Постанова

від 22.06.2016 по справі 911/5261/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2016 р. Справа№ 911/5261/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Козаков О.В. - дов. б/н від 10.11.2015р.

від відповідача: Лукашенко Ю.І. - дов. б/н від 28.12.2015р.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енгмір" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех-Монтаж" на рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2016р.

у справі № 911/5261/15 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех-Монтаж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енгмір"

про стягнення 136 807, 64 грн.

В судовому засіданні 22.06.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Новотех-Монтаж" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енгмір" про стягнення стягнення 136 807, 64 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що за договором № 10/04-2 про відступлення права вимоги від 10.04.2014р. до Товариства з обмеженою відповідальністю Новотех-Монтаж" перейшло право вимоги до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енгмір" щодо належного виконання своїх зобов'язань щодо оплати товару, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВОТЕХКОМПЛЕКТ» згідно видаткової накладної № РН-0000260 від 17.12.2012р., а тому просив суд стягнути з відповідача 73 311,47 грн. заборгованості, 57 000, 00 грн. інфляційних втрат, 6 495, 60 грн. 3% річних та 5 500, 00 грн. витрат на послуги адвоката.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2016р. у справі № 911/5261/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енгмір" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех-Монтаж" заборгованість по оплаті за товар по накладній №РН-0000260 від 17.12.2012р. в сумі 73 311, 47 грн., 2 947, 29 грн. витрат на правову допомогу, 1099,67 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки відповідачу, всупереч ст. 517 ЦК України, не були передані докази переходу до позивача прав нового кредитора щодо оплати товару, отриманого згідно видаткової накладної № РН-0000260 від 17.12.2012р., відповідач має право не виконувати перед позивачем, як новим кредитором, будь-яких зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енгмір" 25.02.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2016р. колегією суддів в за зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 20.04.2016р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва, останній раз на 22.06.2016р.

Також, не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, судом проігноровано той факт, що відповідач був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги по оплаті за товар, отриманий згідно видаткової накладної № РН-0000260 від 17.12.2012р. Суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не заявлялась вимога щодо оплати товару, отриманого відповідачем згідно видаткової накладної № РН-0000260 від 17.12.2012р., а також помилково зазначено про безпідставність нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно пп. 2.3.44. п. 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех-Монтаж" у справі № 911/5261/15 після визначення головуючого судді (судді-доповідача) у судовій справі №911/5261/15, передано раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження, об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу позивача з апеляційною скаргою відповідача та призначено до розгляду на 22.06.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.06.2016р. підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, також заперечував проти доводів відповідача, викладених в його апеляційній скарзі, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.06.2016р. підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові повністю, також заперечував проти доводів позивача, викладених в його апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу позивача.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що ТОВ «Новотехкомплект» та ТОВ «Енгмір» досягли усної домовленості щодо поставки товару, на підставі якої ТОВ «Новотехкомплект» поставило, а відповідач прийняв товар на загальну суму 73 311, 47 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000260 від 17.12.2012р., яка підписана уповноваженими представниками та скріплена печатками сторін (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи (а. с. 17).

У вказаній накладній сторонами погоджено найменування, кількість та ціну товару, строк оплати не зазначено.

Вищезазначена видаткова накладна оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар був отриманий уповноваженим представником відповідача, повноваження якого підтверджуються довіреністю № 1 від 17.12.2012р., належним чином завірена копія якої наявна в матеріалах справи (а. с. 18)

З вищенаведеного вбачається, що ТОВ «Новотехкомплект» поставило, а відповідач отримав товар на суму 73 311, 47 грн. без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Для оплати отриманого товару ТОВ "Новотехкомплект" було виставлено рахунок-фактуру №СФ-000805 від 06.12.2012р. на суму 73 311, 47 грн. (а. с. 16), однак докази направлення цього рахунку-фактури відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Всупереч умовам усної домовленості, відповідач за поставлений товар розрахунок не провів.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а відповідно до ст. 181 цього ж кодексу допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Відповідно до статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

В силу вимог ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідач отримав товар згідно вищевказаної видаткової накладної на загальну суму 73 311, 47 грн., то у відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України настав строк його оплати.

Судом встановлено, що 10.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новотехкомплект" (первісний кредиторза договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новотех-монтаж" (позивач, новий кредитор за договором) укладено договір №10/04-2 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.2. якого новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енгмір» (ідентифікаційний код 38268011) виконання зобов'язань за основним договором, які виникли з моменту укладання основного договору, а саме зобов'язання по оплаті заборгованості за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000260 від 17.12.2012р. товар у розмірі 73 311, 47 грн., а також оплати всіх штрафних санкцій, які виникли у зв'язку з невиконанням основного договору.

Даний договір, згідно п. 5.1., набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно вимог ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 518 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Як зазначає позивач, про відступлення права вимоги відповідача було проінформовано шляхом направлення повідомлення про відступлення права вимоги від 14.04.2014р. (а. с. 20), однак жодних доказів на підтвердження такого відправлення на адресу відповідача суду надано не було.

