Рішення

від 30.05.2016 по справі 205/7501/15-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

30.05.2016 Єдиний унікальний номер 205/7501/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/7501/15-ц 2/205/273/16

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11203» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить стягнути з відповідача у порядку регресу грошові кошти у розмірі понесених витрат у сумі 170 252,55 грн.

Позов мотивований тим, що позивач виплатив відшкодування у розмірі 170 252,55 грн. потерпілому у ДТП, вчиненому з вини відповідача, а відтак до позивача на підставі ст. 1191 ЦК України перейшло право вимоги до відповідача у порядку регресу.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте звернувся з заявою про розгляд справи за його відсутності .

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, натомість звернувся з заявою, у якій просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги визнав.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.05.2016р. відмовлено у прийнятті зави про визнання позову та продовжено судовий розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу № 28-к від 01.03.2012р. відповідача було прийнято на роботу у ПАТ «ДАТП 11203» водієм 3-го класу (а.с.6).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.07.2013р., залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.10.2013р., встановлено, що ОСОБА_1, керуючи мікроавтобусом, власником якого є позивач та з яким відповідач перебував у трудових відносинах, скоїв ДТП, внаслідок чого з позивача на користь потерпілої особи на відшкодування майнової шкоди стягнуто 170 262,55 грн. (а.с.9-14).

Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З позовної заяви вбачається та не заперечується сторонами, що у листопаді 2015 року позивачем на виконання вищевказаного судового рішення фактично виплачено майнову шкоду потерпілому ОСОБА_2, а відтак відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ч.5 п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п.3 Договору про повну матеріальну відповідальність від 01.03.2012р., укладеного між позивачем та відповідачем, у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитку, спричиненого підприємству, визначається правлінням по діючим цінам або визначається експертом та відшкодовується робітником в повному обсязі в строки, встановлені за домовленістю сторін (а.с.19).

Водночас, відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п.1 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 Постанови від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст. 134 КЗпП України ), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_3 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_3 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

Посада водія, як і виконувана ним робота, до зазначеного переліку не відноситься, а посадова інструкція водія автотранспортного засобу не містить трудових функцій відповідача, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Таким чином, враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що на відповідача не може бути покладена повна матеріальна відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.09.2015р. № 6-9780св15.

Абзацами 1 та 3 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992р. № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» звернуто увагу суддів на те, що за правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Відповідно до наданої представником позивача довідки про доходи, середньомісячна заробітна плата відповідача з останні два місяці його роботи склала 610,00 грн., а відтак з урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги неможливість покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, суд доходить висновку, що з останнього на користь позивача підлягає стягненню майнова шкода в порядку регресу лише у розмірі 610,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.1191 ЦК України, ст.ст.130, 132, 134, 135-1 КЗпП України, а також ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11203» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11203» (ЄДРПОУ 03113609) на відшкодування завданої матеріальної шкоди 610,00 грн. (шістсот десять гривень 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11203» (ЄДРПОУ 03113609) судові витрати у розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_4