2943/13.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити.

2. Виселити Споживче товариство «Центр» (65023, пров. Маланова, 16, прим. 501, код ЄДРПОУ 03380322) з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 59,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, р/р 37326027001909, МФО 828011 в ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 26302595).

3. Стягнути з Споживчого товариства «Центр» (65023, пров. Маланова, 16, прим. 501, код ЄДРПОУ 03380322) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, р/р 37326027001909, МФО 828011 в ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 26302595) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2016р .

Суддя О.Ю. Оборотова