21.09.2015р. від імені ТОВ «Новотех-Монтаж», Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Діспекто Лігал», яке представляє інтереси позивача відповідно до договору про надання правової допомоги № 01-09/15 від 01.09.2015р. (а. с. 76-79), відповідачу було направлено претензію щодо сплати боргу за поставку товару, в якій відповідача також повідомлено про відступлення права вимоги.

Вказана претензія отримана відповідачем 02.10.2015р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с.25), однак залишена без відповіді та без задоволення.

19.11.2015р. позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги (повторно) разом з копією договору № 10/04-2 про відступлення права вимоги від 10.04.2012р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком (а. с. 91-92), яке отримано відповідачем 26.11.2015р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 93).

Факт отримання повідомлення про відступлення права вимоги (повторно) разом з копією договору № 10/04-2 про відступлення права вимоги від 10.04.2012р. відповідач не заперечує, однак зазначає про те, що копія договору про відступлення права вимоги не була завірена, а повідомлення про відступлення права вимоги (повторне) ніким не було підписане.

На підтвердження цього відповідачем надані зазначені повідомлення і копія договору (а. с. 120-123).

При цьому, позивач зазначає, що 19.11.2015р. ним було направлено на адресу відповідача підписане повідомлення про відступлення права вимоги (повторно) та копію договору № 10/04-2 про відступлення права вимоги від 10.04.2012р.

Жодних заперечень на повідомлення про заміну кредитора відповідачем не подавалось.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо оплати товару, отриманого згідно видаткової накладної №РН-0000260 від 17.12.2012р. на суму 73 311, 47 грн., право вимоги на яку перейшло до позивача згідно договору № 10/04-2 про відступлення права вимоги від 10.04.2012р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 73 311, 47 грн. заборгованості, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 57 000, 00 грн. інфляційних втрат та 6 495, 60 грн. 3% річних.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (надалі - постанова Пленуму № 14) встановлено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 1.10. постанови Пленуму № 14 за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як зазначено в пунктах 3.1., 3.2. постанови Пленуму № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 4.1. постанови Пленуму № 14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищевикладене, виходячи зі змісту статей 512-514 Цивільного кодексу України та умов договору № 10/04-2 про відступлення права вимоги від 10.04.2014р. (п. 1.2.), відповідно до якого до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги щодо сплати заборгованості та всіх штрафних санкцій, враховуючи, що інфляційній втрати та 3% річних не мають характеру штрафних санкцій, а є способами захисту майнового права та інтересу кредитора, і право вимоги в цій частині позивачу не передавалось, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 57 000, 00 грн. інфляційних втрат та 6 495, 60 грн. 3% річних, які не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 5 500, 00 грн.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Бардадимом Русланом Володимировичем на момент розгляду справи в суді першої інстанції підтверджуються договором про надання правової допомоги № 01-09/15 від 01.09.2015р., належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи (а. с. 71-73).

Відповідно до п. 1.2 даного договору за дорученням клієнта, виконавець зобов'язується надати зазначену нижче правову допомогу, в межах дій, що безпосередньо пов'язані з захистом прав та інтересів клієнта у правовідносинах з ТОВ «Енгмір», а також захистом прав та інтересів клієнта у Господарському суді Київської області, Київському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суду України та Верховному Суді України, за позовом клієнта до ТОВ «Енгмір» про стягнення заборгованості за поставлений товар відповідно до рахунку-фактури № СФ-000805 від 06.12.2012р.

Згідно п. 5.3. договору правова допомога, що надається виконавцем, оплачується клієнтом за ставкою 500, 00 грн. за годину роботи виконавця.

01.12.2015р. між позивачем та адвокатом Бардадимом Русланом Володимировичем підписано акт приймання-передачі наданих послуг № 1, відповідно до якого вартість наданих адвокатом послуг складає 5 500, 00 грн.

На виконання умов даного договору, позивачем сплачено 5 500, 00 грн., що підтверджується квитанцією від 01.12.2015р. на суму 5 500, 00 грн. та видатковим касовим ордером від 01.12.2015р. на суму 5 500, 00 грн.., належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи (а. с. 67-68).

У матеріалах справи також міститься належним чином завірена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5260/10 від 19.12.2014р., згідно якого Бардадим Руслан Володимирович має право на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 70).

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено гонорар, наявність доказів надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та фактичного перерахування коштів на підставі договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про кваліфікацію зазначених позивачем 5 500, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що при відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача слід виходити з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи.

Згідно п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл витрат на оплату послуг адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Оскільки позивачем сплачено 5 500, 00 грн. за послуги адвоката, у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 947, 29грн. витрат на послуги адвоката пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 08.02.2016р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енгмір" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех-Монтаж" на рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2016р. у справі № 911/5261/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2016р. у справі №911/5261/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/5261/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв