Постанова

від 23.06.2016 по справі 911/4784/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2016 р. Справа№ 911/4784/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Федорчука Р.В.

Лобаня О.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 23.06.2016

апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43" на рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 (повне рішення складено 20.04.2016)

у справі №911/4784/15 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43"

до Вишгородської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - комунальне підприємство "Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради"

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та визнання його поновленим на новий строк,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 11.05.2016 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи №911/4784/15 за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою від 30.05.2016 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючий суддя головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В. відкладено розгляд справи №911/4784/15 за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача брав участь у судових засіданнях, підтримував доводи апеляційної скарги, надавав пояснення та просив апеляційну скаргу ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Представник відповідача брав участь в судових засіданнях, заперечував щодо доводів апеляційної скарги, надавав пояснення та просив рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" - без задоволення.

Представники третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу та справу без участі представників третьої особи.

Вишгородською міською радою на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" надано суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач просить апеляційну скаргу ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" задовольнити.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між сторонами у справі було укладено договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012, відповідно до умов якого відповідач - орендодавець, на підставі рішення шостої сесії шостого скликання Вишгородської міської ради № 6/24 від 06.07.2011 "Про передачу в оренду земельних ділянок", за актом приймання-передачі передає, а позивач - орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (п. 1.1 договору), так відповідно до договору об'єктом оренди є земельна ділянка з такими характеристиками: місце розташування - вул. Шевченка-Шкільна у м. Вишгород Київської області; загальна площа - 0,5913 га; цільове призначення - для житлового будівництва; кадастровий номер земельної ділянки - 3221810100:01:143:0154 (п. 2.1 договору).

Договір укладено на 3 роки, до 06.07.2014 (п. 3.1 договору). Пунктом 6.2 договору визначено, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1928.

Договір підлягає державній реєстрації в управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської області.

У квітні 2016 року ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Вишгородської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради" про визнання укладеною з дня набрання чинності рішенням суду додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 17.09.2012.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звернувся з листом від 23.05.2014 до Вишгородської міської ради з проханням продовжити договір оренди земельної ділянки, проте відповідач у місячний термін відмови чи заперечень щодо поновлення договору оренди землі не надіслав. Після закінчення строку договору оренди землі, ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" продовжує користуватися земельною ділянкою, а тому в силу положень ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором проте, відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди до вказаного договору про його поновлення.

При прийняті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з того, що позивачем не надано доказів, що договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012 пройшов державну реєстрацію, так в силу вимог законодавства, зокрема, ст.ст. 210, 640 Цивільного кодексу України він є неукладеним, а відтак не породжує для сторін прав та обов'язків та не може бути визнаним поновленим.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме не врахував правову позицію Верховного суду України (справи № 6-219цс14, №6-10цс15, №6-118цс13), та всупереч ч. 6-8 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» та ч.2 ст.631 ЦК України відмовив у задоволенні позову. Також апелянт вказує, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, а не з моменту державної реєстрації, тому вважається укладеним та поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок поновлення договору оренди встановлений ст.33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об'єднує два випадки його пролонгації .

Так, у частинах першій - п'ятій цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, виходячи із положень ст. ст. 319, 626 ЦК України, слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Другий випадок пролонгації договору оренди встановлений ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Пролонгація договору оренди відбувається автоматично, проте в силу приписів частин 7-9 статті 33 вказаного Закону, у місячний строк обов'язково має бути укладена додаткова угода, яка засвідчує юридичний факт поновлення договору. Наведене є підставою для висновку про застосування до обох випадків частини третьої зазначеної статті, відповідно до якої, орендар має право надіслати проект додаткової угоди орендодавцеві.

Згідно пункту 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17 травня 2011 року N 6, у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011).

Так, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач, скориставшись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звернувся до відповідача із пропозицією від 02.09.2015 № 135, завірена копія якої залучена до матеріалів справи, укласти додаткову угоду до договору оренди, натомість відповідач відмовляється від укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 17.09.2012 про його поновлення, вказуючи на те, що таке повідомлення надійшло позивачу з пропущенням термінів, встановлених ЗУ «Про оренду землі» та не було додано проекту додаткової угоди.

Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі", встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації та ст. 20 цього ж Закону зазначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, яка діяла на час укладення договору).

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 17.09.2012 р.) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 ст. 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення договору), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Верховний Суд України вже висловлював свою правову позицію стосовно моменту укладення договору оренди землі та наслідків відкликання підпису з укладеного договору до державної реєстрації останнього. Так, у постанові від 18 грудня 2013 року по справі № 6-127цс13 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Отже, право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким є Закон України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тобто, укладаючи договір оренди землі сторони обумовлюють суттєві умови оренди, зокрема право оренди певного об'єкту (земельної ділянки), яке виникає у сторони з моменту державної реєстрації такого договору, проведено у порядку, встановленому законом, тобто з моменту набрання чинності договором.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що даний договір підписаний зі сторони орендодавця та орендаря, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1928, але не містить відмітки про його державну реєстрацію. Проте, право оренди пов'язується саме з державною реєстрацією такого договору у порядку, встановленому законом.

В свою чергу, факт набрання чинності договору оренди земельної ділянки від 17.09.2012 станом на дату його укладення пов'язувався з вчиненням державної реєстрації укладеного договору оренди, на підставі чого у орендаря виникло б право оренди земельної ділянки, що зокрема обумовлено договором, в якому передбачено обов'язок орендаря здійснити відповідну державну реєстрацію у порядку,встановленому законом.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися стосовно усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами та відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідні приписи частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України (у редакції, чинній до 01.01.2013) пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно абз. 6 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення, зокрема, не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що, оскільки договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012 не пройшов державну реєстрацію, то в силу зазначених вище вимог законодавства зокрема, ст. ст. 210, 640 Цивільного кодексу України він є неукладеним, а відтак не породжує для сторін прав та обов'язків, а також такий договір не може бути визнаним поновленим.

Крім того, в договорі оренди земельної ділянки від 17.09.2012 вказано на те, що договір підлягає державній реєстрації в управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської області, натомість запис щодо реєстрації даного договору в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та прав користування землею управління Держгеокадастру у Вишгородському районі (раніше управління Держкомзему у Вишгородському районі) відсутні.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що постанова Верховного Суду України у справі № 6-219 цс14 від 25.02.2015, щодо застосування норм ст. 33 Закону України "Про оренду землі", стосувалась спору, в якому судами було встановлено як факт укладеності договору, так і факт державної реєстрації, проведеної у порядку, встановленому законом, у зв'язку з чим Верховний Суд України дійшов висновку про те, що у позивача виникло право на оренду землі, і питання стосувалось саме того, яким чином відповідне право на поновлення належним чином укладеного та зареєстрованого у порядку, встановленому законом, договору оренди землі підлягає застосуванню при вирішенні спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до апеляційної скарги, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43" на рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 у справі №911/4784/15 залишити без змін.

3.Матеріали справи №911/4784/15 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Р.В. Федорчук

О.І. Лобань