Рішення

від 30.06.2016 по справі 914/1548/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2016р. Справа№ 914/1548/16

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Приватного підприємства «Альма-Віта» (с. Золотники, Тернопільська обл.)

до відповідача: Комунального підприємства «Школяр» (м. Червоноград, Львівська обл.)

про: стягнення суми основного боргу в розмірі 53792,00 грн., пені у розмірі 6885,37 грн., 3% річних у розмірі 1684,30 грн., інфляційних втрат у розмірі 5266,23 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність б/н від 08.04.2016 року.

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 47 від 21.06.2016 року.

ОСОБА_3 - директор, наказ № 60 від 03.06.2016 р.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «Альма-Віта» (с. Золотники, Тернопільська обл.) до Комунального підприємства «Школяр» (м. Червоноград, Львівська обл.) про стягнення суми основного боргу в розмірі 53792,00 грн., пені у розмірі 6885,37 грн., 3% річних у розмірі 1684,30 грн., інфляційних втрат у розмірі 5266,23 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.06.2016 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 15.06.2016 року. Ухвалою суду від 15.06.2016 року розгляд справи відкладено до 22.06.2016 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 22.06.2016 року розгляд справи відкладено до 30.06.2016 року, для надання доказів.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 09.06.2016 року, про відкладення від 15.06.2016 року, від 22.06.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

17.06.2016 року за вх. № 25848/16 позивач подав додаткові докази до матеріалів справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 09.06.2016 року, про відкладення від 15.06.2016 року, від 22.06.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

22.06.2016 року в судовому засіданні відповідач подав відзив на позовну заяву.

30.06.2016 року за вх. № 27650/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 30.06.2016 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 26 березня 2015 року між Приватним підприємством «Альма-Віта» (надалі - позивач, Постачальник) та Комунальним підприємством "Школяр" (надалі - відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки № 26/03 -Лв (надалі - Договір). Відповідно до умов п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність, доставляти), а Покупець - приймати і оплачувати товар.

Згідно з п. 5.6 Договору, оплата кожної партії Товару, здійснюється в грошовій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника до дати поставки такого Товару або за наявності згоди Постачальника не пізніше, ніж за 14 календарних днів від дати поставки Товару.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що всі суперечки і розбіжності, що виникають у процесі виконання даного Договору, Сторони вирішують шляхом переговорів. У випадку недосягнення взаємоприйнятного рішення, спір підлягає розгляду в Господарському суді.

На виконання умов Договору, Постачальник поставив Покупцю товар на загальну суму 112916,71 грн. Цей факт підтверджують видаткові накладні, у тому числі № 035238 від 30.03.2015 р. на суму 23769,11 грн., № 037493(006967) від 02.04.2015 р. на суму 27714,96 грн, № 039360 (007294) від 06.04.2015 р. на суму 8280,00 грн, № 044823 (008528) від 20.04.2015 р. на суму 53152,64 грн.

Позивач зазначає, що Покупець частково оплатив поставлений Постачальником товар. У зв'язку із цим позивач надіслав відповідачу претензію № 1 від 15.04.2016 р. з вимогою сплатити заборгованість за товар у сумі 57792,00 грн. (п'ятдесят сім тисяч сімсот дев'яносто дві гривні).

Однак, відповідач відповіді на претензію не надав, оплату заборгованості здійснив частинами, а саме: 05.05.2016 р. оплатив 2000,00 грн., 12.05.2016 р. оплатив 1000,00 грн., 16.05.2016 р. оплатив 1000,00 грн.

Таким чином, за твердженням позивача, основний борг за Договором поставки № 26/03 -Лв від 26.03.2015 р. становить 53792,00 грн. (п'ятдесят три тисячі сімсот дев'яносто дві гривні), оскільки відповідач не розрахувався в повному обсязі за поставлений товар відповідно до видаткової накладної № 044823 (008528) від 20.04.2015 р.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГКУ).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин по- винні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГКУ не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як зазначено в ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 629 ЦКУ договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).

До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦКУ, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 ЦКУ покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач наголошує, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по оплаті поставленого товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, тому його дії є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦКУ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦКУ). Відповідно, наявні підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦКУ, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та трьох відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора. Їхня суть полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знеціненні грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, за твердженням позивача, Покупець повинен сплатити Постачальнику інфляційні втрати в розмірі 5314 (п'ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 74 коп. та 3% річних від суми основного боргу в розмірі 707 (сімсот сім) грн. 67 коп. відповідно.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, передбачено справляння пені за порушення строків виконання зобов'язання що фінансується за рахунок Держбюджету у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення. А за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% зазначеної вартості.

Таким чином, на думку позивача, Покупець повинен сплатити Постачальнику нараховану пеню в розмірі 6885 (шість тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 37 коп.

30.06.2016 року за вх. № 27650/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що дана кредиторська заборгованість виникла в зв'язку з важким фінансовим становищем, в якому Комунальне підприємство «Школяр», яке створене для організації харчування учнів, опинилося в навчальному 2015-2016 рр. з незалежних від нього причин.

Відповідач звертає увагу на те, що на день розгляду справи підприємство не буде проводити господарської діяльності аж до 01.09.2016 р. тому, що підприємство працює тільки в той період, коли діти навчаються в школі. Даний борг відповідач зможе почати гасити тільки з 03.09.2016 р. і основну суму боргу погасить до 20.09.2016 р., а суми інфляційних втрат, пені та 3% річних погасить до 30.09.2016 р., а тому, просить суд сприяти йому у врегулюванні спору із позивачем в добровільному порядку.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 26 березня 2015 року між Приватним підприємством «Альма-Віта» (надалі - позивач, Постачальник) та Комунальним підприємством "Школяр" (надалі - відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки № 26/03 -Лв (надалі - Договір). Відповідно до умов п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність, доставляти), а Покупець - приймати і оплачувати товар.

Згідно з п. 5.6 Договору, оплата кожної партії Товару, здійснюється в грошовій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника до дати поставки такого Товару або, за наявності згоди Постачальника, не пізніше, ніж за 14 календарних днів від дати поставки Товару.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що всі суперечки і розбіжності, що виникають у процесі виконання даного Договору, Сторони вирішують шляхом переговорів. У випадку недосягнення взаємоприйнятого рішення, спір підлягає розгляду в Господарському суді.

На виконання умов Договору, Постачальник поставив Покупцю товар на загальну суму 112916,71 грн. Цей факт підтверджують видаткові накладні, у тому числі № 035238 від 30.03.2015 р. на суму 23769,11 грн., № 037493 (006967) від 02.04.2015 р. на суму 27714,96 грн, № 039360 (007294) від 06.04.2015 р. на суму 8280,00 грн, № 044823 (008528) від 20.04.2015 р. на суму 53152,64 грн.

Покупець частково оплатив поставлений Постачальником товар. У зв'язку із цим позивач надіслав відповідачу претензію № 1 від 15.04.2016 р.. з вимогою сплатити заборгованість за товар у сумі 57792,00 грн. (п'ятдесят сім тисяч сімсот дев'яносто дві гривні).

Однак, відповідач відповіді на претензію не надав, оплату заборгованості здійснив частинами, а саме: 05.05.2016 р. оплатив 2000,00 грн., 12.05.2016 р. оплатив 1000,00 грн., 16.05.2016 р. оплатив 1000,00 грн.

Таким чином, основний борг за Договором поставки № 26/03 -Лв від 26.03.2015 р. становить 53792,00 грн (п'ятдесят три тисячі сімсот дев'яносто дві гривні), оскільки відповідач не розрахувався в повному обсязі за поставлений товар відповідно до видаткової накладної № 044823 (008528) від 20.04.2015 р.

За договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).

До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 ЦКУ покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по оплаті поставленого товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, тому його дії є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦКУ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦКУ). Відповідно, наявні підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦКУ, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та трьох відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора. Їхня суть полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знеціненні грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, Покупець повинен сплатити Постачальнику інфляційні втрати в розмірі 5314 (п'ять тисяч триста чотирнадцять) грн 74 коп. та 3% річних від суми основного боргу в розмірі 707 (сімсот сім) грн 67 коп. відповідно.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, передбачено справляння пені за порушення строків виконання зобов'язання що фінансується за рахунок Держбюджету у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення. А за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% зазначеної вартості.

Таким чином, позивач вимагає сплатити відповідачу нараховану пеню в розмірі 6885 (шість тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 37 коп.

30.06.2016 року за вх. № 27650/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Згідно ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В ході судового розгляду справи не надано доказів того, що визнання відповідачем позовних вимог суперечить законодавству або порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб.

Згідно ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків інший учасникам, господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У даному випадку позивачем, незважаючи на вимоги суду, не надано належних та допустимих доказів, які би доводили, що порушення термінів виконання грошових зобов'язань відповідачем призвело до завдання збитків іншим учасникам, свідченням чому є відсутність будь-яких претензій з цього приводу. Адже, згідно ч.2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводяться кредитором.

Також, відповідно до п. 2.4. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р. «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань», вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд, зважаючи на вищезазначені обставини та визнання відповідачем позовних вимог, вважає за можливе, як виняток, відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 ГПК України, з урахуванням інтересів позивача щодо можливості добровільного виконання відповідачем позовних вимог, зменшити розмір належної до сплати пені до 50 % від заявленого розміру, а саме стягнути пеню в розмірі 3442,68 грн.

Отже, судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача сума основного боргу в розмірі 53792,00 грн., пені у розмірі 3442,68 грн., 3% річних у розмірі 1684,30 грн., інфляційних втрат у розмірі 5266,23 грн.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги визнав повністю, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства «Альма-Віта» до Комунального підприємства «Школяр» про стягнення суми основного боргу в розмірі 53792,00 грн., пені у розмірі 3442,68 грн., 3% річних у розмірі 1684,30 грн., інфляційних втрат у розмірі 5266,23 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1378,00 грн., та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 1489 від 25.05.2016 року на суму 1450,00 грн. про сплату судового збору.

Згідно ч.2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Отже, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти повністю на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов - задоволити.

2. Стягнути з Стягнути з Комунального підприємства "Школяр" (80100, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 19175328, р/р 26007053818311 ЗГРУ-ПБ м. Львів, МФО 325321) на користь Приватного підприємства «Альма-Віта» (48115, Тернопільська обл., с. Золотники, вул. Містечко, 52, код ЄДРПОУ 22335971, р/р 26005300479498 в Філії Тернопільського ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 338545) суму основного боргу у розмірі 53792 (п'ятдесят три тисячі сімсот дев'яносто дві) грн 00 коп., інфляційні нарахування в розмірі 5266 (п'ять тисяч двісті шістдесят шість) грн 23 коп., 3% річних у розмірі 1684 (одна тисяча шістсот вісімдесят чотири) грн 30 коп., пеню у розмірі 3442 (три тисячі чотириста сорок дві) грн. 68 коп. та 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 02.07.2016 року.